Грошова маса та її показники

Грошова маса — це сукупність купівельних, платіжних та накопичувальних засобів, яка обслуговує економічні зв’язки, належить фізичним та юридичним особам, а також державі. Це важливий кількісний показник руху грошей.

З розвитком форм товарного обміну та платіжно-розрахункових відносин склад та структура грошової маси зазнали значних змін. На початку XX ст. при золотому обігу структура грошової маси була в розвинутих країнах такою: золоті монети становили 40%, банкноти та інші кредитні гроші — 50% і залишки на рахунках кредитних установ — 10%; напередодні Першої світової війни — відповідно 15, 22 і 67%.

Вилучення золотих грошей спочатку з внутрішнього обігу, а надалі із зовнішнього внесло якісні зміни в структуру грошової маси. Повноцінні гроші (золоті) повністю зникли з обігу, домінуюче положення зайняли нерозмінні кредитні гроші, які стали функціонувати в готівковій та безготівковій формах.

!

Для аналізу зміни руху грошей на певну дату і за певний період у фінансовій статистиці спочатку в економічно розвинутих країнах, а потім і в нашій країні

стали використовувати грошові агрегати М0, М2, М3 (див. рис. 2.3).

Грошовий агрегат — це показник грошової маси, що характеризує певний набір її елементів залежно від їхньої ліквідності.

* Цінні папери, крім акцій — це фінансові інструменти, що обертаються на ринку та є підтвердженням про зобов’язання бути погашеними готівковими коштами, фінансовим інструментом чи іншим економічно цінним об’єктом. Це облігації, казначейські зобов’язання, векселі, ощадні (депозитні) сертифікати корпорацій тощо.

Рис. 2.3. Структура грошової маси за агрегатним методам

Агрегат М0 включає готівкові кошти в обігу: банкноти, металеві монети, казначейські білети (в деяких країнах).

Висока частка готівки (М0) в загальній масі грошей (М3) свідчить про недостатній розвиток безготівкових розрахунків, незадовільну структуру грошової маси, наявність значних обсягів обороту тіньової економіки, втрату довіри населення до банківських структур, але все ж з 1996-2008 рр. є певна позитивна динаміка щодо її зміни (від 43,1-30,01%) (табл. 2.1).

Агрегат М, складається з агрегату М0 і засобів на поточних та ощадних рахунках банків до запитання. Кошти на рахунках можуть використовуватися для платежів у безготівковій формі, через трансформацію в готівкові кошти і без переведення на інші рахунки.

Для розрахунків власники рахунків виписують платіжні доручення (переважна форма розрахунків в українській економіці) або чеки та акредитиви. Їхньою особливістю є те, що депозити не приносять значних відсотків, але дають змогу їхнім власникам скористатися ними в будь-який час.

Агрегат М2 містить агрегат М4, термінові та заощаджувальні депозити в комерційних банках.

Заощаджувальні депозити в комерційних банках знімаються в будь-який час і перетворюються на готівку (але це правило не діє в період фінансових, економічних криз, коли центральний банк може заблокувати всі строкові рахунки). Термінові депозити доступні вкладникові лише по закінченню певного строку, у них менша ліквідність, ніж у заощаджувальних депозитах.

Агрегат М3 містить агрегат М2, заощаджувальні вклади в спеціалізованих кредитних закладах, а також цінні папери, які обертаються на грошовому ринку, в тому числі комерційні векселі, які виписуються підприємствами. Ця частина коштів, яка вкладена в цінні папери, створюється не банківською системою, але перебуває під її контролем, оскільки перетворення векселя на засіб платежу потребує, як правило, акцепту банку, тобто гарантії його сплати банком у випадку неплатоспроможності емітента (див.

До агрегату М3 входять також трастові операції банків (довірчі операції банків): управління майном приватних осіб, які позбавлені права здійснювати цю функцію; вкладення грошей в акції і нерухомість, сплата грошей, податків; платіжні операції юридичних осіб; гарантування позик; зберігання ЦП, продаж акцій на фондовому ринку.

Між агрегатами необхідна рівновага, інакше порушується грошовий обіг. Практика показує, що рівновага буде, якщо М2 > М4 (вона закріплюється в разі, якщо М2 + М3 > М4).

У цьому випадку грошовий капітал переходить з готівкового обігу на безготівковий. При порушенні цього співвідношення між агрегатами в грошовому обігу починаються ускладнення: недостатність грошових знаків, зростання цін тощо.

Щоб визначити грошову масу держави, використовують різну кількість агрегатів (наприклад, у США — 4, у Франції — 2). В Росії та Україні для розрахунку сукупної грошової маси використовують агрегати М0, М4, М2 і М3.

Близько третини грошової маси в Україні припадає на готівкові гроші (див. табл. 2.4).

Збільшення кількості готівкових грошей, які обслуговують населення (а в сучасних умовах до них часто звертаються юридичні особи) спричинює нестачу грошей у державі.

Перехід грошей з безготівкового обігу на готівковий — результат жорсткої фінансової політики, який призводить до розширення ухилень від сплати податків. Крім того, скорочення безготівкового обороту свідчить про зниження здатності держави впливати на реальні господарські процеси.

На грошову масу впливають два фактори:

— кількість грошей;

— швидкість обертання грошей.

Грошова маса

Кількість грошової маси визначається державою — емітентом грошей, а саме — його законодавчою владою. Збільшення емісії зумовлене потребами товарного обороту і держави.

В Україні головна причина збільшення грошової маси — держава, точніше великий дефіцит державного бюджету, який значною мірою погашався в 4992-4994 рр.

випуском додаткових грошей в обіг. Товарний оборот в той же час у реальному вираженні скоротився через падіння темпів виробництва.

Крім грошових агрегатів (див. табл. 2.1), які представляють грошову масу, НБУ також визначає показник, що називається грошовою базою (див. тему 3).

Таблиця 2.1

Грошова маса, що обслуговує грошовий оборот в Україні 1991-2007 рр. (на кінець року), млн грн

Джерело: Статистичний бюлетень НБУ.

Показник грошової бази не є ще одним агрегатом грошової маси. Це якісно інший показник, що характеризує масу грошей з боку прояву її на балансі центрального банку, який їх безпосередньо контролює і регулює, впливаючи в кінцевому підсумку і на загальну масу грошей.

Грошова база включає: запаси всієї готівки поза банківською системою та в касах банків (готівка випущена НБУ і не повернута в його фонди) (М + Мкб) та суму резервів Комерційних банків (КБ) на їх кореспондентських рахунках у ЦБ (М частоти і обсягів товарних операцій (трансакцій) між усіма суб’єктами господарювання;

> рівня розвитку ринкових зв’язків між суб’єктами процесу відтворення;

> збалансованості попиту і пропозиції на ринку;

> рівня розвитку маркетингу;

> рівня інфляції;

> рівня розвитку економічної інфраструктури (транспорту, торгівлі, банківської справи, цінних паперів) та інших факторів.

Показник V показує, скільки разів у середньому за рік певна грошова одиниця витрачається на купівлю товарів і послуг, тобто відображає інтенсивність руху грошей.

У банківський практиці швидкість обігу грошей розраховується як відношення номінальної величини ВВП (P Q) до агрегату М0 або М.

Наприклад, в Україні в 2008 р. ВВП (номінальний) становив 949,864 млрд грн, грошова маса М = 225,127млрд грн; звідси швидкість обігу грошей V = (949,864/225,127)= 4,22 обертів (тобто за 1 рік середня швидкість обігу грошової маси, яка входить до агрегату М1, дорівнює 4,22 разу).

В європейських країнах цей показник в середньому дорівнює 8-10 обертів/рік. Це свідчить про іншу динаміку інтенсивності використання запасу грошей в обігу (практично в 2 рази), що прямо пропорційно діловій активності всіх суб’єктів господарювання.

З показником швидкості обігу грошей обернено пропорційно пов’язаний коефіцієнт монетизації ВВП — відношення грошової маси до номінальної величини валового внутрішнього продукту:

де Км — коефіцієнт монетизації;

М — маса грошей на кінець року, взята за агрегатом М2;

ВВП — річний обсяг, виробленого валового внутрішнього продукту (за поточними цінами);

V — швидкість грошей (кількість обертів грошової одиниці).

Чим вищий цей показник — тим краще. Це пов’язано з тим, що збільшення цього показника вказує на посилення мобільності економіки, яка досягається зростанням ступеня варіантності в поведінці господарюючих суб’єктів: підвищення рівня моне- тизації ВВП означає, що учасники суспільного виробництва значну частину виробленого продукту схильні зберігати не в натуральній (у вигляді незавершеного виробництва, виробничих запасів тощо), а у вартісній формі.

Наприклад, в Україні:

> 1996р, коли була введена гривня, рівень монетизації ВВП становив усього 11,06%:

(М2 1996р = 9,023 млрд грн /ВВП1996р = 81,519 млрд грн) х 100%;

> 2008р. (навидь під час світової кризи) дорівнює 53,96%:

(М22W8р = 512,527млрд грн/ВВП2008р. = 949,864 млрд грн) х 100%. Це можна розцінювати як прояв певного поліпшення забезпеченості економіки грошовою масою, який привів до поліпшення платіжної дисципліни між усіма суб’єктами господарювання в Україні (за період 1996-2008 рр.).

2.4. Закон грошового обігу

Закон вартості і форма його прояву у сфері обігу (закон грошового обігу) характерні для всіх суспільних формацій, у яких існують товарно-грошові відносини. Аналізуючи шляхи розвитку форм вартості грошового обігу, К. Маркс вивів закон грошового обігу, сутність якого виражається в тому, що кількість грошей, необхідних для виконання функцій засобу обігу, повинна дорівнювати сумі цін товарів, що реалізуються, яка поділена на кількість обертів (швидкість обороту) однойменних одиниць. Закон грошового обігу виражає економічну взаємозалежність між масою товарів в обігу, рівнем їхніх цін і швидкістю обігу грошей.

Розвиток кредитних відносин обернено впливає на кількість грошей. Зменшення кількості грошей спричинене погашенням певної частини боргових вимог і зобов’язань шляхом взаємозаліку. Кількість грошей для обігу і платежу визначається в умовах розвинутого кредитного господарства такими умовами:

• загальним обсягом товарів та послуг, що перебувають в обігу (пряма залежність);

• рівнем товарних цін і тарифів на послуги (пряма залежність, тому що чим вищі ціни, тим більше потрібно грошей);

• ступенем розвитку безготівкових розрахунків (обернена залежність);

• швидкістю обігу грошей, зокрема кредитних (обернена залежність).

Таким чином, закон, що визначає кількість грошей в обігу (кг), набуває такого вигляду:

Отже, суть закону грошового обігу полягає в тому, що в обігу кожної економічної системи (економіки) на певний період повинна бути та необхідна сума грошей (М), яка потрібна всім активним суб’єктам господарювання для оплати товарів і послуг за поточними ринковими цінами.

Між загальною кількістю грошей і швидкістю їхнього обігу існує певний зв’язок. Він виявляється в тому, що зі збільшенням швидкості обігу грошей їхня кількість, яка необхідна для забезпечення обігу всієї товарної маси, зменшується, і навпаки, при зменшенні швидкості обігу грошей їхня кількість, яка необхідна економічній системі для обслуговування товарно-грошових операцій, збільшується. Для ілюстрації цього зв’язку розглянемо малюнок на якому економічну систему (економіку) відобразимо у вигляді терезів, де спробуємо її урівноважити завдяки взаємодії її основних елементів (рис. 2.4):

> на одній половині нашій моделі буде добуток середнього рівня цін на кількість товарів та послуг які виробляються в економіці — PхQ (ВВП):

• проте не всі товари, які реалізуються, оплачуються негайно. Частина їх продається в кредит (К) і для їхньої реалізації гроші в певний момент не потрібні. Отже, при збільшення реалізації товарів і послуг у кредит (ТК) відповідно зменшується величина необхідної маса грошей в обігу Мн (Мі);

• водночас в обігу гроші обслуговують не тільки реалізацію товарів чи послуг, виконуючи функцію купівельного засобу, а й забезпечують погашення різних боргових зобов’язань (П), передусім щодо купівлі товарів у кредит, виконуючи функцію платіжного засобу. За умови збільшення цих платежів в обігу (ПТ) необхідна додаткова маса грошей (МТ) понад ту, яка обслуговує реалізацію товарів і послуг (Мн).

• однак не всі боргові зобов’язання погашаються реальними грошима. Якщо вони мають зустрічний характер (В), то можуть взаємно зараховуватися без участі реальних грошей. За умови збільшення взаємопогашуваних безготівкових платежів (ТВ) необхідна маса грошей зменшується (Мі).

> на другій: сукупна маса грошей, яка обслуговує всі економічні процеси, М;

> «плече» терезів визначимо як середню кількість обігів грошової одиниці О.

Таким чином, на кількість грошей, необхідних для обігу, безпосередньо повинна впливати кількість товарів і послуг, які вироблені та реалізовані за певний період, а зворотний вплив на кількість грошей, необхідних для обігу, мають: розвиток кредитних відносин, безготівкові розрахунки, а також швидкість обігу грошей як основний показник ділової активності всіх суб’єктів господарювання в економічній системі.

де О - середня кількість обігів грошової одиниці;

К - сума цін товарів, які продані в кредит;

В - сума взаємопогашуваних безготівкових платежів;

П - сума платежів за борговим зобов’язаннями;

M - кількість грошей в обігу.

Рівновага:

PQ (ВВП) = Мн,

де Мн - об’єктивно необхідна маса грошей в обігу;

ВВП - сумарна вартість усіх товарів та послуг, вироблених державою за певний час.

при |О, К, В (збільшенні) - MJ, (зменшиться):

S за умови збільшення: швидкості обігу грошей ((О), реалізації товарів у кредит(|К) та безготівкових платежів (|В) масу, яка необхідна для обслуговування грошового обігу, необхідно зменшити (М|).

при J.O, К, В (зменшенні) та |П (збільшенні) - М| (збільшується):

S за умови зменшення швидкості обігу грошей (|О), реалізації товарів у кредит (|К), зменшенні безготівкових платежів (|В) та збільшенні платежів за борговими зобов’язаннями (|П) масу, яка необхідна для обслуговування грошового обігу, необхідно збільшити (М|).

Рис. 2.4. Модель закону грошового обігу

Забезпечення стійкості грошового обігу, його впорядкування та стабілізації мають найважливіше значення для нормалізації товарно-ринкових відносин у будь- якій країні. Адже грошам, що перебувають в обігу, належить особлива роль: саме через їхнє посередництво здійснюється суспільне оцінювання затрат і результатів праці різних товаровиробників, відбувається розподіл національного продукту між споживачами та здійснюються зв’язки між усіма суб’єктами господарювання. За відсутності стійкості валюти, яка спричинена збалансованістю між кількістю грошей і товарною масою, що перебувають в обігу, ринок стає непрогнозованим та непередбаченим, що призводить до інфляційних процесів, які можуть досягти катастрофічних масштабів.

• При металевому обігу кількість грошей регулювалася стихійно, за допомогою грошей у функції засобу накопичення та заощадження (скарбу). Якщо потреба в грошах зменшувалася, то зайві гроші (золота монета) вилучалися з обігу в скарби, а якщо збільшувалась, то відбувався приплив грошей в обіг. Тому кількість грошей в обігу завжди підтримувалась на необхідному рівні.

• При обігу розмінних на золото банкнот можливість їхнього вільного обміну на метал (золото, срібло) виключає перебування в обігу зайвої кількості їх.

• Якщо обіг обслуговується банкнотами, нерозмінними на золото, чи паперовими грошима (казначейськими білетами), то в цьому випадку обіг готівкових грошей здійснюється відповідно до закону паперово-грошового обігу.

Нічим не обмежена емісія грошей призводить до порушення цього закону, переповнення сфери грошового обігу зайвими грошовими знаками та їхнього знецінення.

Умови та закономірності підтримки грошового обігу визначаються взаємодією двох факторів: потребами господарства в грошах та фактичним надходженням грошей в обіг. Це головна умова стабільності грошової одиниці.

Якщо в обігу більше грошей, ніж потребує господарство, то це призводить до знецінення грошей — зниження купівельної спроможності грошової одиниці.

Існує багато механізмів зміни маси грошей в обороті, зокрема:

> емісія готівкових грошей Національним банком України (НБУ) і продаж її комерційним банкам (КБ);

> емісія безготівкових грошей Центральним банком:

— надання позичок комерційним банкам шляхом їхнього рефінансування;

— через купівлю в комерційних банках цінних паперів;

— через купівлю в комерційних банках та їхніх клієнтів іноземної валюти для поповнення золотовалютного резерву;

> купівля готівкових грошей комерційними банками у НБУ;

> вилучення безготівкових грошей з обороту шляхом погашення зобов’язання КБ перед НБУ;

> безготівкова емісія грошей комерційними банками через грошово-кредитну мультиплікацію їхніх вільних резервів та депозитних вкладів (див. 3.2).