Ліквідація російським царизмом автономії Гетьманщини
Ліквідаця російським царизмом автономії Гетьманщини.
У другій половині ХУІІІ ст.. Катерина ІІ продовжила справу Петра І: розбудову Російської імперії. І на цьому шляху не залишалось місця для автономії українських земель, що мали своєрідний адміністративно- територіальний поділ, не зовсім ще на той час втратили демократичні елементи механізму формування та функціонування органів влади.
10 листопада 1764 р. Катерина ІІ наказала гетьману Кирилі Розумовському, якого 1750 року з дозволу Єлизавети Петрівни було обрано на Лівобережжі,“добровільно” піти у відставку. Однією із причин такого рішення імператриці було намагання останнього українського гетьмана перетворити гетьманство у родову спадщину..
Щоб не допустити смути і заспокоїти жителів Г етьманщини, Катерина ІІ видала “Маніфест до малоросійського народу”, за яким для управління краєм утворювалася друга Малоросійська колегія (1764-1782 рр.), до якої входили чотири українці і чотири росіяни. Президента і прокурора колегії мали призначати лише з росіян. Повноваження першого президента покладались на генерал-губернатора Малоросії графа Петра Рум’янцева. Серед помітних справ колегії варто назвати “Генеральний опис Малоросії”, який здійснювався в 1765 - 1769 роках. Описували майно України під претекстом покращення становища народу, а насправді щоб посилити податкову політику, унормувати привілейований стан старшини, узаконити кріпосне гноблення селян. Загалом, ця колегія зробила багато чого для поступової та остаточної інкорпорації Гетьманщини до імперської російської системи.
Дуже важливим кроком на шляху ліквідації автономії українських земель була ліквідація Запорізької Січі, військового оплоту нації. Ще в середині ХУІІІ ст. царський уряд переходить до рішучих дій щодо обмеження тут самоврядування. Автономне існування запорізького козацтва в соціально-економічному (в період значного підвищення на світовому ринку попиту на зернові культури великі території плодючої землі на півдні належали Запорізькому війську!) та політичному (Січ з її демократичними традиціями не вписувалась у структуру самодержавної Росії) плані дедалі більше ставало явищем несумісним з російським абсолютизмом. Але боротьба Росії із Османською імперією за чорноморське узбережжя дещо подовжила термін співіснування Росії та Січі.
І лише після завершення російсько-турецької війни 1769 - 1774 рр. Запоріжжя втратило своє значення як стратегічний форпост проти турецької та кримсько -татарської агресії. 1775 р. Запорізьку Січ було ліквідовано де - факто і де - юре. У травні її знищили російську війська, а в серпні Катерина ІІ підписала маніфест про її ліквідацію, заборонивши навіть саму назву «запорізький козак», а територія Січі була приєднана до Новоросійської губернії..У 1781 р. царським указом Гетьманщина як адміністративна одиниця імперії ліквідовувалася, а на її території утворювалися три намісництва - Київське, Чернігівське та Новгород-Сіверське. В 1783 році указами імператриці закріпачувалися селяни Лівобережжя та Слобожанщини і ліквідовувався полковий та сотенний поділ намісництв. Старшинську владу замінили російською губернською і повітовою адміністрацією. Козацькі клейноди вивезли у Санкт- Петербург. У 1785 р. “Жалуваною грамотою” імператриці українська шляхта і козацька старшина зрівнялися в правах і привілеях з російським дворянством.
ВИСНОВКИ З ПЕРШОГО ПИТАННЯ
Таким чином, бачимо, що протягом другої половині ХУІІІ ст. російською владою було уніфіковано систему управління та адміністративно - територіального поділу Гетьманщини, ліквідовано національні збройні сили українців, «приручено» українську еліту, що і призвело в результаті до повної ліквідації автономії українських земель у складі Російської імперії.
2.