ВИБРАНІ АСПЕКТИ ДІЯЛЬНОСТІ УКРАЇНСЬКИХ ПОЛІТИЧНИХ ПАРТІЙ У ГАЛИЧИНІ НАПРИКІНЦІ ХІХ - НА ПОЧАТКУ ХХ СТ.
Христина Миколаївна Моряк-Протопопова
кандидат юридичних наук, доцент кафедри історії держави, права та політико-правових учень Львівського національного університету імені Івана Франка (м.
Львів)Проголошення Західноукраїнської Народної Республіки є невід’ємною частиною національна революції, що відбулась в Україні на початку ХХ століття. Як слушно зазначав С Кобута, основні риси державотворчого процесу ЗУНР не тільки свідчать про власний, цілком інший, ніж від наддніпрянський, досвід творення національно-державного життя, але й в значній мірі визначають його особливості [7, с. 52]. Причини цього досить вдало пояснив Я. Грицак у своїй статті «Українська революція, 1914-1923: нові інтерпретації» [5]. На його думку порівняння українського національного руху в Австро-Угорській та Російській імперії напередодні 1914 р виявляє швидше різницю в характері політичних режимів двох імперій, аніж внутрішній потенціал українського руху в кожному з цих випадків [5].
Кінець XIX ст. відзначився черговим загостренням політичної боротьби між поляками та українцями. Як зазначав М. Лозинський, у цей період загострення «українським населенням, особливо селянством і студентством, заповнювалися в'язниці, лилася кров і падали жертви українські» [10, c. 8]. З іншого боку, простежувалося певне потепління у відносинах українців з австрійським урядом. Вони активно провадили боротьбу у парламенті за збільшення обсягу прав українського населення Галичини шляхом поділу Галичини на Східну і Західну [9, c. 69], поділу Шкільної ради за національною ознакою, встановлення мінімальної кількості державних службовців українського походження у тих чи інших органах.
На початку ХХ ст. український національний рух стає цілком організованим, створюють політичні партії (головно соціалістичного спрямування), діяльність яких охоплює широкі верстви населення. Серед найвпливовіших можна відзначити Українську національно- демократичну партію (УНДП), Українську радикальну партію (УРП), Українську соціал-демократичну партію (УСДП), Католицький Русько-народний союз (КРНС - з 1911 р.
Християнсько-суспільна партія (ХСП)) і Руську народну партію (РНП).У Галичині 1908 р. відзначений атентатом М. Січинського - студента Львівського університету, члена і визначного діяча Української соціал-демократичної партії. Він убив намісника Галичини А. Потоцького, який славився жорстоким переслідуванням українського національного руху та намаганнями його знищити.
Особистість цього намісника характеризували неоднозначно. Українська газета «Діло» називала А. Потоцького «сатрапом» та «турецьким пашою» [8, c. 50-51]. Поляки вважали його патріотом та вірним слугою імператора [17, c. 104].
Віденський уряд, хоча і визнавав його винним у зловживаннях під час виборів 1908 р., однак відхилив вимогу українців про його відставку. Влада Потоцького була настільки великою, що він міг дозволити собі ігнорувати розпорядження урядових міністрів і заявляти, що цей уряд не має права йому наказувати [6, c. 11]. За його словами, «Міністри не мають що говорити в галицьких справах. Як хто піде з якою справою до міністерства[3], то в найліпшому випадку вирішення справи лише запізниться на 24 години» [4, с. 34-35]. Цю ж тезу підтримував і публіцист Л. Кульчицький, який 1916 р. писав: «... не є ні для кого в Австрії секретом, що по суті галицькі намісники мають більше свободи стосовно центрального уряду, ніж намісники усіх інших країв» [15, с. 26].
Український посол у Державній раді та один із засновників УРП В. Будзиновський у своїй промові 22 травня 1908 р. говорив: «В парламенті є ми (українські посли -Х. М.-П) супроти кола польського - скріпленого москвофілами - безсильні, а супроти галицького намісника і галицьких урядників є безсильне правительство. В Галичині воно не має права станути в обороні закона» [4, с. 13]. Він слушно вважав, що «...у габсбургзькій монархії міністер стоїть о десять ранґ низше, ніж галицький намісник, котрий в дійсності є віцекоролем...» і саме намісники «... були тими злочинцями, котрі мають на своїй совісти злочини тисяч урядників і підурядників» [4, с.
14-15]. «Гр. Потоцький, - продовжував посол, - став намісником на підставі окремого договору між ним і короною, договору без ніяких застережень прийнятого урядом. Головна засада у цьому договорі була та сама, що й взагалі в договорі між короною і поляками. Договір зробив намісника Потоцького віцекоролем Галичини. Між ним і короною, а також між нею і Галицьким сеймом не сміло стояти ніякого посередника, ані австрійського уряду, ані австрійського парламенту. Найважливішим пунктом цього договору було те, що Потоцький не може бути усунутий з посади намісника. Він ішов лише тоді, коли попросить про звільнення добровільно, з власного почину» [4, с. 33]. До речі, намісник одного разу скористався цим правом. Після сеймових виборів 1908 р. в Галичині А. Потоцький просив про відставку, але її не прийняли. Причиною такого рішення стала нищівна критика з боку українського народовського руху за підтримку намісником москвофілів на виборах та критика його діяльності у парламенті країни. Відомо також, що намісник (принаймні про людське око) намагався залагодити конфлікт з українцями. Він запропонував лідеру українських народовців адвокату Є. Олесницькому (співзасновнику УНДП) посаду віце-маршалка Галицького сейму[4] [13, c. 114], але, за офіційною версією, проти призначення виступив сам імператор. Дії намісника розходилися з його словами і це мало для нього фатальні наслідки.Український публіцист та політичний діяч М. Лозинський писав: «Обіймаючи посаду намісника, він (А. Потоцький -Х. М.-П.) застеріг собі такі широкі права та прерогативи, що був властиво не конституційним намісником австрійським, тільки самодержавним володарем краю» [10, c. 5]. Львівський історик Ю. Михальський зазначав, що «...польські позиції були настільки сильними, що австрійська корона майже не мала впливу на політичне життя в краї» [12, c. 3].
Січинського М. було засуджено до страти, однак під тиском української громадськості його справу кілька разів переглядали і, зрештою, 1909 р. Січинського помилував імператор, замінивши смертну кару на тривале тюремне ув’язнення.
Після подій 1908 р. польська автономія в Галичині перестала бути безумовною. Уряд побоювався масових заворушень, отож став активніше впливати на внутрішні справи краю. Наприклад, восени 1908 р. наміснику М. Бобжинському було дане розпорядження призначити членом Крайового виділу українця, 1910 р. на посаду віце-президента палати послів призначають українця Ю. Романчука (співзасновника УНДП); 1912 р. уряд приймає рішення про призначення державними службовцями у деяких повітах українців. Попри те, що вже кілька десятиліть починаючи з 1866 р. у Галичині “вищими урядовцями наділеними будь-якою владою, від найнищих до найвищих, були винятково поляки” [16, c. 80].
На початку ХХ ст. відчутними стали результати політичної боротьби українців за свої права. Майбутній намісник Галичини М. Бобжинський зазначав: «Політична автономія Галичини захиталася, русини отримали підтримку центрального уряду і незмірно зросли в силі» [1, c. 181]. Видавали книжечки, у яких йшлося про те, що українці природнім правом зловживають, аби поляків (в оригіналі це слово написане з великої літери) змусити до користування українською мовою [18, c. 19].
Діяльність відомого Наукового товариства ім. Т Шевченка - першої української академії наук, створеної 1893 р. - не тільки не забороняв, а й частково фінансував австрійський уряд. За деякими даними, розмір фінансування сягав близько половини витрат товариства. Відомий український політичний діяч О. Барвінський (ХСП) зазначав: «Доперва подь охоронными крилами австрійського орла засвитала для руського народу ясна зорниця красшои долъ і волъ» [3, c. 4]. На його погляд, сприяння національно-культурному розвитку українського народу на той час було в державних інтересах Австро-Угорщини [2, c. 20]. Ці та деякі інші факти засвідчують певну зацікавленість на державному рівні у розвитку української самобутності на теренах Галичини.
Наприкінці XIX ст. Українська національно-демократична партія, очолювана С. Даниловичем, В. Будзиновським, М. Грушевським, К.
Левицьким, Ю. Романчуком та іншими, стала головною політичною силою українців Східної Галичини. УНДП, окрім іншого[5], теж вимагала поділу Галичини на дві частини - польську та українську, кожна з яких мала б широку автономію. Водночас починає свою діяльність відомий український політичний діяч, юрист, посол Галицького сейму й австрійського парламенту Ю. Бачинський, який одним з перших виступає вже не за автономію Галичини, а за створення самостійної Української держави. З цих же позицій виступав у Львові 1913 р. ще один відомий політичний діяч, засновник теорії інтегрального націоналізму[6] - Д. Донцов. У Львові 1914 р. створено Союз визволення України[7], до якого ввійшли такі видатні українські діячі, як Д. Дорошенко, Д. Донцов, М. Меленевський-Баск та інші.Саме на підставі аналізу діяльності громадських рухів та політичних партій у Галичині наприкінці ХІХ ст. на початку ХХ ст. видатний український історик Н. Полонська-Василенко дійшла висновку, що прагнення створити незалежну державу, свідомість потреби її - головне досягнення українського народу в ХІХ столітті [14, с. 333].
Література:
1. Аркуша О. Міхал Бобжинський та українське питання в Галичині / Олена Аркуша // Вісник Львівського університету. -2000. - С. 168-206. - (Серія історична ; вип. 35-36).
2. Барвіньський О. Значінє українсько-руського народу для Австро- Угорщини / Олександер Барвіньський. - Львів : Печатня В. А. Шийков- ського, 1912. - 23 с. [Перепечатка з часописи “Руслан”].
3. Барвьньскій О. Цьсарь и Король Франць Іосифь І / Олександрь Барвьньскій. - Львовь : Друкарня Товариства імени Шевченка, 1888. - 36 с.
4. Будзиновський В. По смерти Потоцького “божевільна” промова Вячеслава Будзиновського в палатї послів державної ради виголошена дня 22-го мая 1908 “на замовлене Поляків” / Вячеслав Будзиновський. - Львів : Друкарня Івана Айхельбергера, 1909. - 62 с.
5. Грицак Я. Українська революція, 1914-1923: нові інтерпретації [Електронний ресурс] / Ярослав Грицак.
- Режим доступу: http://shron1. chtyvo.org.ua/Hrytsak_Yaroslav/Ukrainska_revoliutsiia_1914-1923_novi_ interpretatsii.pdf, вільний. - Назва з екрана.6. Демкович-Добрянський М. Потоцький і Бобжинський Цісарські намісники Галичини 1903-1913. Том LIX / Михайло Демкович-Добрянський. - Рим : Видання Українського католицького університету Св. Климента Папи, 1987. - 132 с.
7. Кобута С. Західно-Українська Народна Республіка: нетиповий приклад українського державотворення під час Української революції 1917-1921 рр. / Степан Кобута // Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність. - 2009. - Вип. 18. - С. 51-61.
8. Красівський О. Українсько-польські відносини у Галичині (друга половина ХІХ - початок ХХ ст.). - К. : УАДУ 1998. - 67 с.
9. Лозинська І. “Українське питання” напередодні та на початку Першої світової війни / Ірина Лозинська, Олексій Сухий // Наукові записки Тернопільського національного педуніверситету ім. В. Гнатюка. - Тернопіль : ТНПУ ім. В. Гнатюка. - 2010. - С. 68-73. - (Серія історія ; вип. 1).
10. ЛозинськийМ. Акт 12 цьвітня 1908 року. Збірка статей. З портретом Мирослава Січинського / М. Лозинський. - [2-ге доповнене видане]. - Львів : З друкарні Айхельбергера, 1909. - 198 с.
11. Лозинський М. Галичина в рр. 1918-1920. Українська революція. Розвідки і матеріяли / М. Лозинський. - Книга пята. - 1922. - [Institut Sociologique ukrainien]. - 229 с.
12. Михальський Ю. В. Польська суспільність та українське питання у Галичині в період виборів 1908 р. / Ю. В. Михальський. - Львів : Каменяр, 1997. - 46 с. - [З історії польсько-українських стосунків].
13. Мудрий М. Посада заступника маршалка Галицького крайового сейму (1861-1918) / Мар’ян Мудрий // Lwow: miasto, spolezenstwo, kultura. - Tom VII : Urzcdy, urzςdnicy. instytucje. - Studia z dzejow Lwowa pod red. Kazimierza Karolczaka i Lukasza T Sroki. - Krakow : Wydawnictwo Naukowe Uniwersytetu Pedagogicznego, 2010. - S. 112-264.
14. Полонська-Василенко Н. Історія України : у 2 т. / Наталія Полон- ська-Василенко. - [2-ге видання]. - Т 2 : Від середини KVH століття до 1923 р.). - К. : Либідь, 1993. - 608 с.
15. Kulczycki L. Austrya a Polska / Ludwik Kulczycki. - Krakow : Centralne Biuro Wydawnictw N.K.N., 1916. - 45 s.
16. Lewicki A. Zarys Historyi Polskiej az do najnowszych czasow. / Prof, d-r. Anatol Lewicki. - [Wydanie czwarte przejrzane i uzupelnione przez Henryka Moscickiego]. - Warszawa : Druk W. L. Anczyca i Spolki, 1907. - 549 s.
17. Mis W. Portret Hr. Andrzeja Potockiego. - Stanislawow : Druk i lit. St. Chowaniec, 1908. - 104 s.
18. Polacy a Rusini. - Krakow : Drukarnia “Czasu”, 1903. - 55 s.