<<
>>

§ 1. Спільні підприємства, їх природа та функції

Міжнародний бізнес — це частина загальної системи міжнародних економічних відносин, що відповідає стосункам, пов’язаним з діловою діяльністю промислового, комерційного, валютно-фінансового, перевізного типів.

Кожна форма міжнародних економічних відносин відображена в міжнародному бізнесі, і виходячи з них можна говорити про такі види міжнародного бізнесу, як валютний, промисловий, фінансово- кредитний, торговий, аграрний, — кожен з яких, має свої підвиди.

Найпоказовішим проявом міжнародного бізнесу є спільне підприємництво та транснаціональний бізнес.

Спільне підприємництво — це діяльність в якій бере участь спільний капітал, що утворився з пайових внесків партнерів двох, або більше країн, котрі спільно здійснюють господарську діяльність, керуючи створеним спільним підприємством і розподіляючи між собою отримані прибутки пропорційно до вкладених капіталів.

Спільні підприємства розрізняються в залежності від того де, з ким, з якою часткою участі партнерів і з якою метою вони створюються. З обліком цього можна виділити 4 основних ознаки для характеристики спільних підприємств, а також їхньої класифікації:

  1. Місцезнаходження спільного підприємства. При організації спільного підприємства хоча б один з партнерів є представником іноземної держави.

По ознаці приналежності учасників до різних країн спільні підприємства можна поділити на 4 типи:

а) промислово розвинуті країни — промислово розвинуті чи країни відносини «Захід — Захід»;

б) промислово розвиті країни і країни, що розвиваються — відносини «Північ- Південь»);

в) колишні країни соціалістичного табору і промислово розвиті капіталістичні країни — відносини «Схід — Захід»;

г) колишні країни соціалістичного табору і країни, що розвиваються.

  1. Структура партнерів. Можуть бути розглянуті 3 основних типи спільних підприємств:

а) за участю лише приватного капіталу (переважно в розвитих капіталістичних країнах);

б) за участю приватних фірм і державних підприємств і організацій.

Цей варіант розповсюджений при створенні СП у країнах що розвиваються соціалістичних країнах. Створені також підприємства з місцезнаходженням у західних країнах з метою збуту і після продажного обслуговування експортної продукції партнера з колишніх соцкраїн;

в) за участю національних і міжнародних організацій.

  1. Частка участі партнерів у капіталі спільного підприємства. Тут також розглядаються 3 варіанти, що мають свої переваги і недоліки:

а)              Участь на паритетних засадах. Ця форма розповсюджена в промислово розвитих країнах, коли СП створюється майже винятково з підприємницьких мотивів при участі рівних за значенням партнерів. Рівна частка участі в капіталі СП розглядається як доказ рівноправного співробітництва і взаємного визнання партнерів і тим самим представляється ідеальним рішенням організації СП. Однак таке співробітництво має і негативну сторону в тому випадку, коли одному з партнерів необхідно взяти на себе відповідальність за рішення якого-небудь питання (відсутність «лідера» у конфліктних ситуаціях).

Створення СП на паритетних засадах може також бути наслідком правового регулювання, по якому участь закордонного партнера не повинне перевищувати частку місцевого партнера. У зв’язку з цим можна відзначити, що місцеві уряди усе більше і більше прагнуть до націоналізації економіки, тому існує тенденція до встановлення більшої частки капіталу місцевого партнера.

Порушується рівний розподіл капіталу між партнерами, якщо для розвитку СП необхідні додаткові капіталовкладення, а один з партнерів

(звичайно місцевий) не в змозі збільшити частку своїх капіталовкладень з метою збереження паритету. Така ситуація може привести і до конфлікту, якщо більша участь іноземного капіталу заборонено в законодавчому порядку;

б) Більша участь іноземного капіталу. Ця форма має місце, коли іноземний партнер прагне забезпечити максимальний контроль за діяльністю СП. Більша участь іноземного капіталу необхідно також у тому випадку, коли місцевий партнер не має у своєму розпорядженні фінансові засоби, щоб збільшити свою частку в підприємстві.

Для таких СП негативним моментом є те, що місцеві влади розглядають подібне СП не як національне, а як іноземне підприємство, і можуть відмовити йому в наданні визначених пільг. Іноді для усунення цього недоліку іноземні підприємці намагаються перекласти на плечі місцевого партнера поточне керування СП, свою власну діяльність обмежуючи контролем. У цьому випадку в оперативні відносини з державними органами вступає тільки місцевий партнер;

в) Менша частка участі іноземного партнера. Такого роду участь у СП, на думку деяких бізнесменів, є несприятливою формою, з огляду на прагнення західних фірм до контролю над діяльністю СП. При цьому іноземні інвестори встановлюють строгий взаємозв’язок між долею капіталу і правом контролю, щоправда, без обліку спеціальних застережень в угоді. Так, наприклад, К. Зайберт у книзі «Спільні підприємства як стратегічний інструмент у міжнародному маркетингу», пише, що «право на керування може бути встановлено договором про порядок діяльності спільних підприємств поза залежністю від частки капіталу, чи навіть шляхом висновку угоди в області «ноу-хау», чи ліцензійної угоди». Додаткові угоди такого роду легше укласти в тому випадку, якщо місцевий партнер має потребу в технології і «ноу-хау» іноземного учасника.

Закордонні інвестори були змушені часом упокорюватися з меншою часткою свого в капіталі СП, особливо в країнах, де починаються значні заходи для націоналізації економіки. У противному випадку вони могли понести збитки внаслідок дискримінації, офіційних регламентацій, що обмежують діяльність СП.

СП, у капіталі якого іноземний партнер має меншу частку участі, за своїм характером є більш близьким до національних підприємств і внаслідок цього користується різними пільгами, наданими державою, місцевими владою, повніше використовує місцеву робочу силу, сировину, а також можливості збуту продукції на місцевому ринку. В даний час ці обмеження усунуті.

  1. Вид діяльності. У залежності від цільових настанов партнерів розглядаються наступні типи СП:

а) СП науково-дослідного характеру, створювані з метою об’єднання досвіду і результатів наукових, проектних розробок для створення нових продуктів, «ноу-хау», устаткування і т.п.;

б) СГТ виробничого характеру, при створенні яких закордонний інвестор має на меті зниження витрат у процесі виробництва і збуту продукції.

Можуть застосовуватися різні форми корпоративних зв’язків, наприклад, об’єднання окремих комплектуючих вузлів інвестора і місцевого партнера, технології, досвіду організації виробництва, наданих інвестором, і сировини, робочої сили місцевого походження і т.д.;

в) закупівельні СП, створювані з метою закупівель на місцевому ринку більш дешевої сировини, напівфабрикатів, необхідних для виробництва кінцевого продукту на підприємствах закордонного партнера;

г) збутові СП, створювані з метою освоєння нових ринків збуту як у країні місцезнаходження СП, так і в третіх країнах;

д) комплексні СП, при яких сполучаються різні види діяльності.

Окремі види СП відбивають розходження інтересів партнерів, а також формуються в рамках дуже складних і різноманітних законодавчих і нормативних регламентацій у країнах місцезнаходження СП.

СП можуть приймати різні організаційні форми, що залежить від різних факторів, у тому числі і від мети партнерів. Для багатьох західних корпорацій міжнародна господарська кооперація стала однієї з провідних стратегій розвитку і вирішення проблем виходу на нові ринки, подолання протекціоністських бар’єрів, прискорення науково-технічного прогресу, зменшення ступеня ризику капіталомістких проектів виробництва нових продуктів, полегшення доступу до джерел сировини і матеріалів. У практиці світогосподарських зв’язків використовують чотири головні організаційні форми спільних підприємств: акціонерні товариства, товариства з обмеженою відповідальністю, командитні товариства та холдинги.

Незалежно від мотивів, спільне підприємство представляє собою засіб досягнення ділових і економічних цілей, що виходять за рамки можливостей кожного учасника окремо. Це є головною відмінною рисою й основною перевагою такої форми співробітництва.

При організації спільного підприємства партнери надають внесок у вигляді матеріальних і нематеріальних цінностей у власність такого підприємства в обмін на право участі в ньому. Звичайно цей внесок обкладається податком. Кожен партнер воліє зробити свій внесок у виді чи технології інших матеріальних і нематеріальних цінностей, що мають більш низький рівень їх податкового обкладення.

СП є формою співробітництва, що повинна дотримувати довірою і чесним поводженням партнерів між собою. Поряд з юридичними виробничо-економічними і технічними аспектами не можна також недооцінювати цей соціальний аспект. Навіть найкращий договір не зможе замінити цей фактор.

<< | >>
Источник: Андрющенко А. М., Бурляй А. П., Костюк В. С. та ін.. Економічна теорія: Навч. посіб. — К.: Центр учбової літератури,2009. — 520 с.. 2009

Еще по теме § 1. Спільні підприємства, їх природа та функції:

  1. Глава 9 ВИРОБНИЦТВО І ФІРМА. ПІДПРИЄМНИЦЬКА ДІЯЛЬНІСТЬ
  2. § 1. Спільні підприємства, їх природа та функції
  3. 3.1. ФІНАНСИ КОМЕРЦІЙНИХ ПІДПРИЄМСТВ
  4. Фінансова нестабільність суб’єктів підприємництва як головна загроза їх фінансовій безпеці
  5. Захист економічних прав та інтересів суб’єктів господарської діяльності і держави — функція господарських судів України
  6. 4.4 Специфіка правового статусу унітарних приватних підприємств в системі підприємницьких юридичних осіб приватного права
  7. 1.1 Генезис та сучасний стан інституту непідприємницької юридичної особи в цивільному праві України
  8. 3.1 Поняття та особливості системи непідприємницьких юридичних осіб
  9. 4.1 Громадські об’єднання як непідприємницькі юридичні особи приватного права корпоративного типу
  10. Генеза розвитку адміністративно-правового регулювання діяльності державних підприємств
  11. Поняття, види та значення державних підприємств у національній системі господарювання
  12. Напрями розвитку адміністративно-правового регулювання у сфері діяльності державних підприємств
  13. Аналіз кримінально-виконавчого законодавства з питань залучення засуджених до суспільно-корисної праці
  14. Місце і роль податкового контролю в системі функцій державного управління
  15. 2.3. Участь працівників в управлінні підприємством (установою, організацією) як форма соціального партнерства
  16. 2.4. Компенсації при виконанні обов'язків поза місцем знаходження підприємства
  17. 3.1. Правова природа і зміст індивідуальних трудових спорів і конфліктів
  18. Розвиток фінансово-правової думки в умовах суспільно-політичних та соціально-економічних перетворень другої половини ХІХ.
- Авторское право - Аграрное право - Адвокатура - Административное право - Административный процесс - Антимонопольно-конкурентное право - Арбитражный (хозяйственный) процесс - Аудит - Банковская система - Банковское право - Бизнес - Бухгалтерский учет - Вещное право - Государственное право и управление - Гражданское право и процесс - Денежное обращение, финансы и кредит - Деньги - Дипломатическое и консульское право - Договорное право - Жилищное право - Земельное право - Избирательное право - Инвестиционное право - Информационное право - Исполнительное производство - История - История государства и права - История политических и правовых учений - Конкурсное право - Конституционное право - Корпоративное право - Криминалистика - Криминология - Маркетинг - Медицинское право - Международное право - Менеджмент - Муниципальное право - Налоговое право - Наследственное право - Нотариат - Обязательственное право - Оперативно-розыскная деятельность - Права человека - Право зарубежных стран - Право социального обеспечения - Правоведение - Правоохранительная деятельность - Предпринимательское право - Семейное право - Страховое право - Судопроизводство - Таможенное право - Теория государства и права - Трудовое право - Уголовно-исполнительное право - Уголовное право - Уголовный процесс - Философия - Финансовое право - Хозяйственное право - Хозяйственный процесс - Экологическое право - Экономика - Ювенальное право - Юридическая деятельность - Юридическая техника - Юридические лица -