<<
>>

ТЕМА 15. ДІЯЛЬНІСТЬ АДВОКАТА В ЄВРОПЕЙСЬКОМУ СУДІ З ПРАВ ЛЮДИНИ

1. Інституційна система захисту прав людини в Європі.

2.Європейський суд з прав людини, його структура і компетенція.

3.Правовий статус адвоката в Європейському суді з прав людини.

4.Участь адвоката на стадіях підготовки і розгляду справи і виконання рішень Європейського суду з прав людини.

.

Європейська система захисту прав людини, безумовно, є однією з найбільш успішних систем в правозахисній області, тому що поставлені перед нею цілі неухильно реалізуються, а сама система постійно удосконалюється.

Основою всієї європейської системи захисту прав людини є Європейська Конвенція про захист прав людини і основних свобод (Конвенція). Вона була прийнята в 1950 р. і вступила в силу в 1953 р. Україна приєдналася до Конвенції 17 липня 1997 р. на підставі Закону України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основних свобод 1950 р., Першого протоколу і протоколів № 2, 4, 7 і 11 до Конвенції». За Лісабонським договором 2007 р. за будь-яких обставин Конвенція в її тлумаченні Європейським Судом з прав людини зберігає за собою роль мінімального стандарту основних прав, до якого ЄС, як наголошувалося вище, приєднався як повноправний учасник. Отже, в питаннях тлумачення і застосування прав людини в Європейському Союзі спостерігається виразна тенденція зближення права Союзу і правових стандартів Ради Європи.

Конвенція є частиною національної правової системи України, оскільки ратифікація Конвенції і визнання юрисдикції Європейського суду з прав людини дозволяє всім особам, що знаходяться під юрисдикцією України, звертатися до Європейського суду з прав людини, якщо вони вважають, що їх права порушені. Також це означає, що діяльність всіх українських органів державної влади не повинна суперечити положенням Конвенції. Не дивлячись на те, що про Конвенцію вже йшла мова вище, але враховуючи її важливість в контексті діяльності адвоката в європейському суді з прав людини, обговоримо питання докладніше.

Для України, як і для будь-якої держави — повноправного члена Ради Європи, необхідним є внесення змін до тих законодавчих актів, які не відповідають нормам Конвенції. Для України це дуже важливий аспект вдосконалення національного законодавства, зокрема під впливом європейського права, в наближенні до міжнародних стандартів. Ратифікація Конвенції визначила, що законодавча влада повинна погоджувати всі проекти законів з Конвенцією, вносити зміни або доповнення або ж визнавати недійсними законодавчі акти, які не відповідають Конвенції. Інакше це сприятиме порушенню Конвенції вже на стадії національної правотворчості. Виконавча гілка влади повинна виробити ефективний механізм реалізації Конвенції, зосереджений на її дотриманні всіма органами і установами виконавчої влади. Судова гілка влади зобов\'язана застосовувати положення Конвенції і рішення Європейського суду з прав людини в судопроїзводстве і сприяти в тому, щоб всіма суб\'єктами права на території України дотримувалися положення і практика застосування Європейської Конвенції про захист прав людини і основних свобод.

Ефективність європейської системи захисту прав людини, що базується на Конвенції, полягає в тому, що вона постійно розвивається, а це означає, що ті мінімальні стандарти, які були закріплені в первинному тексті Конвенції в 1950 р., доповнюються з часом. Конвенція разом з протоколами, які прийняті згодом на додаток до неї, включають практично весь перелік цивільних і політичних прав і свобод, які є і в документах ООН. Головна цінність Європейської Конвенції полягає не в закріпленні цього переліку, а в створеному нею механізмі імплементації цих норм, включенні їх в законодавство країн, що приєдналися до Конвенції, тобто в тому механізмі, який дозволяє зробити ці норми не міжнародними стандартами, а звичайними діючими нормами, на які можна посилатися в національних суднах кожної з держав, що приєдналися до Конвенції.

Європейський суд з прав людини не є апеляційною інстанцією по відношенню до національних суден держав — членів Ради Європи.

Ні сама Конвенція, ні її механізми не призначені для того, щоб замістити собою національні системи захисту прав людини. Їх мета — надати додаткову гарантію тим інструментам захисту прав людини, які створені національними правовими системами. У більшості держав, що приєдналися до Конвенції, норми дійсно стали внутрішнім правом, і завдяки цьому будь-яка особа може подати позов або апеляцію до суду загальної юрисдикції, базуючись на тих правах, які надані йому Конвенцією.

Європейська конвенція про захист прав людини і основних свобод складається з Преамбули, що виражає цілі її ухвалення, а також з двох розділів. Розділ 1 Конвенції закріплює права людини і основні свободи, що підлягають захисту. Розділ 2 — передбачає створення Європейськог суду з прав людини. У Конвенції також є розділи, що визначають компетенцію суду, компетенцію інших органів, що беруть участь в її реалізації. Конвенція була доповнена і змінена 14 протоколами.

Конвенція не тільки проголосила основоположні права людини, але і створила особливий механізм їх захисту. Спочатку цей механізм включав три органи, які несли відповідальність за забезпечення дотримання зобов\'язань, прийнятих на себе державами — учасниками Конвенції: Європейську Комісію з прав людини, Європейський суд з прав людини і Комітет міністрів Ради Європи.

Згідно первинній системі всі скарги, подані індивідуальними заявниками або державами — учасниками Конвенції, ставали предметом попереднього розгляду Європейської Комісії з прав людини. Вона розглядала питання про їх прийнятність і при позитивному рішенні передавала справу в Європейський суд з прав людини для ухвалення остаточного рішення, що має обов\'язкову силу. Якщо справа не передавалася в Суд, воно розв\'язувалося Комітетом міністрів. З 1 жовтня 1994 р. заявникам було надане право самостійно передавати свої справи в Суд за скаргами, визнаними Комісією прийнятними.

Проте ні існуюча раніше Комісія, ні Суд, що залишився тепер як єдиний орган застосування Конвенції, не могли і не можуть робити які-небудь офіційні заяви з прав людини, як, наприклад, це може робити Комісія ООН з прав людини.

Це винятково судовий орган, який застосовує право і застосовує його в конкретній справі, тому офіційних заяв або роз\'яснень він давати не повинен.

Основна відмітна особливість Європейського суду з прав людини (ЕСПЧ) як міжнародної судової інстанції полягає в обов\'язковості виконання ухвалюваних їм рішень державою-відповідачем. Як вже згадувалося вище, ЕСПЧ не є вищою інстанцією по відношенню до судової системи держави-учасника Конвенції. Він не може відмінити рішення, винесене органом державної влади або національним судом, не дає вказівок законодавцю, не здійснює абстрактний контроль національного законодавства або судової практики, не має права давати розпорядження про вживання заходів, що мають юридичні наслідки. Проте ЕСПЧ має право присудити «справедливе задоволення претензії» у вигляді фінансової компенсації матеріального збитку і моральної шкоди, а також відшкодування стороні всіх витрат і витрат, пов\'язаних з судочинством, що виграла.

Склад Європейського суду з прав людини включає кількість суддів, відповідну числу держав, що підписали Конвенцію. Судді від кожної з держав-учасників обираються Парламентською асамблеєю Ради Європи (ПАРЕ) більшістю поданих за них голосів із списку, що включає трьох кандидатів, що представляються даною державою. Судді обираються строком на шість років (з можливістю переобрання), термін їх повноважень закінчується після досягнення ними 70-річного віку. Судді користуються повною незалежністю при виконанні своїх обов\'язків і не представляють інтереси держави, його що висунув.

Європейський суд з прав людини роздільний на чотири секції, що включають рівну кількість суддів. Кожна секція, крім того, включає комітет (3 судді) і палату (7 суддів). В рамках ЕСПЧ створена велика палата, що складається з 17 суддів.

Регламентом ЕСПЧ передбачено, що суддя, призначений від держави, що бере участь в розбираній суперечці, обов\'язково включається до складу секції і великої палати. У разі неможливості цього (якщо суддя не вибраний або ж з якихось причин не може взяти участі в даному розгляді) вказана держава призначає особу, виступаючу як суддя.

На початку виробництва за скаргою суд питає заявника про згоду на розгляд справи без його участі і публічних слухань. Більшість скарг розглядаються в Європейському суді з використанням письмової процедури. З свого боку, суд бере на себе витрати на ведення листування на рідній мові заявника. Публічні засідання за участю заявника рідкісні, але, якщо є необхідність, Суд викликає заявника і відшкодовує витрати на приїзд і перебування в Страсбурге. Як правило, публічні слухання тривають 2-3 години, процеси ніколи не бувають багатоденними, тому що справа добре підготовлена апаратом суду.

Для підготовки і розгляду справи в Європейському суді з прав людини необхідне особисте звернення заявника в секретаріат суду з письмовою скаргою в довільній формі з метою інформування про предмет скарги. Звернення може бути представлено на рідній мові заявника. У секретаріаті суду скаргу реєструють і привласнюють номер, про що сповіщають заявника. Реєстрація скарги означає, що скарга прийнята у виробництво, але поки не до розгляду. Після відповіді на запит Суду і надання всіх документів призначається суддя-доповідач у даній справі, який вивчає документи і визначає, чи відповідає скарга умовам прийнятності.

Існує декілька умов прийнятності скарги при подачі її в Європейський суд з прав людини:

1. Предметом скарги можуть бути тільки права, що гарантуються

Конвенцією або її Протоколами.

2. Скарга може виходити тільки від того, що самого потерпів або його

законного представника. Навіть у тому випадку, коли скаргу подає

об\'єднання осіб, кожен повинен довести свої конкретні особисті претензії.

3. Скарга повинна бути подана не пізніше ніж через шість місяців після остаточного розгляду питання компетентним державним органом.

4. Скаржитися можна тільки на ті порушення, які мали місце після дати ратифікації державою Конвенції.

5. Для того, щоб скарга була визнана прийнятною по суті, заявником повинні бути вичерпані всі внутрідержавні засоби захисту свого права і, перш за все, судові засоби такого захисту.

Якщо суддя-доповідач порахує, що справа неприйнятно, то скарга передається комітету з трьох суддів, які виносять остаточну ухвалу про неприйнятність скарги. Рішення про неприйнятність скарги ухвалюється, як правило, протягом року, у разі визнання скарги прийнятної розгляд займає не менше 3 років.

На початковому етапі розгляду питання про прийнятність або неприйнятність скарги юристи суду і суддя-доповідач можуть зробити висновок про те, що заява неприйнятно. В цьому випадку заявнику прямує лист з роз\'ясненням причин, по яких скарга може бути визнана неприйнятною. Заявнику пропонується відповісти суду, наполягає він або не наполягає на продовженні розгляду справи. Як правило, половина заявників наполягають, щоб розгляд справи продовжувався, не дивлячись ні на що, половина громадян погоджуються з думкою судді-доповідача, і тоді справа знімається з розгляду. У разі визнання скарги прийнятної справа передається в одну з палат суду для подальшого розгляду.

На початковому етапі розгляду в палаті скарга коммуніцируєтся — офіційно передається властям держави-відповідача для відповіді по суті скарги протягом 3 місяців. Одержана відповідь прямує заявнику, щоб він надав свої контраргументи, термін для відповіді також складає 3 місяці. Одержавши відповідь заявника і вивчивши аргументи обох сторін, палата ухвалює рішення про прийнятність або неприйнятність скарги. Визнана прийнятною скарга далі розглядається по суті справи, на цьому етапі в обговоренні беруть участь вже сім суддів (особливо складні справи розглядаються у складі 17 суддів).

Отже, відповідно до останньої реформи ЕСПЧ, питання про прийнятність скарг розглядається комітетами суду, а розглядом справи по суті займаються палати і Велика палата.

Правилами процедури Європейського суду з прав людини передбачена також можливість мирного врегулювання суперечки на будь-якій стадії виробництва у справі, в тому разі якщо сторони дійдуть взаємної згоди.

Україна, знаходячись в процесі демократизації політичної і економічної систем, прагне до безпосередньої реалізації конституційних положень. Цим обумовлена необхідність проведення в країні реформування і удосконалення судової системи і адвокатури як найважливіших правових інститутів будь-якої держави, яка покликана захищати основні права людини.

Порівняно новим явищем в українській адвокатській практиці є захист прав людини в Європейському суді з прав людини. Проте вся більша кількість громадян України, Росії і інших країн СНД звертаються за захистом своїх прав і свобод в міжнародні інстанції, найбільш ефективним з яких виступає Європейський суд з прав людини.

Основною формою діяльності адвоката в Європейському суді з прав людини є представництво інтересів заявника на всіх стадіях підготовки і розгляду справи. Особливе правило існує відносно представництва інтересів держав — учасниць Конвенції. Представляти інтереси держави можуть тільки спеціально уповноважені особи, які можуть мати помічників — адвокатів і радників.

Правило 36 Регламенту Європейського суду надає адвокату право первинного представлення скарги від імені Заявника. Після сповіщення держави-відповідача про надходження скарги Голова Палати може видати розпорядження про представництво заявника. У виняткових випадках Голова, якщо він вважає, що призначений адвокат не відповідає вимогам Європейського суду, може на будь-якій стадії розгляду справи видати розпорядження про те, що такий адвокат більш не може представляти інтереси заявника і рекомендувати останньому знайти іншого адвоката.

Регламент Європейського суду з прав людини встановлює певні вимоги до адвоката, який здійснює представництво в міжнародному суді. Представництво заявника може здійснюватися або професійним адвокатом, допущеним до адвокатської діяльності або постійно проживаючим на території однієї з держав, або іншою особою, затвердженим Головою Палати Суду. При цьому не обов\'язково, щоб цей адвокат був адвокатом тієї держави, в якій проживає заявник.

Офіційними мовами Європейського суду з прав людини є англійський і французький. Володіння іноземною мовою є необхідною умовою для участі в справі. Проте з дозволу Голови Палати може бути використаний і інша мова.

Адвокату, що представляє інтереси заявника в ЕСПЧ, необхідно дотримувати основні моральні принципи адвокатської діяльності, які закріплені в Генеральних принципах етики адвокатів, схвалених Правлінням Міжнародної асоціації юристів в 1995 році. Ці принципи визначають загальновстановлені професійні стандарти звернення і діяльності адвоката в будь-якій країні миру. Серед них слід зазначити основні:

1) сумлінність і обов\'язковість. Згідно п. 3 Генеральних принципів етики адвокатів: «Адвокати повинні поважати будь-яке зобов\'язання, дане при виконанні професійних обов\'язків, до тих пір, поки це зобов\'язання не буде виконано або скасовано»;

2) конфіденційність і відчуття відповідальності. Згідно п. 5 Генеральних принципів: «Адвокати повинні завжди дотримуватися конфіденційності відносно колишніх і справжніх клієнтів, за винятком випадків, передбачених законодавством»;

3) порядність у відносинах з довірителем (передбачено п. 9 Генеральних принципів): «Адвокати повинні висловлювати своїм клієнтам неупереджену думку про вірогідний результат їх справи і не створювати умов для непотрібної роботи, оплачуваної клієнтом»;

4) професіоналізм. «Адвокати повинні прикладати всі сили для виконання своєї роботи компетентно і без затримки і не повинні приймати доручення, якщо вони не упевнені в його кваліфікованому виконанні» (п. 10 Генеральних принципів).

Важливими показниками діяльності адвоката при представництві в ЕСПЧ є професіоналізм, законність, етична бездоганність, порядність, гуманність. Адвокат завжди повинен підвищувати свої знання, удосконалювати свій досвід.

Здійснюючи своє професійне покликання, адвокат повинен захищати права заявника і законні його інтереси, тобто в даному випадку ті, які передбачені Конвенцією і європейськими стандартами у області прав людини. Адвокат не має права на користь клієнта прикладати або надавати суду підроблені документи, фальсифіковані докази, робити вплив на свідків або експертів з метою дачі ними неправдивих свідчень і т.п.

З моменту, коли адвокат заявлений як представник заявника в Європейському суді, будь-які контакти з судом виконуються тільки адвокатом, і всі його дії породжують права, обов\'язки і відповідальність для заявника, а також особисто для нього самого. На адвоката покладається обов\'язок застосування всіх засобів представництва в Європейському суді, обгрунтування висловлених на користь заявника тез, які підтверджують порушення прав заявника.

Як правило, адвокати спеціалізуються на якійсь однієї або близьких галузях судочинства. Але знання адвокатської діяльності в Європейському суді з прав людини дозволяє досягти міжнародного рівня в своїй професії і на високому рівні забезпечувати захист прав людини. Не кожен початківець і навіть досвідчений адвокат зміг би представляти інтереси в Європейському суді з прав людини. Це пов\'язано з поряд обставин, серед яких слід виділити наступні. По-перше, до такого адвоката пред\'являються високі вимоги (наприклад, знання іноземних мов); по-друге, необхідність всестороннього вивчення значної кількості міжнародних актів вимагає додаткових витрат часу і енергії; по-третє, недостатні знання і низький кваліфікаційний рівень адвоката не дозволять йому гідно представити інтереси заявника і кінець кінцем виграти справу.

Ефективним рішенням даної проблеми було б створення об\'єднання адвокатів, які спеціалізуються на представництві в Європейському суді з прав людини. В рамках діяльності такого об\'єднання, окрім надання правової допомоги населенню, проводилася б і підготовка адвокатів до участі в Європейському суді, вивчення практики Європейського суду, що могло б підвищити рівень захисту прав і свобод людини і громадянина.

Держава не може нести відповідальність за недоліки в роботі захисника, проте воно зобов\'язане вжити належні заходи, щоб потерпілий мав можливість ефективно скористатися своїм правом на захист. Не дивлячись на те, що в юридичній літературі існують розбіжності в поглядах про значення і діяльність адвокатури, безперечним залишається одне — адвокатура, і адвокат зокрема, повинні строго стояти на варті закону і захищати його від яких-небудь посягань як з боку держави, так і з боку фізичних і юридичних осіб.

Кожен адвокат у разі вичерпання всіх можливих національних засобів захисту повинен враховувати можливість звернення у відповідну міжнародну інстанцію за захистом порушеного права, оскільки захист прав і свобод людини в Європейському суді з прав людини грунтується на принципі субсидіарності. Відповідно стратегія захисту, який зачіпає права і свободи, гарантовані Конвенцією, в національних суднах повинна включати такі аргументи і тактичні прийоми, які забезпечуватимуть підстави для звернення в Європейський суд. На першій стадії звернення в національну судову інстанцію це стосується чіткого визначення підстав, які забезпечують захист по Конвенції.

Приступаючи до підготовки матеріалів для звернення в Європейський суд з прав людини, адвокату слід детально ознайомитися з текстом Європейської конвенції про захист прав людини і основних свобод, а також з текстом Регламенту Європейського суду з прав людини від 4 листопада 1998 р. Крім того, необхідно враховувати ряд процесуальних вимог щодо стадій і форми подачі скарги в ЕСПЧ.

Заяви повинні подаватися у письмовій формі і за підписом представника, або особи, в чию компетенцію входить представлення інтересів відповідної групи осіб (неурядової організації). До заяви слід прикласти документ про характер повноважень (довіреність) адвоката, завірений відповідним чином. Для України — це порядок нотаріального завірення.

У заяві в хронологічній послідовності слід викласти ті, що мають відношення до справи факти: короткий зміст істоти суперечки; вказівка на порушені норми права, як національні, так і міжнародні; перелік інстанцій, в які звертався безпосередньо заявник або його представник з вказівкою короткого змісту звернень і відповідей. До заяви обов\'язково додаються копії обжалуємих рішень.

Навіть якщо перше звернення заявника було зроблено не на офіційному бланку суду (т.з. формулярі заяви), датою надходження заяви все одно буде вважатися дата першого звернення заявника, якщо при цьому сформульований предмет заяви і дотримані інші вимоги. Проте суд може ухвалити рішення вважати датою подачі заяви іншу дату. Надалі представник заявника зобов\'язаний інформувати суд про всі зміни в будь-яких даних, вказаних в заяві.

Секретаріат ЕСПЧ має право ухвалити рішення про відмову в прийомі заяв, якщо визнає їх несумісними з положеннями Конвенції або протоколів до неї, що явно необгрунтованими або є зловживанням правом подачі заяви.

Існує декілька стадій розгляду заяв в Європейському суді з прав людини. Першою стадією проходження скарги є розгляд заяв на предмет їх прийнятності, яка за звичаєм проводиться комітетами у складі трьох суддів. Якщо комітет визнає, що заява відповідає всім вимогам, виноситься окрема ухвала про прийнятність звернення. Комітет може визнати неприйнятною або вилучити з реєстру справ заява, якщо така ухвала може бути винесена без додаткового вивчення. Таке рішення ухвалюється виключно одноголосним голосуванням, оформляється ухвалою і є остаточним. Визнані неприйнятними заяви вилучаються з реєстру справ. Якщо комітет не дійде єдиної думки, то питання про прийнятність скарги передається на розгляд палати у складі семи суддів. Палата ухвалює рішення щодо прийнятності і суті заяви, яка оформляється приватним визначенням.

Згідно положенням Регламенту ЕСПЧ, при розгляді питання в палаті з семи суддів може бути прийнято одне з наступних рішень:

1) зажадати від сторін додаткову фактичну інформацію, документи або інші необхідні, на думку Суду, матеріали;

2) повідомити про суть заяви державі-порушнику (відповідачу) і попросити його надати письмові заперечення по суті заяви, а після цього попросити заявника або його адвоката подати свої зауваження у відповідь;

3) запропонувати сторонам подати додаткові пояснення у письмовій формі. Слухання щодо прийнятності за звичаєм проводяться лише тоді, коли в справі зачіпаються складні або нові питання. Проте якщо у заявника є особливі підстави вважати, що у нього більше шансів на успіх в слуханні про прийнятність, а не при ухваленні рішення на підставі матеріалів, суду необхідно надати письмове обгрунтування необхідності проведення слухання. У цій процедурі бере участь адвокат, який здійснює представництво заявника в процесі.

Винесення ухвали про прийнятність заяви по суті здійснюється палатою на підставі розгляду і оцінки матеріалів справи. Проте на прохання сторони або за власною ініціативою суд при певних обставинах до винесення ухвали може провести слухання щодо прийнятності скарги. Перед слуханням суд може провести консультацію і поставити сторонам конкретні питання з метою надання сприяння концентрації уваги сторін на суті суперечки під час проведення слухання.

Ухвалюючи рішення повідомити про заяву відповідачу, палата також може ухвалити рішення про одночасний розгляд прийнятності заяви і по суті справи. У такому разі сторонам пропонується прикласти до своїх зауважень будь-які аргументи щодо справедливої сатисфакції і пропозиції щодо дружнього врегулювання. У такому разі адвокат, спираючись на практику Європейського суду, повинен визначитися із змістом і розміром справедливої сатисфакції (відшкодування матеріального збитку, відшкодування судових витрат і компенсація моральної шкоди) і підготувати відповідне аргументування. Проте якщо палата вирішить доцільним, вона може, проінформувавши сторони, невідкладно, без попереднього застосування процедури дружнього врегулювання суперечки, згаданої вище, перейти до ухвалення рішення, в яке включається і ухвала щодо прийнятності.

У відповідь на первинне звернення в суд адвокат може одержати відповідь від секретаря, що містить «думку» про те, що, швидше за все, суд відхилить скаргу. Така відповідь не позбавляє адвоката права зажадати передачі справи в суд і реальних шансів на розгляд скарги по суті.

Після напряму скарги в суд адвокат-представник повинен на вимогу суду або ж на свій розсуд надавати письмові пояснення, документи, що свідчать, інші додаткові докази у справі з дотриманням термінів їх надання і розпоряджень Європейського суду.

Дані офіційного формуляру скарги можуть багато в чому повторювати зміст первинного звернення. Проте це не повинно бентежити заявника і його представника, оскільки такий порядок відповідає механізму звернення в суд.

Судовий розгляд справи починається після того, як палата винесла ухвалу про ухвалення заяви до виробництва. Голова палати має право призначити як письмове виробництво, так і усний розгляд. Секретар палати може за її дорученням вступити в контакт з конфліктуючими сторонами з метою забезпечення дружнього врегулювання суперечки відповідно до п. 1 (б) ст. 38 Конвенції. У цих цілях робляться будь-які кроки, що представляються доречними для сприяння такому врегулюванню.

Ініціатором дружнього врегулювання суперечки може бути сам Європейський суд з прав людини, також він може надавати свої послуги в цьому процесі зацікавленим сторонам. Процедура дружнього врегулювання суперечки (укладення світової угоди) є важливим елементом судового розгляду, який передбачає досудове рішення справи шляхом узгодження позицій сторін щодо питань, викладених в заявах до суду.

На цій стадії важливим завданням адвоката є визначення позиції щодо умов дружнього врегулювання суперечки, яка повинна включати відновлення порушеного конвенційного права з боку держави-відповідача і точно визначений і аргументований розмір справедливої сатисфакції. Як суб\'єкт переговорів в процедурі дружнього врегулювання суперечки адвокат повинен використовувати ті істотні аргументи, а також існуючі в практиці прецеденти, які дадуть можливість переконати відповідача в міцності позиції клієнта і досягти угоди на зручних для останнього умовах. Якщо дружнього врегулювання суперечки досягти не вдалося, суд проводить безпосереднє слухання справи по суті.

Усні дебати під час слухання справи Європейським судом принципово відрізняються від виступів учасників судового процесу в національних суднах. Проведення в справі за звичаєм ведеться письмово і лише в деяких випадках завершується дуже коротким слуханням перед ЕСПЧ. У зв\'язку з цим адвокатам рекомендується говорити чітко, конкретно і коротко, акцентуючи увагу на першочергових спірних питаннях між сторонами. До того ж якщо на консультації перед слуханням справи Судом були поставлені конкретні питання, то вони повинні бути освітлені під час мови.

Палата має право викликати на слухання необхідних свідків, експертів і інших осіб, які можуть вплинути на винесення справедливої ухвали. Керує засіданнями голова палати, він же визначає порядок, в якому заслуховують представники, адвокати або радники сторін. Нез\'явлення на слухання без поважної причини не є підставою для його відміни. Суд може сплатити з свого бюджету витрати по візиту в Страсбург третіх осіб, що викликаються на слухання.

Розгляд справи по суті завершується ухваленням ухвали палати. У ухвалі констатується факт порушення або не порушення норм Європейської конвенції. Якщо в ухвалі констатується факт порушення норм Європейської конвенції, то державі-відповідачу прямує розпорядження виправити порушення, допущені у конкретній справі. Ухвала палати вважається остаточною через три місяці з дня його ухвалення.

В деяких випадках суд виносить ухвалу про присудження заявнику «справедливої компенсації» за матеріального ушкодження і моральної шкоди. Ухвалюючи рішення про розмір компенсації, суд враховує і витрати заявника, понесені їм як в ході розгляду в своїй країні, так і в Європейському суді. Витрати заявник підтверджує відповідними документами. Держава-відповідач може оспорити вимоги, що пред\'являються. Справедлива компенсація підлягає виплаті протягом трьох місяців з моменту винесення остаточної ухвали суду.

Обов\'язковість юрисдикції Європейського суду з прав людини закріплює ст. 46 Європейської конвенції про захист прав людини і основних свобод. Тому всі рішення і остаточні ухвали Європейського суду з прав людини є обов\'язковими для виконання всіма державами — членами Ради Європи, відносно яких вони винесені. За декілька тижнів до оголошення рішення сторонам повідомляються дата і час оголошення рішення. Зміст судового рішення і питання вступу його в законну силу визначений статтями 42 і 44 Конвенції і Правилом 74 Регламенти.

Як правило, мотивована ухвала суду оголошується через декілька місяців після представлення остаточних письмових заперечень або після судового слухання. У ухвалі суду указуються:

- імена голови і інших суддів, що входять до складу палати, яка винесла ухвалу, а також імена секретаря або його заступника;

- дата винесення ухвали і його проголошення;

- опис сторін: імена довірених осіб, адвокатів, радників;

- виклад перебігу процесу;

- факти у справі; короткий виклад представлень сторін;

- правове мотивування;

- резолютивні положення рішення;

- визначення по відшкодуванню витрат, якщо таке є;

- вказівка кількості суддів, що становлять більшість;

- коли це доцільно, вказівка того, який текст є

автентичним.

До рішення суду може додаватися особлива думка будь-якого судді, що брав участь в справі.

Нагляд за виконанням остаточних ухвал ЕСПЧ здійснює найвищий директивний і керівний орган Ради Європи — Комітет міністрів. Європейський суд з прав людини не здійснює контроль за виконанням своїх ухвал. Відповідно до п. 2. ст. 42 Конвенції «остаточна ухвала суду прямує Комітету міністрів, який здійснює нагляд за його виконанням».

Комітет міністрів, перш за все, контролює своєчасну виплату грошової компенсації потерпілому. Крім того, Комітет міністрів контролює процес усунення державою-відповідачем невідповідності норм його внутрішнього права або позиції судової практики із стандартами Ради Європи, а також як держава-відповідач звітує не тільки за кожен конкретний випадок, але і за заходи загального характеру, які необхідно прийняти, щоб не допустити аналогічних порушень в майбутньому.

Відповідно до Статуту Ради Європи невиконання державами — членами даної організації ухвал Суду може привести до припинення членства і, врешті-решт, відповідно до рішення Комітету міністрів — виключенню держави з складу Ради Європи. Держави по-різному реагують на рішення суду, проте Європейський суд не знає прикладів невиконання ухвал. Комітет міністрів жодного разу не застосовував санкцію припинення членства в Раді Європи держави-порушника.

Взаємодія між Комітетом міністрів Ради Європи і державою-відповідачем щодо виконання рішення ЕСПЧ визначається двома чинниками. Перший — це облік Комітетом міністрів самого факту виконання рішення ЕСПЧ в сенсі вдосконалення внутрішнього законодавства держави-відповідача і наближення його до європейських стандартів з прав людини. Другий — це контроль за розпорядженнями ЕСПЧ державі-відповідачу виплатити заявнику відшкодування за матеріальний збиток і моральну шкоду, тобто справедливу компенсацію в сенсі статті 41 Конвенції.

Схема контролю Комітетом міністрів за виконанням рішень ЕСПЧ така: ЕСПЧ направляє остаточну ухвалу у справі одночасно адвокату-представнику заявника, представнику держави-відповідача і Комітету міністрів Ради Європи. Комітет міністрів офіційно передає це рішення державі-відповідачу і указує при цьому, що держава-відповідач повинна проінформувати Комітет міністрів про своєчасне виконання рішення ЕСПЧ. Якщо надалі Комітет міністрів задовольняє інформація про виконання рішення ЕСПЧ, то він упевняється, чи виплачена грошова компенсація. Комітет міністрів вважає, що його функція, передбачена статтею 46 Конвенції, виконана. Якщо ж одержана інформація не задовольняє Комітет міністрів частково або повністю, то Комітет міністрів ухвалює рішення повернутися до даної справи і починає моніторинг подальшого розвитку подій.

Контрольні питання

1. Які заяви з прав людини може робити Європейська Комісія з прав людини?

2. Опишите.структуру ЕСПЧ і назвіть його склад.

3. Яка компетенція ЕСПЧ.

4. Розкажіть про регламент Європейського Суду з прав людини.

5. Як участь адвоката на стадіях підготовки і розгляду справи?

6. Яким чином виконуються рішення ЕСПЧ?

Література

1. Аракелян М. Р. Сравнітельная адвокатура: курс лекцій. – Одеса: Юрідічна література, 2009.

2. Глотов С.А., Петренко Е.Г. Права людини і їх захист в Європейському Суді. – Краснодар, 2000.

3. Європейський Союз: Основоположні акти в редакції Лісабонського договору з коментарями. — М.: ІНФРА-М, 2008.

4. Карташкин В.А. Як подати скаргу до Європейського Суду з прав людини. – М., 1998.

5. Полешко А. Рада Європи – на захист прав людіні // Право України. – 1997. – №7.

6. Сонькин Н.Б. Адвокат в Європейському суді з прав людини. – М.: Видавництво «Юрлітінформ», 2004.

7. Туманів В. А. Европейській суд з прав людини. Нарис організації і діяльності. – М.: Видавництво НОРМА. – 2001.

<< | >>
Источник: Аракелян М.Р., Василенко Н.Д.. КУРС ЛЕКЦІЙ ПО ПРАВУ ЄВРОПЕЙСЬКОГО СОЮЗУ. НАВЧАЛЬНИЙ ПОСІБНИК. Друге видання, мінене і доповнене з урахуванням змін, внесених Лісабонським договором 2007 року. Одеса - 2011. 2011

Еще по теме ТЕМА 15. ДІЯЛЬНІСТЬ АДВОКАТА В ЄВРОПЕЙСЬКОМУ СУДІ З ПРАВ ЛЮДИНИ:

  1. ТЕМА 11. ОРГАНИ ПРАВОСУДДЯ ЄС
  2. ТЕМА 14. ПРАВА ЛЮДИНИ В ПРАВІ ЄС
  3. ТЕМА 15. ДІЯЛЬНІСТЬ АДВОКАТА В ЄВРОПЕЙСЬКОМУ СУДІ З ПРАВ ЛЮДИНИ
  4. З А К О Н У К Р А Ї Н И Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини
  5. 2.3. Спеціально-юридичні гарантії права громадян на екологічну безпеку в Україні
  6. 3.2 Європейський досвід забезпечення незалежності судової влади
  7. 1. 1. Історія становлення та призначення принципу пропорційності
  8. 1.2. Сучасні підходи до розуміння принципу пропорційності
  9. СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
  10. Міжнародно-правові стандарти, що спрямовані на сприяння реалізації права на захист у кримінальному провадженні та забезпечення його ефективності
  11. 3.2. Адміністративно-правові гаранти захисту прав фізичних та юридичних осіб країн Європейського Союзу в Україні
  12. Особливості формування адміністративних судових рішень щодо захисту прав і свобод громадян
  13. Об’єкти цивільних правовідносин у сфері здійснення медичної діяльності
  14. Удосконалення законодавства у сфері адміністративно- правового захисту прав і законних інтересів нотаріусів в Україні
  15. Нормативне регулювання адміністративно-правового забезпечення діяльності місцевих судів
  16. Удосконалення законодавства у сфері адміністративно- правового забезпечення діяльності місцевих судів
  17. Адміністративні права помічника судді в Україні
  18. 2.4. Проблеми реалізації міжнародно-правових стандартів в діяльності місцевих загальних судів України
  19. 2.1. Судовий захист трудових прав та інтересів працівників
  20. 2.1. Захист трудових прав працівників за допомогою міжнародних норм та інституцій
- Авторское право - Аграрное право - Адвокатура - Административное право - Административный процесс - Антимонопольно-конкурентное право - Арбитражный (хозяйственный) процесс - Аудит - Банковская система - Банковское право - Бизнес - Бухгалтерский учет - Вещное право - Государственное право и управление - Гражданское право и процесс - Денежное обращение, финансы и кредит - Деньги - Дипломатическое и консульское право - Договорное право - Жилищное право - Земельное право - Избирательное право - Инвестиционное право - Информационное право - Исполнительное производство - История - История государства и права - История политических и правовых учений - Конкурсное право - Конституционное право - Корпоративное право - Криминалистика - Криминология - Маркетинг - Медицинское право - Международное право - Менеджмент - Муниципальное право - Налоговое право - Наследственное право - Нотариат - Обязательственное право - Оперативно-розыскная деятельность - Права человека - Право зарубежных стран - Право социального обеспечения - Правоведение - Правоохранительная деятельность - Предпринимательское право - Семейное право - Страховое право - Судопроизводство - Таможенное право - Теория государства и права - Трудовое право - Уголовно-исполнительное право - Уголовное право - Уголовный процесс - Философия - Финансовое право - Хозяйственное право - Хозяйственный процесс - Экологическое право - Экономика - Ювенальное право - Юридическая деятельность - Юридическая техника - Юридические лица -