Суспільний лад періоду ранньофеодальної монархії
У Русі IX-XII ст. ще остаточно не сформувалися стани, як замкнені групи населення з притаманними тільки їм правами і обов'язками. Е обумовлено специфікою ранньофеодального суспільства.
Найдавніший звід законів - «Руська Правда») дозволяє виявити відокремлення за майновою, функціональною або професійною ознакою основних верств населення.
Все населення Русі можна розділити на вільне і залежне; особливу категорію при цьому становили ізгої.
В межах вільного населення за своїм правовим і майновим станом виділяється панівна верхівка. В історичних джерелах виділяють впливову групу населення, епітетами: «Вятшіе», «найкращі», «найстаріші»,, «передні».
Решта населення характеризується, як «молодші», «менші», «прості», «чорні» люди.
Вищу еліту суспільства становили князі, що вели своє походження від родоначальника - Рюрика. Привілейований статус людей Русі визначався їх близькістю до князя. Панівні стани формувались зі старої родоплемінної аристократії, положення якої в умовах державної централізації могло зберегтися в разі входження в коло осіб, близьких до князя; з верхівки громади (розбагатілих общинників, виборних посадових осіб); а також з будь-якої категорії населення завдяки особистій протекції.
До панівного стану суспільства належали особи, які описуються в джерелах як: «бояри», «огнищане», «княжі мужі». Найдавніше
східнослов'янське законодавство виділяло цих людей двома привілеями:
- їх життя захищалася штрафом (вірой) в 80 гривень, що вдвічі більше штрафу за вбивство простої вільної людини;
на них поширювався особливий порядок спадкування майна, який передбачав участь в успадкуванні осіб жіночої статі (наприклад: дочок при відсутності синів).
Терміни «бояри», «огнищане», «княжі мужі» означали практично одну категорію населення, чиє високе положення визначалося близькістю до князя. Бояри, як і княжі мужі, складали князівську дружину.
Огнищанами в XI-XIII ст. називали великих землевласників, в господарстві яких застосовувалася праця рабів.Панівна верства населення Давньої Русі - бояри - в XI ст. вже не поставляла однорідну масу. Згадуються бояри князя і бояри синів князя, бояри «великі» і бояри «менші». Термін «бояри» з часом переноситься і на не служилу знать, в той же час поняття «княж муж» поширювалося тільки на людей княжої службі.
Досить впливовим прошарком населення Давньої Русі були купці. Гостями на Русі називали торговців, які займаються міжнародною торгівлею, або ж іноземних та іногородніх купців. І в купецькому середовищі був поділ. «Вячшіе» або «найстаріші» купці відіграють помітну роль в суспільному житті: вони запрошуються князями на наради з огнищанами і дружинниками, беруть участь в дипломатичних місіях, сприяють військовим акціям.
Найбільш широкий прошарок населення Київської Русі становили вільні общинники - люди, чорні люди або смерди. Як зазначає Рибаков Б.: смерд був особисто вільний. Разом з сім'єю він вів своє господарство. Князь давав смерду землю за умови, що той буде працювати на нього. У разі смерті смерда, що не має синів, земля поверталася до князя. За своє право володіння самостійним господарством смерд сплачував князеві данину. За борги смерда загрожувало перетворення в феодально-залежного закупа. З розвитком феодалізму роль смердів у Київській Русі зменшувалася. Слід зазначити, що джерела дуже мало повідомляють відомостей про смердів. Це зумовило появу самих різних точок зору на дану категорію населення. Так, Юшков С. В. бачив у смердів особливий розряд закріпаченого сільського населення. Греков Б. Д. вважав, що були смерди залежні і смерди вільні. На думку Покровського С. А., «смерд» - простолюдин, пересічний громадянин.
Цілком виразно смердами називалося виключно сільське населення. Міські чорні люди були дрібними торговцями або ремісниками. Чорні люди в містах могли складати свої громади - сотні на чолі з виборними сотниками. Положення ремісників було вище хліборобів, про що свідчать норми «Руської Правди» - віра за вбивство ремісника становила 12 гривень, а за вбивство смерда - 5 гривень.
Ремісники ділилися на князівських і земських. Вони селилися групами за подібністю професій. Так утворювалися цілі райони і вулиці міста, наприклад: Кожум'яки (Київ).Абсолютно безправної категорією давньоруського населення були холопи (жінка-холопка - роба). Холопів характеризують не як суб'єкт, а як об'єкт права: по суті вони були майном, рабами і не мали правоздатністю. Але господар повинен був відповідати за дії свого раба перед третіми особами.
До числа холопів могли належати огнищане і тіуни, які займали досить високе становище в суспільстві.
Більш загальною назвою рабів Стародавньої Русі була челядь. Челяддю називали людей, які втратили особисту свободу.
Суспільний лад Київської Русі крім холопів і челяді знає інші категорії особисто залежних людей, залежність яких носила тимчасовий характер. Перш за все це закупи. Вони потрапили в залежність через позику «за купу», яку повинні були відпрацьовувати.
Близькими за формою залежності до закупам були наймити (наймалися для відпрацювання грошового боргу з відсотками), рядовичі (укладали ряд зі своїм господарем), вдачі (отримували позику хлібом).
Особливу категорію населення Київської Русі становили так звані ізгої. Це люди, які з тих чи інших причин втратили зв'язок зі своїм соціальним станом. У ізгоїв перетворювалися вийшли з общини смерди; викуплені з рабства холопи, купці, які розорилися. Законодавство охороняло ізгоя як вільну людину.
ВИСНОВКИ З ПЕРШОГО ПИТАННЯ
Таким чином, строката структура суспільства з численними категоріями населення, наділеного різним правовим статусом, свідчить про незавершеність соціальних процесів. У соціально-економічному плані для Русі було характерно поєднання кількох укладів (патріархального, феодального, рабовласницького), що й відбилося на суспільному ладі.
2.