<<
>>

Утворення більшовицьких «південних республік» та їхніх охоронних органів.

На підставі військової конвенції УНР з Німеччиною та Австро-Угорщиною, яку було укладено 18 лютого (3 березня) 1918 р., Центральні держави почали військові дії проти анархо-більшовицьких загонів В.

Антонова-Овсієнка, призначеного Леніним на посаду головнокомандуючого збройними силами «південних» радянських республік. Щоб виправдати збройний опір радянських військ німецько-австрійському контингенту, який висунувся на територію УНР, Раднарком РСФРР вдався до запровадження в Україні штучних «буферних» державних утворень. Формально вони не визнавалися частиною державної території Росії, а тому могли, на думку більшовицьких вождів, приймати рішення про ведення війни за власним розсудом.

Першою «державою» такого типу була Донецько-Криворізька радянська республіка, утворена на території Харківської, Катеринославської, частини Херсонської губерній і частини районів Області Війська Донського (Ростов, Таганрог, Новочеркаськ тощо) з центром у Харкові. Її проголошення відбулося 27-30 січня на 4-му обласному з’їзді Рад робітничих депутатів Донецького і Криворізького басейнів. Сучасні дослідники вважають, що «основою утворення ДКРР став... економічний принцип державного будівництва», уявлення її керівників про Російську радянську республіку як федерацію економічно однорідних областей, а не національних радянських республік. Існуючий на той час ЦВК Рад УНР засновники ДКРР вважали «органом, паралельним обласному комітету». Але Народний Секретаріат виступав проти виділення Донецько-Криворізької області зі складу радянської УНР. Незважаючи на це, досвід виникнення ДКРР виявився корисним для ленінського плану утворення «єдиного бойового фронту проти навали з Заходу» 100.

4 березня 1918 р. В. Антонов-Овсієнко отримав від В. Леніна шифрограму з вказівкою очолити командування всіма радянськими військами, які борються проти німецько-австрійських окупантів 101.

Через три дні ЦВК Рад України оголосив заклик до об’єднання радянських республік Півдня Росії.

«В сучасний момент, коли об’єднана буржуазія, зокрема відкрито, як Центральна Українська рада і її новітні союзники – австро-німецькі імперіалісти, – зазначалося в декларації, – зокрема замасковано, як буржуазія російська, Дон, Крим та ін., загрожують роздавити робітничо-селянську владу України, при цьому України в межах ІІІ і ІV Універсалів, т.ч. й ті частини України, які складають Донську, Донецьку, Кримську й Одеську радянські республіки, як раз тепер особливо необхідно щільне об’єднання всіх радянських організацій». Оголошувалося, що на цій окремій території «організується особливий Комітет по боротьбі з контрреволюцією із представників вказаних радянських республік», жодна з яких «не могла без відома і згоди уряду інших республік вийти з об’єднання й укласти таємні угоди». Комітет отримував «всю повноту влади по формуванню, організації і керівництву військово-технічними силами». В руках «загального головного командування», яке очолив «т. Овсієнко (Антонов)» зосереджувались «цілком і виключно» всі військово-оперативні частини. На 15 березня 1918 р. в Катеринославі скликалася конференція «південних республік», куди вони мали відрядити по два представники від кожного уряду 102.

Отже, оголошення про створення в Україні окремих радянських «держав» взимку – навесні 1918 р. не супроводжувалося відмінностями в їхній формі правління, устрою чи політичного режиму. Всі вони, як і радянська УНР, були дзеркальним відображенням російського більшовицького державного будівництва. Їхні «правоохоронні» осередки створювалися і діяли за загальною радянською схемою «органів по боротьбі з контрреволюцією». Декотрі з оголошених республік навіть не встигли створити власних урядових установ. Цілком слушними є зауваження сучасного дослідника Радянської Соціалістичної Республіки Таврида Ю. Дубка. Аналізуючи хід спільного засідання від 7 березня 1918 р. (в Полтаві) Народного Секретаріату і ЦВК Рад України, де йшлося про єдиний фронт Донецько-Криворізької, Донської, Кримської і Одеської республік, він наголошує, що «при цьому три останніх «республіки» ще тільки належало створити», і висловлює припущення, що на конференції в Катеринославі 15 березня представників Одеської і Донської республік не було зовсім 103.

Це зрозуміло, оскільки державне «будівництво» в Одесі, Луганську і Старобільську практично обмежилося постановами цих міських Рад про оголошення себе «Радами народних комісарів» 104. Враховуючи цей факт, ІІ Всеукраїнський з’їзд Рад у Катеринославі (17–19 березня 1918 р.) прийняв резолюцію «Про державний устрій», яка розглядала «Українську Радянську Республіку як республіку федеративну, що об’єднує всі радянські об’єд­нання – вільні міста і республіки як автономні частини Української Федеративної Радянської Республіки» 105. Республіканська «хвороба» Рад в Україні набридла навіть вождям більшовизму. 4 квітня 1918 р. Й. Сталін зауважив: «Доволі грали в уряд і республіку, здається досить, час кинути гру» 106.

Лихоманні спроби Раднаркому Росії навесні 1918 р. втримати в Україні фронт виявилися марними. Новоутвореній Червоній армії не вдалося заподіяти серйозного опору регулярним німецько-австрійським частинам. За свідченням самих більшовиків, їх «знамениті війська були дійсно «авангардом» і втекли першими» 107. Наприкінці квітня союзники увійшли в Крим і Донську область.

Отже, спираючись на допомогу країн Четверного союзу, Центральна Рада перемогла у війні з Раднаркомом Росії. За мирних умов вона відмовилася від своєї правоохоронної концепції революційного періоду і започаткувала в Україні розбудову різногалузевого державного правоохоронного апарату, намагаючись дотримуватися при цьому загального демократичного курсу зовнішньої і внутрішньої політики. Але за браком часу, що був відпущений Центральній Раді історичною долею, період її владування не відзначився створенням загальної системи правоохоронних органів, спроможних забезпечити дотримання законності й усталення правопорядку в Україні.

<< | >>
Источник: Тимощук О.В.. Охоронний апарат Української Держави (квітень – грудень 1918 р.): Монографія. – Харків: Вид-во Ун-ту внутр. справ,2000. – 462 с.. 2000

Еще по теме Утворення більшовицьких «південних республік» та їхніх охоронних органів.:

- Авторское право - Аграрное право - Адвокатура - Административное право - Административный процесс - Антимонопольно-конкурентное право - Арбитражный (хозяйственный) процесс - Аудит - Банковская система - Банковское право - Бизнес - Бухгалтерский учет - Вещное право - Государственное право и управление - Гражданское право и процесс - Денежное обращение, финансы и кредит - Деньги - Дипломатическое и консульское право - Договорное право - Жилищное право - Земельное право - Избирательное право - Инвестиционное право - Информационное право - Исполнительное производство - История - История государства и права - История политических и правовых учений - Конкурсное право - Конституционное право - Корпоративное право - Криминалистика - Криминология - Маркетинг - Медицинское право - Международное право - Менеджмент - Муниципальное право - Налоговое право - Наследственное право - Нотариат - Обязательственное право - Оперативно-розыскная деятельность - Права человека - Право зарубежных стран - Право социального обеспечения - Правоведение - Правоохранительная деятельность - Предпринимательское право - Семейное право - Страховое право - Судопроизводство - Таможенное право - Теория государства и права - Трудовое право - Уголовно-исполнительное право - Уголовное право - Уголовный процесс - Философия - Финансовое право - Хозяйственное право - Хозяйственный процесс - Экологическое право - Экономика - Ювенальное право - Юридическая деятельность - Юридическая техника - Юридические лица -