Висновки
Європейське право в період класичного середньовіччя було в царині канонічного права, яке спираючись на «Божу справедливість» виробила чітку ієрархію правових норм і принципів, їх застосування.
Ця особливість канонічного права створювала прецедент раціональної конкуренції між суб’єктами правовідношень – представниками світської влади, які створювали свої власні правові системи з інститутом фахових правників. Спираючись на рецепцію римського права, що почалась у ХІІ ст., західноєвропейська королівська влада централізувала владу в своїх країнах й формувала окреме королівське судочинство та цивільне право, що було шляхом до утвердження національних держав в Західній Європі.Формування національних держав, спочатку в формі станової монархії, а потім пізніше, станово-представницької, спиралось не лише на більш розвинуті соціально-економічних відносини (розвинутого феодалізму та буржуазних відносин, що народжувалися), а і на принципи правового договору, принципи непорушності закону. Правляча еліта змушена рахуватися з інтересами не лише знаті, а й інших, у тому числі й непривілейованих, верств. Королівська влада в своїй боротьбі проти децентралізації та папського престолу, була вимушена визнати права міст, надати їм особливі привілеї, які були оформлені в окрему галузь права – міського права.
У цей період в Західній Європі з’явилися міські республіки, які хоч і були рідкісним явищем, але стали альтернативою існуючим феодальним монархіям.