ВСТУПНЕ СЛОВО

Історія становлення української національної державності складна і трагічна. Вона багата на славні традиції, сповнена героїчної боротьби багатьох поколінь і видатних особистостей за волю і незалежність рідної землі.

Україні, як відомо, судилося виникнути на тій території Південно- Східної Європи, де здавна перетиналися важливі шляхи між Заходом і Сходом, Півднем і Північчю - шляхи торговельні, переселенські, культурні. Тому, перебуваючи на такому вигідному, але з другого боку, небезпечному, “людному” перехресті, вона, оточена сильними і агресивними сусідами — Польщею, Росією, Кримом, Туреччиною, Австрією, увесь час зазнавала з їх боку тиску, нашесть, воєн. Вони воювали не тільки з Україною, а й між собою за багаті українські землі, намагалися якнайбільше з них, якщо не усі, захопити собі, а далі будь-яким способом “історично” і юридично обґрунтувати своє “право” на ці землі, перекрутити їхню історію, денаціоналізувати народ, викоренити у ньому почуття національної та державницької свідомості.

В умовах постійної боротьби з нападами зовнішніх ворогів, внутрішніми конфронтаціями і негараздами виникла і розвивалась могутня українська держава — Київська Русь, історію якої згодом присвоїла собі Російська держава та наука, далі — Українська козацька республіка, а пізніше новітні українські держави початку XX ст. - Українська Народна Республіка та Західно­українська Народна Республіка.

Без них усіх, без їх трагічного, але цінного історичного досвіду не змогла б виникнути сучасна незалежна соборна українська держава. Бо саме вони увесь час нагадували українському народові, який віками був розділений, а його землі пошматовані агресивними сусідами, - що він є одним з найбільших народів у Європі, що він має природне, невід’ємне право, як і інші народи, на свою державу, на вільний національний, культурний, релігійний розвиток. Постійна боротьба українського народу проти поневолювачів, за відновлення своєї держави обумовлювала й ту обставину, що українське питання у міжнародних відносинах у східному регіоні Європи постійно було на одному з чільних місць.

Власне одній з цих українських держав, створених у процесі боротьби на шляху до нинішньої незалежності - Західно-Українській Народній Республіці, а саме процесу її виникнення, державному устрою, творенню правових засад діяльності, тобто законодавству, дипломатичній діяльності та ін. присвячена ця книжка.

У листопаді 2003 минуло 85 років з часу початків її діяльності, отже, вважаємо, що таке історико-правове дослідження має виправдання і, надіємось, буде актуальним. Тим більше, що цій державі в часи тоталітарного комуністичного режиму створили негативний імідж, вона всіляко опаплюжувалась і очорнювалась, її історія фальшувалась або й замовчувалась.

Історії ЗУНР присвячений чималий обсяг літератури, починаючи з численних газетно-журнальних публікацій, спогадів, мемуарів, фрагментів і окремих праць, до предметних і ґрунтовних монографій. Але, по-перше, це в основному література історико-політична, а праць державно-правового характеру обмаль. По-друге, історія ЗУНР все одно залишається одним з найменш вивчених і дискусійних питань в історії України, зрештою, які період УHP та Української держави.

У часи радянського тоталітарного режиму це була тема негласно заборонена. Коли про неї й писали, то тільки у негативному світлі — що ЗУНР була “буржуазно-націоналістичною державою”, створена “ворогами українського народу, трудящих мас”, тобто “українськими буржуазними націоналістами” і т.п. Не було належної, об’єктивної оцінки української національно-демократичної революції кінця XIX- початку XX ст. в Австро- Угорщині взагалі. Правда, мусимо зазначити: у ті часи, коли панував антиукраїнський тоталітарний режим, інакше дослідникам про ЗУНР не можна було писати, бо це загрожувало репресіями.

Але дехто старався й “від душі”. Так, особливо багато бруду на неї “вилив” відомий радянський історик і партійний діяч Валентин Маланчук¹. Недуже відставали від нього і деякі інші “дослідники” — М. Волянюк, А. Ярошенко та ін. Були, хоч і рідко, протилежні приклади. Посмів підняти голос в науці на захист ЗУНР, об’єктивно оцінити національно-демократичний рух на західноукраїнських землях того часу відомий львівський історик Олександр Карпенко².

Звертає на себе увагу ще ось який факт. Боротьба за соціальне і національне визволення з-під австрійського гніту у кінці XIX — на початку XX ст. і утворення після розпаду Австро-Угорської монархії незалежних Чехословацької, Польської, Угорської, Югославської держав в радянській політології вважалися явищем закономірним, прогресивним. А такий самий процес на західноукраїнських землях - ні, тобто явищем реакційним. Чому боротьба за визволення з-під гніту Австро-Угорської монархії напівпривілейованої польської нації, описана в героїчних тонах, викликала в радянській історіографії похвалу, а боротьба за свою державність української нації — упослідженої, чи не найбільш пригнобленої піддавалась безсоромному паплюженню? І при тому це робилось, в основному, самими ж українськими “дослідниками”, бо російські зазвичай відмовчувались. Причина полягала ось у чому — будь-які спроби встановити на території України іншу владу, окрім радянсько-соціалістичної, оголошувалися антинародними, реакційними.

Отож, впродовж 70 років правда про ЗУНР в Україні замовчувалась, спецфонди архівів, бібліотек, де зберігалися численні документи, заборонені книги, статті та преса - були недоступні. Різко негативною була оцінка ЗУНР там, де вона взагалі згадувалась — і в ґрунтовних, в цілому, колективних монографічних дослідженнях того часу³, і в енциклопедичних радянських виданнях⁴.

Мали у той час можливість об’єктивніше писати про знаменні події на західноукраїнських землях українські дослідники і мемуаристи за рубежем: К. Левицький, М. Лозинський, С. Вітик, Н. Полонська-Василенко, Д. Дорошенко, М. Гуцуляк, І. Макух, О. Назарук, М. Стахів, М, Тарнавський, В. Шухевич,А. Кравс, О. Кузьма, М. Чубатий, А. Чайковський та інші, атакож відомі сучасні зарубіжні вчені-історики: О. Субтельний, А. Жуковський, В. Верига⁵.

Це - різнопланова література: є глибокі, ґрунтовні, аргументовані монографічні дослідження та праці, численні мемуари та статті, а є й праці, де події іноді характеризуються дещо однобоко, крізь призму особистого бачення, особистісних оцінок.

Багато праць, спогадів, статей з’явились у різний час у польській літературі. Крізь призму польського бачення війни Польщі проти ЗУНР висвітлювали події керівники і провідні діячі Польської держави: Ю. Пілсудський, В. Вітос, І. Дашинський, С. Гломбінський, С. Рутковський, військові командири: Б. Роя, Е. Сікорський, Ю. Галлер, Ч. Мончинський і багато інших — учасників, дослідників, істориків⁶. Об’єктивності в них мало. Інтереси, ідеї, стремління другої сторони — українців, їх природне право, як до речі і поляків, на свою власну державу авторів цих праць і спогадів не цікавили. Основна ідея була одна — Львів і вся Галичина, у тому числі її українська, східна частина — віковічні польські землі, отже, на них після розпаду Австро-Угорської монархії повинна відродитися Польська держава. А ось українці, хоча й були корінним населенням Східної Галичини і складали тут значну більшість, зазіхали на польські інтереси, і тому їх слід було поставити на місце (читай — пригнобленої нації) військовою силою. Польські політики при цьому забували, що західними землями Польщі довго володіли німці (довше, ніж поляки Східною Галичиною і Волинню), але від цього ці землі німецькими не стали.

У такому ж плані висвітлювала події міжвоєнна і післявоєнна польська література. Тільки в останні десятиріччя з’явились більш об’єктивні, виважені оцінки польсько-української війни і подій 1918—1919 рр. Маємо на увазі ґрунтовні дослідження Лєшека Подгорецького, Владислава Серчика, а особливо Тадеуша Домбковського, Людвіка Мрочки, Міхала Клімецького й ін.⁷ Правда, при цьому, в засаді не заперечуючи національних прагнень українців Галичини до здобуття волі, й вони все-таки виходять з того, що претензії поляків до захоплення усієї Галичини, її інкорпорації до Польщі були обґрунтованими.

Здобуття Україною незалежності, ліквідація реакційного, антиукраїнського комуністично-тоталітарного режиму, розкриття архівів і спецфондів дозволило українським дослідникам видати ряд ґрунтовних аналітичних праць з історії ЗУНР.

Що стосується правничої літератури, то тут ситуація значно гірша. З істориків права тільки кілька осіб досліджували цю проблему: відомий професор Львівського університету Кульчицький В.C., професор Тищик Б.Й., доценти Вівчаренко О.А. та Кобилецький М.М., останній з яких захистив у 1998 р. кандидатську дисертацію на тему, присвячену ЗУНР. А Тищик Б.Й. і Вівчаренко О.А. у 1993 р. опублікували окреме дослідження⁹. У кожного з названих вчених є ще ряд інших публікацій щодо даної проблеми - розділи у колективних монографіях, статті тощо.

Збірників документів і матеріалів, нормативних актів і т.п. з історії ЗУНР до недавнього часу в Україні не видавали. Проте, цей суттєвий недолік взялася ліквідувати група науковців-істориків Прикарпатського університету. За активної участі і під керівництвом професора О. Карпенка у 2001 р. в Івано- Франківську вийшов перший том п’ятитомного збірника документів і матеріалів Західно-Української Народної Республіки. Його упорядники змушені були докласти чимало праці і сил, щоб зібрати розкиданий по багатьох архівах і бібліотеках різних країн Європи документальний матеріал.

Основна частина автентичних документів і матеріалів спочатку знаходилась у Відні і Празі, куди була вивезена державними діячами ЗУНР, змушеними емігрувати. З Відня ці документи (частина була знищена під час Другої світової війни) були вивезені у Ватикан та передані в архів Українського католицького університету.

Чимало джерел з історії ЗУНР зберігається в архівах Польщі (Центральний військовий архів, Архів нових актів у Варшаві, державний архів у Перемишлі), у Відні (Центральний державний архів, Адміністративний та Військовий архів), у Німеччині, Чехії, СІЛА, Великобританії, Франції.

До речі, давно вже назріла необхідність зібрати усі ці надзвичайно цінні для історії України, її державності, для правової системи документи і матеріали, в єдиному центрі (Києві, Львові чи Івано-Франківську). Це повинно стати турботою відповідної державної влади в Україні, для чого слід створити, очевидно, відповідний орган (комітет чи щось інше), залучивши широку наукову громадськість, істориків, правників тощо. Так нині діють усі цивілізовані країни, в тому числі сусіди (Польща, Чехія, Росія), намагаючись повернути усі історичні, наукові, культурні, художні цінності своїх народів.

Саме брак цих матеріалів, розпорошених по світі та часто недоступних для дослідників, і донині перешкоджає з належною повнотою і всесторонністю висвітлити історію, державний устрій, законодавство ЗУНР - однієї з двох у той час Українських держав, створеної на західноукраїнських землях у новітній час. Ця держава, до речі, як і Українська Народна Республіка, заклала необхідний і міцний фундамент, на якому збудовано сучасну незалежну соборну Українську державу.

Враховуючи недостатню наукову дослідженість проблеми історії державності та правової системи ЗУНР у наш час, знаменну дату з часу її проголошення і діяльності — 85-річчя, автор цієї монографії робить ще одну спробу висвітлити деякі аспекти цієї складної і ще не до кінця дослідженої проблеми. Він розуміє, водночас, що брак достатньої кількості першоджерел і матеріалів, некомплектність наявних не дозволяють зробити це з належною повнотою. Це буде справою інших, молодших поколінь науковців.

1 Див.: В. Маланчук. Торжество ленінської національної політики.—Львів, 1963; його ж: Історія однієї зради. Львів, 1958.

2 Див.: Карпенко О.Ю. До питання про характер революційного руху в Східній Галичині в 1918 р. // 3 історії західноукраїнських земель. — K., 1956, вип. 1. Ниніпроф. О.Ю. Карпенко працює завідувачем кафедри Прикарпатського університету ім. В. Стефаника.

3Див.: Торжество історичної справедливості // відп. ред. М.М. Олексюк. — Львів, 1968.

4 Див.: Радянська енциклопедія історії України. — K., 1966; Український радянський енциклопедичний словник // Гол. ред. М.М. Бажан. У 3-х Т. — Київ, 1966. - Т. 1.

5Див.: ЛозинськийМ. Галичина в рр. 1918-1920. —Відень, 1922; Кузьма О. Листопадові дні 1918р.-Львів, 1931; Паліїв Д. Листопадова революція. — Львів, 1929; Кравс А. За українську справу. Спомини. — Львів: Червона калина, 1937; Левипький К. Перші дні нашої державності. Спомини // Український прапор. — 1923. — Ч. 44; Чайковський А. Чорні рядки. Спомини. — Львів, 1930; Чубатий М. Державний лад на Західній области Української Народної Республіки. — Львів, 1921; Стахів М. Західна Україна та політика Польщі, Росії та Заходу (1772—1918). — Скрентон, 1958-1961. —Т. 1-6; Дорошенко Д. Нарис історії України - Мюнхен: Logos, 1966 (Репринтне видання - Київ: Глобус, 1991). - Т. 1-2; Полонська-Василенко Н. Історія України. - Київ: Либідь, 1992.—Т. 1-2; Субтельний О. Україна. Історія. - Київ: Либідь, 1991; Жуковський А., Субтельний О. Нарис історії України. - Львів: вид. НТШ, 1991; Верига В. Визвольні змагання в Україні 1914—1923.-Львів, 1998.-Т. 1-Ітаін.

6 Див.: Pitsudski J. Obrona Lwowa //Pisma wybrane. - Warszawa, 1934; Witos W. Moje wspomnienia. - Paryz, 1964; Roja В. Legendy і Fakty. - Warszawa, 1931; Haller J. Pamiςtniki. - Londyn, 1964; M¾czynski Cz. Boje Lwowskie. - Warszawa, 1921. - Т. 1-2; Obrona Lwowa. Relacje uczestnikow. - Lwow, 1933; Zrodla do dziejow walk о Lwow і wojewodstwa poludniowo-wschodnic. 1918-1920. - T. 1-3. - Lwow, 1936-1939; Czubinski A. Walka Jozefa Pilsudskiego о nowy ksztalt polityczny Europy Srodkowo-wschodniej w Iatach 1918-1921. — Torun, 2002 та ін.

7Podhorecki L. Zarys dziejow Ukrainy. - Warszawa, 1976; Serczyk W. Historia Ukrainy. - Wroclaw, 2001; Dabkowsl ’ ^^r. Ukrainski ruch narodowy w Galicji Wschodniej. 1912-1923. - Warszawa, 1985; Klimccki M. - Lwow 1918-1919. Warszawa, 200t.

8 Див.: M. Кугутяк. Галичина: сторінки історії. - Івано-Франківськ, 1993; М.Р. Литвин і К.Є. Науменко. Історія ЗУНР. - Львів: Олір, 1995; С.А. Макарчук. Українська Республіка галичан. - Львів: Світ, 1997; М. Литвин. Українсько- польська війна 1918-1919 рр. - Львів, 1998; В. Гордієнко. Українські січові стрільці. - Львів, 1990.

9 Див.: Кобилецький М.М. Утворення та структура державного апарату ЗУНР. — Львів: вид. юрид. ф-туЛДУ ім. Івана Франка, 1998; Тищик Б.Й., Вівчаренко О.А. Західноукраїнська Народна Республіка 1918—1923 рр. — Коломия: Світ, 1993.