<<
>>

Економічна сутність споживчого кредиту

Якщо з початку звернутися до історії споживчого кредитування ще в Росії до 1917 року, то перші кооперативні заклади дрібного кредиту в Росії були створені в 60-х роках ХІХ ст.

– позико–збережні товариства. Вступний внесок в подібне об’єднання був встановлений на рівні 1 крб., а пайовий - 50 крб. Максимальний розмір позики був можливий до 80 крб. терміном на 6 місяців. Однак при нестандартних обставинах позика могла бути продовжена ще на три місяці. Позико – збережні товариства виручали селян, що не могли розплатитися з розтовщиками, допомагали знижувати та ліквідовувати недостачі, перешкоджали тенденції до розорення села. При видачі кредиту в позико – збережних товариствах враховувалась працездатність позичальника, його належність, нравові переваги і т. ін. В якості забезпечення кредиту в заставу допускався придбанний інвертар, надлишки сільськогосподарської продукції та домашня худоба.

До початку ХХ ст. в народному господарстві Росії (територія України входила до складу Росії) були створені умови для успішного розвитку кооперативної організації невеликих сум кредиту, але вже не у формі позико - збережних товариств, що потребували від своїх членів пайові внески, а кредитних, що не потребують паїв. Підйом в розвитку кредитної кооперації, що почався після 1905 року досяг кульмінації до 1912 року.

Кредитні товариства видавали позики, як короткострокові - на один рік, так і довгострокові - терміном на п’ять років з 12% річних. Призначення позик, що видавалися кредитними товариствами, було сільськогосподарським: купівля землі, її оренда, обробіток та удобрення, купівля сільськогосподарських знарядь, худоби, насіння, кормів для худоби та т. ін. Наглядно, що кредитні товариства ризикували видавати й невиробничі позики: на купівлю товарів для продажу,сплати боргів, осбисті витрати та жилі будівлі. Тільки при повній наявності інформації про клієнта можна було дозволити собі кредитування такого великого кола інтересів позичальника.

Розмір відкритого кредиту визначався заможністю двору, що вимірювалася цінністю основного капіталу (земля, будівлі, худоба, інвентар). Вдеяких господарствах кредит по відношенню до капіталу складав всього 4-5%.

Історія створення земельних банків в Росії, де вони відігравали велику роль в розвитку кредитної системи, тісно пов’язана зі своїм соціально-економічним та політичним життям країни другої половини ХІХ - початку ХХ століть. На початку 70 - х років минулого століття були створені одинадцять акціонерних іпотечних (земельних) банків. Значну роль в проведенні аграрної політики в дореволюційній Росії грали державні банки: Державний селянський поземельний банк (заснований в 1882) та Державний дворянський земельний банк (1885 р.).

На державний селянський поземельний банк була покладена задача видавати кошти селянам на купівлю землі поміщиків. Банк видав селянам довгострокові позики теміном на 34,5 року. За 1883 - 1895 р.р. банк видав 15 тис.грн. позик на загальну суму 82 млн.крб. За його участю було придбано та куплено 2,4 млн. десятин землі, головним чином поміщицької.

В наступні року маштаби придбаної банком землі, а також видачі позик, за рахунок яких селяни купували землю, значно виросли.

Деякий застій поземельного кредиту був пов’язаний зі спадом економіки в 1905 - 1907 рр. Відродив та прискорив розвиток цього кредиту еконгомічний підйом 1909 - 1913 р.р.Однак перша світова війна привела до скорочення діяльності іпотечних банків, а потім і її припинення [22, с. 417].

Історія розвитку кредитних відносин у незалежній складалась на базі тих кредитних відносин, які існували в Радянському Союзі з його адміністративно-командною системою господарювання. Але, на жаль, кредитні відносини в Україні після розпаду Радянського Союзу розвивались недостатньо, що негативно вплинуло на розвиток і стан економіки.

З переходом до ринкових умов господарювання змінювався склад як кредиторів, так і позичальників. Основними кредиторами стали комерційні банки, у тому числі колишні державні.

А позичальниками дедалі більше ставали приватні та колективні підприємства, приватні підприємці та окремі громадяни. Значні зміни стали відбуватись у формах і видах кредитів, особливо в методах кредитування. Від кредитування численних окремих об\'єктів, передбачених банківськими інструкціями в радянський час, комерційні банки перейшли до кредитування суб\'єктів, турбуючись насамперед про свої доходи і повернення кредиту. Замість досить складного порядку кредитування, який передбачав значні особливості для підприємств окремих галузей чи підгалузей економіки, кредитування почало здійснюватись в основному на покриття дефіциту оборотного капіталу підприємств.

Якщо в перші роки державної незалежності України кредитування населення на споживчі потреби було майже повністю припинено, то уже приблизно з 1996 р. споживчий кредит почав поступово відновлюватись і набувати розвитку. В Україні після затвердження у вересні 1993 р. Указом Президента України Тимчасового положення про кредитні спілки в Україні почали створюватися кредитні спілки, які стали займатися взаємокредитуванням громадян. Широко розгорнулось кредитування населення під заставу рухомого майна ломбардами та нерухомого - комерційними банками. Повільно, але все-таки зростав продаж торговельними організаціями товарів населенню з розстрочкою платежу [20, с. 320].

Діяльність українських комерційних банків нині зосереджена переважно на роботі з юридичними особами . Це явище тимчасове. У процесі подальшого розвитку ринкових відносин питома вага операцій із фізичними особами неодмінно зростатиме, тож фінансово-кредитні установи нашої держави мають це враховувати. Як свідчить світовий досвід, банківські операції з фізичними особами становлять близько третини загального обсягу всіх операцій, які проводять фіннансово–кредитні установи країн із ринковою економікою. Серед цих банків чимало спеціалізованих, які працюють лише з фізичними особами. Основним засобом задоволення потреб фізичних осіб в кредитуванні виступає споживчий кредит.

Споживчий кредит має багато специфічних рис, пов`язаних із особливостями сфери особистого споживання громадян.

По-перше, цей вид позики відображає відносини між кредитором і позичальником, сенс яких полягає у кредитуванні кінцевого споживання, на відміну від позик, які надають суб`єктам господарювання для виробничих цілей або для придбання активів, що породжують рух вартості ( Наприклад. Акцій, облігацій тощо).

По-друге, на відміну від інших видів кредиту, якими користуються переважно суб`єкти господарювання, споживчі кредити одержують, як правило, фізичні особи.

По-третє, споживчий кредит є засобом задоволення споживчих потреб населення, тобто особистих, індивідуальних потреб людей. Така позика прискорює отримання певних благ ( товарів, послуг), які вони могли б мати (придбати) лише у майбутньому, накопичивши кошти, необхідні для купівлі цих товарно-матеріальних цінностей або послуг, будівництва тощо. Надання споживчих позик населенню з одного боку, підвищує їх платоспроможний попит, життєвий рівень в цілому, а з іншого – прискорює реалізацію товарних запасів, послуг, сприяє створенню основних фондів.

По-четверте, всі види споживчого кредиту мають соціальний характер, оскільки вони сприяють вирішенню суспільних проблем – підвищенню життєвого рівня населення (передусім із низьким та середніми доходами ), утвердженню принципів соціальної справедливості. Саме із цієї причини споживче кредитування здебільшого регулюється державами особливо ретельно. У нашій країні це виражається у тому, що споживчі позики зазвичай надаються на пільгових умовах.

В загалі, для населення споживчий кредит носить тільки позитивний характер, так він прискорює одержання визначених благ (товарів, послуг ), які вони могли б мати ( одержати ) тільки в майбутньому - при умові накопичення суми грошових коштів, матеріальних цінностей або послуг, будівництва або інших [27, с. 150].

Споживчий кредит - кредит, який надається тільки в національній грошовій одиниці фізичним особам-резидентам України на придбання споживчих товарів тривалого користування та послуг і повертається в розстрочку , якщо інше не передбачено умовами кредитного договору [26, с.283].

Суб’єктами кредитних відносин являються фізичні особи (позичальники ), а в особі кредитора виступають банки, інші кредитні установи ( ломбарди, пункти прокату та інші підприємства та організації ).

Між банком та населенням може існувати й посередник, наприклад торгівельна організація, однак при цьому зміст споживчого кредиту не змінюється.

Об’єктом кредитування є витрати, пов’язані з задоволенням попиту населення поточного характеру, в тому числі придбання товарів в особисту власність, а також витрати капітального (інвестиційного) характеру на будівництво та підтримання нерухомого майна.

Надання споживчого кредиту населенню, з одного боку, збільшує його поточний платоспроможний попит, підвищує його життєвий рівень, а з другого боку прискорює реалізацію товарних запасів, послуг, сприяє створенню основних фондів. В процесі погашення споживчих позик у населення зменшується на відповідну суму платоспроможний попит, що необхідно враховувати при визначенні обсягу та структури товарообігу, платних послуг, динаміки доходів та витрат населення, грошової маси в обігу. Таким чином розмір кредитів тісно пов’заний з формуванням купівельного фонду населення та його відповідності обсягу до структури товарного фонду та послуг.

Кредит як економічна категорія не тільки має внутрішню сутність, що проявляється в його структурі, закономірностях руху, формах і видах, а й активно взаємодіє із зовнішнім середовищем, з іншими (некредитними) процесами в економіці і соціальній сфері та помітно впливає на них. Основні напрями та механізми цього впливу визначають окремі його функції.

Перерозподільна функція полягає в тому, що матеріальні та грошові ресурси, які були вже розподілені і передані у власність економічним суб\'єктам, через кредит перерозподіляються і спрямовуються у тимчасове користування іншим суб\'єктам, не змінюючи їх первинного права власності. Такий перерозподіл не є суто механічним явищем, а має велике економічне значення, а саме: - кошти, вивільнені в одних ланках процесу відтворення, спрямовуються в інші ланки, що прискорює оборот капіталу, сприяє розширенню виробництва; - вільні кошти через кредит спрямовують у ті ланки суспільного виробництва, на продукцію яких передбачається зростання попиту, а отже - одержання вищих прибутків.

Що стосується функції кредиту, пов\'язаної із забезпеченням потреб обороту в платіжних засобах, то вона не набула однозначного тлумачення в літературі. Одні автори називають її просто емісійною функцією (Б.С. Івасів), другі - функцією утворення в обороті додаткової купівельної спроможності (А.С. Гальчинський), треті - функцією заміщення справжніх грошей в обороті кредитними операціями (О.І. Лаврушин). Такий різнобій взагалі породжує сумнів у тому, чи виконує кредит подібну функцію. Адже функцію емісії грошей насправді виконує банківська система. А той факт, що банківська система здійснює і кредитну діяльність, не дає жодних підстав поширювати її емісійну функцію на кредит як економічну категорію.

Окремі дослідники визнають також контрольну функцію кредиту, вбачаючи сутність її в тому, "що в процесі кредитування забезпечується контроль за дотриманням умов та принципів кредиту з боку суб\'єктів кредитної угоди". Контрольна складова кредиту відзначається високим стимулюючим ефектом і обмеженістю адміністративно-вольового впливу на контрагента, тоді як у контрольній складовій інших економічних інструментів (фінансів, податків, страхування тощо) переважає адміністративно-вольовий, а не економічний вплив.

Контрольно-стимулююча функція кредиту не обмежується відповідними заходами кредитора відносно позичальника. Контрольно-стимулюючий вплив відчуває на собі і кредитор. Можливість вивільнити з обороту кошти і вкласти їх у надійні дохідні позички стимулює кредитора до прискорення обороту свого капіталу, нарощування вільних ресурсів, більш економного їх витрачання, підвищення своєї кваліфікації щодо розміщення вільних ресурсів тощо.

Заслуговує на увагу ще одна функція кредиту, сформульована А.С. Гальчинським, - функція капіталізації вільних грошових доходів. Вона полягає в трансформації завдяки кредиту грошових нагромаджень та заощаджень юридичних і фізичних осіб у вартість, що дає дохід, тобто в позичковий капітал. Така трансформація забезпечується через зворотний рух та платність кредиту. Будь-яка маса вільної вартості, будучи переданою в позичку, не змінюючи власника, приносить йому дохід, тобто набуває форми позичкового капіталу.

Свої функції кредит може успішно виконувати лише в умовах розвинутої ринкової економіки, коли сутність кредиту і закономірності його руху можуть проявитися найбільш повно [20, с. 389].

Недостатня увага українських комерційних банків до роботи з населенням має нині як об`єктивні, так і суб`єктивні причини. Основні з них, безумовно, пов`язані з економічною нестабільністю і законодавчою неврегульованістю. Проте перспективи роботи банків із населенням в Україні величезні [8, c. 223].

Що стосується більш детального регулювання споживчого кредиту зі сторони держави в порівнянні з іншими формами кредиту, то це в основному проявляється в регулюванні процентних ставок, строків, додержання принципів соціальної справедливості, доступності кредитів. Більш детальне регулювання обумовлене тим, що споживчий кредит появ’я заний з потребами населення, рівнем його життя.

Споживчий кредит є засобом задоволення різних потреб населення. Як зазначалося раніше при споживчому кредиті позичальником є фізичні особи, а кредиторами – кредитні установи, а також підприємства і організації різних форм власності. Споживчий кредит може надаватися як в грошовій так і в товарній формі.

В країнах з ринковою економікою споживчий кредит, як зручна та вигідна форма обслуговування населення, грає велику роль в економіці країни. Тому він підвернутий активному регулюванню зі сторони держави. Регулювання здійснюється як на рівні видачі кредиту так і на рівні його використання і виражається або в заохоченні кредитування кінцевого споживача через процентну ставку, термін кредиту, первинну участь власними коштами в кредитній операції, або шляхом створення більш жорстокого режиму кредитування .

В різних країнах діють різні закони, що регулюють умови кредитування індивідуальних позичальників, однак їх об`єднує спільна мета: заради підвищення рівня життя споживчий кредит повинен бути доступний в необхідному об`ємі [20, c.375].

Отже, крім забезпечення соціальних потреб населення, споживчий кредит відіграє значну роль у формуванні платоспроможного попиту населення, який, у свою чергу, впливає на розвиток економіки країни, полегшуючи процес реалізації продукції, прискорюючи отримання прибутку і доходів державного бюджету. Визначення державою умов надання споживчого кредиту допомагає регулювати грошовий обіг у країні.

2.

<< | >>
Источник: Невідомий. Споживчий кредит та перспективи його розвитку в Україні Київ. Курсова робота 2009. 2009

Еще по теме Економічна сутність споживчого кредиту:

  1. 1.1. Суть і функції банків у ринковій економіці
  2. Сутність та основи маркетингу
  3. Глава 1. Сутність та функції фінансів
  4. Глава 3. Фінансова політика і фінансовий механізм
  5. Глава 5. Фінанси домашніх господарств Яке визначення соціально-економічної категорії «домашнє господарство» трактує система національних рахунків ООН та вітчизняне законодавство?
  6. Проблеми оцінки вартості грошей у сучасній економічній теорії
  7. 3. методичні рекомендації ДО САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ
  8. МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ ДО CЕМІНАРСЬКИХ ЗАНЯТЬ Модуль I. Вивчення теоретичного курсу дисципліни ЗМІСТОВИЙ МОДУЛЬ 1. ІСТОРИЧНІ АСПЕКТИ РОЗВИТКУ ГРОШОВИХ ВІДНОСИН
  9. Лекція № 1 Сутність і функції грошей
  10. Форми та види кредиту.
  11. 13.3. Форми та види кредиту.
  12. Зміст
  13. Економічна сутність споживчого кредиту
  14. ТЕМА 8. КРЕДИТ У РИНКОВІЙ ЕКОНОМІЦІ
  15. Необхідність та сутність кредиту
  16. ФОРМИ, ВИДИ І РОЛЬ КРЕДИТУ
  17. Тема 10. Сутність та функції кредиту
- Авторское право - Аграрное право - Адвокатура - Административное право - Административный процесс - Антимонопольно-конкурентное право - Арбитражный (хозяйственный) процесс - Аудит - Банковская система - Банковское право - Бизнес - Бухгалтерский учет - Вещное право - Государственное право и управление - Гражданское право и процесс - Денежное обращение, финансы и кредит - Деньги - Дипломатическое и консульское право - Договорное право - Жилищное право - Земельное право - Избирательное право - Инвестиционное право - Информационное право - Исполнительное производство - История - История государства и права - История политических и правовых учений - Конкурсное право - Конституционное право - Корпоративное право - Криминалистика - Криминология - Маркетинг - Медицинское право - Международное право - Менеджмент - Муниципальное право - Налоговое право - Наследственное право - Нотариат - Обязательственное право - Оперативно-розыскная деятельность - Права человека - Право зарубежных стран - Право социального обеспечения - Правоведение - Правоохранительная деятельность - Предпринимательское право - Семейное право - Страховое право - Судопроизводство - Таможенное право - Теория государства и права - Трудовое право - Уголовно-исполнительное право - Уголовное право - Уголовный процесс - Философия - Финансовое право - Хозяйственное право - Хозяйственный процесс - Экологическое право - Экономика - Ювенальное право - Юридическая деятельность - Юридическая техника - Юридические лица -