Спосіб осади Нового Києва і оборони колишньої столиці Київського князівства від всякої загрози без затрат для Його Королівської Милості і коштів коронних. Їхнім милостивим панам послам [депутатам] на майбутній краківський сейм подані. 1595 р.
(Витяги)
Милостиві панове браття!
Вашій Милості від усього щирого серця бажаю ласки і безпечного миру по новому літі від Бога Отця і Господа нашого Ісуса Христа, котрий віддав себе за гріхи наші, щоб звільнити нас з теперішнього злого світу, згідно з волею Божою і Отця нашого.
Озираючись, милостиві панове браття, на свою присягу [...] я вважав за гідне [...] звідомити про велику небезпеку, котра діється зі сторони для колись славної столиці князівства Київського від прикордонного ворога, і разом з оспалістю і недбалістю нашою доведемо її рано чи пізно до немалого розпачу. Через це справою необхідною і своєчасною є, милостиві панове браття [...] охороняти ту столицю колишнього князівства Київського на тому сеймі за одним завозом від всякої пограничної небезпеки; про те, щоб два великі старосвітські замки, які були древніші за Київське столичне князівство, а зараз опустіли, були б для осади двох міст ужиті. Це буде спосіб, по-моєму, легкий і такий, при якому Його Королівська Милість і Річ Посполита не витратять жодного гроша, а разом з тим річна кварта [...] від Київського староства приходитиме більш ніж на 1.000 злотих. З Божою допомогою все це влаштується не тільки без порушень публічного права, але і затрат для Корони.
Київ — місто здавна славне і до того ж старожитнє [...], раніше це місто, як хроніки свідчать, займало шість миль, чого і руїни сьогоднішні є доказом, воно мало, не враховуючи великим коштом змурованих, п’ятсот церков, сліди яких, як і самого міста, ледве позначені, однак вище всіх цих церков Київ у столичному замку мав особливу грецьку церкву, що називали з грецької «Софія» — тобто присвячену премудрості Божій. Храм цей збудовано за допомогою дуже великих коштів, так і не підрахованих.
Але не тільки сама церква була змурована з каменю [...] за зразком константинопольського [храму - авт.], де була патріарша столиця, зверху він був увінчаний дванадцятьма банями, а тринадцята баня на зразок ліхтарні змурована над серединою церкви, з великою внутрішньою оздобою мозаїчними камінцями, такі ж багаті на різноманітні фарби постаті чотирьох євангелістів і інших апостолів, що були майстерно вправлені, саме ця баня ясності великої додає майже всьому храмові; воістину, як майже багато хто погоджується, що у всій Європі над храм, константинопольський і київський (бо однакової обоє є пропорції), в коштовності та чудовій роботі є неперевершені [...].
Київ столичний, то валами земляними величезними обсипаний, є він висотою, як костел у собі св. Станіслава в Кракові на замку. Також і другий замок, котрий і тепер іще стоїть, від часу зруйнування його, ще за поганства, а по смерті забутий нащадками [...] Щека, рідного брата Кия, був потім осаджений як місто жидами. Вони ж за християнства на пропозицію св. Яцека, апостола київського, вигнані були з нього після замордування через свої жидівські забобони одного дитяти християнського, а надано було потім те поселення їхнє із згаданим замком, від їх милостей, королів польських, на столицю біскупства київського. Цей замок названий є містом і тепер — жидівським, неоподаль замку старого столичного розташування своє має, який тільки двома валами, також величезними, поміж собою розділений і валом величезним також довкола обсипаний, висотою як у собі є костел св. Станіслава на краківському замку [■■■]■
Ті два великі замки старосвітські порожні, милостиві панове браття, коли б могли знову людьми без всілякого кошту, як його королівської милості, так теж і витрат Річі Посполитої, осадитись для майбутньої оборони тих величезних валів від неприятелів прикордонних і захисту славної столиці перед тим Київського князівства, від небезпеки розмаїтої [...]. Замок сьогоднішній київський, що є найсумніше, міг би бути в кращому урядженні і забезпеченні, аніж є тепер, бо, на жаль, не тільки він є порожнім, але і напівгнилим. Тому треба буде, заради Бога живого, на нинішньому сеймі, за старанням Вашої Милості, моїх милостивих панів братів [...] застерегти і конституцією те міцно утвердити, аби ті замки, передусім старосвітських два, були обернуті на осади двох міст: одне місто на Його Королівську Милість, а друге на біскупа, яке після згаданих жидів віддавна до біскупства належить [...].
Щоби те нарешті, милостиві панове братія, до звершення свого могло дійти, потрібно повністю Його Королівській Милості вникнути в це разом із їхніми милостями панами сенаторами Його Королівської Милості, до чого тим не менше і консенсусу згідливого вашої милості самих потрібно на те, щоби ті два місця, у валах надзвичайно величезних, були належно осаджені людьми.
Крім цього, щоб вони були особливими прерогативами і вольностями забезпечені над інші польські міста. Оскільки ті дві осади, новоосаджені, не матимуть таких пристойних піль до ведення рільництва, як міста інші всюди мають в Короні Польській і у Великому князівстві Литовському, з котрих мали б діставати собі живність руками своїми, коли заледве дістанеться на кожного з них по стаю лановім для городу за названими валами, а в валах самих не годиться їм також більше брати площі на осади, а кожному з них лише по вісім сажнів вшир, а в довжину дванадцять сажнів. До того ж і води скупо мають, окрім Дніпрової, яка є для напою дуже нездоровою, і коли б стоків нинішні кияни не заживали, або криниць, або теж браги, замість пива, запареної з проса, яка мало чим різниться від отих помий горілчаних, або пивних залишків, із дріжджами змішаних, давно б уже поздихали [...]. Не згадую горілки, яка по-старому годить чорту, однак її щогодини замість вина вживають, якою простолюд мало не щодень уминає, своє горе потішаючи. Бо такими навіть великими зневоленнями обтяжене те місто київське, що вже на світі гірше бути не може. А навіть їхня милість шляхта вся воєводства київського, коли приїжджають до Києва [...] на бажання щось з’їсти або випити, мусять із собою всілякі припаси з дому з немалими незручностями собі і підданим своїм привозити [...]. З огляду на те є потреба, на мою думку, забезпечити виключним правом і вольностями над інші міста Його Королівської Милості, з милостивої ласки Його Королівської Милості, ті нові осади із старим Києвом, хоч би в такий спосіб.Передусім це те, що Київ не тільки неволею, але і ґрунтами стиснутий, зокрема в ґрунтах митрополитських, архімандритських, чернечих, ігуменських та інших попів руських; отож щоб ті двоє нових міст могли бути осаджені, як і сам старий Київ, спільно з підданими київського біскупа, як новими так і старими, всі повинні мати для свого статечного пробуття належний простір — потрібно їх наділити, з милостивої ласки Його Королівської Милості, від сходу сонця ґрунту на дві милі, від півдня також на дві милі, від заходу сонця на дві милі, від півночі також на дві милі, а в цьому розширенні земель щоб кожен міг мати свій хутір, а по нашому фільварок, як для худоби своєї, так і для зберігання сіна та інших припасів, для належної годівлі потрібних, а також для випасу худоби, для чого потрібно їм чимало простору, адже на таку осаду, яка може мати вся біля чотирьох тисяч домів, люди ледве тоді могли б мати своє обійстя.
Тому, Бога ради, їхню худобу і коні у цій мірі є потреба охороняти, щоб вони мали свої просторі пасовища. Адже, як Дніпро своєю водою оболоні замулить, тоді не матимуть окрім цього пристойних пасовиськ, а якщо з мулом трави тієї наїдяться коні або їхня худоба, тоді щороку і по тисячі різноманітної худоби, а найбільше коней їм пропадає, з немалою шкодою з утяженним, жалісним людським скиглінням. По-друге, необхідно щоб ті нові два поселення за прикладом теперішнього старого Києва було забезпечено таким же Магдебурзьким правом. По-третє, щоб вони були вільні на вічні часи (як теперішній Київ) від усяких податків і мита на кожному місці. По-четверте, щоби їм вільно було не тільки склади свої мати для всіляких напоїв, але щоб усім можна було вільно шинкувати [...], однак, сповіщення своєму старості; таку прерогативу уживає і теперішній Київ за своїми правами і вольностями. По-п’яте, щоб вільними були до тридцяти років, поскільки міста будуть за щит всій Україні, від чопового і всілякого побору. По-шосте, щоб у Дніпрі всі міщани київські мали право ловити рибу, в різний спосіб і в різних місцях, з чого піддані Його Королівської Милості повинні давати на вічні часи, як і тепер дають, щотретю рибу на королівський замок, а піддані єпископа на єпископський замок. По-сьоме, щоб вільні були тримати свої броварні, винниці, солодівні, воскобійні, возівні, ваги, стригальні, м’ясні ятки, лої, шкіри, свічі, склади солі, лазні, різноманітні цехи. По-восьме, бажаючи тим славним містам київським, щоб ще кращим достатком збагатитись, треба їм, з милостивої ласки Його Королівської Милості, дозволити два вільні ярмарки і мати їх у кожному році по шести тижнях у такий спосіб: у долішньому місті Києві Його Королівської Величності— два тижні; у другому на горі новому Києві — місті також Його Королівської Милості
— других два тижні [...]. По-десяте, щоб тим двом новим горішнім містам було вільно на зразок старого Києва, який ті вольності має, війта з-поміж себе також свого обирати. По-одинадцяте, щоб кожний київський староста, від Його Королівської Милості призначений, всупереч звичаєвого права і свого уряду старостинського жодного безправ’я над ними не чинив, а кожне безправ’я щоб кожному дозволено було на нього Його Королівській Милості оскаржувати.
По-дванадцяте, щоби київські міста дізнавали вічної ласки Його Королівської Милості однаково як старий Київ, долішнє місто, так і горішній Київ і місто нове, на Його Королівську Милість осаджене, разом із третім містом, також новим горішнім, на єпископа київського осадженим, треба, щоб кожне місто мало свої окремі упривілейовані герби: старому Києву долішньому, за труди і невчаси і за дотримання аж доти статечної вірності їхнім милостям королям польським, панам своїм, щоб замість поганського лука з двома стрілами, якого тепер за герб вживають, вшановані були, як цнотливі і вірні піддані з милостивої ласки Його Королівської Милості, пана свого, з скипетром королівським, тримаючи той скипетр в оголеній руці, витягнутій із хмари. [...]
По-тринадцяте, і останнє, щоб вольності були тим двом містам у двох замках старосвітських, наново осаджених, від всяких чиншів звільнено було на тринадцять років. Продовж тих тринадцяти, а потім і на вічні часи, ті міста як Його Королівській Милості, так і біскупу будуть будинок свій покривати прусським дахом з однаковою пропорцією. Крім того ж, теж великими баштами ті вали величезні мають укріпляти. До того гарматами і різноманітною стрільбою, як і достатком пороху і куль зміцняти. До того ж, щоб башта до башти були між собою лише на стаю польську змуровані або збудовані, мають цього пильно дотримуватись. А місто ж долішнє старе зобов’язане паркани біля міста свого будувати, з величезними баштами, або з повинності своєї нові вали висипати немалим коштом, як інші міста Його Королівської Милості ту повинність виконують,— як ніби даремно воду міряли, тому що лежать у місці незахищеному, крім цього, місто лежить розділеним для садів і городів, які поміж домами своїми мають, через таке розділене осадження їх треба б на оборону міста їхнього десять тисяч люду вогнепального мати; але на те місце, для кращої безпеки своєї, повинні будуть на вічні часи теперішній замок Його Королівської Милості столичний не тільки підправляти, але, щоб не гнив, покривати, а коли б у тому була потреба, знову коштом своїм будувати.
На той будинок, однак, столичного замку Його Королівської Милості всі волості як міста, так і села Його Королівської Милості, які є лише в Київському воєводстві, повинні будуть старому місту Києва матеріали всілякі додавати на вічні часи, а за це додавання матеріалу місто долішнє і старий Київ Його Королівської Милості повинні будуть своїм коштом замок мурувати або будувати на вічні часи також, аби не гнив, доглядати і де потреба поправляти. Окрім того ділами, гаківницями, порохом, кулями і пушкарями укріплятися, а це все має відбуватися за рахунок чопового та різних поборів, які повинні давати згідно сеймової ухвали, одночасно з іншими для потреб Річі Посполитої. Тоді, щоб у своїй обороні не були більше безборонними із замком Його Королівської Милості київського міста, мають вже все на той замок, і міста нові два київські, як Його Королівської Милості, так і біскупське, на свої башти, на діла, гаківниці, порох і кулі на вічні часи обертати. А до того ж місто долішнє старого Києва в кожний час небезпеки своїми особами той столичний замок спільно із старостою своїм і з городничим від Його Королівської Милості і їм підданими повинні будуть осаджувати, кожний правління доброго, згідно із своїм становищем, має дотримуватись і від небезпеки всілякої, яка б на столичний замок припала, своїми грудьми обороняти. Тож і нові названі два міста ту повинність будуть виконувати, несучи щиру оборону в своїх осілостях, міцно завжди поставати зі своєю обороною проти кожного неприятеля. І аби ліпше урядження мало бути і оборона надійніша у будь-якого часу небезпеки для столиці київської могла діятися, бажав би я від щирого серця, щоби Його Королівська Милість радше подавав старосту напотім до замку свого київського присяжного, а не воєводу вже київського, а це передусім тому, щоб там завжди на замку під загрозою втрати староства був присутній, а заживає правління пристойного, оборони статечної і чинення справедливості кожному невідкладних, а заодно, аби замок в кращому забезпечений вже був і пусткою, як тепер, не стояв, його пильно охороняв, і згідно зі своїм становищем старости, що теж немаловажно, статечно на замку пробував, нарешті віру пану своєму, завжди ґрунтовну, під присягою, дотримував. Так само і біскуп київський, щоб не деінде замок свій катедральний мав, але тільки на тій другій біскупській горі, Щекавською названій — треба Ваша Милість того ретельно дотримуватись, аби саме на ній замок мурований або будований мав, а щоб пусткою також не став і костел свій катедральний треба, як мовлю, щоб не деінде, а тільки там-таки мав. У чому я від доброго Річі Посполитій не виламуюсь, як правдивий син і правдивий шанувальник Річі Посполитої і коронний сенатор, а той не тільки на себе, але і на своїх наступників прийняти не відмовляюсь. Однак, щоб цього кожний біскуп досягти міг, треба відтак у конституції сейму нинішнього увести, щоб як замок Його Королівської Милості київський, всі волості як міста, так і села Його Королівської Милості, які тільки є у воєводстві Київському, мали всіляким матеріалом до будування або до мурування забезпечуватися; так, отже, замок біскупський катедральний аби волості всі також, які є у Київському воєводстві, а зокрема духовні, що є біскупські, митрополичі, архімандричі, ігуменські та чернечі, як міста, так і села, які, одначе, не тільки панам своїм, але дорозі і псам їхнім, вольностями свавільними українськими дають захист, не без указу, були завжди в тій мірі повинні, за ласкою Його Королівської Милості, прикладатися на вічні часи, як матеріалом, так і грішми, до мурування або будування того замку біскупського на тій названій Щекавиці. Крім того, ділами, стрільбою всілякою, порохом і кулями однаково з біскупом і підданими його забезпечувати. Скільки для свого здоров’я безпечнішого, нерозумно то було б кожному з них, щоб мав бути в тій мірі хтось з них відмовний. У такому випадку, поки із діла тривогу вдарять, а віддаленішим біскупським листом дадуть знати, повинні були б під страхом смерті особами своїми в біскупському замку, а не деінде ставитись і грудьми своїми той замок від всілякої небезпеки на вічні часи охороняти. А щоби, однак, місто своє порожнім не залишили, треба з міст вище названих, кожне місто духовне, з кожного десятка трьох міщан споряджати із рушницею, з шаблею, а крім того, з десяти фунтами пороху, а з чотирма копами олов’яних куль, а з села, скільки всіх духовних, мають повністю до оборони ставитись на біскупському замку у такий же спосіб, маючи кожен з них рушницю, десять фунтів пороху і чотири копи куль олов’яних, до того ж і шаблю біля свого боку. Бо справа очевидна, якби колись, чого Господи Боже вбережи, ту біскупську гору, названу Щекавська, неприятель здобув, тоді б ані столичний замок Його Королівської Милості, ані старе місто, долішній Київ, ані навіть тих нових два міста, хоч би були в величезні вали осаджені, дати відсіч жодною мірою не змогли б, бо їм би звідусіль від неприятеля задушно було, коли б їм звідусіль ворог не дав і трохи на світло вихилитися, бо скрізь з діл, з гаківниць і з рушниць неприятель міг би безпечно шкодити. Навіть із самих шанцівз, коли б ворог опанував цю біскупську гору, міг і замок столичний легко з руйнівних діл не тільки в нівеч обернути, але і з землею зрівняти. Треба розуміти, що таким же способом і з боку біскупської гори, Щекавською названої, коли б столичний замок Його Королівської Милості неприятель, чого Господи Боже борони, також опанував, тоді б і до аптеки не треба ходити за ліками, бо жоден у тому єпископському замку від небезпеки ворожої не всидів би, коли б неприятель коронний з великих руйнівних діл камінними кулями на єпископський замок, гірше ніж на св. Степана безбожні євреї камінцями, зачали жбурляти. Перед цією небезпекою, щоб її можна було уникнути, треба повністю до осадження тих двох нових міст, між тими величезними валами, збудувати для охорони два названі замки і згідно із мого тверезого подання Його Королівської Милості привести. А в той спосіб,— вже я, Ваша Милосте, даю обіцянку сенаторським словом, що за Божою поміччю і за такою охороною той київський замок, як і ті величезні вали, поки людьми будуть осаджені, без будь-якого кошту Його Королівської Милості і витрат Річі Посполитої,— у такий спосіб на вічні часи безпечні будуть від всілякої небезпеки пограничних ворогів, у такій же обороні буде пробувати і катедральний біскупський київський замок. [...]Відтак для більшого поширення слави Божої і захисту від всілякої небезпеки наймилішої вітчизни своєї, а до того ж перед тим славної столиці Київського князівства непотрібно зовсім Вам, ваші милості, сумніватися в ласці Його Королівської Милості і в їхніх милостей стану духовного, що у цій мірі могли б бути супротивними.
А що там за звичаями польськими і Великого князівства Литовського також із інших князівств, що до Польської Корони приналежні, досконалі люди на ту осаду нову київську знову важаться, числом з міст усіх Його Королівської Милості по три особи, як і теж з міст усіх їхніх милостей духовних також по три особи, то вже напевно не стільки їх з розмноженням хвали Божої в тому новому осадженні київському осаджуватися буде, відтак з добрим урядженням, дільною справою, учасниками, гідними хвали, і зі звичаями досконалими київські русаки завдяки ляхам розквітнуть, а потім більшої слави за свою пристойну чулість і звичну відвагу безпохибно з ними разом доступляться, чого я їм з Божою поміччю віншую, а тоді зі втіхою і славою немалою Його Королівській Милості і всій Річі Посполитій на вічні часи будуть розкошувати.
Через те, милостиві панове браття, прошу для милосердя Божого, в чому перед Господом Богом і перед вашими милостями освідчуюся, аби ваші милості, якщо теж почуваєте себе правдивими ревнильниками Річі Посполитої, тієї перестороги і подання мого Річі Посполитій здорового, зводили б не злегковажити, але певне за тим приводом моїм сенаторським зводили б бути, оскільки носите, ваші милості, на собі депутатську особу від усієї Річі Посполитої, щирими будьте покровителями в Його Королівської Милості і в їхніх милостей духовних, аби це подання моє корисне для Річі Посполитої дійшло до свого завершення, не бажаючи вже більше, щоб через нас усіх недбалість, колись столиця славного князівства Київського і тамтешніх обивателів (якщо для них захочете бути їхньою щирою братією або правдивими їхніми членами) знову якоїсь грізної небезпеки зазнала, за що Його Королівська Милість разом із їхніми милостями стану духовного і ваші милості самі як зичливі браття і покровителі від нас, тамтешнього краю мешканців, не тільки вічне богомольство дістанете, але і також від Господа Бога доступитеся благословенства вічного. Цими щирозичливими моїми службами за звичаєм милостивими ласками Вашої Милості, як моїх милостивих панів і братів, пильно відзначаю.
Дано в Сецехові в день нового літа, року Божого 1596.
Вашої милості, моїх милостивих панів, брат, богомолець і завжди слуга покірний Йосип Верещинський, з ласки Божої біскуп київський і опат сецеховський.
Джерело: Тисяча років української суспільно-політичної думки. У 9-ти т.- К.: Дніпро, 2001. - Т. 2. Кн. 1. - XV! ст. / Упор., передмова ВШевчука.- С.408-425.