Класична кількісна теорія грошей, її основні постулати

Під час розвитку економічної думки виникали такі напрями кількісної теорії грошей: металістична (ототожнення грошового обігу з товарним обміном і стверджування, що золото та срібло вже за своєю природою є грішми; гроші є простим елементом обміну, а резервній функції металевих грошей надає фундаментального значення), номіналістична (полягає у запереченні товарної природи грошей і визначенні їх як умовних знаків, що позбавлені внутрішньої вартості; гроші виникли як продукт погодженості між людьми з метою полегшення обміну або як наслідок законодавчих актів уряду, а вартість грошей не залежить від їх монетарного змісту і визначається лише найменуванням), кількісна (полягає у визначенні співвідношення між наявною грошовою масою та номінальною величиною ринку товарів та послуг).

Детальніше вихідні методологічні принципи кількісної теорії грошей були аргументовані відомим теоретиком XVII століття англійським ученим Д. Юмом у трактаті «Про гроші» (1752). Ідеї Юма продовжували розвиватися представниками класичного (А. Сміт, Д.Рікардо) та неокласичного напрямків кількісної теорії (Дж. Берклі, Дж. Стюарт). Кількісна теорія отримала підтримку представників класичної буржуазної політичної економії, які виявили чітке розуміння походження грошей з товарів і підкреслили зв\'язок теорії грошей з трудовою теорією вартості. У зв\'язку з тим А. Сміт називав гроші номінальною мірою вартості, а Рікардо запропонував створити грошову систему, яка б максимально відповідала розвитку економіки.