Державно-правовий розвиток США на поч. ХХ ст.
На початку ХХ ст. США стала однією з найвпливовіших, разом із країнами «Старого світу», державою. В цей період відбувається зміцнення того державно-політичного ладу, який склався в США протягом ХІХ ст.
У країні панував монополістичний капіталізм, практично була відсутня ринкова конкуренція. В результаті цього у США починається широкий антитрестовський рух. Підсумком цієї боротьби стало проголошення президентом держави Т.Рузвельтом (1901–1909 рр.) теорії «нового націоналізму», суть якої зводилася до вимоги розширення повноважень президента для того, щоб уряд міг контролювати діяльність трестів з метою їхнього регулювання.В 1903 р. у межах даного державного курсу був прийнятий закон «Акт про прискорення розгляду й дозволу процесів по справедливості»[94]. Даний документ передбачав міри, щодо прискорення судочинства з антитрестовських справ. Потім був прийнятий закон про створення міністерства торгівлі та праці. У завдання нового міністерства входило збирання інформації та розгляд фактів неправомірної діяльності корпорацій.
Курс Т.Рузвельта поширювався й на відносини робітників з підприємцями. Уряд США виступив за врегулювання суперечок між ними, але, одночасно, вимагав обмеження профспілкової активності.
Щодо організації державної влади, то варто зауважити, що єдиним і головним вищим законодавчим актом країни була Конституція США, яка являлась основою державного ладу країни. Проте, на початку ХХ ст., до неї було прийнято 10 поправок, які стосувалися прав та свобод людини. Але ці зміни ще не містили того переліку прав та свобод, який би відповідав міжнародним стандартам – Загальній декларації прав людини, яка була прийнята ООН в 1948 р. Проте, у процесі формування федеральних органів влади, ці недоліки хоча і не повністю, але, все ж, доповнювались конституціями окремих штатів, федеральними законами та судовими прецедентами.
Як і раніше, в основу діяльності урядової влади був покладений принцип розподілу влади, згідно з яким, законодавча влада належала Конгресу, виконавча – Президенту, а судова – Верховному суду та іншим федеральним судам, які знаходились щаблем нижче. За конституцією США, всі три гілки влади формувалися різними методами. Конгрес вибирався безпосередньо населенням, президент – Колегією виборців, Верховний суд – спільно Президентом та Сенатом. Різними були і терміни їх повноважень. Так, представники вибиралися на 2 роки, сенатори на 6,а президент – на 4 роки. Федеральні судді перебували на посаді пожиттєво.
На поч. ХХ ст. федеральний уряд США зосереджував надзвичайні повноваження та повністю концентрував владу в своїх руках.
Головою палати представників являвся спікер, який вибирався на початку першої сесії конгресу від тієї партії, яка набирала більшість голосів, хоча формально у його обранні приймала участь вся палата в цілому. До моменту обрання на посаду спікера, член палати представників повинен був пройти кілька східців ієрархічної драбини палати. З 1899 р. термін перебування на посаді спікера, перед їх обранням, складав, в середньому, 24 роки. Спікер вважався третьою людиною у державі після президента та голови Верховного суду.
Головою Сенату був, згідно з Конституцією, віце-президент. Він мав право вести засідання палати, проте не мав права голосу, якщо тільки голоси сенаторів не розділились порівну[95].
В Конгресі діють постійні комітети палат, які створені по відповідним напрямкам та галузям економіки. Багато фахівців того часу називали комітети «вольовими центрами політики на Капітолії». На початку ХХ ст. Президент США Вудро Вільсон (1913–1921 рр.) так визначив роль комітетів: «Конгрес на сесії – це виставковий Конгрес; конгрес в комітетах – це робочий Конгрес».
Характеризуючи законотворчу діяльність Конгресу, необхідно підкреслити, що вона знаходиться під значним впливом президента. Він визначає не лише програму законодавчої діяльності, але й контролює весь процес законотворчості.
Щодо фінансово-бюджетної галузі держави, то зауважимо, що формально, за Конституцією, президент обмежений у повноваженнях відносно цих питань. Лише Конгрес має право встановлювати та знімати податки, стягнення, податі, акцизні збори. На поч. ХХ ст. позики, від імені США має право затверджувати тільки Конгрес. Карбування монети або емісія грошей з державної скарбниці можуть проводитися лише за законом Конгресу.Важливим для США на початку ХХ ст., особливо після початку Першої світової війни, було питання війни та миру. За Конституцією цим важливим питанням відав Конгрес. Він був наділений правом оголошення війни, видавання каперських свідоцтв та дозволу на репресалії; встановлював правила стосовно загарбань на суші й на морі. Право вирішення питання стосовно вступу у воєнні дії автори американської Конституції безумовно віддали Конгресу. Так, без його санкції, президент міг направити війська у зону воєнних дій лише для відбиття нападу на країну або при введенні надзвичайного стану у державі.
Також Конституція США надавала право Конгресу набирати та утримувати армію, але при умові, що ніякі грошові асигнування для цих цілей не повинні відбуватися на термін більш, ніж 2 роки. Конгрес наділявся правом створювати та утримувати флот, організовувати та управляти збройними силами. Але, фактично, протягом першої пол. ХХ ст. цей механізм в США практично не застосовувався.
При цьому, функціонування системи розподілу влади доповнювалось та багато в чому визначалося дією системи «стримувань та противаг» – особливих конституційних методів та форм, які дозволяли нейтралізувати або стримати дію якоїсь окремої гілки влади. Особливістю державно-правового ладу початку ХХ ст. було те, що в руках Конгресу найбільш ефективним засобом впливу була т.зв. «влада гаманця». Президенту, в свою чергу, належало право «вето», яке Конгрес міг подолати лише кваліфікованою більшістю голосів.
Що стосується Верховного суду, то на поч. ХХ ст. він був наділений правом конституційного нагляду.
Матеріальним підґрунтям цього було нормативне (у вигляді прецедентів) тлумачення Конституції США, а засобом практичної реалізації – право відмови у застосуванні тих законодавчих норм (федерації та штатів), які протирічили Конституції США.Президент В.Вільсон розробив програму «нової демократії», що базувалася на трьох принципах: індивідуалізм, свобода особи, воля конкуренції. В.Вільсон був противником монополій і виступав за розвиток середнього й малого бізнесу в США.
У фінансовій сфері з метою контролю над банківською діяльністю була створена в 1913 р. Федеральна резервна система. Ця система була покликана контролювати випуск грошових знаків і встановлювати відсотки банківського кредиту.
В 1914 р. була створена Федеральна торгівельна комісія, що здійснювала збір інформації про корпорації, які порушували антитрестівський закон Шермана 1890 р.
Під час «нової демократії» В.Вільсона відбулися зміни і у робітничому русі. Був прийнятий цілий ряд законів: про 8-годинний робочий день для жінок і дітей, про матеріальну відповідальність підприємців за нещасні випадки на виробництві.
Таким чином, у передвоєнний період США перетворюються в економічно потужну країну корпоративного капіталу.
2.