Законодавчі заходи
Наприклад, у справі "X. та Y. проти Нідерландів" одною із заявниць була психічно хвора дівчина, яка утримувалася в спеціальному закладі. Син директорки цього закладу мав із дівчиною статеві стосунки всупереч її волі.
На той час в нідерландському законодавстві була прогалина: примусове схилення особи з психічним розладом до статевого зв’язку не каралось в кримінальному порядку, можна було лише вимагати відшкодування в цивільно-правому порядку. Хоча винуватець був приватною особою і про відповідальність держави не йшлося, Суд дійшов висновку щодо порушення статті 8.ЄСПЛ зазначив:
"Суд нагадує, що хоча метою статті 8 є, передусім, захист людини від свавільного втручання державних органів, це не просто змушує держави утримуватись від таких втручань; крім цього, можуть існувати позитивні зобов’язання, необхідні для ефективного забезпечення поваги до приватного чи сімейного життя. Ці зобов’язання можуть означати вжиття заходів, спрямованих на забезпечення поваги до приватного життя навіть у сфері взаємин між приватними особами"[133].
І далі:
"На думку Суду, який по суті в цілому згоден з думкою Комісії, вибір засобів, покликаних забезпечувати додержання статті 8 у сфері взаємовідносин між окремими особами, в принципі залежить від розсуду держав. У цьому зв’язку існують різні способи забезпечення поваги до приватного життя, про яке йдеться. Звернення до кримінального права не обов’язково становить собою єдину відповідь на це питання".
"25. Уряд послався на труднощі законодавців зі встановленням норм кримінального права, покликаних у фізичному плані захищати розумово неповноцінних: якщо надто далеко зайти в цьому напрямі, можна дійти до неприйнятного патерналізму і неприпустимого втручання держави у право особи на повагу до її статевого життя.
Уряд вважав, що стаття 1401 Цивільного кодексу в поєднанні зі статтею 1407 давала наступні можливості звернення до нідерландського суду від імені пані Y.:
— позов до пана В.
про відшкодування матеріальної або моральної шкоди;— вимога судової заборони пану В. повторювати подібні делікти;
— такий самий позов або вимога проти директорки дитячого будинку.
Заявники визначили ці цивільно-правові засоби як недостатні. Відсутність кримінального розслідування ускладнювало надання доказів з 4 підстав відповідальності, встановлених статтею 1401: протиправна дія, вина, шкода і причинно-наслідковий зв’язок між протиправною дією та шкодою. Крім того, процедура надання цих доказів була б довгою і породжувала б труднощі емоційного плану для потерпілої, оскільки їй довелося б брати в цьому активну участь.
26. Під час слухань представник Комісії погодився з позицією заявників по її суті; він також сумнівався в тому, що стаття 1401 могла слугувати належною підставою для присудження компенсації за нематеріальну шкоду. Він додав, що необхідність у захисті існувала erga omnes, тоді як судова заборона могла поширюватися лише на обмежене коло осіб. Насамкінець, цивільне право не має того стримуючого ефекту, який притаманний кримінальному праву.
27. Суд констатує, що захист, котрий надається цивільним правом у разі протиправної дії, від якої потерпіла пані Y., не є достатнім. Це той випадок, коли на кін поставлені фундаментальні цінності та основні аспекти приватного життя. Ефективний стримуючий фактор у цій області є необхідним, і його можуть забезпечити лише норми кримінального права; адже подібні питання зазвичай регулюються саме такими нормами.
Більш того, як було зазначено Комісією, фактично це та сфера, в якій Нідерланди зазвичай обирали систему захисту, що спиралася на кримінальне право. Єдина прогалина, наскільки це відомо Комісії та Суду, стосується осіб, які опинилися в ситуації, схожій на ситуацію з пані Y. В подібних випадках ця система наражається на процесуальну перешкоду, яку, вочевидь, законодавець Нідерландів не передбачав".
На підставі таких міркувань Суд дійшов висновку, що держава порушила статтю 8 в силу того, що не запровадила адекватне кримінальне законодавство, яке карає за статеву наругу над психічно хворими людьми.
7.2.