Пакти Конституції законів та вольностей Війська Запорозького, укладені 5 квітня 1710 р. у Бендерах

(Витяг)

Якщо в самодержавних країнах шанується такого, як в мирний час, так і в час війни, слушного і корисного державному устрою порядку, що звичайно задля загального блага вершаться приватні і громадські ради, і навіть самі самодержці, особисто присутні на них і головуючі, не противляться піддати свої рішення розсуду і схваленню своїх міністрів і радників, то чому ж би тоді й серед вільної нації не дотримуватися такого-от благотворного ладу? Таж у Війську Запорозькому здавен-дав-на дотримувалися і нині дотримуються саме такого порядку при геть­манській владі, згідно зі старовинним законом вольностей.

— чільними радниками у нашій Вітчизні мають бути генеральні стар­шини з огляду на важливість їхніх посад, а також через те, що вони по­стійно перебувають при боці гетьмана;

— після них у звиклому порядку ті ж права народних радників не­хай мають городові полковники;

— крім того, з кожного полку необхідно вибрати зі згоди гетьмана до Генеральної ради як генеральних радників по одному визнавшому вислуженцю із людей розважливих і заслужених.

З тими генеральними старшинами, полковниками і генеральними радниками повинен теперішній ясновельможний гетьман, а також його наступники радитися про безпеку Вітчизни, про спільне благо і про всі громадські справи і не має права нічого вирішувати, розпочи­нати і здійснювати своєю волею без попереднього розгляду і схвален­ня ними.

Тому-то тепер, на виборах гетьмана, призначаються одностайною ухвалою три сесії Генеральної ради, які повинні кожного року про­водитися у гетьманській резиденції: перша — на Різдво Христове, друга — на Великдень і третя — на празник Покрови Пресвятої Бого­родиці. На ті сесії повинні прибути не лише полковники зі своєю стар­шиною і сотниками, не лише генеральні радники з усіх полків, але також посли від Війська Запорозького Низового для участі і дораджу­вання; по одержанні універсалу від гетьмана вони зобов\'язані бути присутніми і прибути точно у визначений час. І коли ясновельмож­ний гетьман запропонує якісь питання для спільного розгляду, то всі вони повинні чесно й щиро, не дбаючи про жодний зиск — свій влас­ний чи інших осіб, — відкинувши лихі заздрощі і мстиві намисли, да­вати слушні поради в такий спосіб, щоб не заподіяти тим ані урази честі гетьмана, ані шкоди справам Вітчизни, — нехай обминуть її лихо і згуба!

Якщо ж поза тими згаданими сесіями Генеральної ради, що для них визначено спеціальні терміни, траплятимуться якісь справи, котрі тре­ба невідкладно розглянути, вирішити і залагодити, то ясновельможний гетьман може вжити всієї повноти влади і впливу для владнання і за­провадження таких справ з відома генеральної старшини. Також якщо прибудуть якісь листи з чужоземних держав чи сторін, призначені яс­новельможному гетьманові, то їхній зміст належить його ясновельмож­ності обговорити з генеральною старшиною і повідомити свої відповіді на них, щоб не лишалось у тайні листування, в першу чергу — з чужи­нецькими країнами і таке, що могло б завдати шкоди безпеці Вітчизни і громадському благу.

А щоб постало щире обопільне довір\'я поміж гетьманом і генераль­ною старшиною, полковниками і генеральними радниками, необхідне для проведення таємних і публічних нарад, то кожен з них повинен, перш ніж приступити до виконання обов\'язків своєї посади, особисто присягнути на вірність Вітчизні, на щиру відданість гетьманові, а також на сумлінне виконання обов\'язків своєї посади схваленою публічно при­сягою відповідної форми.

Якщо ж у діях ясновельможного гетьмана буде спостережено щось незгідного справедливості, хибного щодо військових прав і вольно­стей, чи зловорожого Вітчизні, то генеральні старшини, полковники і генеральні радники владні використати свободу голосу, щоб особис­то або ж — якщо того вимагатиме крайня і невідкладна потреба — публічно на нараді висловити докір його ясновельможності і рішуче стримати від зневаги отчистих прав і вольностей, не завдаючи при тому ані найменшої образи високий гетьманській честі. На ті доко­ри ясновельможний гетьман не повинен ані ображатися, ані не має права за них мстити, — навпаки, повинен постаратися виправити переступи.

Крім того, кожен генеральний радник у своєму полку, де буде обра­ний публічним голосуванням до Генеральної ради, владен разом з го­родовим полковником достерігати справедливого ладу, брати участь в управлінні, кермуючи з допомогою загальних порад, а також повинен приглядатися і рішуче виступати проти кривд і утисків посполитому люду.

Ще подібно до того, як генеральна старшина, полковники і гене­ральні радники повинні дотримуватись добрих звичаїв, належно ша­нувати високу гідність найяснішого гетьмана, виявляти йому відповідні його високому становищу почесті і вірний послух, — так і ясновель­можному гетьманові зі свого боку пристало також мати їх за побра­тимів, а не за слуг, не вважати їх своїми власними підручними та не примушувати зумисне для приниження їхньої гідності ганебно і него­же вистоювати у своїй присутності, за винятком тих випадків, коли вимагатимуть обставини.

Якщо б провинився хто з генеральних старшин, полковників, гене­ральних радників, значних товаришів чи інших урядовців, а понадто з рядових козаків, — чи то образивши проти звичаю гетьманську честь якимось зухвальством, чи виявившись винним у якомусь інакшому пе-реступі, — то ясновельможний гетьман не повинен карати того вину­ватця за такі провини засобами своєї влади чи особисто призначати йому кару.

Така справа — кримінальна чи якась інша — має бути передана на розгляд Генерального суду.

Що стосується усіх військових справ, то їх мають доносити ясновель­можному гетьманові саме вищезгадані генеральні старшини, які постій­но перебувають при боці гетьмана — котрі справи до чиїх обов\'язків та уряду належатимуть, — а також особисто отримувати від нього рішен­ня. В жодному разі не використовувати для цього дворових слуг гетьма­нових, котрі не повинні втручатися до жодних військових справ, нарад і доповідей, ані залучатися до пересилання військової кореспонденції, навіть незначної.

Як відомо, у Війську Запорозькому споконвік постійно були гене­ральні підскарбії, котрі завідували військовою скарбницею, млинами, усіма військовими доходами і повітовими виплатами та давали усьо­му лад з волі й схвалення гетьмана. Отож і тепер встановлюємо за за­гальним схваленням такий порядок і затверджуємо ж непорушний закон, щоб у нашій Вітчизні, дай-то, Боже, визволеній з московського ярма, за рішенням гетьмановим і згодою загалу був обраний генераль­ний підскарбій — чоловік значний і заслужений, маєтний і порядний, який би сумлінно опікувався з відома гетьманового військовою скарб­ницею, пильнував млинів і доходів та обертав їх на громадські потре­би, а не на власний зиск. Сам же ясновельможний гетьман не повинен мати жодного права і не зазіхати ані на військовий скарб, ані на над­ходження до військової скарбниці; не обертати їх на власну користь, а вдовольнитися власними чиншами і доходами, передбаченими для гетьманської особи й булави. Це — індукти з Шептаківської сотні, з Гадяцького полку, з маєтків Почепівських і Оболонських та інші до­ходи, які здавен-давна ухвалено виділити для гетьманської посади. Понадто ясновельможний гетьман не має права ані самовладно при­власнювати собі громадських маєтностей і угідь Війська Запорозько­го, ані розподіляти їх під яким не було б претекстом іншим людям, менш заслуженим перед Вітчизною, а найпаче ченцям, священикам, бездітним вдовам, дрібним посполитим і військовим урядовцям, осо­бистим слугам дворакам та приватним особам.

Очевидно, що генеральний підскарбій повинен обиратися як підруч­ний гетьмана і бути там присутнім, де постійно перебуватиме гетьмансь­ка резиденція. Крім того, у кожному полку необхідно обрати загаль­ною ухвалою полковника і старшини обох станів — козаків і посполи­тих — по два підскарбії, теж заприсяжених, з визначніших маєтних людей. Вони повинні відати полковими і цивільними прибутками і посполитими податками, заопікуватися ними і видатками та щороку звітуватись про свою діяльність.

До обов\'язків отих полкових підскарбіїв, підлеглих безпосередньо генеральному підскарбієві, входить нагляд у їхніх полках за належни­ми до військової скарбниці прибутками, збір їх і передання до рук гене­рального підскарбія. Панам полковникам рівно ж не пристало бути причетними до полкових коштів, а мусять удовольнятися доходами і пільгами своїх посад.

Через те що ясновельможний гетьман повинен з обов\'язку свого уря­ду провадити і достерігати ладу у Вітчизні та Війську Запорозькому, то передовсім він має недремно пильнувати і докладати особливого ста­рання, щоб простим козакам і посполитим не чинилось надмірних утисків, спустошливих поборів і здирств. Ті надужиття спонукають люд покидати обжиті місця і пускатися у чужі краї, аби пошукати собі поза межами вітцівської землі життя без тих прикрощів — догіднішого, відраднішого і спокійнішого.

Тому постановляємо, щоб панове полковники, сотники, отамани та інші військові і посполиті урядовці більше не наважувалися вико­нувати панщин та інших приватних робіт силами козаків і посполи­тих, а надто якщо ті люди не є їхніми безпосередніми підлеглими ані слугами: не посилати на сінокіс ані на жнива, не силувати гатити греблі, не чинити над ними насильства захопленням грунтів чи примусом до невигідного їх продажу і не конфісковувати за леда-яку провину усе майно — рухоме і нерухоме. Також не залучати ремісників без оплати до виконання панам урядовцям домашніх робіт, а козаків не увільня­ти від служби заради приватних доручень. Ясновельможний гетьман повинен усією повнотою влади викорінювати надужиття і сам того остерігатися і не чинити, щоб не давати прикладу для наслідування іншим.

Усе те лихо — утиски і грабунок бідного посполитого люду — коре­ниться у честолюбстві захланних хабародавців. Не маючи на те прав ані заслуг, а лише ненатлі бувши жадобою власного зиску, вони заходяться купувати військові і посполиті посади, здобуваючи гетьманську при­хильність принадами хабарів, і таким робом допинаються поза вільни­ми виборами проти права і слушності до найвищих гідностей — пол­ковничої булави й інших посад. Тому суворо постановляємо, щоб ясно­вельможний гетьман не лакомився на жодні подарунки чи обіцянки і нікому не доручав полковничої булави чи інших військових і посполи­тих посад з огляду на особисті стосунки та щоб силоміць на ті посади нікого не нав\'язував.

Військові і посполиті урядовці, а надто полковники, неодмінно мають обиратися на виборах свобідним голосуванням і волевиявлен­ням, а по виборах затверджуватися владою гетьмана, проте вибори таких урядовців повинні проводитися виключно зі згоди гетьмана. Такого ж порядку належить дотримуватися і полковникам: не оби­рати сотників чи інших урядовців за хабарі чи на основі особистої прихильності, нехтуючи вільним голосуванням усієї сотні, а також не усувати їх з посад внаслідок особистих незгод.

// Історія української Конституції \\ упоряд. А.Г. Слюсаренко , М.В. Томенко.- К., 1997. - С. 31-46.

Завдання до документу:

1.Схематично визначить державний устрій України згідно із зазначеним документом?

2. Яка посадова особа чи установа розглядає кримінальні справи?Наведіть приклади із документу.

3. Наведіть приклади за документом захисту посполитих і рядових козаків від старшини та інших посадових осіб.