Організаційно-правовий статус центральних банків
Правовий статус ЦБ: це державний орган управління з покладеними на нього особливими функціями у сфері грошово-кредитних відносин і банківської діяльності. Він є самостійною юридичною особою, його майно відокремлено від майна держави, ЦБ може розпоряджатись ним як власник.
Він не є комерційною організацією.Організаційний статус ЦБ:
- визначення на законодавчому рівні завдань і функцій банку;
- визначення взаємовідносин банку з органами державної влади;
- порядок призначення і звільнення вищого керівного складу банку.
Організаційно-правовий статус ЦБ закріплений у правових актах: законах і статутах. Порядок формування статутного капіталу не є однаковий у всіх країнах. Статутний капітал банку належить державі (Франція, Німеччина). Частина капіталу у власності держави, а інша у власності акціонерів (Австрія, Швейцарія, Японія). Весь капітал – власність приватних акціонерів (США, Італія).
У взаємовідносинах ЦБ і органів державної влади виділяють два важливі аспекти: 1) стосується рівня самостійності ЦБ у визначенні і реалізації монетарної політики. Проведені дослідження показали, що показники інфляції є найменшими в країнах з найвищим рівнем незалежності ЦБ, не є вищим і рівень безробіття і більші коливання обсягу виробництва; 2) стосується взаємовідносин ЦБ з урядом з приводу фінансування дефіциту державного бюджету.
На ступінь незалежності ЦБ значно впливає порядок призначення і звільнення вищого керівництва банку. В більшості розвинутих країн керуючий центральним банком призначається Президентом країни або обирається вищим законодавчим органом на термін, що перевищує термін повноважень уряду (США – 14 років, Німеччина – 8, Японія - 5). Відкликати досить складно або зовсім неможливо.
Організаційна структура ЦБ значною мірою визначається формою державного устрою країни (федерація чи унітарна держава), національними традиціями й особливостями банківського законодавства.