Процесуальне право (Procedure)
Процесуальна норма існували вже в legis actions. Вони були замінені на «формуляційну систему», яка, у свою чергу, була замінена на cognitio extraordinaria. Характерними рисами перших двох систем є двофазовий процес.
Попередня фаза — це магістрат. Друга фаза — суд. Судовий розгляд вели судді (iudex). На попередній фазі встановлювався, говорячи нинішньою мовою, предмет позову. Це супроводжувалось проголошенням встановленого набору фраз (приблизно так, як нині на початку судового засідання суддя монотонно промовляє права сторін). У Римі до фраз відносилися серйозно. Якщо позивач у проголошенні фраз чи у виконанні жестів щось робив не так, то йому в позові могли відмовити.За понад століття до нашої ери від цих порядків відмовилися. Настали часи для нових норм. Позов став складатися у письмовій формі. Він мав назву «формула». Вона писалася у вигляді альтернативи приблизно таким чином: «Якщо судді здається, що відповідач винен борг, то хай суддя присудить відповідачу цей борг сплатити позивачеві, а якщо не здається, то хай він звільнить його від відповідальності (to absolve)».
Якщо відповідач погоджувався з позовом, то суд не відбувався. Магістрати чинили тиск на відповідачів, які не погоджувалися з тими позовами, які, на думку магістратів, були правомірними. Під тиском магістратів позивач мусив вносити зміни до свого позову, бо магістрати могли не передати справу судді. Ця система в провінціях почала застосовуватися раніше, ніж у столиці. Неважко здогадатися, що за неї магістрати мали великі можливості для розв’язання спорів. Адміністративний порядок розгляду спорів став застосовуватися ширше, порівняно з судовим. Двофазова система розгляду спорів почала зникати. Правосуддя стало нав’язуватися державою. Воно перестало бути явищем, за яким держава лише наглядає. Між нав’язуванням і нагляданням, як кажуть в Одесі, — «дві великі різниці».
2.12.