Видача свідоцтва про право на спадщину

Свідоцтво про право на спадщину є підтвердженням права власності на успаковуване майно.

Розглянемо особливості видачі державними та приватни­ми нотаріусами свідоцтв про право на спадщину за законом та за заповітом.

При видачі свідоцтва про право на спадщину за законом нотаріус перевіряє наявність підстав для закликання до спадкування за законом осіб, які подали заяви про видачу свідоцтва.

Доказом родинних та інших відносин спадкоємців зі спад­кодавцем є: свідоцтва органів реєстрації актів цивільного ста­ну, повний витяг з реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису, копії актових записів, копії рішень суду, що набрали законної сили, про встановлення факту родинних та інших відносин.

Факт перебування на утриманні підтверджується рі­шенням суду, що набрало законної сили, про встановлення факту перебування непрацездатної чи неповнолітньої особи на утриманні.

Непрацездатність утриманця за віком може бути підтвер­джена паспортом, свідоцтвом про народження; непрацез­датність за станом здоров'я - за пенсійною книжкою або до­відкою, виданою відповідним органом медико-соціальної екс­пертизи. Факт проживання спадкоємців однією сім'єю зі спад­кодавцем підтверджується рішенням суду, яке набрало закон­ної сили.

Якщо один або кілька спадкоємців за законом позбавлені можливості подати документи, що підтверджують наявність підстав для закликання їх до спадкоємства за законом, вони можуть бути за письмовою згодою всіх інших спадкоємців, які прийняли спадщину і подали докази родинних, шлюбних чи інших відносин зі спадкодавцем, включені до свідоцтва про право на спадщину.

Спадкоємці закликаються до спадкування за законом у порядку черговості. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі: відсутності спадкоємців попередньої черги; усунення спадкоємців попередньої черги від права на спадкування; неприйняття спадкоємцями попередньої черги спадщини або відмови від її прийняття.

Черговість одержання спадкоємцями за законом права на спадкування може бути змінена нотаріально посвідченим договором заінтересованих спадкоємців, укладеним після відкриття спадщини. Такий договір не може порушувати прав спадкоємця, який не бере у ньому участі, а також спадкоємця, який має право на обов'язкову частку у спадщині.

Частки у спадщині кожного зі спадкоємців є рівними. Спад­коємці можуть за усною угодою між собою, якщо це стосується рухомого майна, або за нотаріально посвідченим договором, якщо це стосується нерухомого майна або транспортних за­собів, змінити розмір частки у спадщині когось із них.

Свідоцтво про право на спадщину видається на підставі заяви спадкоємців, які прийняли спадщину, після закінчення шести місяців з дня відкриття спадщини, а у випадках, перед­бачених частиною другою статті 1270, статтею 1276 Цивіль­ного кодексу України, - не раніше зазначених у цих статтях строків.

Видача свідоцтва про право на спадщину спадкоємцям, які прийняли спадщину, ніяким строком не обмежена.

Для спадкоємця, який постійно проживав разом зі спадко­давцем на момент відкриття спадщини, заява про видачу сві­доцтва про право на спадщину є первинним документом, на підставі якого заводиться спадкова справа. При цьому нота­ріус має виконати всі дії, які передбачені цим Порядком.

Свідоцтво про право на спадщину видається за наявності у спадковій справі всіх необхідних документів.

Видача свідоцтва про право на спадщину може бути відкладена у разі: витребування нотаріусом відомостей або документів від фізичних або юридичних осіб, при цьому строк, на який може бути відкладено видачу свідоцтва про право на спадщину, не може перевищувати одного місяця; необхід­ності отримання нотаріусом від заінтересованих осіб згоди на подачу спадкоємцем, який пропустив строк для прийняття спадщини, заяви про прийняття спадщини згідно з вимогами частини другої статті 1272 Цивільного кодексу України. За обґрунтованою письмовою заявою заінтересованої особи, яка звернулась до суду, та на підставі отриманого від суду повідомлення пронадходженняпозовної заяви заінтересованої особи, яка оспорює право або факт, про посвідчення якого просить інша заінтересована особа, вчинення нотаріальної дії зупиняється до вирішення справи судом.

При видачі свідоцтва про право на спадщину нотаріус обов’язково перевіряє: факт смерті спадкодавця, час і місце відкриття спадщини, наявність підстав для закликання до спадкоємства, якщо має місце спадкування за законом, при­йняття спадкоємцем спадщини у встановлений законом спосіб, склад спадкового майна, на яке видається свідоцтво про право на спадщину. На підтвердження цих обставин від спадкоємців витребовуються документи, які підтверджують вказані факти.

Видача свідоцтва про право на спадщину на майно, право власності на яке підлягає державній реєстрації, проводиться нотаріусом після подання документів, що посвідчують право власності спадкодавця на таке майно, крім випадків, передба­чених пунктом 3 глави 7 розділу І Порядку вчинення нота­ріальних дій нотаріусами України, та перевірки відсутності за­борони або арешту цього майна.

У разі наявності заборони нотаріус письмово повідомляє кредитора про те, що спадкоємцям боржника видано свідо­цтво про право на спадщину.

Якщо на спадкове майно накладено арешт судовими чи слідчими органами, видача свідоцтва про право на спадщину затримується до зняття арешту.

Якщо до складу спадкового майна входить нерухоме май­но, нотаріус отримує інформацію з Державного реєстру речо­вих прав на нерухоме майно шляхом безпосереднього досту­пу до нього. За відсутності у спадкоємця необхідних для ви­дачі свідоцтва про право на спадщину документів нотаріус роз'яснює йому процедуру вирішення зазначеного питання в судовому порядку.

Якщо документ, що посвідчує право власності на майно, що підлягає реєстрації, повертається спадкоємцеві (свідоцтво про реєстрацію чи технічний паспорт на автомототранспорт- ний засіб, іншу самохідну машину або механізм, судновий білет чи договір комерційної концесії тощо), нотаріус перевіряє до­кумент, про що робить відмітку на заяві про видачу свідоцтва про право на спадщину або на примірнику свідоцтва, який за­лишається у справах нотаріуса.

Допускається приєднання до матеріалів спадкової спра­ви, засвідчених у порядку, передбаченому Правилами веден­ня ноаріального діловодства, затвердженими Наказом Мініс­терства юстиції України від 22.12.2010 р.

Видача свідоцтва про право на спадщину на земельну ділянку нотаріусом проводиться теж за умови отримання ви­тягу з Державного земельного кадастру, також шляхом безпо­середнього доступу до нього.

При оформленні спадщини як за законом, так і за запові­том нотаріус у випадках, коли із документа, що посвідчує пра­во власності, вбачається, що майно може бути спільною суміс­ною власністю подружжя, повинен з'ясувати, чи є у спадко­давця той з подружжя, який його пережив і який має право на 1/2 частки в спільному майні подружжя. За наявності друго­го з подружжя нотаріус видає йому свідоцтво про право влас­ності на частку в спільному майні подружжя. Видача свідоцтва про право на спадщину спадкоємцям, які прийняли спадщину, строком не обмежена. Якщо спадкоємців декілька, то кожно­му із них видається окреме свідоцтво про право на спадщину зі зазначенням його частки. Свідоцтво про право на спадщину оформляється в двох примірниках, один з яких залишається в матеріалах спадкової справи.

При оформленні спадщини за заповітом нотаріус має на­дати правову оцінку заповіту, перевірити його реєстрацію у Спадковому реєстрі та чинність на момент смерті заповідача. Якщо наданий спадкоємцем заповіт не відповідає вимогам за­конодавства, нотаріус відмовляє в його прийомі.

Якщо для оформлення спадщини надано кілька заповітів спадкодавця, нотаріус повинен надати їм правову оцінку, керу­ючись положеннями статті 1254 Цивільного кодексу України.

Якщо заповіт визнаний судом недійсним, чинність попе­реднього заповіту не відновлюється, крім випадків, передба­чених статтями 225 та 231 Цивільного кодексу України.

У разі визнання заповіту недійсним спадкування відбува­ється за законом.

При видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом нотаріус мусить з'ясувати наявність спадкоємців, які мають право на обов'язкову частку у спадщині, перелік яких наведе­но у статті 1241 Цивільного кодексу України.

Коло спадкоємців, які мають право на обов'язкову частку у спадщині, визначається на день відкриття спадщини.

Заповідач не може позбавити права на спадкування осіб, які мають право на обов'язкову частку у спадщині. Такі особи, на думку Ю. О. Заїки, слід називати обов'язковими спад­коємцями^[260].

Варто зазначити, що право на обов'язкову частку в спад­щині існувало ще в римському праві і визначалося четверти­ною законної частки, тобто тієї частки, яку спадкоємець одер­жав би у разі спадкування за законом.

Як стверджує Є. І. Фурса, право на обов'язкову частку - це є перерозподіл спадщини державою з урахуванням інтересів найбільш незахищених верств громадян у разі незазначення їх у заповіті або порушення їхніх прав за змістом заповіту. Це положення зрозуміле, і таке право держави не викликає сумнівів сьогодні, оскільки деякі верстви населення потребують додаткового захисту їхніх інтересів. Також вказаний автор сподівається, що в майбутньому наша держава надаватиме таким особам допомогу власним коштом^[261].

Право на обов’язкову частку в спадщині мають лише осо­би, визначені в частині першій статті 1241 Цивільного кодексу України (станом на 2003 р.).

До таких осіб належать:

1) малолітні, неповнолітні, повнолітні непрацездатні діти спадкодавця (в тому числі усиновлені);

2) непрацездатні вдова (вдівець);

3) непрацездатні батьки, які успадковують незалежно від змісту заповіту половину частки, яка належала би кожному з них у разі спадкування за законом.

Наведений перелік не підлягає розширеному тлумаченню, тобто є вичерпним.

Водночас право на обов’язкову частку у спадщині не за­лежить від згоди інших спадкоємців, волі спадкодавця та не пов’язане зі спільним проживанням спадкодавця й осіб, які ма­ють право на обов’язкову частку. Право на обов’язкову част­ку у спадщині має особистий характер та не може переходити в порядку спадкової трансмісії^[262]. Нотаріус повинен пояснити спадкоємцю, який має право на обов’язкову частку у спадщині, його право на одержання належної частки спадщини.

Цивільним кодексом України передбачено випадки, коли особа не має права на спадкування або рішенням суду може бути усунена від права на спадкування за законом. Позбав­лення права на спадкування поширюється і на спадкоємців обов’язкової частки у спадщині.

Право на обов’язкову частку у спадщині виникає у спадкоємця, передбаченого частиною першою статті 1241 Цивільного кодексу України, у випадках, якщо у заповіті містяться положення про усунення його від спадкування або цьому спадкоємцеві заповідана частка спадщини, яка є меншою від належної йому обов'язкової частки.

Спадкоємець може відмовитися від права на обов'язкову частку у спадщині шляхом подачі нотаріусу заяви про те, що зі змістом заповіту він ознайомлений, зміст статті 1241 Цивіль­ного кодексу України йому роз'яснено, однак він не претендує на одержання обов'язкової частки у спадщині.

Визначаючи розмір обов'язкової частки, нотаріус мусить зважити на частину першу статті 1241 Цивільного кодексу України, якою встановлено, що обов'язкова частка у спадщи­ні визначається незалежно від змісту заповіту у розмірі поло­вини частки, яка належала б кожному зі спадкоємців у разі спадкування за законом. При визначенні розміру обов'язкової частки у спадщині нотаріус враховує всіх спадкоємців за зако­ном, які могли б бути закликані до спадкування, якби порядок спадкування не було змінено заповідачем. Нотаріус пропонує як спадкоємцю за заповітом, так і спадкоємцю, що має право на обов'язкову частку у спадщині, вказати у своїх заявах про прийняття спадщини всіх спадкоємців за законом.

При визначенні розміру обов'язкової частки враховуєть­ся все спадкове майно, як заповідане, так і те, що не охопле­не заповітом, а також речі звичайної домашньої обстановки та вжитку. До складу спадкового майна входить і право на вклад у банку (фінансовій установі) незалежно від того, зроблено розпорядження у заповіті чи безпосередньо у банку (фінансо­вій установі).

Якщо заповідана лише частина спадкового майна, обо­в'язкова частка визначається, виходячи із вартості всього спадкового майна, але виділяється обов'язковому спадкоєм­цю з тієї частки спадкового майна, що залишилась поза за­повітом. Якщо частка майна, що залишилась незаповіданою, менша порівняно із розміром обов'язкової частки у спадщині, обов'язковий спадкоємець отримує частку, якої не вистачає, зі заповіданої частини спадкового майна.

Якщо спадкоємець за заповітом є одночасно і спадкоєм­цем за законом, частина спадкового майна, яка залишилася поза заповітом, ділиться порівну між усіма спадкоємцями за законом, також і спадкоємцем, зазначеним у заповіті.

Розмір обов’язкової частки у спадщині може бути зменше­ний судом з огляду на відносини між цими спадкоємцями та спадкодавцем, а також на інші обставини, які мають істотне значення.

Визначивши розмір обов’язкової частки, нотаріус видає спадкоємцю, який має право на обов’язкову частку у спадщині, свідоцтво про право на спадщину за законом, а спадкоємцеві за заповітом - свідоцтво про право на спадщину за заповітом.

Якщо в заповіті зазначені родинні відносини спадкоємця зі спадкодавцем, нотаріус перевіряє документи, що підтвер­джують факт родинних відносин, та за бажанням спадкоємців вказує про родинні відносини у свідоцтві про право на спад­щину за заповітом.

Після видачі свідоцтва про право на спадщину за запові­том поданий спадкоємцями оригінал або дублікат заповіту (протокол про оголошення секретного заповіту) залишається у спадковій справі.

При оформленні спадщини за секретним заповітом відкриттю спадкової справи передує процедура оголошення секретного заповіту.

7.8.