Шляхетські сеймики та їх повноваження

Місцеве самоврядування належить до давніх українських традицій, а його історичний розвиток має декілька етапів. Першою історичною формою самоврядування на українських землях була суспільна громада давніх слов’ян.

За час існування української державності IX-XIII ст. було сформовано й утверджено власні демократичні традиції місь­кого устрою. Це пов’язано, насамперед, із поширенням на українських землях, зокрема за Галицько-Волинської держави, магдебурзького права, яке створило нову юридичну основу для розвитку самоврядування.

У XIV ст., коли Галичина була приєднана до складу Поль­ського Королівства, розвинуті українські політико-правові тра­диції місцевого самоврядування зазнали певних змін. Зокре­ма, на Галичину поступово поширюються польські інститути місцевого самоврядування.

У першій половині XIV ст. у Польському Королівстві поча­ла розвиватися політична децентралізація, яка супроводжува­лася зростанням ролі сеймиків - зібрань шляхти для вирішен­ня господарсько-фінансових, військових й адміністративних справ даної землі або повіту. Сеймики скликались також для виборів послів (депутатів) на вальний сейм і рекомендації кан­дидатів на земські посади.

Як уже згадувалося, сеймики в Польському Королівстві почали формуватися за Владислава II Ягайла. Посівши трон, цей король підтвердив перед шляхтою всі привілеї, надані їй Людовиком Угорським, який перед ним правив держа­вою. Насамперед ці привілеї стосувались фінансової політики Польського Королівства. Згодом засновник династії Ягеллонів усвідомив, що такі податкові пільги спричиняють виникнення в державі економічної кризи, порушують її економічну безпе­ку. Якщо б це продовжилось, через кілька років казна стала б зовсім порожньою. Тому податкові пільги шляхти необхідно було скасувати.

За часів правління Владислава II Ягайла сеймики органі­зувались у такий спосіб: три окремі сеймики для Ленчицької, Куявської та Сєрадзької земель; спільний сеймик для Поз­нанського та Калішського воєводств; спільний сеймик для Краківського, Люблінського й Сандомирського воєводств; окремий сеймик Руського воєводства, який засідав у Судовій Вишні. Компетенція цих перших польських сеймиків не зводи­лась лише до введення в дію нових податків. Вона була значно ширшою й охоплювала: обрання та направлення кандидатів королю для затвердження земських чиновників; підписання між шляхтичами домовленостей про взаємовидачу кметів- утікачів; обговорення розміру десятин та інших питань. У ті часи визначення десятин спричиняли жваву дискусію між ду­ховенством і шляхтою. Вони неодноразово ставали предметом обговорення на сеймиках^[749]. Ці сеймики вважалися, з одного боку, основною інституцією шляхетського самоврядування в землях, а з іншого - головною реальною формою участі шляхти в державно-політичному житті країни.

Значення сеймиків особливо зросло після 1454 р.^[750] У 1454 р. під час війни з Тевтонським орденом шляхта домог­лася Цереквіцького привілею від короля Казимира IV Ягел- лончика. За ним король був зобов’язаний обговорювати ра­зом зі шляхтою загальнодержавні питання і не розпочинати війну без відома загальношляхетського з’їзду. Однак після невдалих військових дій польського війська король у тому ж 1454 р. на вимогу малопольської шляхти видав під Нєшавою два схожі за змістом привілеї, звані статутами: один - для Be- ликопольщі, другий - для Малопольщі. В основу їх покладено Цереквіцький привілей, який король скасував під впливом малопольської шляхти.

Право на скликання домоглися для себе сеймики Руського воєводства^[752]. У Галичині після 1454 р. було створено Гене­ральний (провінційний) сеймик у Львові, який поширював компетенцію на всю територію Руського воєводства^[753]. Крім того, діяли чотири земські сеймики у головних містах Руського воєводства: Львові, Перемишлі, Галичі, Сяноку^[754].

Подібна система сеймиків була запроваджена в усьому Польському Королівстві. Казимир IV, якого переконав протест шляхти в 1422 р. під Цереквіцьком у тому, що для зміцнення влади в державі необхідні злагода і порозуміння з рицарством, здійснював реформування системи самоврядування з метою отримання підтримки шляхти. Він мусив у законодавчому по­рядку визнати, що без згоди земських сеймиків король не мав права ні обмежувати прав шляхти, ні залучати її до військових дій. За правління Казимира IV сеймики скликались щорічно. Тринадцятилітня війна з Тевтонським орденом потребувала значних фінансових ресурсів і в зв’язку з цим - нових податків, дозвіл на які повинні були надати всі земські сеймики. Король складав проект рішення про оподаткування, потім об’їжджав з ним земські сеймики всієї держави, адже у випадку його від­сутності на засіданні вони зазвичай відхиляли такий проект. Казимир IV витрачав багато зусиль для цього, тому вирішив згаданий порядок змінити - не через видачу нормативного акта, а завдяки правовому звичаю. Шляхта кількох сусідніх земель давала вказівки обраним на їх землях сеймиках деле­гатам. Ці делегати, виражаючи інтереси своєї землі, збирались на спільній нараді, яка була названа генеральним сеймиком.

Унаслідок створення 1493 р. двопалатного вального сейму Польського Королівства у державі зросла роль місцевих сей­миків, котрі делегували своїх депутатів і давали їм інструкції. Крім того, сеймики наділялись правом законодавчої ініціа­тиви^[756].

Спочатку на засіданнях сеймиків головував воєвода або каштелян. Однак згодом, у зв’язку з “екзекуційним” рухом у Польському Королівстві, центральне місце в сеймикових зібраннях посів інститут сеймикового голови - маршалка. Можна погодитися з львівським істориком О.Вінниченком, дослідником діяльності сеймиків у Галичині, що виникнення інституту маршалка припадає на період перед 1572 р., а його діяльність була незалежною від воєвод і каштелянів^[757].

Інститут сеймиків належав до важливих органів самов­рядування шляхти. Він характерний для всього Польського Королівства. Час його зародження викликає дискусію в нау­ковому середовищі. Серед дослідників цього періоду історії Польщі переважає погляд, що сеймики виникли на межі XIV і XV ст. (спочатку у Великопольщі), хоча організацію дехто пов’язує з прийняттям у 1454 р. Нешавських статутів. Ця дис­кусія виникала у зв’язку з тим, що сеймики спочатку створю­валися на окремих територіях стихійно, в процесі боротьби шляхти за політичні права^[758].

У Великому князівстві Литовському діяв подібний пра­вовий інститут - місцеві (повітові) сеймики. Вони мали знач­но менше влади, ніж польські сеймики. Причиною такої відмінності доцільно вважати той факт, що польська шляхта була впливовішою в Польському Королівстві, ніж литовська шляхта, яка отримала значно більше королівських привілеїв у Великому князівстві Литовському. Тому шляхетське місцеве самоврядування в Галичині у складі Польського Королівства досягнуло вищого розвитку, ніж на тих українських землях, котрі перебували під владою Литви.

Воєводи і старости земель Великого князівства Литовсь­кого найважливіші питання місцевого значення повинні були вирішувати на місцевих сеймиках, які складались із місцевих єпископів, князів, панів і шляхти. У Полоцьку та Вітебську в місцевих сеймах певний час брали участь навіть представники міщанства. Таке представництво для сеймиків Польського Королівства було нехарактерне^[759].

Стосовно правової природи сеймиків зауважимо: вони були органами місцевого самоврядування, а не органами ад­міністрації. У Польському Королівстві від XIV ст. до 1493 р. діяла трирівнева система представницьких органів: вальний сейм, провінційні (генеральні) сеймики та земські сеймики^[760]. Кожен рівень не підпорядковувався вищому. Отже, сеймики отримали незалежний правовий статус і широку компетенцію. Найвдаліше визначив сеймик польський учений В.Кріекхізен: “Сеймик був добровільним зібранням членів привілейова­ного стану (шляхти) певної землі, воєводства чи провінції та здійснював подвійну функцію: виступав базовим інститутом шляхетського самоврядування на локальному рівні й одно­часно головним способом участі шляхти у політичному житті держави”^[761].

Місце з’їзду земських сеймиків було чітко визначено. На­томість генеральний сеймик Галичини постійного місця засі­дання не мав. Воно було настільки невизначеним, що інколи траплялись казуси. Наприклад, весною 1453 р. генеральний сеймик мав відбутися у будь-якому місті Руського воєводства. Як засвідчують документальні джерела, генеральний сеймик зазвичай засідав у таких містах: Коломия, Львів, Городок, Вишня, Мостиська та ін. Польський учений Г.Ходинецький вважав, що причиною такої нестабільності було існування в Галичині двох географічно-політичних центрів: Львова та Перемишля. Тому місцеві шляхетські еліти цих міст, шукаю­чи компромісу в розміщенні провінційного сеймику, обирали міста рівновіддалені (розташовані посередині) від Львова і Перемишля. Найчастіше вони засідали у Мостиськах (у 1437, 1443 рр.

Періодичність сесій генерального сеймику була ще невиз- наченішою, ніж його місце засідання. Від 1434 р., коли про­вінційний сеймик Галичини зібрався вперше, документальні джерела не містять повідомлень про його діяльність аж до 60-х років XV ст. Інколи сесії відбувались аж двічі на рік. Велика перерва в його діяльності тривала між 1489 і 1505 рр. Упро­довж цього періоду генеральний сеймик зібрався лише раз - у 1494 р. Зазвичай датами зібрань були: перший тиждень після Великодня; кінець червня (близько дня Святого Івана); кінець липня (після дня Святого Варфоломія); кінець вересня (близь­ко дня Святого Матвія); перша половина листопада (близько дня Святого Матвія); друга половина листопада (близько дня Святого Мартина)^[763]. Ці строки мали орієнтуючий характер і диспозитивну природу. Окрім того, генеральний сеймик Га­личини інколи скликався в зовсім інші дні року. Проте вони формували певну систему періодичності засідань сеймику. Земські сеймики навіть такої системи не мали.

У зв’язку з тим, що не було чіткої фіксації періодичності засідань генерального сеймику Галичини, важлива роль на­лежала суб’єкту, який скликав сесію і, відповідно, визначав час її проведення. Про те, хто був цим суб’єктом, в історико- правовій науці існує дискусія. На думку І.Линниченка, всі сесії генерального сеймику скликав король, і лише йому належала ця ініціатива^[764]. З ним не погоджувався Г.Ходинецький. Він вважав, що король скликав провінційний (генеральний) сей­мик в окремих випадках, коли виникала потреба вирішення конкретного регіонального питання, що становило загаль­нодержавний інтерес, а в інших випадках сесії генерально- го сеймику скликав воєвода. Подібну модель цей дослідник пропонував і для земських сеймиків: їх сесії зазвичай скликав каштелян, а за наявності загальнодержавного інтересу - ко­роль^[765].

Склад генерального сеймику і земських сеймиків у Гали­чині формувався за подібними критеріями. До цих органів входили: земяни, дигнітарії, чиновники. Земянами називали тих осіб, котрі мали у власності землю та постійно мешкали на відповідній території (якщо у генеральному сеймику - то Руського воєводства, а якщо у земському сеймику - відповідної землі). Термін “земяни” майже відповідав термінові “шляхта”. Крім шляхти до земян належали нащадки бояр Галицько-Во­линської держави. Безсумнівно, земяни були переважальною групою учасників генерального сеймику і земських сеймиків. Так, 13 грудня 1464 р. відбувся земський сеймик Львівської землі, в якому взяло участь 60 представників шляхти (земян). На одному зі засідань сеймику Сяноцької землі були присутні 16 земян.

Отже, сеймики не мали популярності на початку їх функ­ціонування. Польська влада не схвалювала таку легковажність шляхти і навіть боролася з нею. У 1436 р. біля м. Вишня від­булася конференція представників Руських земель, де було вирішено зобов’язати усіх земян Галичини, Поділля, земель Холмської та Белзької імперативно брати участь у земських сеймиках під загрозою знищення їх майна^[766]. Однак ця норма не діяла. Представники земель (земяни) у генеральний сеймик Галичини делегувались земянами на земських сеймиках.

Дигнітарії (воєвода, каштелян) й урядовці брали участь у засіданнях генерального сеймику за посадою. Це були пред- ставники шляхетських родів Тарновських, Ярославських, Стадницьких та ін. На засіданнях генерального сеймику час­то були присутні високопосадові особи - коронний маршалок Р.Ярославський і краківський воєвода Я. Тарнавський. Дигні- тарії в сеймі та сеймиках були духовні й світські. Духовних диг­нітаріїв генерального сеймику представляв львівський архіє­пископ, який брав активну участь у його діяльності. Світських дигнітаріїв представляв воєвода Руського воєводства (головна особа сейму). Його присутність на засіданні була обов’язковою. Не існує жодної документальної згадки про генеральний сей­мик, який відбувся б без його участі^[767]. До повноважень воєвод стосовно роботи генерального сеймику входило: 1) визначення терміну засідання сеймику; 2) визначення місця проведення з’їзду; 3) головування на засіданні; 4) розпорядження правом вирішального голосу; 5) підписання документів, прийнятих сеймиком; 6) скликання генерального (провінційного) сеймику; 7) інші.

До світських дигнітаріїв належали каштеляни, які очолю­вали відповідні чотири землі - Львівську, Галицьку, Переми­шльську, Сяноцьку. Присутність усіх чотирьох каштелян для відкриття засідання не було обов’язковою умовою. Майже завжди у генеральному сеймику брали участь Львівський і Пе­ремишльський каштеляни. Рідше на них можна було зустріти галицького каштеляна. І хоча немає жодної документальної згадки про присутність Сяноцького каштеляна, однак, ціл­ком ймовірно, він також брав участь в окремих засіданнях сеймику^[768].

У генеральному сеймику Руського воєводства брали участь підкоморії. Є письмова згадка про участь львівського підко­морія на сесії 1441 p., яка відбулась у Мостиськах. Окрім під­коморіїв, на генеральному сеймику були присутні королівські старости. Найважливішим серед них вважався генеральний староста Руського воєводства. Простежується його особливо вагома роль у 1443-1464 рр. і 1479 р., коли він також був воє­водою Руського воєводства. Нижчі чиновники також брали участь у генеральному сеймику: мечник, стольник, підчашій, хорунжий, суддя, підсудок. Участь суддів у зібраннях цього органу зумовлювалась тим, що генеральному сеймику нада­валась низка судових повноважень:

- постановления вироків і рішень у складніших справах, які гродські та земські суди передавали на його розгляд;

- надання юридичних роз’яснень у спірних правових пи­таннях гродським і земським судам за їх зверненням.

У зв’язку з цим суддя в сеймику як спеціаліст у галузі судо­чинства пояснював іншим учасникам сутність спірного питан­ня та власну позицію з цього приводу. Інколи на засіданнях генерального сеймику Галичини засідав сам король, напри­клад, 1465 р. у Львові - Казимир IV прибув на сеймик. Двічі король був очікуваним гостем сеймику - 1443 і 1448 рр.^[769]

Діяльність генерального сеймику і земських сеймиків здій­снювалась у двох напрямах: правотворчість і судочинство. Правотворчість зводилась до врегулювання місцевих пра­вовідносин, пристосування існуючих приписів до місцевих умов, встановлення правових норм зі судової практики через правозастосовчі роз’яснення. Серед нормативних актів (тобто не роз’яснень) найважливішим документом, прийнятим про­вінційним сеймом Галичини, був акт про організацію комор- ницьких судів та визначення їх підсудності. Його схвалили у 1475 р. на з’їзді сеймику, який розпочався у Судовій Вишні, а закінчився в Мостиськах^[770].

Сучасний польський дослідник Т. Мацієвський запропо­нував таку класифікацію повноважень місцевих (земських) сеймиків Польського Королівства:

1. Передсеймові: обрання депутатів вального сейму, надання їм своїх інструкцій.

2. Реляційні: застосування промов щодо нарад вального сейму, прийняття ухвал для реалізації сеймових конституцій, вирішення справ, переданих на розгляд вальним сеймом.

3. Виборчі', обрання кандидатів на посаду земського судді.

4. Господарські: прийняття ухвал щодо земельних питань, податків і армії^[771].

Правотворча діяльність генерального сеймику і земських сеймиків Галичини розгорталась достатньо активно. Такий висновок випливає з того, що гродські й земські суди постій­но посилались на їх рішення під час розгляду і вирішення цивільних і кримінальних справ. Земські сеймики встанов­лювали на відповідній території розмір головщини та шляхи її надходження. їх ухвали також регулювали порядок затри­мання селянина, що ухилявся від виконання феодальних по­винностей, а також затримання селян-втікачів^[772]. У Польщі від 1435 р. виникла проблема із впровадженням у Галичині свого законодавства. Відмінність між польським правом і пра­вовідносинами у Галичині повинна була подолати діяльність генерального сеймику та земських сеймиків унаслідок при­йняття конкретизуючих, роз’яснювальних і адаптувальних правових норм. Тому нормотворчість цих органів спрямову­валась здебільшого на цю мету, а не на створення автономних правових норм для Руського воєводства.

Судова діяльність генерального сеймику не зводилась до остаточного винесення вироку. Сеймик розглядав справу і приймав рішення, що направлялось до суду, який уже виносив остаточний вердикт. До юрисдикції генерального сеймику належали кримінальні справи про звинувачення шляхтича в крадіжці, грабежі, розбої, шахрайстві, фальшивомонетництві, образі шляхетської честі та про оспорювання шляхетського походження. Так, на генеральному сеймику в Мостиськах 1441 р. шляхтич Кристин доводив факт свого походження. На іншому засіданні сеймику у цьому ж місті було постановлено вирок у справі Ф.Яцимерського про фальшування документа. Генеральний сеймик у Судовій Вишні 1457 р. вирішив справу про звинувачення Яна з Чайкова у викраденні панцира. Пе­ремишльський гродський суд 1468 р. у справі про обвинува­чення перемишльського старости і його підскарбія посилався на рішення генерального сеймику в цій же справі^[773].

Генеральний сеймик Руського воєводства 12 квітня 1575 р. прийняв Iaudum (ухвалу), визначивши час розгляду цим органом судових справ. Датою судових засідань генераль­ного сеймику Руського воєводства було названо 14 вересня. Обов’язок підготовки матеріалів судових справ до розгляду покладався на львівського каштеляна, місцем проведення цих засідань встановлювалось галицьке місто Вишня^[774]. Здійсню­ючи герменевтичний аналіз цього документа, зазначимо, що генеральний сеймик Руського воєводства під час виконання судових функцій набував правового статусу генерального воє­водського суду, оскільки в нормативно-правовому акті терміни “генеральний воєводський суд” і “сеймик Руського воєводства” вживаються як синоніми.

Генеральний сеймик розглядав також цивільні справи, позивачем або відповідачем котрих був шляхтич: спори про нерухомість, великі грошові суми та ін. Наприклад, 1437 р. у Мостиськах генеральний сеймик розглядав спір про пра­во власності на млин. У Судовій Вишні 24 вересня 1443 р. сеймик прийняв рішення у справі про визначення власника с. Чишки між шляхтичами Жешовським і Димітровським. У 1468 р. провінційний сеймик передав судову справу на розгляд королівського суду.

Найчастіше гродські й земські суди передавали справи на розгляд генерального сеймику Руського воєводства у зв’язку з неспроможністю вирішити їх через певну складність. Сеймик мав право вимагати від суду зупинення розгляду будь-якої спра­ви, що розглядали гродські чи земські суди. Так, у 1471 р. він висунув вимогу перед перемишльським земським судом про зупинення провадження у низці справ Марти з Міклишович до наступної каденції генерального сеймику^[775].

Генеральний сеймик виконував, окрім правотворчих і су­дових, також інші функції. Скажімо, 1474 р. зібраний у Львові сеймик підтвердив передання привілеїв львівським райцям терміном на 20 років. Узамін на це вони зобов’язувались дбати про забезпечення прав міщан Львова й охороняти їх від будь- яких протиправних дій.

Віддаленість земських сеймиків і центральної польської влади призвела до того, що вони виконували не лише функції самоврядування, а й самовільно присвоювали собі адміністра­тивні функції.

Земські сеймики також наділялись повноваженнями в по­датковій сфері. Кожен із сяноцьких земян мав сплатити земсь­кий податок міському писарю в м.Сянок у розмірі півгривні, за винятком тих, хто був делегований у генеральний сеймик Галичини. Отже, Сяноцький земський сеймик, делегуючи представників у генеральний сеймик Галичини, тим самим звільнив їх від сплати податку^[776].

Земським сеймикам, як і генеральному, належало право роз’яснення для судів змісту юридичних норм. Наприклад, Перемишльський земський сеймик роз’яснив відповідному гродському суду, що справа, яка перебувала в його провад­женні, належить до підсудності земського суду. Правотвор- чість земських сеймиків була дуже широкою, оскільки поль­ське законодавство не встановлювало перед ними жодних обмежень нормотворчої діяльності. Вони також мали су­дові повноваження. Галицький земський сеймик б грудня 1444 р. прийняв рішення на користь позивача у цивільній справі про виплату йому відповідачем ЗО гривень^[777].

Право голосувати на сеймиках мали шляхтичі, котрі меш­кали у відповідному воєводстві чи повіті і мали маєток, а також єпископи, воєводи, каштеляни, посадові особи різного рівня. Для участі в сеймику треба було досягнути хоча би 18 років. Існувала вимога, що сеймик не міг відбутись у місті в часі його облоги. Ця норма не поширювалась на столицю Польського Королівства - м. Краків^[778].

Сеймики обирали делегатів до вального сейму більшістю голосів. Депутат вального сейму повинен був володіти земель­ною власністю і досягнути 23 років. Не міг стати депутатом шляхтич, який мав незавершену судову справу на розгляді сей­му, а також у випадку невиплати ним податків. Посягання на особу депутата вального сейму вважалось одним з найважчих злочинів. Ця кримінально-правова охорона тривала впродовж усього часу повноважень сейму та протягом чотирьох тижнів після завершення його роботи^[779].

Генеральний сеймик, обравши депутатів до вального сейму, давав їм інструкцію, тобто перелік завдань, які вони мали виконати. Так, 8 лютого 1590 р. на засіданні генераль­ного сеймику Руського воєводства у м. Вишня була прийня­та інструкція галицьким депутатам на вальний сейм. Вона складалася із 50 пунктів. У 23 пункті депутатам доручалось лобіювати прийняття правової норми, щоб у короля не було радників-іноземців; у 35 пункті - дізнатися причину, через яку духовенство підвищило податки; у 48 пункті - просити короля нагородити Єжи Фредра, який успішно вів переговори з Туреччиною, ТОЩО^[780].

Основна проблема місцевого самоврядування в Галичині у складі Польського Королівства - відсутність чіткого розме­жування компетенції між генеральним сеймиком і земськими сеймиками. Тобто правова регламентація їх діяльності була не­виразною. Звичаєм вони керувались частіше, ніж законом.

Отже, запровадження шляхетських сеймиків на Галиць­ких землях можна віднести до позитивних аспектів, і хоча воно здійснювалося не на основі звичаїв та норм права Галицько- Волинської держави, а запозиченими нормами польського права, проте давало змогу ефективніше врахувати і забезпе­чити потреби місцевого населення, сприяти економічному та культурному розвитку окремих міст і містечок Галичини. Створення шляхетських сеймиків у Галичині було важливим етапом становлення та розвитку місцевого самоврядування на українських землях. У цей час через Польське Королівство до Галичини проникали європейські політико-правові тенденції та традиції, що допомагали формуванню окремих елементів демократичності у місцевому самоврядуванні.

3.4.2.