4. Суд і судочинство Давнього Риму.
Кардинальні зміни спостерігалися і в сфері судового устрою та судочинства Давнього Риму. Криза республіки стала одним з результатів відсторонення народних зборів від розгляду (остаточного) кримінальних справ.
Завдяки цьому була знищена найважливіша гарантія законності.Інша особливість полягала в тому, що місце колегіального суду, який існував з давніх часів, зайняв суд одноосібний. Так, з II ст. до н.е. розгляд кримінальних справ був компетенцією особливих колегій в складі 30-40 осіб, що відбувався для кожної даної справи жеребом. Головував претор.
Існуючі в Римі судові колегії, заповнені сенаторами, вершниками i багатими громадянами, були відверто класовими судами, однак вирішували справи за більшістю голосів i на відкритих засіданнях.
Але саме перехід до одноосібного суддівства відповідав інтересам того політичного режиму, який виник разом з імперією.
Третє i останнє нововведення, настільки ж реакційне як i перші два, полягало в тому, що судова влада з кримінальних i цивільних справам була передана чиновникам адміністративних органів. У Римі кримінальний суд виявився в руках міського управителя (префект преторії), а по дрібних справах – його підлеглих; у провінціях в руках провінційних управителів i т. д. Суд став суворо становим. Члени вищих станів судилися самим імператором або міським префектом. Чиновник мав привілеї судитися із своїм начальником. Особливий суд існував для рабів i колонів.
Розподілу на попереднє та судове слідство не існував. Суддя сам виробляв дізнання, сам виступав обвинувачем i сам виносив вирок. Самим розповсюдженим засобом встановлення «істини» вважалися тортури. З їх допомогою домагалися всього, чого хотіли.
Замість публічного i відкритого судочинства часів республіки встановилася сувора таємниця судочинства. Легісакційний процес змінюється формулярним. У цьому процесі значно зростає роль претора, який на стадії «ін юре» надавав претензіям сторін відповідне юридичне оформлення.
Він складав письмову юридичну формулу, в якій викладав суть справи і передавав її судді, якого призначав для конкретного розгляду справи. Формулярний процес передбачав залучення юристів для допомоги сторонам у викладі їх позицій, забезпечення доказами. Цим він сприяв розвиткові римської юриспруденції.Неодмінною умовою всіх цих порядків було надзвичайне розповсюдження доносів. В республіканські часи неправдивий донощик карався як злочинець. В період імперії донос зробився безпечним: тортури підтверджували будь-яке обвинувачення. До того ж держава встановила систему грошової та майнової винагороди донощиків.
Вищою апеляційною інстанцією був імператор або його канцелярія.
У період імперії були створені спеціальні станові суди, які розглядали справи сенаторів, військових, духовенства.
До кінця імперії по мipi розвитку в її надрах феодальних відношень суд по справах колонів стає компетенцією землевласників. В кожній великій латифундії вводиться свій власний в’язничний будинок.
Цивільний процес переживає схожу еволюцію. Розгляд громадянських суперечок зробився в імперський період справою чиновників.