Розвиток держави та права античного періоду має значну роль в історії світової цивілізації.

Античні держава та право стали класичними зразками в історії політико-правової думки, і для цього були певні передумови соціально-економічного та суспільно-політичного характеру.

Історія античності – складова частина історії стародавнього світу – вивчає зародження, розквіт і кризу суспільних і державних структур, які виникли на території Стародавніх Греції і Риму. Вона починається на рубежі ІІІ–ІІ тис. до н.е. – з виникненням перших державних об’єднань на о. Крит, а закінчується 476 р. н.е. – падінням Західної Римської імперії. Цей період в історії людства отримав свою назву від латинського терміна «antiqua» (старожитність).

Якщо давньосхідні держави являли собою воєнно-бюрократичні монархії, то основним типом державного устрою античних країн була республіка.

Античне суспільство характеризувалося більш швидкими темпами розкладу родиннообщинних відносин і утвердженням своєрідної форми античної власності: стати власником землі (основного засобу виробництва) міг тільки повноправний член общини – полісу, міста-держави, що являло собою економічне, релігійно-культове, політико-правове співтовариство вільних, повноправних громадян-землевласників, які експлуатували в приватному порядку чи спільно (за допомогою держави) рабів і неповноправних.

Процес формування державних форм життя в Давній Греції охоплює період ІІ – початок І тис. до н.е. Він був пов’язаний з розвитком крітського та ахейських царств на Пелопонесі. Найбільшими з останніх були державні утворення в Мікенах, Тіринфі та Пілосі. Саме ахейські держави, на чолі з царем Мікен Агемноном, на рубежі ХІІІ–ХІІ ст. до н.е. взяли участь у знаменитій Троянській війні. Самі ж ахейські держави були знищенні внаслідок нашестя дорійських племен. Дорійське завоювання призвело не лише до знищення Крито-Мікенської культури, але й спричинило значний міграційний потік, який захопив (в числі вигнаних дорійцями ахейських племен) племена іонійців, яким дісталася для поселення малородюча Аттіка.

Наступний після мікенської епохи період історії Давньої Греції прийнято називати гомерівським або передполісним. Він охоплював ХІ–ІХ ст. до н.е. та характеризувався розкладом родових відносин і створенням передумов для розвитку полісного ладу.

Загалом давньогрецьку історію прийнято поділять на п’ять великих етапів:

1. Егейський, або крито-мікейський (ІІІ тис. – ХІІ ст. до н.е.) – формування ранньодержавних утворень на о. Крит та в Ахейській Греції;

2. Передполісний, або гомерівський (ХІ–ІХ ст. до н.е.) – панування родоплемінних відносин у Греції;

3. Архаїчний (VІІІ–VІ ст. до н.е.) – формування державних об’єднань у формі полісів;

4. Класичний (V – перша половина ІV ст. до н.е.) – розквіт давньогрецького суспільства та полісного устрою;

5. Елліністичний (друга половина ІV ст. – 30-ті рр. І ст. до н.е.) – утворення нових елліністичних суспільств на основі взаємодії та поєднання грецьких і східних начал.

Серед провідних джерел, котрі дозволяють аналізувати державно-правову історію Давньої Греції слід відзначити твори «Іліада» та «Одісея» Гомера, «Історія» у 9 кн. Геродота, «Історія» у 8 кн. Фукідіда, «Грецька історія» та «Лакедемонська політія», «Держава» та «Закони» Платона, «Афінська політія» Аристотеля, «Всесвітня історія» в 40 кн. Полібія та ін.

1.