Висновки

1. У першій половині ХХ століття між двома світовими війнами західні українські землі - Східна Галичина і Західна Волинь перебували у складі Польщі, Північна Буковина - Румунії, а українське Закарпаття - Чехо-Словацької республіки.

2. Міжвоєнна Польська держава - Друга Річпосполита - територію

Західної України (таку назву дістали в історичній літературі українські етнічні землі в складі міжвоєнної Польщі) анексувала впродовж 1919-20 рр. Процес юридичного закріплення польської окупації етнічних українських земель, що розтягнувся до 1923 р., позначений рішеннями Паризької мирної конференції, положеннями Версальського, Сен- Жерменського, Севрського та особливо Ризького мирних договорів. Відповідно до статей Сен-Жерменської мирного договору Австрія відмовилася від частини буковинської території (Південна Буковина) на користь королівської Румунії. Приєднання решти буковинських земель до Румунії відбулося за Тріанонським мирним договором з Угорщиною, проте остаточний кордон Румунського королівства з сусідами був встановлений Севрським мирним договором з Туреччиною. Останній остаточно визнав де-юре Північну Буковину територією Румунського королівства. Сен-Жерменський та Тріанонський мирні договори стали також міжнародно-правовою основою входження території

українського Закарпаття до складу ЧСР.

3. Юридичний статус українців на їхніх етнічних землях у складі міжвоєнних Польщі, Румунії та Чехо-Словаччини визначався як статус національних меншин, і регулювався міжнародними договорами та внутрішнім законодавством. Із міжнародних договорів пріоритетне значення мав Договір про захист національних меншин (28 червня 1919

р.), який на основі ст. 93 Великого Версальського договору провідні держави Антанти (США, Великобританія, Франція, Італія і Японія) підписали з центральноєвропейськими країнами і, зокрема, Польщею, Чехословаччиною, Румунією і Угорщиною.

забезпечують вільний розвиток культури, мови і виконання релігійних і обрядів». Ці меншини мали право «в межах внутрішнього законодавства культивувати свою рідну мову, організовувати і підтримувати свої школи, розвивати свою культуру і створювати з цією метою товариства і спілки». Згідно з Договором про національні меншини Польща, Румунія, Чехо-Словаччина і Угорщина внесли у свої конституції відповідні статті щодо захисту національних меншин, зокрема українців.

4. На основі підписаних міжнародних зобов\'язань та відповідно до внутрішньої і зовнішньополітичної кон\'юнктури формувалося законодавство цих держав у галузі національних меншин. Зокрема, небезпекою втрати територій з інонаціональним населенням в період юридично-невизначеного статусу Східної Галичини польський сейм ухвалив (26 вересня 1922 р.) дуже обмежений закон про воєводське самоуправління трьох східногалицьких воєводств. В умовах зовнішньої небезпеки та загрози територіальній цілісності держави чехословацький парламент 22 листопада 1938 р. ухвалив закон про автономію «Підкарпатської Русі» (Закарпаття). Однак згадані закони не були впроваджені чи діяли дуже короткий термін. Фактично ж уряди цих держав не виконували послідовно своїх зобов\'язань щодо національних меншин, а в 1934 р. Польща офіційно денонсувала в односторонньому порядку Договір про національні меншини від 1919 р.

5.

6. Виникнення Карпатської України, незважаючи на короткочасність існування, мало велике історичне значення. Сам факт появи Карпатської України як держави ще раз продемонструвало усьому світові, що на Закарпатті живуть українці, які бажають мати свою державність разом зі своїми братами з Великої України; засвідчило стихійне прагнення українців до утворення своєї державності; показало здібність українського народу до державотворчої праці навіть за несприятливих умов. Адже закарпатський регіон був в числі найменш розвинутих у всіх відношеннях: соціально-економічному, політичному, культурному серед усіх українських земель, однак на цій території було досягнуто певного рівня самоврядування та організації державного життя. До того ж додамо, що морально-політичний вплив Карпатської України, попри короткий час існування, для українців був подібний до впливу на відродження української державності 1917 - 1921 рр.