ВИСНОВКИ

Наукові проблеми, вирішенню яких присвячене дане дослідження, полягають у тому, що загальнотеоретичні положення про моральну шкоду та про право на її компенсацію як феномени загальноправові (загальноюридичні) перебувають лише на стадії формування; має місце деяка розпорошеність норм юридичного інституту компенсації мораль­ної шкоди за галузями права, що призводить до звуження його змісту та ускладнення використання; потребує також несуперечливого теоретич­ного розв’язання визначення змісту загальних понять моральної шкоди, компенсації моральної шкоди, права людини на її компенсацію.

У монографії зазначені наукові проблеми вирішені на основі уза­гальнення та систематизації попередніх і сучасних галузевих дослі­джень моральної шкоди та права на її компенсацію, а також практики використання цього права, шляхом застосування порівняно нових фі­лософсько-правових парадигм, насамперед антропології права, а також уявлень сучасної соціальної філософії про оцінку та цінність. Застосу­вання таких методологічних підходів дало змогу визначити зміст мо­ральної шкоди як складного соціального явища, яке виникає, з одного боку, при ушкодженні (прямому чи опосередкованому) гідності люди­ни, тобто приниженні рівня її самооцінки, та, з іншого боку, при по­рушенні її психічної рівноваги, коли ушкодження гідності людини ви­кликає у останньої негативні психічні процеси чи стани. Крізь призму соціального та індивідуально-психічного складників моральної шкоди розкрито зміст понять компенсації моральної шкоди та права людини на компенсацію моральної шкоди.

Отримані результати дозволяють розглядати моральну шкоду та пра­во на її компенсацію як комплексний загальноправовий (загальноюри- дичний) феномен, що входить до складу предмета загальної теорії права та держави.

Виконане дослідження дозволяє зробити наступні висновки.

1. Право людини на компенсацію моральної шкоди в Україні має гли­бокі історичні корені.

Подальший розвиток держави призвів до відмови від виплати за “безчестя” у кінці ХІХ - на початку ХХ ст.ст. Така ситуація пояснюєть­ся багатьма причинами, які були зумовлені новими соціально-політич­ними факторами: по-перше, виплата за “безчестя” виконувала функції заміни кримінального покарання; по-друге, така виплата провадилася у чітко визначених випадках, коло яких було дуже вузьким; по-третє, сума виплати була чітко встановлена і диференціювалася залежно від соціального стану потерпілого, а зі зникненням чітких меж між стана­ми така диференціація поступово втратила свій зміст.

Всі перераховані вище обставини викликали до життя новий спосіб захисту немайнових прав особи - компенсацію моральної шкоди, який дуже швидко посів окреме місце у практиці правозастосування. Вже із запровадженням Судових Статутів таблиці й такси втратили значення для суду, діяльність котрого почала базуватись на началах вільної оцін­ки та угляду. Однак реформа цивільного права не була доведена до ло­гічного завершення, зважаючи на зміну політичного режиму внаслідок революції 1917р.

У радянській державі право на компенсацію моральної шкоди від­кидалось як таке, що суперечило пануючій ідеології. У зв’язку з цим, законодавство України до 1990 року не знало поняття моральної шкоди та права на її компенсацію, хоча теоретичні напрацювання з цього при­воду мали місце.

2. На сучасному етапі розвитку Української держави право на ком­пенсацію моральної шкоди хоча й передбачене законодавством, але “розпорошене” за галузями права.

3. Обгрунтовано необхідність обмеження кола випадків виникнення права людини на компенсацію моральної шкоди залежно від характеру заподіяної шкоди. Доведено, що зазначене право виникає лише у випад­ках, коли моральна шкода є неправомірною і виникає у сфері правових відносин.

4. Розширено зміст поняття моральної шкоди. Моральна шкода роз­глядається як складне соціальне явище, котре характеризується єдністю соціального й особистісного (індивідуально-психічного). На соціальному рівні моральна шкода інтерпретується як ушкодження гідності людини, приниження рівня її самооцінки, а на особистісному рівні - як негативні психічні реакції і стани людини, викликані згаданим ушкодженням.

5. Гідність розглядається як багаторівневе явище. Родовим для по­няття гідності людини є антропна гідність, тобто гідність, якою наділена кожна без винятку людина безвідносно до її індивідуальних особливос­тей. Таке уявлення закладене у тих положеннях міжнародно-правових та конституційних актів, згідно з котрими гідність людини є властивістю усіх членів людської сім’ї й усі люди є рівними у своїй гідності, про що йдеть­ся, зокрема, у преамбулах до кожного із трьох актів, які складають Міжна­родну Хартію прав людини. Отож, антропна гідність - це самоцінність людини як біосоціальної істоти - унікального родового суб'єкта, що уосо­блює найвищий рівень розвитку буття на Землі.

Коли ми говоримо про гідність конкретної людини, то, в першу чергу, мова йде про її самооцінку (внутрішню оцінку). Самооцінка - це суджен­ня людини про міру наявності у неї тих чи інших якостей, властивостей у порівнянні з певним еталоном, зразком. Можна сказати, що це внутрішня оцінка (суб’єктивне відображення) об’єктивно існуючої (схваленої домі­нуючою частиною суспільства) цінності людини.

Власне оціночний момент у вигляді моральної чи правової оцінки є дієвим засобом впливу на самосвідомість людини, на основі котрого формується своєрідний еталон вимог, що висуваються до дій людей у конкретній ситуації з конкретного приводу. Враховуючи ці вимоги, лю­дина самостійно набуває особистої (власної) гідності і може її втратити як у власних очах, так і в оцінці інших людей. У свою чергу, честь людини - це суспільна оцінка цінності особи з огляду на соціальні та духовні якості останньої як члена суспільства. Така соціальна оцінка особи залежить від самого громадянина, оскільки формується на під­ставі його поведінки, вчинків, ставлення до інтересів суспільства, ін­ших людей. Внаслідок цього, різні люди мають різну соціальну оцінку, яка може змінюватися залежно від їхніх учинків. В той же час людина здатна самостійно оцінювати власну честь (суспільну оцінку), і таке са- мооцінювання вже буде розглядатися як складова гідності людини.

6. Як видається, гідність може бути ушкоджена безпосередньо і опо­середковано. Безпосереднє ушкодження гідності може мати місце, коли ушкоджується гідність у розумінні гідності особистої, тобто безпосе­редньо порушується право на гідність конкретної людини. Опосередко­ване ушкодження гідності може мати місце унаслідок порушення прав людини та, відповідно, антропної гідності, яка є джерелом останніх.

7. Поняття моральної шкоди визначене наступним чином: моральна шкода - це протиправне приниження (або замах на приниження) гіднос­ті людини, яке викликає в її психіці негативні процеси і стани.

8. Як бачиться, позитивні емоції можуть максимально згладити нега­тивні психічні реакції і стани, зумовлені заподіяною моральною шкодою, у зв’язку з чим потерпілий зацікавлений у ліквідації всіх несприятливих наслідків. Полегшити негативні психічні реакції і стани потерпілого по­кликана компенсація моральної шкоди. Компенсація моральної шкоди - це вчинення стосовно людини, котрій завдано таку шкоду порушенням її загальносоціальних (природних) прав чи свобод, певних дій, які спрямовані на усунення або ж послаблення у неї негативних психічних станів і проце­сів, викликаних приниженням її гідності внаслідок цього порушення.

9. Уже сам факт захисту законом гідності людини шляхом компенса­ції моральної шкоди має позитивний вплив на психічний стан потерпі­лого. І навпаки, якщо право залишає людину без захисту, то це додатково травмує її психіку. Виходячи з таких засад, зміст права на компенсацію моральної шкоди розкривається наступним чином: право на компен­сацію моральної шкоди - це можливість людини, котрій заподіяно та­кої шкоди внаслідок порушення її загальносоціальних (природних) прав чи свобод, вимагати від порушника виконання його обов'язку вчинити певні дії, спрямовані на усунення або ж послаблення у неї негативних психіч­них станів та процесів, викликаних приниженням її гідності внаслідок цього порушення; а також її можливість звернутись, у разі потреби, до компе­тентних національних чи міжнародних органів за примусовим забезпеченням виконання зазначеного обов’язку.

10. Право людини на компенсацію моральної шкоди є особливо важ­ливим, оскільки воно, з одного боку, випливає із притаманної людині гідності, а з іншого - є ефективним засобом її захисту.

Водночас при використанні даного права виникають певні обмежен­ня, пов’язані, перш за все, з тим, наскільки людина здатна усвідомити порушення її гідності. У даному випадку юридичного значення може набувати лише таке звернення, якому передував усвідомлений вольо­вий вибір, котрий передбачає розуміння соціального значення вчинку і прогнозування його результатів.

Значна увага приділяється методиці визначення розміру компенсації моральної шкоди. Зокрема запропоновано систему критеріїв визначен­ня розміру компенсації моральної шкоди:

- межі заявлених вимог;

- характер, обсяг та тривалість заподіяних позивачеві негативних психічних процесів і станів (застосування експертизи);

- стан здоров’я потерпілого, тяжкість завданої йому травми, тілес­них ушкоджень (із можливістю застосування експертизи);

- істотність вимушених змін у життєвих і виробничих стосунках потерпілого, ступінь зниження його особистого престижу, ділової репутації (останнє залежить від характеру діяльності потерпілого, посади, часу й зусиль, необхідних для відновлення попереднього стану);

- обставини, які передували правопорушенню, а також мали місце до і після нього;

- характеристики сторін конфлікту, мотиви їхньої поведінки, харак­тер правопорушення і ступінь його шкідливості (небезпеки);

- ступінь вини позивача та відповідача, а також майновий стан сто­рін.

Видається, що застосування запропонованого в роботі підходу дасть носіям права на компенсацію моральної шкоди можливість ширшого його використання, сприятиме винесенню законних і обгрунтованих су­дових рішень, а також вплине на спрощення законодавчої процедури його реалізації.