Розвиток права

Право власності в умовах нової економічної політики.

Суть непу полягала в економічному й політичному плюралізмі, багатоукладності економічних відносин. Неп показав, що плюралізм в економіці й політиці, нехай навіть у такому обмеженому вигляді, відкриває шлях до підвищення добробуту населення й оздоровленню економіки в цілому.

Економічні перетворення супроводжувалися правовим забезпеченням. Слід враховувати, що роль правових норм нерідко виконували рішення, резолюції з’їздів і партійних конференцій, а також внутрішньопартійні циркуляри. Окрім того, застосовувалися неправові критерії, що дозволяло дуже широко тлумачити закон : ст.1 ЦК 1922р. «цивільні права захищаються законом, за винятком того, коли вони здійснюються всупереч їх соціально- господарського призначення.»

В державній власності залишалися тільки великі підприємства. На інших заводах, фабриках допускалося приватне господарювання, але через оренду.1920р. - Закон про концесію дозволяв передачу радянською владою на певний термін (3 роки) за договором закордонним підприємцям в експлуатацію природні багатства, підприємства або інші господарські об’єкти. Створювалися спеціальні акціонерні підприємства з вітчизняним, іноземним капіталом або змішаного типу. У аграрному секторі з’явилась можливість виділення селян на хутори й відруби, але без набуття права власності на землю (згадали реформу Столипіна). Купівля, продаж, дарування, заповідання землі заборонялося, а порушники притягувалися до кримінальної відповідальності з конфіскацією землі. Оренда землі - за умови неотримання надприбутку (Земельний кодекс УСРР 1922р.). Наймання працівників у сільському господарстві ставило наймача у розряд «куркулів», до яких влада ставилася упереджено. Навіть ці обмежені заходи дозволили трохи поліпшити до 1926 р.

Ст..52 ЦК 1922 р. дозволяла співіснування державної, кооперативної, приватної власності. Перевага надавалась державній власності : земля, надра, ліси, води, залізничні дороги та їх рушійний склад, літальні апарати перебували тільки у держвласності (ст.53), а також із приватного обігу вилучалися зброя, вибухові речовини, літальні апарати, телеграфне, радіотелеграфне майно, анульовані цінні папери, спиртні напої, які перевищують встановлену законом межу кріпості, сильнодіюча отрута (ст.23). Приватна власність : вимушено держава «тимчасово» дозволила роботу дрібних приватних підприємства (ті підприємства, де чисельність найманих робітників не перевищувала дозволену законом межу) - ст.54, а ті підприємства, де така кількість була перевищена - тільки у концесію (ст.55). Кооперативна власність : ст.57.

Податкова система 20-х років.

До 1921 - 1922 рр. тягар податків лежав на селянинові ( майже 80 % українського населення), але економічне становище селянства не могло забезпечувати необхідні суми податкових надходжень до бюджету. А податкове навантаження на підприємства держсектору було мінімальним, оскільки більшовики підтримували пролетаріат - соціальну верству, на яку вони спиралися. Звідси і прагнення радянської влади посилити оподаткування всіх приватновласницьких елементів у сільському господарстві, промисловості, торгівлі.

21 березня 1921 р. на основі рішення X з'їзду РКП(б) прийнято Декрет ВЦВК "Про заміну продовольчого і сировинного розверстування натуральним податком". Він проголосив основні принципи побудови податку, що відрізняли його від державного розверстування: менший розмір, стягування податку у вигляді процентного або пайового відрахування від вироблених у господарстві продуктів, прогресивність оподаткування, відміна кругової поруки і покладення відповідальності за його виконання на кожного окремого господаря.

Протягом 1921 р.

У 1922 р. з урахуванням досвіду проведення першої продподаткової кампанії переглянуті адміністративні і судові заходи впливу на неплатників. Так, замість заборони купівлі-продажу на місцевих ринках продуктів, що підлягали оподаткуванню, було введено заборону масового вивозу продуктів за межі району. Із списку заходів покарань було вилучено позбавлення земельного наділу і застосування вищої міри покарання. Перелік їх став наступний: позбавлення волі на термін від шести місяців до одного року, примусові роботи на строк до шести місяців, звільнення з посади, конфіскація всього або частини майна тощо.

Так, ухвалою ВЦВК від 18 червня 1920 р. Народному комісаріату фінансів доручено провести заміну багатоманітних державних і місцевих грошових податків, мита і зборів "загальнодержавним одним або двома прямими грошовими податками, що припадають, виключно на самостійні приватні господарства.

Другим Положенням про промисловий податок від 3 лютого 1922 р. встановлювалося особливе оподаткування виробництва предметів розкоші. Були ведені різні мита і збори.

У 1921 р. у республіці ухвалою ВУЦВК встановлений одноразовий грошовий збір на потреби культурно-освітніх установ, що не мав аналогів у Росії.

Розуміння необхідності диференціації суб’єктів оподаткування призвело до резолюції ХІІ з’їзду РКП(б), яка встановила максимум сільгоспподатку - 5%, а взагалі цей податок коливався залежно від якості землі, кількості худобі тощо.

На відміну від села, яке отримало самостійність зі зміною продрозверстки продподатком, державний сектор економіки у містах не набув такої самостійності у веденні господарської діяльності.

Госпрозрахунок застосовувався тільки в об'єднаннях (трестах), а об'єднані в них підприємства були в повній залежності від державних структур і були позбавлені самостійності. Державні підприємства знімалися з бюджетного утримання й переводилися на господарський розрахунок, тобто повинні були своїми доходами покривати свої видатки.

Перелом у податковій політиці настав знову ж таки на початку 1922 р., коли до промислового податку були привернуті державні і комунальні підприємства, тобто фактично ліквідовані пільги щодо деяких платників податку.

Саме Неп примусила узятися за формування податкової системи з використанням дореволюційного досвіду. Податкова система, створена на початку 20-х рр., була пристосована до Непу, тобто існував примат економіки над політикою, чого, на жаль, державні органи нині не дотримуються.

У листопаді 1922 р. був прийнятий Кодекс законів про працю, то зафіксував зміни в організації праці й соціальній політиці більшовиків, пов'язаній з проведенням непу. У кодексі було зафіксоване повне скасування трудової повинності. Важливою формою боротьби з безробіттям і зняттям соціальної напруженості стали суспільні роботи. Для жінок були уведені пільгові умови направлення на роботу, в тому числі групами, організовані жіночі артілі, робота у їдальнях та пральнях. На облік біржи праці міг стати будь-хто, хто бажав одержати роботу.

Становлення спадкового права.

Слід зауважити, що в перші роки радянської влади в Україні було ліквідовано право спадкування інституту приватної власності громадян. Звівши нанівець стимул до накопичення і прирощення майна, відповідні декрети «Про скасування спадкування» знищили й стимул до праці як способу такого накопичення.

Перехід до НЕПу викликав пом’якшення державного регулювання спадкових відносин : Декрет ЦВК УРСР від 26 липня 1922 р. «Про основні приватні майнові права громадян, які визнаються в УРСР, охороняються законами і захищаються судами УРСР». У ньому вже прямо передбачено право спадкування у межах загальної вартості спадщини 10 тис. крб. для одного з подружжя та прямих низхідних родичів спадкодавця. Було встановлено єдиний порядок спадкування. Окрім цього, було звужено і коло спадкоємців, яке встановлювалося в межах однієї сім’ї. Допускалося спадкування за заповітом, яке обмежувалося виключно колом потенційних спадкоємців за законом, а отже являло собою лише посмертну вказівку на бажаний для спадкодавця порядок розподілу спадкового майна між спадкоємцями за законом.

Література того часу оцінювала введення спадкового права як поступку НЕПу. «Вникаючи в політичні мотиви, які викликали допущення спадкового права, слід дійти до висновку, що це право є тимчасовою поступкою НЕПу. І як НЕП - явище минуще, так і спадкове право - явище тимчасове. »

Вищезазначений Декрет отримав подальший розвиток у ЦК УРСР від 16.12.1922 р., який вступив у дію з 1.02.1923 р. У ст. 416 ЦК зазначалося, що спадкування за законом і за заповітом допускається в межах не більше 10 тис. золотих крб., за відрахуванням усіх боргів померлого. Виняток було встановлено стосовно прав, які випливали з договорів, що укладалися державними органами з приватними особами і могли переходити без обмеження граничної вартості (намагання найшвидше та найширше сприяти залученню якомога більших коштів для відновлення і розвитку народного господарства). Частина спадкового майна, що перевищувала встановлений максимум, відповідно ст.

Свобода заповідальних розпоряджень також була обмежена виключно колом спадкоємців за законом (ст.422 ЦК). Але при цьому спадкодавець наділявся правом на власний розсуд визначити розмір часток успадковуваного майна між своїми спадкоємцями.

Постановою РНК СРСР від 26.12.1922 р. було видано і введено в дію «Положення про державні трудові ощадні каси», в якому як виняток із загального порядку спадкування за заповітом, заповідачу, який мав вклад, надавалося право на власний розсуд здійснити розпорядження своїми заощадженнями на випадок смерті. При цьому вкладник міг без обмеження максимумом спадкування заповісти свій вклад будь-якій особі, що не входила до кола його спадкоємців за законом(ст..17 Постанови). Втім цей виняток проіснував лише до 27.11.1925р., коли було прийнято нове положення про державні трудові ощадні каси, яке обмежувало свободу заповідальних розпоряджень вкладами, встановлюючи максимум та коло законних спадкоємців.

ЦК поділяв спадкоємців на присутніх та відсутніх у момент відкриття спадщини. Спадкоємець, який був присутнім у місці відкриття спадщини, вважався таким, що прийняв її, якщо протягом 3 місяців не заявив відмови, а відсутній повинен був прийняти спадщину особисто або через ввірену особу протягом 6 місяців (ст.430 ЦК). Таким чином законом було встановлено систему набуття спадщини. Однак, оскільки виклик спадкоємців через публікацію або іншими способами не вчинявся, часто могли траплятися випадки, коли спадкоємці, які були відсутні відкриття спадщини, відповідно й гадки не мали про цей факт, що було на руку держав, оскільки відкривалася ще одна можливість отримання майна громадян на підставі виморочності.

У період індустріалізації країни та колективізації сільського господарства радянське спадкове право отримує свій подальший розвиток. Нові господарсько-політичні завдання викликали необхідність у відповідних змінах окремих норм спадкового права. Постановою ЦВК і РНК СРСР «Про скасування максимуму спадкування та дарування» від 29.01.1926р. ЦВК союзних республік було запропоновано вилучити з 1.03.1926р. обмеження у розмірі майна, яке могло переходити у спадщину. Скасування такого максимуму було викликано спробою полегшення можливості продовження існування промислових, торговельних підприємств після смерті їх власників, а також з метою створення сприятливіших умов утворення і приливу до народного господарства країни матеріальних та грошових коштів.

На початку 1926 р. були введені нові правила обчислення та стягнення податку зі спадщини. Податок, як і раніше, обчислювався пропорційно вартості спадщини, с тією лише різницею, що значно збільшувалися ставки податку. Так, якщо вартість спадкового майна перевищувала 200 тис. крб. золотом, то ставка податку встановлювалась у розмірі до 60 % та 90%, якщо воно перевищувало 500 тис. крб. Таким нововведенням у сфері податкової політики держава намагалася не допустити надмірної концентрації приватного капіталу в одних руках.

Головним протиріччям непу була розбіжність економічної політики й політичної системи країни. Саме в роки непу, коли, з одною боку, в економіці відбувалися зміни, спрямовані на "реабілітацію" товарно-грошових відносин І введення елементів вільної ринкової економіки, нехай навіть, І дуже обмеженої, яка цілком перебувала під контролем держави, у той же самий час остаточно встановилася більшовицька монополія на владу. Якщо в економічному житті плюралізм державою допускався, то у суспільно-політичних відносинах - ні. Довести дане твердження можна шляхом аналізу хоча б і КК Української Республіки 1922р. Студентам пропонується порівняти ст.1 КК 2001 р. «Злочином є передбачене цим Кодексом суспільно-небезпечне винне діяння (дія або бездіяльність), вчинене суб’єктом злочину» та ст.6,8,10 КК 1922р. Витяги із Кримінального кодексу УРСР 1922р.

8. Наказание и другие меры социальной защиты применяются с целью:

а) общего предупреждения новых нарушений как со стороны нарушителя, так и со стороны других неустойчивых элементов общества; б) приспособления нарушителя к условиям общежития путем исправительно-трудового воздействия; в) лишения преступника возможности совершения дальнейших преступлений.

9. Назначение наказания производится судебными органами по их социалистическому правосознанию с соблюдением руководящих начал и статей настоящего Кодекса.

10. В случае отсутствия в Уголовном Кодексе прямых указаний на отдельные виды преступлений, наказания или меры социальной защиты применяются согласно статей Уголовного Кодекса, предусматривающих наиболее сходные по важности и роду преступления, с соблюдением правил общей части сего Кодекса.

Студентам пропонується порівняти кількість визначень (складів) державних злочинів та покарання :

Ст. 109 - 114 КК 2001р. - дії, спрямовані на насильницьку зміну чи повалення конституційного ладу або на захоплення державної влади (109), посягання на територіальну цілісність і недоторканість України (110), державна зрада (111), посягання на життя державного чи громадського діяча (112), диверсія (113), шпигунство (114).

Ст.57-73 КК 1922 р. : контрреволюційні злочини.

Витяг із КК УРСР 1922р.

Государственные преступления

1. О контрреволюционных преступлениях

57. Контрреволюционным признается всякое действие, направленное на свержение завоеванной пролетарской революцией власти рабоче-крестьянских Советов и существующего на оснований Конституции У.С.С.Р. Рабоче­Крестьянского Правительства, а также действия в направлений помощи той части международной буржуазии, которая не признает равноправия приходящей на смену капитализма коммунистической системы собственности и стремится, к ее свержению путем интервенции или блокады, шпионажа, финансирования прессы и т. п. средствами.

58. Организация в контрреволюционных целях вооруженных восстаний или вторжения на советскую территорию вооруженных отрядов или банд, а равно участия во всякой попытке в тех же целях захватить власть в центре и на местах или насильственно отторгнуть от У.С.С.Р. какую-либо часть ее территории, или расторгнуть заключенные ею договоры, карается высшей мерой наказания и конфискацией всего имущества, с допущением при смягчающих обстоятельствах понижения наказания до лишения свободы на срок не ниже пяти лет со строгой изоляцией и конфискацией всего имущества.

При установлении судом неосведомленности участника о конечных целях означенного в сей статье преступления, участие в нем карается лишением свободы на срок не ниже трех лет.

59. Сношение с иностранными государствами или их отдельными представителями с целью склонения их к вооруженному вмешательству в дела Республики, объявлению ей войны или организации военной экспедиции, равно как способствование иностранным государствам уже после объявления им войны или посылки экспедиции, в чем бы это способствование не выразилось, карается наказаниями, предусмотренными 1-й ч. 58-й ст. Уголовного Кодекса.

60. Участие в организации, действующей в целях совершения преступлений, означенных в ст. 58—59 Уголовного Кодекса, карается наказаниями, предусмотренными 1, 2 ч.ч. 58-й статьи.

61. Участие в организации или содействие организации, действующей в направлении помощи международной буржуазии, указанной в ст. 57 Уголовного Кодекса, карается теми же наказаниями.

62. Участие в организации, действующей в целях, означенных в 57 статье Угол. Код., путем возбуждения населения к массовым волнениям, неплатежу налогов и невыполнению повинностей или всяким иным путем в явный ущерб диктатуре рабочего класса и пролетарской революции, хотя бы вооруженное восстание или вооруженное вторжение и не являлось ближайшей задачей деятельности этой организации, карается теми же наказаниями.

63. Участие в организации, противодействующей в контрреволюционных целях нормальной деятельности советских учреждений или предприятий, или использующие таковые в тех же целях, карается теми же наказаниями.

64. Участие в выполнении в контрреволюционных целях террористических актов, направленных против представителей Советской власти или деятелей революционных рабоче-крестьянских организаций, хотя бы отдельный участник такого акта и не принадлежал к контрреволюционной организации, карается наказаниями, предусмотренными 1-й ч. 58-й статьи.

65. Организация в контрреволюционных целях разрушения или повреждения взрывом, поджогом или другим способом железнодорожных или иных путей и средств сообщения, средств народной связи, водопроводов, общественных складов и иных сооружений или строений, а равно участие в выполнении указанных преступлении, карается наказаниями, предусмотренными 1 и 2-й ч. 58-й статьи.

66. Участие в шпионаже всякого рода, выражающееся в передаче, сообщении или похищении, или собирании сведений, имеющих характер государственной тайны, в особенности военных, иностранным державам или контрреволюционным организациям в контрреволюционных целях или за вознаграждение, карается наказаниями, предусмотренными 1 частью 58-й статьи.

Оглашение тех же сведений, при отсутствии контрреволюционных или корыстных целей и неосведомленности о возможных последствиях таковой деятельности, карается наказаниями, предусмотренными 2 частью 58-и статьи.

67. Активные действия и активная борьба против рабочего класса и революционного движения, проявленные на ответственных должностях при царском строе, караются наказаниями, предусмотренными 1 частью 58-й статьи.

68. Укрывательство и пособничество всякого рода преступлениям, предусмотренным ст.ст. 58—67, не связанные с непосредственным совершением означенных преступлений, или при неосведомленности об их конечных целях, карается лишением свободы на срок не ниже одного года. *

69. Пропаганда и агитация, выражающаяся в призыве к свержению власти Советов путем насильственных или изменнических действий или путем активного или пассивного противодействия Рабоче-крестьянскому Правительству, или массового невыполнения возлагаемых на граждан воинской или налоговых повинностей, карается лишением свободы на срок не ниже трех лет со строгой изоляцией.

За те же преступления, совершенные в военной обстановке или при народных волнениях, наказание повышается до высшей меры наказания.

Призыв к невыполнению или противодействию распоряжениям центральной или местной власти, при неустановленности контрреволюционных целей, карается наказаниями, предусмотренными 83-й ст. Угол. Кодекса.

70. Пропаганда и агитация в направлении помощи международной буржуазии, указанной в ст. 57-й, карается изгнанием из пределов УССР или лишением свободы на срок не ниже трех лет.

70-1. Скупка недвижимого имущества, а равно ценных бумаг или иных имуществ, изъятых из собственности иностранных граждан национализацией, а равно продажа иностранцам недвижимых имуществ, ценных бумаг и иных ценностей, национализированных у граждан Советских Республик, с целью увеличить претензии иностранных государств или их граждан к Советским Республикам, карается наказаниями, предусмотренными первой и второй частью 58-й статьи.

71. Самовольное возвращение в пределы УССР в случае применения наказания по пункту а) ст. 32-й, карается высшей мерой наказания.

72. Изготовление, хранение с целью распространения и распространение агитационной литературы контрреволюционного характера карается лишением свободы на срок не ниже одного года.

73. Измышление и распространение в контрреволюционных целях ложных слухов или непроверенных сведений, могущих вызвать общественную панику, возбудить недоверие к власти или дискредитировать ее, карается лишением свободы на срок не ниже шести месяцев.

При недоказанности контрреволюционности означенных действий, наказание может быть понижено до трех месяцев принудительных работ.

ВИСНОВКИ З П’ЯТОГО ПИТАННЯ:

З одного боку, кооперативні власники прирівнювались до приватних, з іншого - кількість зайнятих на підприємства робітників не обмежувалась.

Дотепер ліквідація безробіття визнається заслугою соціалізму, що був зведений на руїнах непу. Було врочисто проголошено, що в радянській країні назавжди покінчено із цим "соціальним злом", спадщиною капіталізму. При цьому Істориками не враховується, що ринок робочої сили був необхідною умовою існування ринкових відносин в економіці держави, Таким чином, неп привів до появи ринку праці.

Наступні зміни у спадковому праві відбулися у зв’язку з прийняттям у 1926 р. Кодексу законів про сім’ю, опіку, шлюб та акти громадського стану у УРСР, яким вводився інститут усиновлення. З цього часу усиновленні та їх потомство стали включатися до числа спадкоємців як за законом, так і за заповітом.

На жаль, у 20-і роки лібералізація майже не торкнулась сфери політичних відносин, про що свідчить поширення практики кримінального покарання за дії громадян, направлені проти радянської влади.

6.