Об’єднання Італії в 19 ст. Державний лад Італійського королівства.

Протягом середньовіччя Італія не була слиним державним організмом, на ії сучасній території існувало більше десятка країн, ям мали або повну незалежність, або входили до складу більш потужних монархій Починаючи з 962 року територія Північної і Центральної Італії входила до складу Священної Римської Імперії піл назвою Королівство Італія яке згодом розпалося на кілька менших державних утворень.

Протягом деякого часу у Південнії! Італії існували, як незале­жні. Неаполітанське та Сицилііїськс королівства, які згодом перейшли під контроль правлячих домів Іспанії

Історія Італії, як держави в її сучасних кордонах, роз­починається в другій половині 19 століття, з моменту об’єднання італійських країн у і іину державу. Цс відбулося у 1 Хб 1 ропі навколо найбільш потужного на той час королівства П'ємонт (Савойя). В результаті національно-визвольного рух' ігаїійського народу проти іноземного панування і звільнення ви роздрібненості Італії процес об'єднання італійських земель навколо ІГємонту носив назву..Рісорджимснто

Внаслідок об єднання на територію новоутвореної держави була розповсюджена Конституція П’ємонту 1848р. яка мала нашу А іьбсртинський статхт. За цією Конституцією в Італії встановлюва­лася конституційна монархія

Главою держави був король, влада якого передавалася у спа­док. Як глава держави він наділявся широкими законодавчими і виконавчими повноваженнями, які він здійснював разом з парламентом і урядом. Король затверджував і відхиляв ікони, видавав декрети, формував уряд. при начав усіх вищих посадових осіб держави, оголошував війну і укладав мир.

Законодавчий орган Італії складався і двох палат сенату і палати їсиутатів Сенатори призначалися королем довічно, а палата депутатів обиралася населенням строком на п ять років Вибори депутатів проводилися за мажоритарною системою. Виборче право належало лише громадянам чоловічої статі, які досяг.іи ЗО річного віку До виборів допуски іися також чоловіки які досяглії 21 річного віку, відповідали одній з умов: цензу писемності, податковому цензу, цензу нерухомості, чи відбули службу у війську.

Центральним виконавчим органом Італії був уряд Члени уря­ду призначалися і звільнялися королем і несли ВІДЛОВІ 1Л.1ЬНІСІь перед ним Відповідальність уряду перед парламентом країни не була передбачена.

Судова система ск іадалася з підпори (кованих королівському прокурору мирових суддів (преторів), які водночас бу іи слідчими та обвинувачами в засіданнях обласних трибуналів що сийснювали розгляд справ за участі присяжних, апеляційного суду іа верховного касаційного суду.

В конституції проголошувалися також основні демократичні свободи, однак при цьому існували застереження щодо можливих їх

обмежень іаконами у разі виникнення внутрішньої чи іовнішньої загрози державі тощо.,

На початку 20 століття в країні нависла загроза кризи коро- лівськоі влади, наслідком якої стало посгхіюве формування урядів, підзвітних і підконтрольних парламенту та фактична передача урядові права коро ія розпускати парламент

Важливим фактором побудови держави та її розвитку були взаємовідносини між Італією і Папою Римським В 1X71 роні більшу частину території Папської області приєднали до Італії Під владою Пали залишилася західна територія Риму Ватикан. яку оголосили неіалсжною державою Італія визнавала її суверенітет у внутрішніх та зовнішніх відносинах і юбов взувалася виплачувати щорічну ренту на зтримання глави Ватикану Незважаючи на ню домовле­ність. Ватикан з часом вимагав повернення відокремленої від нього території, внаслідок чого виник конфлікт з Італією. Враховуючи.срііоіні важелі міжнародного впливу якими володів Ватикан, цей кош| інл довго заважав нормальному розвиткові Італійського королівства

2.