«Шан-Цзюньшу» — Книга правителя області Шан

Реформи Шан Яна і створення передумов виникнення централізованої держави у Китаї

«Шан-цзюньшу» («Книга правителя області Шан») — стародав­ній китайський текст, написаний в III ст.

Ідеї Книги зосереджується головним чином на підтримці суспіль­ного порядку через систему справедливих законів, які чітко пропи­сують і визначають винагороду та заохочення для тих, хто їх дотри­муються та суворі покарання за порушення постанов. Оскільки деякі розділи були написані через десятиліття чи навіть більше століття після смерті Шан Яна, вважають, що з 26розділів цього твору лише два (другий і дев'ятнадцятий) написані ним самим, а решта — є піз­нішим відтворенням його промов, роботою його безпосередніх учнів і послідовників. Так чи інакше, «Книга правителя області Шан» прямо чи опосередковано знайомить читача зі змістом реформ Шан Яна і з теоретичними концепціями, що лежали в їх основі.

(Витяги)

Глава 2

§ 7. Відкриті і закриті шляхи

[Шан Ян про походження влади правителя]

...У ті часи, коли з’явилися небо і земля і з’явилися люди, люди знали своїх матерів, але не знали своїх батьків. Любов до родичів і користолюбство — таким був їхній Шлях. Так як вони любили лише своїх родичів, то стали відокремлювати [своїх від чужих], а ко­ристолюбство породило підступність. Люди множилися, але оскільки вони були охоплені прагненням відокремлювати [своїх від чужих] і користолюбством, то серед них запанувала смута.

І тоді мудрі встановили справедливі заходи та прищепили безко­рисливість, так що народ перейнявся людяністю. В ці часи відмови­лись від любові до родичів, встановилося шанування мудрих. Шлях людяних — любов, а Шлях мудрих — прагнення перевершити один одного. Люди множилися, але не було узаконень, бо вони йшли шля­хом людяності і прагнули перевершити один одного, виникла смута.

Тому коли досконалий мудрий прийняв правління, він насампе­ред встановив розмежовування, що стосуються землі, майна, чолові­ків та жінок. Коли було проведено розмежовування, неможливо було обійтися без узаконень, тому [досконалий] запровадив заборони. Коли ж було введено заборони, неможливо було обійтися без тих, хто нагля­дав за їх здійсненням, тому він заснував посади урядовців. Коли були встановлені посади чиновників, неможливо було обійтися без того, хто б об’єднав їх всіх, тому [досконалий] поставив [над усіма] воло­даря. Коли ж був поставлений володар, то відмовились від шанування мудрих і встановилося шанування тих, хто посідає високе становище.

Отже, у давні віки любили своїх родичів та шанували користь; у середні віки шанували мудрих і раділи людяності, а в пізніші сто­ліття стали цінувати тих, хто займає високе становище, і шанувати посади. Вшанування мудрих означає, що істинним шляхом вважа­ється прагнення перевершити один одного [гідністю], але коли з’яв­ляється володар, зникає потреба в мудрих. Любов до родичів озна­чає, що користь вважається істинним шляхом, але коли встановлені справедливі заходи, вони перешкоджають поширенню користі. [По­ведінка людей] у ці три [періоди] не була суперечливою. Люди ви­черпали свій Шлях, належало змінити його. Слідом за змінами, тими, що відбувалися століттями, необхідно змінювати і сам Шлях.

Duyvendak, J. J. L. (1928). The Book of Lord Shang. London: Ar­thur Probsthain; Chicago: University of Chicago Press. p. 116-119.

Глава 3

§ 14. Про встановлення влади

[Шан Ян про роль закону в управлінні державною]

Порядок у державі досягається трьома шляхами: законом, дові­рою, владою. Закон — це те, чого спільно дотримуються правитель та сановники. Довіра — це те, що спільно встановлюють правитель та сановники. Влада це те, чим розпоряджається лише один імператор.

Якщо правитель випустить [зі своїх рук владу], йому загрожує загибель. Якщо правитель і сановники нехтують законом і діють ви­ходячи з власної волі, неминуча смута. Тому, якщо при запровад­женні закону проводиться чітке розмежування [прав та обов’язків] і при цьому забороняється порушувати закон у корисливих цілях, буде досягнуто гарного правління. Якщо владою розпоряджається [тільки] імператор, він вселяє трепет.

Якщо народ повірить нагородам царя, справи будуть успішні. Якщо він повірить покаранням царя, то зникне джерело злочинів. Тільки мудрий правитель здатний оцінити владу та дорожити дові­рою, він не стане зловживати законом через свої особисті інтереси. Якщо правитель говорить багато слів про нагороди, але не в змозі давати нагороди, піддані перестануть слухатися його; якщо ж пра­витель видає один суворий указ за іншим, але при цьому уникає по­карань, народ не боятиметься смерті. Нагороди — це громадянське начало, а покарання — військове начало. Громадянське і військове начало пов’язані воєдино законом. Тому мудрий правитель спира­ється на закон.

Якщо мудрий правитель не дозволяє чиновникам приховувати що-небудь від нього, [його] називають мудрим; якщо [він] не дозво­ляє [підданим] обманювати себе, [його] називають проникливим. Тому нагороди щедрі і викликають довіру; покарання суворі та не­відворотні. Коли правитель справедливий до нелюбих і не робить потурань улюбленцям, сановники не можуть приховати що-небудь від правителя, а піддані — обдурити його.

Ті, хто в наш час домагається хорошого управління, часто не­хтують законами виходячи лише зі своїх бажань, у цьому причина смути у тому державах. Колишні правителі встановили міри ваги та міри довжини. І досі всі приймають їх за зразки, бо їхній метод

розмежування [мір] був зрозумілий. Якщо зараз ми відмовимося від [єдиних] мір ваги і будемо [вільно] визначати вагу, відмовимося від існуючих мір довжини та станемо [довільно] визначати довжину, то якщо і будемо точні, торговці не стануть користуватися [нашими мірами], бо вони не обов’язкові.

Справді, якщо відмовитися від зразків і мір і покладатися лише на власні судження, то це не буде ні для кого обов’язковим. Тому ко­лишні правителі, розуміючи, що не можна обмежуватись лише власною думкою або упередженим твердженням, встановили зако­ни та ввели чітку відмінність [у правах та обов’язках]. Тих, хто діє відповідно до постанов, нагороджують за це; тих же ж, чиї вчинки шкодять загальним [інтересам], карають за це. Закони про нагороди та покарання не повинні викликати сумнівів у людей, і тоді вони не будуть заперечувати [правильності нагород чи покарань]...

Зазвичай [правило], якому слідують чиновники, які перебува­ють на службі у імператора, багато в чому залежить від того, що по­добається самому правителю. Якщо правителю подобаються зако­ни, чиновники стануть служити правителю, дотримуючись законів. Якщо ж правителю подобаються промови, чиновники стануть слу­жити правителю одними промовами. Якщо правитель віддає пере­вагу законам, то чесні вчені висунуться вперед. Якщо ж правитель віддає перевагу розмовам, то він буде оточений сановниками-на- клепниками та сановниками-підлесниками. Якщо суспільні та при­ватні інтереси чітко розмежовані, то навіть дрібна людина не стане ненавидіти гідного, а погана не буде заздрити достойникам.

Duyvendak, J. J. L. (1928). The Book of Lord Shang. London: Arthur Probsthain; Chicago: University of Chicago Press. P. 135-136.

Глава 4

§ 17. Нагороди і покарання

[Про принцип рівності людей перед законом]

Досконаломудрий, керуючи державою, встановлює єдині [пра­вила] нагород, єдині [правила] покарань, єдині [правила] настанов.

Те, що називають «установити єдині [правила] нагород», озна­чає: [усі] привілеї та платні, чиновницькі посади та ранги знатності повинні даватися лише за службу у війську, інших шляхів не повинно бути. Бо тільки таким шляхом можна з розумного і дурного, знатно­го та простолюдина, хороброго та боягуза, гідного і нікчемного — з кожного з них витиснути всі знання, всю силу їх м’язів і змусити ризикувати життям для імператора. І тоді за ними, як потоки води, ринуть з усієї Піднебесної видатні люди, здатні та гідні. Тому армія [такого правителя] не матимемо собі рівних, а накази [його] буде слухати вся Піднебесна...

Те, що називають «установити єдині [правила] покарань», оз­начає: ранги знатності не рятують від покарань. Кожен, хто не по­слухається наказу царя, порушить державну заборону чи виступить проти порядків правителя, має бути страчений, і до нього не можна виявляти ні найменшої поблажливості, будь він першим радником царя, полководцем, сановником [у ранзі] дафу^[71] або простолюдина. Якщо людина, яка мала заслуги в минулому, завинить, не можна по­м’якшувати покарання лише тому, що в неї були заслуги; якщо лю­дина, відома своїми доброчесними справами в минулому, вчинить якийсь проступок, не можна порушувати закон, навіть якщо в ми­нулому людина робила доброчесні вчинки.

Те, що називають «установити єдині [правила] настанов», озна­чає: не можна стати багатим і знатним, не можна сподіватися на пом’якшення покарань і не можна висловлювати власну думку та доповідати її своєму правителю тільки тому, що володієш великими знаннями, красномовством, гостротою розуму, [є взірцем] чесності та безкорисливості, [дотримуєшся] лі^[72], [знаєш добре] музику, вдос­коналюєш вчинки, належиш до [якогось] угруповання однодумців, сприяєш висуванню на посади гідних або [маєш славу людини] чистої або порочної...

Досконаломудрий дарує посади та ранги знатності згідно з за­слугами, тому людям гідним немає потреби хвилюватися. Доскона- ломудрий не прощає провин і не скасовує покарань, тому злочини не скоюються. Коли досконалий мудрий керує державою, він спря­мовує свої зусилля на досягнення Єдиного, та й годі.

Duyvendak, J. J. L. (1928). The Book of Lord Shang. London: Arthur Probsthain; Chicago: University of Chicago Press. p. 141-144.

Глава 1

§ 1. Реформування законів

[Боротьба думок перед початком реформ]

Сяо-гун обговорював плани [управління державою]. Три санов­ника в ранзі дафу — Гунсунь Ян^[73], Гань Лун і Ду Чжі перебували біля володаря. Вони міркували про зміни, що відбувалися в їх час, мір­кували про сутність виправлення законів і шукали спосіб, [як майс­терніше] правити народом.

Володар мовив: «Зійшовши на престол, не забувати про вівтарів духів землі та проса,— такий шлях правителя. Впроваджувати зако­ни та дбати про те, щоб [усім] були зрозумілі чесноти правителя — такий обов’язок сановника. Нині я хочу змінити закони, щоб домог­тися зразкового правління; змінити, щоб [в інший спосіб] настанов­ляти народ, але боюся, що Піднебесна засудить мене».

Гунсунь Ян відповів: «Я чув, що той, хто вагається, [не знаючи] як вчинити, [нічого] не досягає, а той, хто нерішучий у справах, не досягне успіху. Володарю, скоріше переконайтесь в думці про зміну законів і [вам] не слід зважати на те, що Піднебесна [може] засуди­ти це. Адже той, кому властиві вчинки видатної людини, неминуче відчуває опір зі сторони [пересічних людей] свого часу; той, кому властиві роздуми [людини] незалежного розуму, люди неодмінно будуть засуджувати. Є прислів’я: «Дурний не розуміє [суті] справи, навіть коли вона виконана, розумний же осягає [сутність справи] ще до того, як з’являться перші її ознаки». [Тому] не годиться обго­ворювати з народом свої починання, але можна разом із ним насо­лоджуватися завершенням [справ]. У законі Го Яня^[74] говориться: «Той, хто розмірковує про вищу чесноту, не буде узгоджувати [свої погляди] з загальнопоширеними ідеями; той, хто досягає великого успіху, не повинен радитися з натовпом». Закон — це вираження любові до народу; лі — це те, що сприяє [запровадженій течії] справ. Тому якщо досконаломудрий може за допомогою [законів] зробити сильною державу, він не бере за взірець [порядки] давнини, і якщо він може завдяки [законам] принести користь народу, то він не до­тримується лі».

Сяо-гун вигукнув: «Чудово!».

Гань Лун сказав:

«Ні це не так. Я чув, що досконаломудрий наставляє народ, не змінюючи [звичаїв], розумний [добивається] доброго управління, не змінюючи законів. Ті, хто наставляє народ, відповідно до його бажань, легко досягнуть успіху; у того, хто [домагається] хорошого управління, дотримуючись [усталених] законів, чиновники досвід­чені, а народ перебуває в спокої. Нині, якщо ви зміните закони і не слідуватимете старим [порядкам] ціньської держави, чи зміните і ста­нете [по-іншому] наставляти народ, я побоююся, що Піднебесна за­судить вас, пане. Хочу, щоб ви розібралися у цьому».

Гунсунь Ян відповів:

«Ви висловили думку, поширену в наш час. Справді, прості люди звикли до старих звичаїв, а освічені загрузли в тому, що вони знають [про давнину]. Ці дві категорії людей [здатні] лише обійма­ти посади та дотримуватися закони, однак вони не здатні обговорю­вати [питання], що виходять за межі [старих] законів. Три Династії^[75] досягли верховенства у Піднебесній, дотримуючись різних лі, а п’ять гегемонів домоглися панування, [застосовуючи] різні закони. Тому мудрий творить закони, а дурень обмежений ними; обдарований змінює лі, а нікчемний зв’язаний лі. З людиною, яка зв’язана лі, не варто говорити про справи; з людиною, яка обмежена [старими] за­конами, не варто говорити про зміни. Володарю! Вам не слід ва­гатися».

Ду Чжі сказав:

«Я чув, що якщо вигода не буде стократною, законів не зміню­ють; якщо успіх не буде десятикратним, не змінюють знаряддя. Я чув, що коли наслідують давнину, не роблять помилок; коли до­тримуються лі, не буває порушень. Володар повинен прагнути цього».

Гунсунь Ян відповів:

«Попередні покоління [правителів] наставляли [народ] по-різ­ному, яку ж давнину [вони] наслідували? Імператори та царі не по­вторювали один одного, яких же [старих] лі вони дотримувалися? Фу Сі та Шень Нун наставляли, але не карали; Хуан-ді, Яо і Шунь^[76] карали, але не багатьох; що ж стосується Тан-вана і У-вана, то кожен із них встановлював свої закони, враховуючи [потреби] часу, і визначав лі, відповідно до обставин. Оскільки як лі, так і закони створювали, виходячи з [потреб] часу, розпорядження та накази від­повідали тому, що було потрібно; зброя та знаряддя праці відпові­дали своєму призначенню. Тому я заявляю: щоб досягти доброго управління [людьми свого] століття, існує не один шлях; для того, щоб принести користь державі, не обов’язково наслідувати старо­вину... Володарю! Не треба вагатися».

Duyvendak, J. J. L. (1928). The Book of Lord Shang. London: Arthur Probsthain; Chicago: University of Chicago Press. P 91-93.

Повний текст див.: Duyvendak, J. J. L. (1928). The Book of Lord Shang. London: Arthur Probsthain; Chicago: University of Chicago Press. 346 p.

https://www.meripet.com/2019/Kitab_Book_of_Lord_Shang_Lega- lism.pdf

⁶³ Лі Куй (455 до н.е. — 395 до н.е.) — китайський державний діяч та прав- ник часів держави Вей періоду Чуньцю, здійснив першу спробу кодифікувати китайське право. Він зібрав і впорядкував закони (фа) всіх держав, що тоді іс­нували на території Китаю. Його «Книга законів» була присвячена передусім