ПРЕЗИДЕНТСЬКІ ВИБОРИ 2004 р. В УКРАЇНІ

Верховна Рада України 18 березня 2004 р. прийняла Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про вибори Президента Украї­ни» № 1630-ІУ. Цей закон містив оновлений текст Закону України «Про вибори Президента України» від 5 березня 1999 р.

Президентська виборча кампанія в України розпочалась 3 липня 2004 р. Висування кандидатів на пост Президента України здійснюва­лось протягом 4—27 липня 2004 р. Подання документів до Центральної виборчої комісії тривало до 1 серпня 2004 р. включно. Закінчення ре­єстрації кандидатів на пост Президента України відбулося 6 серпня 2004 р. Передача до ЦВК підписних листів на підтримку кандидата на посаду Президента України закінчилася 20 вересня 2004 р.

За тиждень до голосування свої кандидатури зняли Черниш Григо­рій Семенович (народився 12.06.1941 р.) та Кононов Віталій Миколайо­вич (народився 2.04.1950 р.).

У виборчих бюлетенях були зазначені:

1. Базилюк Олександр Філімонович.

1942 р. народження. Пенсіонер, проживав у м. Донецьку. Член Слов’янської партії.

2. Бойко Богдан Федорович.

1954 р. народження. Голова Секретаріату Народного руху України за єдність. Проживав у м. Києві

3. Бродський Михайло Юрійович.

Народився 5 квітня 1959 р. Голова політичної партії «Яблуко». Проживав у с. Віта-Поштова Києво-Святошинського району Київської області.

4. Вітренко Наталія Михайлівна.

1954 р. народження. Народний депутат України 2-го і 3-го скликань. Тимчасово не працювала. Член Прогресивної Соціалістичної партії України. Проживала в м. Києві.

5. Волга Василь Олександрович.

Народився 5 вересня 1968 р. у м. Сєвєродонецьку Луганської облас­ті. Українець. Дитинство та юність провів на Житомирщині. Закінчив Севастопольське вище військово-морське інженерне училище. Служив на атомних підводних човнах Північного флоту. Економічну освіту здобув у Міжрегіональній академії управління персоналом (м.

6. Грабар Микола Федорович.

1962 р. народження, адвокат адвокатури в м. Києві. Проживав у м. Києві.

7. Душин Ігор Леонідович.

1961 р. народження. Приватний підприємець. Проживав у м. Києві. Член Ліберально-демократичної партії України.

8. Збітнєв Юрій Іванович.

1963 р. народження. Голова Всеукраїнської партії «Нова сила». Проживає в м. Києві.

9. Кінах Анатолій Кирилович.

Народився 14 серпня 1954 р. в с. Братушани Єдинецького району Молдавської РСР. Ленінградський кораблебудівний інститут закінчив 1978 р. Спочатку працював на військовому судноремонтному заводі в Таллінні (Естонія), а з травня 1978 р. — на Миколаївському суднобуді­вному заводі «Океан».

У березні 1990 р. обрано до Верховної Ради УРСР. Березень 1992 р. — липень 1994 р. — представник Президента України в Ми­колаївській області. Головою Миколаївської облради був упродовж червня 1994 р. — липня 1995 р. У подальшому працював у Києві. Протягом 29 травня 2001 р. по 21 листопада 2002 р. очолював уряд України.

Президент Українського союзу промисловців і підприємців. Прожи­вав у м. Києві. Голова партії промисловців і підприємців (з 2000 р.).

Біографічна нотатка про А. К. Кінаха міститься у шостому томі «Юридичної енциклопедії». Її підготували академік НАН України Юрій Сергійович Шемшученко, — голова редакційної колегії «Юридичної енциклопедії» та к. ю. н. Михайло Павлович Зяблюк, — директор- головний редактор видавництва «Юридична енциклопедія»

10. Козак Роман Миколайович.

1957 р. народження. Голова партії «Організація українських націо­налістів в Україні». Проживав у м. Львові.

11. Комісаренко Сергій Васильович.

Народився 9 липня 1943 р. Закінчив з відзнакою Київський медич­ний інститут у 1966 р. Вступив до аспірантури Інституту Поліхімії ака­демії наук УРСР, пройшов шлях від молодшого співробітника до дире­ктора.

12. Корчинський Дмитро Олександрович.

1964 р. народження. Президент Інституту проблем регіональної по­літики і сучасної політології. Проживав в м. Києві. Член Всеукраїнської політичної партії «Братство».

13. Кривобоков Владислав Анатолійович.

1968 р. народження. Начальник юридичного відділу товариства з обмеженою відповідальністю «Східно-Українській центр». Проживав у м. Луганську. Член Народної партії вкладників та соціального захисту.

14. Мороз Олександр Олександрович.

Народився 29 лютого 1944 р. в с. Буда Київської області. Українець, освіта вища, інженер-механік. Батько — Олександр Леонтійович пра­цював на заводі столяром. Мати — Ганна Євдокимівна працювала в колгоспі. Після школи закінчив Українську сільськогосподарську ака­демію. За фахом працював 12 років: викладачем радгоспу-технікуму, в районному і обласному об’єднаннях «Сільгосп-техніка». Служив сол­датом. З 1976 р. на партійній, радянській роботі. Був першим секрета­рем райкому КПРС, секретарем облпрофради, заввідділом обкому пар­тії. Дружина — Валентина. Одружився на ній відразу після закінчення нею школи в Донецьку. Доньки Ірина та Руслана мають власні родини. На постійній роботі у Верховній Раді з 1990 р. Після заборони Комуніс­тичної партії О. Мороз з командою однодумців створює Соціалістичну партію України і стає її головою. На парламентських виборах 1994 р. виборці вдруге висловили довіру О. Морозу. Нова Верховна Рада обра­ла його своїм Головою. На багатопартійних парламентських виборах 1998 р. О. Мороз втретє перемагає в одному і тому ж виборчому окрузі. О. Мороз у 1998 р. відмовляється від президентської відзнаки — ордена Ярослава Мудрого, мотивуючи це тим, що в час, коли економіка розва­люється, одержувати нагороди представником влади — аморально.

15. Нечипорук Володимир Павлович.

1949 р. народження. Народний депутат України. Голова підкомітету з питань парламентського контролю за діяльністю правоохоронних ор­ганів, Комітету Верховної Ради з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності. Проживав у м. Києві.

16. Омельченко Олександр Олександрович.

1938 р. народження. Київський міський голова. Член Української партії «Єдність». Проживав у м. Києві.

17. Ржавський Олександр Миколайович.

Народився 30 січня 1959 р. в м. Краматорську Донецької області. Працював матросом, служив в армії, був робітником і шахтарем. 1988—1996 рр. — президент фірми «Корал» у м. Красний Луч Лугансь­кої області. 1996—1998 рр. — голова правління, президент АКБ «Ко- рал-банк», м. Київ. Депутат Верховної Ради України 3-го, 4-го скли­кань. Голова Всеукраїнського політичного об’єднання «Єдина родина». Проживав у м. Києві.

18. Рогожинський Микола Володимирович.

1965 р. народження. Голова Центру дитячої творчості «Зорепад». Проживав у м. Києві. Позапартійний.

19. Симоненко Петро Миколайович.

Народився в Донецьку 1 серпня 1952 р. Батько — тракторист, ма­ти — санітарка в лікарні. З відзнакою закінчив у 1974 р. Донецький по­літехнічний інститут. Комуніст з 1978 р. Працював у «Дондніпровугле- маші» на комсомольській роботі. Секретар ЦК ЛКСМУ протягом 1982—1988 рр. Потім — секретар Маріупольського міськкому, секре­тар, другий секретар Донецького обкому Компартії України. Заочно за­кінчив в 1991 р. Київський інститут політології і соціального управлін­ня. Після заборони у серпні 1991 р. Комуністичної партії перейшов на господарську роботу і два роки працював заступником директора виро­бничої корпорації «Укрвуглемаш». 19 червня 1993 р. на з’їзді відновле­ної Компартії України обраний першим секретарем ЦК. У березні 1994 р.

20. Черновецький Леонід Михайлович.

Народився 25 листопада 1957 р. у Харкові. Там у 1970 р. закінчив середню школу № 4. 1970—1972 рр. — служба в Радянській Армії. 1972—1977 рр. — навчання в Харківському юридичному інституті. За­кінчив його з відзнакою. 1977—1981 рр. — старший слідчий прокура­тури Київської області. 1981—1984 рр. — навчання в аспірантурі Хар­ківського юридичного інституту. Здобув науковий ступінь кандидата юридичних наук, захистив дисертацію на тему «Методика розслідуван­ня крадіжок, вчинених посадовими особами». Протягом 1984—1989 рр. викладав у Київському державному університеті ім. Т. Г. Шевченка та був заступником проректора з наукової роботи. У 1989 р. заснував кон­церн «Правекс» та був його президентом до 1996 р. Відтоді — народ­ний депутат України від виборчих округів № 5, 219, 212 (Дарницький та Харківський райони м. Києва). Заслужений юрист України (1979), Почесний працівник Прокуратури України (2001), Голова Християнсь­ко-ліберальної партії України. Дружина Айвазова Альона Степанівна, та їх діти, Христина і Степан, — юристи. Мати — Азимова (Гончарова) Параска Гаврилівна теж була юристом, а батько Черновецький Михай­ло Ілліч був офіцером. Голова підкомітету з питань контролю за вико­ристанням бюджетних коштів Комітету Верховної Ради України з пи­тань бюджету. Проживав у м. Києві.

21. Чорновіл Андрій В’ячеславович.

Народився 21 червня 1962 р. у м. Львові. Львівську середню школу № 3 закінчив у 1970 р. Потім працював на різних роботах у колгоспі с. Куровичі Золочівського району Львівської області та вантажником у Львівському тресті їдалень № 1. Вступив у 1980 р. до Львівського меді­нституту, який закінчив у 1986 р. за спеціальністю «Педіатрія». З 1986 до 1987 р. проходив інтернатуру у Волинській обласній лікарні за спе­ціальністю лікар-інфекціоніст.

22. Ющенко Віктор Андрійович.

В. А. Ющенко народився 23 лютого 1954 р. в с. Хоружівка Нодри- гайлівського району Сумської області. Його батько був учителем міс­цевої школи. Тернопільський фінансово-економічний інститут закінчив 1975 р. і деякий час до призову в армію працював заступником голов­ного бухгалтера колгоспу в с. Ярове Косівського району Івано- Фраківської області. 1975—1976 рр. — служба в армії. 1976— 1986 рр. — робота в банківських закладах на Сумщині, а з 1986 р. — у Києві. Був першим заступником голови правління банку «Україна». Очолював Національний банк України протягом січня 1993 р. — грудня 1999 р. Прем’єр-міністр України впродовж 22.11.1999 — 29.05.2001 рр. Був директором Інституту менеджменту і бізнесу Міжрегіональної ака­демії управління персоналом протягом 2001—2002 рр. У подальшому зосередився на політичній діяльності. Блок В. Ющенка здобув найбі­льшу кількість голосів на парламентських виборах 2002 р. Кандидат економічних наук (1998). Заслужений економіст України (1997). Має п’ятеро дітей від двох шлюбів. Друга дружина — Катерина Чумаченко була громадянкою США.

Народний депутат України. Член Комітету Верховної ради з питань прав людини, національних меншин і міжнаціональних відносин. Про­живав в м. Києві. Позапартійний.

У шостому томі «Юридичної енциклопедії» про В. А. Ющенка є бі­ографічна нотатка. Її автор — к. ю. н. Стретович Володимир Михайло­вич (м. Київ).

23. Яковенко Олександр Миколайович.

1952 р. народження. Тимчасово не працював. Проживав у м. Києві. Член Комуністичної партії робітників і селян.

24. Янукович Віктор Федорович.

Народився 9 липня 1950 р. Батько В. Януковича був машиністом па­ровоза, а мати — медсестрою. Дід Януковича по лінії матері — Семен Іванович Льонов вважався заможною людиною у своєму селі в Орлов­ській області. Рятуючись від розкуркулювання, Льонови переїхали в Єнакієве (Донбас). Януковичі приїхали на Донбас із Білорусії. Мати В. Януковича померла, коли йому було два роки. Батько одружився вдруге. Стосунки з мачухою були кепськими. Закінчив Роздолівську восьмирічну школу, вступив до Єнакіївського гірничого технікуму. Пі­длітком В. Янукович мав судимість за грабіж (стаття 142 Кримінально­го кодексу УРСР). Вирок — три роки позбавлення волі. Відбув один рік і сім місяців. У 1970 р. його було засуджено вдруге за ст. 102 КК УРСР — тілесні ушкодження середньої тяжкості. Працював робітником Єнакіївського металургійного заводу, автослюсарем, механіком. Був генеральним директором обласного територіального об’єднання авто­мобільного транспорту, заступником, першим заступником голови До­нецької облдержадміністрації. Її головою став у грудні 1997 р.

Прем’єр-міністр України — з 21 листопада 2001р. У 2000 р. В. Янукович став доктором економічних наук. Дружина — Людмила Олександрівна. Перебуваючи на посаді губернатора, закінчив Украї­нську Академію зовнішньої торгівлі, став професором, академіком декількох академій. Зріст — 192 см, вага — 110 кг. Президент Наці­онального олімпійського комітету, майстер спорту СРСР. Проживав у м. Києві.

Професором став у 2001 р. Член Президії НАН України з 2002 р. та голова Партії регіонів з 2002 р. Донецький політехнічний інститут за­кінчив у 1980 р. Трудова біографія — з 1969 р. Про кримінальні аспек­ти біографії нотатка у 6-му томі «Юридичної енциклопедії» не містить жодної згадки. Автором нотатки є Демчишен Василь Васильович (м. Київ).

Улітку 2005 р. Генпрокуратура повідомляла, що прокуратура До­нецької області встановила: протягом 2002—2007 років невстанов- лені посадові особи Апеляційного суду області підробили дві поста­нови президії Донецького суду від 27.12.1978 р. про ніби то скасування двох вироків щодо В. Януковича — від 15.12.1967 р. за ст. 141-2 КК УРСР із закриттям провадження по кримінальній справі і від 18.07.1970 р. за ст. 102 КМ УРСР із закриттям провадження по кримінальній справі.

12.01.2006 р. Генпрокуратура скасувала закриття Донецькою облп- рокуратурою справи за ст. 6. т. 1 (за відсутністю складу злочину) («Свобода», 7—13.02.2006 (№ 4 (274)), стор. 7).

Самовисуванцями, які надіслали документи на реєстрацію кандида­тами на посаду президента України, були:

1. Крисін Олег.

1952 р. народження, директор відкритого Науково-дослідного інфо­рмаційно-видавничого інституту « Центр демократичного соціалізму».

2. Терехова Євдокія.

Пенсіонерка з Донецька, 1948 р. народження, керівник Асоціації ба­гатодітних сімей Донецької області.

3. Терунов Андрій.

1959 р. народження, молодший науковий співробітник Інституту металофізики НАН України.

4. Гордієнко Василь.

В анкеті записав, що є «бомжем», а за родом занять — «царем небе­сним».

Перший тур президентських виборів відбувся 31 жовтня 2004 р. Центральна виборча комісія аж 10 листопада 2004 р. після тривалого мовчання з причин, які колись стануть відомими, оголосила офіційні результати першого туру виборів Президента України. Дані ЦВК не враховують результати розгляду заяв у судах у зв’язку з виборами.

Кількість виборців, які взяли участь у голосуванні в день виборів Президента України 31 жовтня 2004 р. — 27 897 559 чол.

Кількість виборців, які не підтримали жодного кандидата на посаду Президента України —553 565 чол. (1,98 %).

Визнано недійсними 829 870 виборчих бюлетенів.

Кандидати на посаду Президента України досягли таких результатів:

Підсумки ЦВК про перший тур президентських виборів було опуб­ліковано в газеті «Урядовий кур’єр» за 13 листопада 2004 р.

Другий тур президентських виборів відбувся 21 листопада 2004 р.

РЕЗУЛЬТАТИ ДРУГОГО ТУРУ ПРЕЗИДЕНТСЬКИХ ВИБОРІВ В УКРАЇНІ, ЯКІ БУЛИ ОГОЛОШЕНІ ЦЕНТРАЛЬНОЮ ВИБОРЧОЮ КОМІСІЄЮ 24 ЛИСТОПАДА 2004 Р.

Згідно з даними, оприлюдненими ЦВК 24 листопада 2004 р., 21 лис­топада 2004 р. за В. Януковича проголосував 15 093 691 виборець, тоб­то 49,46 % їх загальної кількості. За В. Ющенка проголосувало 14 222 289 виборців, тобто 46,61 %. Жодного кандидата не підтримало 707 284 виборців, тобто 2,31 %. В. Ющенка підтримало 16 областей та м. Київ. Свої голоси віддали В. Януковичу виборці 8 областей, Автоно­мної Республіки Крим та Севастополя.

Для повторного голосування було виготовлено 36 660 736 бюлете­нів, до ЦВК передано 39 658 643 бюлетені, до дільничних комісій з тер- виборчкомів — 39 310 419 бюлетенів. До списків виборців на дільницях було внесено 37 944 980 виборців, з яких 24 листопада отримали бюле­тені 30 523 693 особи. З цих виборців проголосувало 30 511 289 осіб. 488 025 бюлетенів були визнані недійсними.

Не підписали протокол ЦВК про результати виборів Президента України такі члени ЦВК: Анатолій Магера, Руслан Князевич, Ярослав Давидович; Олександр Чупахін підписав протокол з поміткою, що він не відповідає волевиявленню українського народу.

Підсумки повторного голосування в межах окремого закордонного округу, відповідно до протоколу ЦВК від 24 листопада 2004 р., були та­кими. У голосуванні взяли участь 93 496 виборців. 892 виборці не прого­лосували за жодного з кандидатів. За В.Ющенка проголосували 51 186 виборців (54,84 %), за В. Януковича — 40 581 виборець (43,4 %). 123 ви­борчі дільниці були в 78 країнах світу. Цей протокол підписали 14 членів ЦВК. Андрій Магера підписав його з «окремою думкою».

25 листопада Верховний Суд України прийняв до провадження справу про результати другого туру президентських виборів. Суд зо­бов’язав ЦВК не публікувати офіційних результатів другого туру вибо­рів до закінчення розгляду справи у Верховному Суді України. Заборо­нялося вчиняти будь-які дії, які випливали з результатів рішення ЦВК від 24 листопада про оголошення переможцем виборів В. Януковича.

Справу Суд розпочав розглядати 29 листопада. Слухання відбулися 29, 30 листопада та 1, 2, 3 грудня. Слухання було публічним і транслю­валося засобами масової інформації. Приблизно о 12.00 3 грудня слу­хання припинилося, і суд пішов у дорадчу кімнату. Своє рішення суд оприлюднив о 18.00 3 грудня. Далі наводимо текст цього документу. Його було ухвалено одностайно. Окрема ухвала тоді не оприлюднюва­лася, але про її існування зазначалося.