Державний лад Франції періоду Третьої республіки.

Після закінчення Фраико-Прусської війни 1870-1871р голо­вною політичною проблемою залишалось визначення майбутнього державного ладу країни Основними політичними силами, які діяли на той час в державі були парти монархічного та республіканського толку Між цими двома течіями розгорталася ідейна боротьба на грунті вибору форми правління післявоєнної Франції.

За таких умов розстановки політичних сил Національне Зі­брання. у якому домінували представники монархістських партій, прийняло конституційні закони 1875 року Було прийнято три основних конституційних закони, які в своїй сукупності складали Конституцію країни Конституційний закон про організацію державних влад. Конституційний закон про організацію Сенату, Конституційний закон про взаємовідносини державних влад. Прийняті Конституційні акти визначали структуру і компетенцію вищих органів державної влади. Відсутність єдиного конституційно­го документу дала можливість обійти питання про загальні принципи державного ладу Жоден з документів прямо не встановлював республіку. Лише наявність норм про те, що президент є главою держави побічно свідчило про її республікансь­ку форму В конституційних актах не було визначено норуї про права і свободи громадян.

В цілому три конституційних закони встановлювали форму правління, яку в теорії прийнято класифікувати як президентська

республіка, з повноваженнями президента близькими до повнова­жень монарха в конституційній монархії.

Главою держава визнавався президент, який обирався парла­ментом терміном на 7 років з правом переобрання.

В 1877 році монархічні парти на чолі з тогочасним президен­том Мак - Магоном вчинили спроб} державного перевороту, з мстою повернення до монархічної форми правління Однак, вона не вдалася, і президент змушений був піти у відставку В 18X4 рот були прийняті зміни до конституційних актів, які встановили неможливість повернення до монархи, забороняли представникам правлячих династій балотуватися на посаду президента тощо

Конституційні реформи мали такі наслідки:

1) Парламент ставав основною ланкою державної влади.

2) Сталося фактичне зменшення влади президента:

3) Уряд ставав підзвітним і підконтрольним парламентові.

4) В країні була встановлена форма правління, близька до парламентської республіки.

іаконодавча влада здійснювалася Палатою Депутатів (ниж­ня палата) і ( єнотом (верхня палата). які у сукупності утворюва ні Національне зібрання. Основною функцією парламенту була законотворчість У структурі парламенту домінуюче положення належало Сенату, оскільки ні один законопроект не міг набрати силу закону до того часу, поки його не затвердив Сенат Більше того, лише зі згоди Сенату Президент міг розпустити Палату Депутатів, що надавало йому додаткового впливу. Сенату на рівні з Палатою Депутатів належало право законодавчої ініціативи (окрім прийняття фінансових законопроектів), шо також значно підсилювало його компетенцію Тому правомочність Сенату майже повністю співпадала з роллю Палати Перів періоду легітимної монархії Бурбонів

Палата депутатів обиралася шляхом загальних прямих вибо­рів за мажоритарною системою. Сенат спочатку складався з обраних та довічно призначених сенаторів, та з часом порядок його формування був змінений.

В конституційних актах не було спеціального розділу присвя­ченого уряду. Закони містили лише окремі фрагментарні положення про діяльність міністрів Важливою нормою було положення про солідарну відповідальність міністрів перед парламентом, що по суті означало хтворення Кабінету Міністрів, як найвищого колегіального органу виконавчої влади. Враховуючи коаліційний склад уряду і протиборство політичних сил у парламенті, строк діяльності окремого складу уряду не перевищу вав одного року

Особлива роль у державному механізмі належала Державній раді, що складалася із вищих чиновників, призначених президентом. Головною функцією Ради була допомога і консультування уряду' в сфері хправління, підготовка проектів рішень, а також виконання повноважень найвищої інстанції суду адміністративної юрисдикції. Державна рада здійснювала виключно важливий вплив на діяльність уряду і нерідко фактично підмінювала його

Територіальний устрій Франті цього періоду класифікувався як унітарний централізований Країна поділялася на департаменти, округи і комуни На рівні департамент і округу діяли територіальні відділення органів державної виконавчої влади Центральний уряд в департаменті був представлений префектом, призначеним президентом за поданням міністра внутрішніх справ. Префект

координував діяльність всіх органів державної виконавчої влади в департаменті, наділявся правом розпуску органів місцевого самоврядування, володів правом відсторонення з посад мерів комун На рівні округу функції представника центральної влади виконував су префект, який призначався міністром внутрішніх справ і підпорядковувався префект}

Місцеве самоврядування на рівні департаменту та округу здій­снювалося генеральними та відповідно окружними радами що обиралися населенням. На рівні комун обиралися муніципалітети та мери як найвищі посадові особи Органи місцевого самоврядування вирішували питання облаштування територій, місцевого комуналь­ного господарства, введення і збору місцевих податків тощо.

Режим Третьої республіки проіснував до N40 року, коли пів­нічна частина території Франції була захоплена фашистською Німеччиною, а в південній частині - формально продовжувала діяти французька державність, яка, однак, знаходилась під наглядом Німеччини. З окупацією у N42 році всієї території Франції. Третя республіка впала.

12.