1. Англія на початку XVII cт. Суспільний устрій.
У XVI–XVII ст. Англія залишається типово аграрною країною, водночас в структурі промисливості Англії з’являються нові галузі: вугледобувна, металургійна, виробництва скла, паперу, кораблебудування, – саме вони похитнули традиційний цеховий устрій.
Крім того, їх розвиток вплинув на зміні в структурі експорту. Поява нових колоній в Північній Америці, Індії та Західній Африці, утворення потужних національних торгівельних компаній, з яких слід виділити Ост-Індійську, привели до «промислової революції», що прискорювало розвиток буржуазних відносин в державі.На початку XVII ст. англійське суспільство було розділено на 2 великих розряди: вище (nobiles majores) та нижче (nobiles minores). Вищий клас складався з осіб, які ототожнювали себе із титулованими родами, що мали спадкове право засідати в палаті лордів: герцоги, графи, маркізи, віконти, барони. Всі інші особи відносились до другого розряду[44].
Щодо політичних та економічних прав, англійське суспільство можна було розділити на 4 розряди:
· Джентльмени (титулована знать, рицарі, есквайри, тощо);
· Бюргери (члени міських корпорацій, домовласники, платники податків);
· Йомени (збагатіла верхівка селянства);
· «Люди без голосу та влади в державі» – наймити, копігольдери, коттери, ремісники.
На початку буржуазної революції представники «nobiles majors» були досить неоднорідні, що зумовлювалось її значним оновленням в епоху громадянських війн та правління династій Тюдорів і Стюартів. Так, наприклад, більше половини палати лордів у 1642 р. отримали свої титули після 1603 р. Крім того, титулована знать зазнавала значних збитків, що було наслідком збереження феодального способу виробництва. Уразі відсутності королівської підтримки (посад, пенсій) це призводило до неминучих боргів та розпродажу земель.
Крім того, серед титулованої знаті ще за часів правління перших Стюартів відбувається розкол на так зване «старе» та «нове» дворянство.
Фактично, «нове» дворянство являло собою частину дворянського прошарку, яка активно пристосовувала землеробство до потреб капіталістичного устрою у сільському господарстві. Частіше за все використовувались дві форми переходу:1. Лендлорд, вигнавши традиційних селян-тримачів землі, надавав в оренду земельну ділянку підприємцю на умовах ринкової ренти;
2. Сам займається підприємницькою діяльністю, ініціюючи колоніальні експедиції, або займається промисловістю, чи обирає «вільну професію» юриста, нотаріуса, землеміра тощо.
Таким чином, суспільний престиж в нових умовах в англійському суспільстві ще вимірювався та забезпечувався землеволодінням, водночас він все більше починає залежати і від економічної складової, а саме від кількісного показника прибутку. Слід також зупинити увагу на зростання кількості «джентрі» – середнього та дрібного дворянства.
Суспільна структура міського населення Англії була представлена трьома класами: повноправні члени корпорацій (фрімени), домовласники та особи, що проживали у домоволодіннях (насамперед, учні, підмайстри, прислуга).
Щодо сільського прошарку суспільства, то воно було представлено:
· Йоменами – заможними землеволодарями, які тримали земельні фригольди (юридично забезпечене необмежене тримання землі, із річним прибутком не менше 40 шилінгів;
· Землевласники (huslandnen), які мали не менше 30 акрів землі;
· Селяни-копигольдери – довгострокові держателі землі, що надавалась від лендлордів на умовах «файни», тобто перегляду умов тримання при переході прав власника землі за заповітом. Копігольдер не мав права на відчуження землі, передачі її в оренду, навіть розпорядження повинно було узгоджуватись із власником землі.
· Коттери – безземельні селяни, що мали в утриманні лише хижу (котедж). Більшість з них використовувалась в якості наймитів, або мануфактурних робітників. Саме серед цієї категорії населення напередодні революції поширюється явище «пауперизма» – бродяжництва та існування за рахунок благодійності церковного приходу, або за рахунок отримання незначної «допомоги бідноті»[45].
Подальший розвиток промислових відносин в Англії призводить до того, що більша частина титулованого дворянства вимушена вести своєрідну «війну» проти селян, метою якої стає позбавлення селян земельних ділянок шляхом «огороджування» та захоплення селянських общинних земель та підвищенням рентної платні. Внаслідок цього, у 1607 р., розорені селяни вдавались до актів непокори і до прямих революційних виступів. Відповідно англійський уряд всіляко намагався боротись з явищем пауперизму шляхом прийняття законів проти «здорових жебраків» та «нескорених волоцюг», яким загрожували колодки, публічне побиття, тюремне ув’язнення, навіть смертна кара.
Під час громадянської війни в Англії 1642–1648 рр. статус певних категорій суспільства був змінений. Так, у лютому 1646 р. були скасовані рицарські утримання і повинності дворянства на користь корони. Фактично це призвело до того, що феодальне володіння землею, пов’язане із виконанням ленних обов’язків на користь королівської влади було замінене необмеженою власністю на землю. Водночас, ця реформа не поширилась на селян-копигольдерів, чиї повинності на користь володарів землі зберігались. Саме тому наприкінці громадянської війни серед безземельного населення Англії поширився рух диггерів – «копачів», людей, які захоплювали вільні від обробітку землі у своє користування[46].
Не менш важливим фактором щодо розвитку революційних змін в Англії стало релігійне питання. Реформована англіканська церква офіційно вийшла з протекторату Папи римського, водночас вона повністю підпорядковувала королю (за реформою Єлізавети – «39 статей»). Духовні особи призначались королем, при королівському уряді був створений церковний суд – Висока комісія.
Саме боротьба з католицизмом сформувала один з чинників, що призвів до відкритого протистояння парламенту з королівською владою. У 1637 р. єпископ Лод зробив спробу з відома Якова І ввести в Шотландії англійський церковний служебник, що призвело до масових виступів католицького плебсу, які переросли у військові дії спочатку на території Шотландії, а у 1639 р.
шотландці вдерлись на територію Англії. Після нетривалого замирення війна знову відновилась у 1640 р. Саме ця війна стала причиною скликання спочатку Короткого, потім Довгого парламенту, а першими кроками новоствореного парламенту став арешт самого Лода. Релігійна боротьба на території Ірландії у 1641 р. призвела до широкомасштабного повстання, внаслідок чого Довгий парламент прийняв Велику Ремонстрацію.Слід зазначити, що незавершеність реформування церковних відносин в Англії утворила на території держави явище дисиденства (тобто розколу в релігії), результатом чого виникла релігійна течія пуританізму, відповідно до якої англійська релігія повинна була зректися всього, що ототожнює її з католицтвом[47].
Перш за все пуритани вимагали вилучення з церков прикрас, образів, вівтаря, покров та кольорового скла; виступали проти органної музики; впроваджували слухання проповідей та виконання гімнів замість спільної молитви, – тобто як й інші протестанти намагалися «спростити» церкву. Найбільш визначну роль пуритани відіграли 2 липня 1644 р., коли загін «залізнобоких» під проводом О.Кромвеля вирішив результати битви на користь парламентських військ. В подальшому саме з пуритан формувались прибічники встановлення диктатури О.Кромвеля, найбільш радикальне крило яких отримало назву індепендентів. Внаслідок того, що після громадянської війни не була встановлена свобода віросповідування і прибічники Кромвеля в релігійних питаннях переслідувались представниками нової офіційної релігії (пресвітаріанами), індепенденти вимагали скасувати не лише владу єпископів, а й пресвітеріанських синодів. Власну церкву вони будували як конфедерацію незалежних автономних общин віруючих, що управлялись думкою більшості.
Проте, навіть в самому русі протестантів існували неоднорідності. Так, більш помірковані пуритани – пресвітеріани вимагали від англіканської церкви очищення від пережитків католицизму, проте не збирались розривати з нею організаційні зв’язки. Пресвітеріани вимагали знищення єпископату та заміни його на синоди (збори) пресвітерів, що обирались самими віруючими.
Внаслідок релігійної реформи наприкінці громадянської війни була встановлена нова офіційна релігія – пресвітеріанська (теча кальвізма), оскільки більшість в парламенті були прибічниками пресвітеріанства. Їх церковна організація була розбудована у вигляді підпорядкованих Синоду общин, де необмежену церковно-поліцейську владу мали пресвітери – заможні люди, малозалежні від центральної влади в державі[48].Більш радикальними за індепендентів були левеллери (зрівнювачі), вождем яких був Джон Лільберн. В свою чергу, вони вимагали рівності всіх громадян, незалежно від майнового становища, рівності перед законом, загального виборчого права та вставлення демократичної республіки[49].
Отже, суспільні протиріччя між класами в англійському суспільстві, релігійна боротьба в Англії зумовили формування чинників, що призвели до скасування монархії та встановлення буржуазної республіки.