ВСТУП

Друге десятиріччя поспіль вітчизняною та західною і гуманітарною наукою робляться спроби з’ясувати ⅛ сутність та особливості соціальних процесів, які відбуваються на посттоталітарному просторі, визначити мож­ливі шляхи суспільного поступу, передбачити майбутні форми державності країн, що утворились у результаті розпаду так званого соціалістичного табору та його ядра — Радянського Союзу.

Водночас пропонуються моделі суспільного розвитку, зміс­том більшості яких є державність соціально-правового харак­теру.

За умов становлення ідеологічного плюралізму в країнах, які обрали демократичний шлях розвитку, а також з огляду на до­свід державної розбудови самодостатніми суспільствами соціаль­но-правова орієнтація об’єктивно стала домінантною в політико- правовій думці як найбільш досконала форма політичної органі­зації громадянського суспільства на сучасному етапі розвитку цивілізації і дістала своє закріплення в новітніх конституціях та конституційних законах країн Центральної та Східної Європи (1990—1992 рр.), а також у країнах колишнього CPCP (у 1992— 1996 рр.).

Проте з цього часу інтенсивність трансформаційних проце­сів у цих двох групах країн почала відрізнятися. На відміну від ефективного формування демократичних правових систем та інститутів громадянського суспільства в країнах Централь­ної та Східної Європи, у більшості пострадянських країн, і в Україні зокрема, юридичне закріплення орієнтирів державо­творення визначило лише стратегію модернізаційного про­цесу. Питання тактики, визначення способів, методів і засобів утілення в життя обраного суспільного ідеалу протягом три­валого часу не переводились у практичну площину, не матері­алізовані в праві, а залишаються предметом політичних дис­кусій.

Фактично реалізовані в західних країнах державотворчі концепції, у яких в умовах ринкової економіки узгоджуються індивідуальна свобода і формальна (юридична) рівність, все ще не знаходять свого ефективного втілення на «українському ґрунті».

Рекомендації політологів, а також правників-державознав- ців західних країн та чільників міжнародних організацій не завжди узгоджуються з тенденціями і особливостями соці­альних процесів в Україні, не повністю сприймаються суспіль­ною свідомістю та об’єктивно не можуть бути запроваджені в практику.

З іншого боку, офіційна влада не зважає на обґрунтовані ре­комендації вітчизняної науки щодо перспектив та змісту модер­нізації, особливості якої «в кожному суспільстві залежать від можливостей та вміння соціуму інтерпретувати її цінності так, щоб вони, з одного боку, зберегли предметну сутність та її зміст, а з іншого — не руйнували б специфіку національної традиції і культури» [1].

Ситуація ускладнюється намаганнями деяких політиків та представників офіційної влади нав’язати суспільству своє суб’єктивне бачення «реальних» шляхів виходу з кризи та «пе­рспектив» соціального поступу, залученням окремих науковців до обґрунтування «істинності» системи таких поглядів та ідей, спробами за умов відсутності ефективної нормативно-правової бази і відповідних юридичних механізмів «реформувати» сус­пільство методом проб та помилок.

Тому сьогодні гуманітарна наука повинна активно і потуж­но пропонувати теоретичне бачення шляхів і визначення меха­нізмів розвитку суспільства, щоб реалізувати закріплені Кон­ституцією нашої держави норми-принципи щодо формування в Україні демократичної, соціальної правової держави, щоб зламати не тільки стереотипи суспільної свідомості, а й по­літичну і правову пасивність влади, її небажання сприймати теорію.

Останнім часом у вітчизняній науці намітились стійкі позити­вні тенденції з концептуального осмислення стану та перспектив модернізації, з’явилась низка фундаментальних наукових праць, які проаналізовані у пропонованій монографії з урахуванням їх методологічного і прогностичного значення.

Утім багатоаспектна проблема побудови соціальної пра­вової держави в Україні, актуальність якої підвищується в умовах світових глобалізаційних процесів, вивчена недо­статньо.

Крім зазначеного, актуальність проблеми, необхідність її по­дальшого дослідженя обумовлені інтегральним характером ідеї соціальної правової держави здатної об’єднати всіх суб'єктів по­літичного процесу на вирішення завдань модернізації, припинити протистояння між ними.

Сьогодні цей суспільний ідеал визнається всіма політичними партіями, громадськими організаціями і сприймається населен­ням. У тій чи іншій інтерпретації він наявний у партійних про­грамах, збігається з індивідуальним інтересом кожного громадя­нина щодо створення достатнього життєвого рівня і можливостей всебічного розвитку особистості.

Гуманітарна наука має розкрити і продемонструвати багато­гранність соціальної демократії, її гуманістичний зміст, можли­вості та перспективи, запропонувати способи та механізми вті­лення цього ідеалу в життя, допомогти визначитись усім інсти­тутам громадянського суспільства щодо конкретної їх власної участі в державотворчому процесі.

Зважаючи на зазначене, у дослідженні за мету ставилося здійснити комплексний аналіз теоретичного і практичного ком­понентів становлення державності соціального і правового ха­рактеру як результату світового цивілізаційного процесу, з'ясу­вати закономірності, тенденції та перспективи формування віт­чизняної моделі такої держави, визначити основні напрями по­будови її механізму згідно з принципами поділу влади, демок­ратизму, верховенства права і правового закону, визнання та утвердження суверенітету народу.

Відповідно, у дослідженні вирішувалися завдання щодо:

S переосмислення теоретичних концепцій зарубіжних і вітчи­зняних мислителів минулого і вчених сучасності щодо особливо­стей правового і соціального аспектів держави як суспільного ідеалу і соціального явища;

S з’ясування методології пізнання сутності та функцій соціа­льно-правової держави як результату модернізаційного процесу і особливої форми політичної організації суспільства;

S ретроспективного дослідження процесів становлення пра­вового і соціального аспектів держави в соціальній практиці са­модостатніх демократичних країн, визначення загальних і особ­ливих рис таких держав, здійснення їх типологізації;

^yS визначення координат, особливостей та іенденцій рефор­мування українського суспільства в контексті світового модерні- заційного процесу:

^yS з'ясування генези та сутності проблем і чинників загроз соціальній безпеці, що стримують реформаційні намагання суспільства у визначеному Конституцією України напрямі: формуванні демократичної, соціальної правової держави та визначення можливих шляхів і механізмів їх вирішення і по­долання:

^yS акцентування уваги владних інститутів, політиків і громад­ськості на необхідності ефективного використання потенціалу гуманітарної науки при розробці програм практичних заходів модернізації, проектуванні вітчизняної моделі соціальної право­вої держави.

Об'єктом монографічного дослідження є процес трансформа­ції суспільства і держави від традиційних до більш досконалих їх форм, становлення державності соціального правового характеру у взаємозв'язку з громадянським суспільством, розвитком інсти­туту прав людини, механізмів їх гарантування і забезпечення, а також сутність соціальної правової держави як соціального фе­номена.

Предметом дослідження є вивчення теоретичного і практич­ного компонентів реформування українського суспільства в кон­тексті світового цивілізаційного процесу, а також соціальних відносин, що складаються в ньому за умов переходу від тради­ційної до сучасної стадії і формування аспектів постсучасної стадії.

Відповідно до мети та в контексті визначених завдань у про­понованій монографії з застосуванням комплексу сучасних мето­дів пізнання соціальної дійсності здійснено дослідження законо­мірностей суспільного прогресу, розкриваються теоретичний та практичний компоненти становлення соціальної правової держа­ви, особливості наукового осягнення політико-правовою думкою сутності та тенденцій цього суспільного феномена як найбільш досконалої форми політичної організації суспільства та ефектив­ного інституту гарантування соціальної безпеки.

Концептуальні підходи та методологія дослідження, висновки та рекомендації мають на меті сприяти систематизації знань про ідейно-теоретичні витоки, сутність та функції соціальної право­вої держави, з’ясуванню її ролі та призначення в політичній сис­темі суспільства, особливостей та характеру взаємозв’язків з громадянським суспільством.

У контексті світового модернізаційного процесу в монографії з’ясовуються та конкретизуються теоретико-пізнавальні орієнти­ри. тенденції та особливості модернізації перехідного українсь­кого суспільства, чинники, що її стримують. Викладаються по­гляди автора щодо вдосконалення відповідно до демократичних цінностей та принципів системи влади, юридичного статусу та повноважень державних органів, переорієнтації їх діяльності з захисту інтересів держави до забезпечення політичних, соціаль­них і економічних прав людини, створення правових гарантій розвитку інститутів громадянського суспільства.

В окремих положеннях монографії акцентується увага на про­блемах правового забезпечення модернізації, порушуєтсья пи­тання про вдосконалення правового регулювання суспільних від­носин в окремих напрямах функціонування політичної, еконо­мічної та соціальної сфер суспільства.

З урахуванням світових тенденцій становлення теорії та практики побудови правової соціальної держави в монографії проаналізовані і переосмислені філософсько-правові вчення ми­слителів минулого і сучасних зарубіжних вчених Д. Белла, Дж. Бентама, X. Вольфа, Ф. Гаєка, Г. Гроція, В. Гумбольдта, Р. Дворкіна, І. Канта, Б. Констана, Д. Локка, Дж. Ст. Мілла, Ш. Монтеск’є, Г. Мюрдаля, Ф. Неймана, М. Падуанського, С. Пуфендорфа, Г. Радбуха, Ж.-Ж. Руссо, Б. Спінози, А. Токвіля, Ю. Хабермаса, Р. Циппеліуса, Г. Шмоллера, Л. Штайна, Р. Штаммлера, Д. Юма та інших.

Досліджений також процес становлення теоретичних концеп­цій про сутність держави соціального і правового характеру в працях вітчизняних мислителів В. Антоновича, Ю. Бачинського, С. Дністрянського, М. Драгоманова, Б. Кістяківського, Я. Ковель­ського, П. Лодія, М. Павлика, С. Подолинського, Ф. Тарановсь- кого, О. Терлецького, М. Туган-Барановського, L Франка, П. Юр- кевича та інших.

Під час роботи над монографією були проаналізовані також праці вітчизняних учених В. Д. Бабкіна, В. П. Горбатенка, Р. Ф. Гринюка, М. П. Лукашевича, М. І. Михальченка, М. М. Mo- кляка, H. М. Оніщенко, В. Ф. Опришка, А. О. Сіленко, В. Ф. Ci- ренка, О. Ф. Скакун, О. В. Скрипнюка, В. А. Скуратівського, С. М. Тимченка, Є. А. Тихонової, Г. П. Щедрової та інших, а та­кож дослідження російських науковців Н. А. Волгина, H. Н. Гри­ценко, С. В. Калашникова, В. В. Лазарева, О. Э. Лейста, Е. A. JIy-

Тут і далі прізвища та ініціали російських авторів подано російською мовою. кашевой. А. В. Малько, Н. И. Матузова, В. П. Милецкого. В. C. Hep- сесянца, В. Н. Протасова, А. Ф. Черданцева, Ф. И. Шаркова та інших.

У зв’язку з багатоаспектністю проблеми дослідження може стати основою для дальшого з'ясування теоретичних та практич­них питань формування інститутів демократичної, соціальної правової держави в Україні.

Здійснені в дослідженні теоретичні узагальнення, а також зі­браний емпіричний матеріал використовуються автором під час викладання навчальних курсів «Філософія права», «Проблеми теорії держави і права». Результати дослідження можуть бути та­кож використані для викладання навчальних курсів з історії полі­тичних і правових учень та політології.