Загальна характеристика феодальної держави і права.

У V ст. н.е. під ударами «варварських» племен (вестготів, вандалів, бургундів, франків, англосаксів тощо) і рабів Західноримська імперія впала. Західноєвропейський світ вступив в епоху Середніх віків (V–XVII ст.), головним змістом якої став розвиток феодальних суспільно-економічних відносин, утвердження феодальної форми держави і права.

Феодалізм був більш прогресивним, порівняно з рабовласницьким устроєм. Його економічною основою була власність феодала на засоби виробництва (передусім на землю). При цьому безпосередній виробник (селянин) перебував у цілковитій залежності від феодала. У нових економічних умовах панівний клас не був зацікавлений в експлуатації рабської праці, вона стала економічно невигідною. У період феодалізму основний виробник, позбавлений власності на землю, все ж таки мав засоби виробництва, своє приватне господарство, втім змушений був віддавати частину своєї праці або її плодів феодалові.

Отже, основною формою експлуатації феодально-залежного населення була феодальна рента, яка мала три форми: відробіткова, продуктова і грошова.

Феодалізму притаманна станово-ієрархічна нерівність, закріплена правом, та рицарська воєнна організація. Ідеологічною основою феодалізму в Європі стало християнство, а на Сході – іслам.

Форми існування феодальної держави і права були різноманітними, але їх утворення можна звести до наступних: а) виникнення феодальної держави і права безпосередньо із руйнації родового ладу і зародження класового суспільства (Київська Русь); б) трансформація рабовласницької держави і права у феодальну державу і право (Візантія); в) формування феодальної держави і права внаслідок завоювання інших територій (Франкське королівство).

У своєму розвитку феодальні держави Західної Європи пройшла декілька етапів, критерієм поділу на які є форма правління:

1) ранньофеодальні монархії (V–ІX ст.);

2) сеньйоральна монархія (ХІІ–ХІІІ ст.);

3) станово-представницька монархія (ХІІІ–XVI ст.);

4) абсолютна монархія (XVI–XVII ст.).

За формою правління держави на різних історичних етапах відрізнялися надзвичайною різноманітністю. Однак у добу середньовіччя перевагу мала монархія. Республіка була порівняно рідкісним явищем і виявлялася головним чином у вигляді міських республік європейських країн. Державному устрою були притаманні як централізовані, так і децентралізовані форми. Високий рівень політичної децентралізації, «приватний» характер державної влади були типовими для раннього і розвинутого феодалізму Західної Європи. Вони знайшли відображення у фактичному розпаді феодальних монархій і складному переплетенні відносин сюзеренітету-васалітету.

Головне призначення феодального права полягало в юридичному оформленні та врегулюванні монопольного права власності феодалів на землю, неповного права на залежне населення та ієрархічних відносин серед прошарків класу феодалів. До основних рис феодального права відносять: а) переважні форми, які регулювали поземельні відносини; б) феодальне право було «правом-привілеєм»; в) відсутність поділу на галузі права; г) феодальне право було «кулачним правом», тобто правом сильного; д) канонічне право як особливе відгалуження правової системи феодальних держав; е) партикуляризм права; є) рецепція римського права.