Трансформація державного устрою Франції від режиму Реставрації до проголошення ІІ Імперії (1814–1870 рр.).
Історії Франції з 1814–1870 рр. умовно поділяють на чотири періоди:
· перший (1814–1830 рр.) – період Реставрації монархії, де на основі тимчасового союзу дворянства і буржуазії була встановлена парламентська монархія;
· другий період (1830–1848 рр.) – до влади приходить фінансова олігархія, яка встановлює у Франції конституційну монархію;
· третій період (1848–1852 рр.) – утвердження Другої республіки;
· четвертий період (1852–1870 рр.) – встановлення авторитарного режиму – Другої імперії, де влада впроваджувала політику бонапартизму.
Перший період. В червні 1814 р. король октроював (дарував) французькому народу Хартію, згідно з якою за формою правління Франція стала конституційною монархією. Повернення монархії та емігрантів страшило буржуазію і селянство, які придбали землю за часів революції і побоювалися втратити її. В цих мовах, наступного року Наполеону вдалося втекти з острова і за підтримки армії вступити до Парижу, де він протримався при владі рівно 100 днів. Після цього його було усунуто від влади, і Бурбони повернулися до столиці.
Відповідно до конституційної Хартії 1814 р. монарх наділяв себе великими повноваженнями. Він був главою держави і головнокомандуючим армії, йому були підпорядковані міністри, він призначав і усував чиновників, без підпису короля не набирали чинності закони та ін.
Законодавча влада належала двопалатному парламенту: нижня – палата депутатів, верхня – палата перів. Нижня палата обиралася, а верхня – призначалася королем. До того ж, він мав право призначати перів довічно чи навіть спадково. Палата депутатів обиралася на 5 років. Виборчі права мали французи старші 35 років, що сплачували прямий податок у розмірі 300 франків. Депутат повинен був досягти 40-літнього віку і сплачувати прямий податок у розмірі 1000 франків.
Отже, передбачена Хартією 1814 р. королівська влада не означала відродження абсолютної монархії.
Режим Реставрації був тимчасовим союзом дворянства і великої буржуазії.Тисячі республіканців були знищені, загнані в тюрми, заслані на каторгу. В 1825 р. наступним королем Карлом Х видано закон про святотатство, згідно з яким проступки проти церкви карались смертю з попереднім відрубуванням руки. Вийшов закон про виплату емігрантам величезної грошової компенсації за втрачені землі (1 млрд. франків). Буржуазія відсувалася від влади.
Другий період. У липні 1830 р. Карл Х йде на ліквідацію конституційного режиму, з метою відновити абсолютну монархію. Він видає серію ордонансів, які відверто порушували Хартію 1814 р. Розпускалася щойно обрана палата депутатів, вдвічі була зменшена кількість її членів, ще звужувалося виборче право, ліквідувалася «свобода друку і зборів».
У результаті відбулася липнева революція, яка повалила режим Реставрації. Була створена конституційна монархія, головну роль в якій відігравала фінансова аристократія. Королем було проголошено Луї Філіппа Орлеанського.
Король присягає новій конституції, основу якої склала Хартія 1814 р., до якої були внесені певні зміни, як, наприклад: скасоване спадкове перство, розширені права палати депутатів, очищений від реакційного дворянства державний апарат, обмежено духівництва і т.д. Були також переглянуті цензи на виборах у палату депутатів. Тепер віковий ценз становив: для виборців 25 років, для депутатів – 30. Нижчим став і майновий ценз: відповідно 200 і 500 франків прямого податку. В наслідок цього виборче право отримали 250 тис. із 33 млн. чоловік[75].
Після революції 1830 р. Франція набула лише зовнішніх ознак парламентської монархії. Роль дворянства в політичному житті стала другорядною. Реальна влада остаточно була зосереджена в руках буржуазії. Але в 40-х роках опозиція, серед робітників і селян, дрібної буржуазії, до цьому режиму зросла.
Третій період. Революція 1830 р. не задовольнила ні народні маси, ні торгово-промислову буржуазію. Ситуація ускладнювали фінансова криза 1847 р., неврожай, голод.
За таких умов рух, який розпочався вимогами виборчої реформи, переріс у боротьбу за республіку.У лютому 1848 р. в Парижі відбулася демонстрація на підтримку виборчої реформи, яка перетворилася в революцію. Король Луї Філіп був вимушений відректися від престолу, і країна була проголошена республікою. Розпочалася доба Другої республіки.
У листопаді 1848 р. приймається нова Конституція, яка проголошує принципи суверенітету, свободи, рівності, братерства, а основами – сім’я, праця, власність, громадянський порядок. Поділ властей визнавався першою умовою існування уряду. Найвищим органом влади стають однопалатні Національні (Законодавчі) збори з терміном повноваження 3 роки. Виконавча влада належала президенту, який обирався на 4 роки без права переобрання на новий термін. Також була утворена Державна рада, члени якої призначалися національними зборами на 6 років. До її компетенції належав попередній розгляд законопроектів. Запроваджувалося загальне (для чоловіків з 25 років) виборне право. Новий уряд увів 10-годинний робочий день і обіцяв гарантувати трудящим право на працю.
Президент Другої республіки Луї Наполеон у грудні 1751 р. спираючись на армію, розпустив Національні збори. В країні встановився відкритий терор.
Четвертий період. У січні 1852 р. набула чинності нова Конституція, згідно з якою вся повнота влади переходила до президента, якого обирали на 10 років. Він є главою збройних сил, призначає міністрів, від його імені здійснюється правосуддя, парламентарії та посадові особи приносять йому присягу на вірність. Ключову роль відігравав президент у законодавчому процесі, в якому брали участь Державна рада, Законодавчий корпус і Сенат. Президент проголошував стан облоги, видавав декрети і затверджував закони. Після проведення плебісциту у грудні 1852 р. Бонапарт оголосив себе імператором, під ім’ям Наполеона ІІІ. Розпочався період Другої імперії (1852–1870 рр.).
Буржуазно-демократичні свободи були знищені, республіканців піддано переслідуванням, місцеве самоврядування скасоване, парламентська система зведена до нуля. Державний лад Франції набирав все більш авторитарного характеру. Щоб утримати свою владу Наполеон ІІІ вимушений був лавірувати між робітниками і буржуазією. Він скасував закон Ле-Шапел’є. І з іншого боку надавав великі пільги буржуазії. [76]
Політичний авантюризм Наполеона ІІІ призвів до війни з Пруссією (1870–1871 рр.), поразки і капітуляції французької армії і падіння Другої імперії.
5.