Довідки про загальне право (Common Law)
Перш за все ознайомимося з тим, як авторитетний у США «Black’s Law Dictionary» тлумачить поняття «common law». Беремо до рук цю книгу, відкриваємо її на 276-й сторінці і читаємо, що таке «common law»: «На відміну від статутарного (statutory) права, створюваного законодавчими актами, common law охоплює зібрання тих принципів і правил дій, що стосуються управління й безпеки людини та власності, які набувають чинності виключно з використання і звичаїв незапам’ятної давнини (immemorial antiquity), або з висновків (judgements) і постанов (decrees) судів, які визнають (to recognize), підтверджують (to affirm) і зобов’язують (to enforce) застосування такого використання (usages) і звичаїв (customs), зокрема, стародавнього неписаного законодавства Англії.
У цілому це кістяк законодавства, який розвивається і походить від судових рішень, на відміну від законодавчих актів.» Common law охоплює всю статутну і преце- дентну (case law) основу Англії та американських колоній перед американською революцією. Воно складається з тих принципів, використання і правил дій, що стосується управління і безпеки осіб і власності, які не покладають свою владу на жодну висловлену і позитивну декларацію законодавчої волі. На відміну від релігійного законодавства, це система юриспруденції, яка виконується повністю світськими судами. Стаття 22.2 Цивільного кодексу Каліфорнії передбачає, що common law Англії, яке не є несумісним чи таким, що не є невідповідним Конституції Сполучених Штатів, чи Конституції, чи закону штату, є підставою для прийняття рішень всіма судами даного штату. У широкому розумінні «common law» може вказувати на всю частину позитивного законодавства, юридичну теорію і стародавні звичаї будь-якої держави чи нації, яка має загальне і універсальне застосування і, таким чином, залишає осторонь спеціальні чи місцеві правила або звичаї. Як складову частину прикметника, «common law» розуміють як протилежність «статутарного», а інколи також «права справедливості» і кримінального законодавства».Дещо пояснимо. Як зрозумів читач, статутарне право є правом, відображеним у актах законодавчих і виконавчих органів влади.
Позитивним правом на Заході, передусім у англо-саксів, називають створене і зафіксоване право. Поняття «негативне законодавство» не використовується. Позитивне право створюється цілеспрямованою діяльністю державних органів, на відміну від звичаєвого права, яке спонтанно створюється самим народом.
«Oxford Dictionary of Law» на стор. 86 містить нотатку «Common law», у якій зазначається: «Частина англійського права (the part of English law), що базується на правилах, розвинутих (the develop) королівськими судами (by the royal courts) протягом перших трьох століть після завоювання норманнами (1066), як система, що застосовується до цілої країни, на відміну від місцевих звичаїв (local customs). Норманни не вдавалися до спроб створити нове право для країни або нав’язати їй французьке право; вони переважно турбувалися про встановлення сильної центральної влади (strong central administration) та стягнення королівських податків (royal revenues), і загальне право було розвинуте через механізм, створений для цих цілей. Королівських представників надсилали до цих графств (shires) у відрядження для перевірки стану провадження місцевих справ у цілому, а це охоплювало і участь у роботі місцевих судів (local courts). У той же час відбулося відокремлення від кістяка королівських радників першого постійного королівського суду — «Суду Казначейства» (Court of Exchequer), який знаходився у Вестмінстері, що слухав спори, які стосувалися податкових надходжень. За Генрі II (правив 1154—1189), якому переважно і завдячується розвиток загального права, королівських представників надсилали на постійній основі (regular basis). їх поїздки були відомі як «об’їзди» (circuits), і їх функції розпочали ставати виключно судовими (exclusively judicial). Вони були відомими як судді-подорожувачі (justicae errantes, wandering justices), які перебрали на себе роботу місцевих судів.
У той же час у Вестмінстері з’явився другий постійний королівський суд — Суд загальних заяв (Court of Common Pleas). Ці два кроки позначають справжні початки загального права (real origins of the common laws). Судді Суду загальних заяв так успішно поклали єдину систему на множинність місцевих звичаїв (multiplicity of local customs), що у судових записах (court records) кінця XII ст. можна знайти посилання на звичай королівства (custom of kingdom). У цьому процесі до них приєднувалися судді Суду казначейства, який розпочав здійснювати юрисдикцію за багатьма справами, що охоплювали переважно спори підданих, а не королівські розпорядження, і завдяки цим справам поступово з’явився третій королівський суд — Суд королівської лави (Court of King’s Bench). У подальшому загальне право було доповнено правом справедливості (equity). Воно залишалося таким, що окремо управлялося трьома судами загального права до того часу, поки вони та Суд права справедливості (Court of Chancery) — всі вони засідали у Вестмінстерській залі до перевезення їх до Стренду у 1872 р., — були заміщені Високим судом справедливості (High Court of Justice), відповідно до актів про судоустрій 1873—1875 років».Невеличка нотатка «Common law» у «Collins Dictionary of Law» (c.78) містить таке пояснення:
«1. Право, що було розвинуте судами загального права, яке було загальне для всіх підданих корони (Crown’s subjects); як відмінне від права справедливості (equity).
2. Загальна назва для англо-американських систем, що базуються на судових справах (Anglo-American case — based systems), на відміну від систем, що базуються на цивільному кодексі (civilian code based systems)».
Нотатка «Common Law Systems» книги «Oxford Paperlack Encyclopedia» (стор. 338) є значно ширшою і веде мову так: «Сім’я правових систем, що походить від права, розвинутого королівськими суддями Англії та Уельсу після захоплення норманами у 1066 р. Ці системи включають англійське право, ірландське право та більшість правових систем США та країн Співдружності з модифікаціями до місцевого звичаю, де це доречно (наприклад, до права індусів Індії і до африканського звичаєвого права Африки).
Загальне право не було таким, що систематично розвивалося від теоретичної бази, як це було із системами цивільного права, а з’явилося як прагматична відповідь на специфічні спори. Воно залишалося переважно в руках малої групи професійних правників (professional practitioners), які одержували освіту в процесі учнівства (apprenticeship), з їх рядів призначалися судді. їх професійна солідарність була такою, що чинила опір римському праву, хоч його й вивчали в університетах до славнозвісних лекцій з англійського права сера Вільяма Блекстоуна (1723—1780) у Оксфорді протягом 1750-х років. Через обмежений розмах загального права за станом на XVI ст., канцлери Англії розвинули кістяк принципів і правил (body of principles and rules), відомих як право справедливості (equity), яке надавало засоби судового захисту (remedies) у тих справах, де загальне право не могло цього зробити. Насьогодні ці принципи справедливості (equitable principles) та засоби судового захисту є інтегрованими у фарватер (mainstream) загального права. У системах загального права право, створюване розглядом судових справ (case law), все ще розглядається як центральне джерело права (central source of law), хоч воно часто підпорядковується верховній владі статуту. Процедури загального права мають тенденцію до максимізації ролі адвокатів. Суддя вирішує питання на основі матеріалу, представленого в аргументації, а не покладається на абстрактні принципи закону (abstract legal principles). За цим шляхом загальне право розвинулося як відповідь на специфічні справи і було менше формовано теоретизуванням правників-науковців (legal scholars), порівняно з цивільним правом».Слід пояснити термін «apprenticeship», який наведено вище. Як здогадується читач, кілька століть тому не було професійно- технічних училищ у нинішньому розумінні цього поняття. Майс- три-ремісники навчали учнів, так би мовити, в індивідуальному порядку (apprentice — означає учня майстра). Схожу систему мали і стародавні англійські правники — їх учні здобували юридичну освіту практичним шляхом.
«Webster’s New World Dictionary of American Language» (c.295) у нотатці «Common law» зазначає:
«Неписане право країни, що базується на звичаї, використанні (usage) і рішеннях правових судів (decisions of law courts) на відміну від статутарного права (statute law); нині воно широко кодифіковане законодавчим визначенням (legislative definition)».
Нотатка «Common law» на с. 266 «Webster’s Ninth New Collegiate Dictionary» пояснює:
«Кістяк права, який розвинувся в Англії головним чином із судових рішень, що грунтувалися на звичаї та прецеденті, не записаних у статуті чи кодексі, і який становить основу англійської правничої системи всіх Сполучених Штатів за винятком Луїзіани».
«New Webster’s Dictionary and Thesaurus of the English Language» у понятті «Common law» на с. 197 вказує, що це:
«Неписане право звичаю, особливо в Англії, що базується на рішеннях суддів протягом періоду років (over a period of years)».
А тепер перейдемо до права справедливості. Дещо про нього вже було вище згадано.
4.2.