9.4. Проблеми фінансів державних підприємств і ринку робочої сили в КНР та шляхи їх вирішення
Якщо говорити тільки про китайську промисловість, то державних підприємств тут порівняно мало — приблизно 25% або близько 200 тис. (38% складають колективні, всі інші — приватні, спільні, акціонерні).
Але й ця чверть є постійним джерелом проблеми для уряду через свою низьку рентабельність і велику збитковість. За підвищення рентабельності державних підприємств борються вже з середини 90-х — і на рівні провінцій, і на рівні галузей. Справжня боротьба розгорнулась у промисловості. Судячи по переможних реляціях, якщо у 1997 р. в країні були збитковими майже 6,6 тис. тільки великих і середніх підприємств держсектора, то вже у 1998 р. 1,5 тис. «вийшли з тупіка», а в 1990-му — ще 1,7 тис.З вересня 1999 р. влада КНР до цієї процедури почала підходити вельми вибірково. Найперше відсікли стратегічно важливі об\'єкти і
природні монополії — до них підхід повинен бути особливим, про «вихід» їх із держвласності ніхто не має права навіть думати. Потім виділили підприємства, де і менеджмент хороший, і є перспективи, і продукція має ринок збуту, і значний розмір заборгованості не є причиною збитковості. І запропонували для них наступну схему. Підприємство-боржник емітує акції і розраховується частиною з них по своїх боргах перед банком. У свою чергу банк перепродує ці акції одній із чотирьох спеціальних державних компаній, а та, у свою чергу, виставляє їх на Шанхайську чи Шенчженську фондову біржу. Таку процедуру з початку 2000 р. пройшло 601 підприємство; загальна сума конвертованих — тобто у кінцевому підсумку погашених приватними інвесторами — боргів склала 400 млрд юаней.
А що ж робити з підприємствами, на яких і нормального менеджмента немає, і продукція погана? Такі підприємства треба закривати. Але тоді виникає проблема безробіття. Тим більше, що у традиціях китайських підприємств — зайва робоча сила. Можна також провести поєднання, реструктуризацію — по кожному об\'єкту рішення повинно прийматися окремо.
У східних районах, де середні і дрібні підприємства не в змозі погасити заборгованість перед банками, цей обов\'язок буде покладений на місцеві уряди. Одним словом, працює реформа, яка розрахована як мінімум до 2005 р.Одне з головних китайських лих — злидні й безробіття. Армія працездатного китайського населення налічує приблизно 700 млн чоловік, причому більш як дві третини їх проживає в сільських районах або принаймні значиться за ними. Згідно з деякими даними, майже 150 млн сільських жителів, не знайшовши застосування своїм рукам, уже вирушили до міст у пошуках кращого життя. У мегаполісах ситуація з робочими місцями трохи краща, але також достатньо складна, і реструктуризація збиткових державних підприємств, що зараз триває повним ходом, оптимізму в цьому плані поки що не додає.
Загальний рівень безробіття в КНР становить, на думку зарубіжних експертів, мінімум 25% (офіційна оцінка — 4,5%), причому лише збереження темпів зростання на рівні 7—8% на рік дозволить стримувати його подальше підвищення. Поки що рецептів кардинального оздоровлення ринку робочої сили немає ні в кого — ні в Пекіна, ні в залучених зарубіжних експертів. Держава намагається виправити ситуацію за рахунок реалізації масштабних будівельних проектів (транснаціональні трубопроводи, міжнародні залізничні й автомагістралі тощо), але ця тактика, по-перше, не занадто ефективна, а по-друге, вже спричинила появу серйозних проблем у національному бюджеті.
Оголосивши відкритість своєї зовнішньоекономічної політики, Ки
168
169
тай звів її, по суті, до політики протекціонізму, тобто захисту свого ринку та підтримки свого виробника.
Реалізується це так: Китай сприяє надходженню готової продукції іноземних фірм на свій ринок, як правило, через організацію разом з ними виробництва цієї продукції на своїй території за повним технологічним циклом. Кредити та міжнародні угоди в Китаї вважаються корисними лише тоді, коли вони ведуть до створення робочих місць у цій країні. Тут сприяють іноземним інвестиціям через створення спільних підприємств за такою схемою:
а) від самого початку державі належить контрольний пакет акцій;
б) через 5 років китайськими мають бути 3/4 акцій;
в) через 10 років підприємство має бути повністю викуплено Китаєм.
Із 281 тисячі спільних підприємств тут немає жодного посеред
ницького — всі виробничі.