ФОРМУВАННЯ НАЦІОНАЛЬНОГО СВІТОГЛЯДУ ТА ПОЛІТИЧНОЇ ЕЛІТИ ЗАХІДНО-УКРАЇНСЬКОЇ НАРОДНОЇ РЕСПУБЛІКИ
Андрій Федорович Коваль
кандидат юридичних наук, доцент кафедриісторії держави, права та політико-правових учень Львівського національного університету імені Івана Франка (м. Львів)
Новітня історія культурного формування народів і утворення ними власної національної держави є феноменальним явищем у світі.
Складною і, водночас, надзвичайно цікавою є історія формування українського народу як культурної спільноти, яка об'єднана спільною мовою, традиціями, культурою та правом. Зважаючи на те, що перші могутні середньовічні держави слов’ян-українців - Київська-Русь та Галицько-Волинська держава, в силу об’єктивних історичних процесів припинили своє існування, значний період на етнічній території слов’ян-українців політично панували (управляли) різні сусідні держави. Весь час з моменту втрати своєї державності корінне населення зберігало та розвивало свою особливу культуру, звичаєве право та організацію побуту. З моменту зародження козацтва у народі формується відчуття особистої свободи та прагнення до самоорганізації суспільства на демократичних принципах. Утворення Запорізької Січі та Гетьманщини є унікальним суспільно-політичним явищем середньовічної Європи, які стали основою відновлення та формування власних органів управління та утворення військово- політичної організації, яка поступово набуває ознак держави та стає повноцінним учасником європейського політичного життя. Періоди формування Запорізької Січі та Гетьманщини були для українців важливими етапами національного усвідомлення своєї культурної ідентифікації. Особливо важким та доленосним для козаків-українців був період кінця XVII - поч. XVIII століття. Втративши контроль над територією Гетьманщини після перемоги Петра І під Полтавою, цінним для всього українського народу є створений у 1710 р. гетьманом Пилипом Орликом конституційний проект «Договори і Постановлення Прав і вольностей Війська Запорозького між Ясновельможним паном Пилипом Орликом, новообраним гетьманом Війська Запорозького, і між генеральною старшиною, полковниками, а також названим Військом Запорозьким», який за змістом випереджав ідеї французьких та англійських мислителів - засновників нових концепцій суспільного договору, розподілу влад, права народу на обрання та зміну влади, державного та народного суверенітету тощо.Історично унікальним є процес зародження нової та новітньої української культури, в тому числі мови, письма, лексики тощо, яка синхронно формувалась у народі, територія якого штучно була розділена між декількома державами. Саме культурна самобутність українців, яка чітко відрізнялась від культури сусідніх народів стала основою формування українців як етнічної групи, яка історично довела своє корінне право на створення власної держави.
Розуміючи історію Нового Часу (часу просвітництва, часу переосмислення попередньої епохи життя суспільства, а також появи нових моделей співжиття людей у державі, нових моделей розуміння права тощо) можна стверджувати, що такі ідейні «рушії» суспільства були незворотнім процесом відмови всіма європейськими державами від класової моделі суспільства та перетворення його на національні держави, основою діяльності яких є народ, який бере участь у виборах найвищих державних органів, залишаючи за собою право на їх відкликання.
Для кращого розуміння основи виникнення та поширення серед українців ідеї створення власної національної держави, автор пропонує враховувати суспільно-політичне становище українців в Австрійській монархії, значення появи важливих громадських, культурно- просвітницьких організацій, просвітницької ролі українців-науковців Львівського університету, Наукового товариства імені Шевченка, їхніх ідей, викладених у правових періодичних виданнях, а також процесів формування нової політичної свідомості в політичної еліти українців, які брали активну участь в роботі Галицького крайового сейму, а також у парламенті Австро-Угорщини. Лише належним чином усвідомивши процеси, які змінювали свідомість українців у ХІХ ст. - на поч. ХХ ст., можемо з впевненістю доводити, що утворення Західно-Української Народної Республіки не є випадковим явищем, а, навпаки, є усвідомленим кроком політичного, культурного, економічного та національного розвитку як української еліти, так і більшості українського народу, який проживав на території Австро- Угорської імперії до часу її політичного розпаду.
Важливими для оцінки формування ідей українців є праці, зокрема: Чорновол І. «Українська фракція Галицького крайового сейму 1861 - 1901 рр.: нарис з історії українського парламентаризму» та «199 депутатів Галицького сейму»; Ковалюк Р. «Український студентський рух на західних землях. ХІХ-ХХ ст.»; Лозинський М. «Галичина в рр. 1918-1920» ; Пашук А.І. «Соціологічні та суспільно- політичні погляди С. Подолинського»; Радько П.Г. «Національні традиції державотворення в українській історіографії та політичній літературі XIX-XX століть: концепції, ідеї, реалії»; «Русалка Дністрова»: документи і матеріали; «Руська Трійця» в історії суспільно- політичного руху і культури України; Скакун О.Ф. «Политическая й правовая мысль на Украине (1861-1917)»; Сокуренко В.Г. «Демократические учения о государстве и праве на Украине во второй половине XIX века»; Яртись А. «Українська національна ідея в науково-теоретичній спадщині Юліана Бачинського».
Узагальнюючи вищевказані праці, виділяємо те, що у Галичині особливим етапом українського національного відродження був період з 30-х років ХІХ ст., коли з’являється перша національна громадська організація Маркіяна Шашкевича, Івана Вагилевича та Якова Головацького, - «Руська Трійця» та її національно-просвітницький альманах, - «Русалка Дністрова». У праці «Руська трійця» в історії суспільно-політичного руху і культури України» (1987) [3], видання якої було присвячене 150-річчю виходу у світ альманаху «Русалка Дністрова», авторський колектив у складі Горинь В. І., Купчинський О. А., Стеблій І. Ф., Гринів Є. А., Гринчишин Д. Г та інші, розкрито реалії суспільно-політичного руху у східній Галичині, зокрема, поширення ідей Просвітництва та формування нових тенденцій для зародження і утвердження нових демократичних цінностей у житті українського народу.
Важливим етапом формування національного світогляду українців у Галичині є зародження і розвиток українських політичних партій на західноукраїнських землях. Наприкінці 70-х років Юліан Романчук став одним з лідерів українського національного політичного руху.
У 1879 р. він засновує політичний часопис «Батьківщина» (основний девіз видання - «Праця для українського народу та згода і єдність всіх українців»), його додаток «Руський правотар народний» (юридичний довідник для населення).З 1880 р. відомий український адвокат Володимир Барвінський починає друкувати газету «Діло» (видавалась до 1939 року), яка стала інформаційним центром народовського руху і офіційним органом народовської партії. З 1885 року створюється Народна Рада як орган політичного керівництва народовців, яку очолив перший професор- правник Львівського університету Олександр Огоновський, а після його смерті у 1892 р. - Юліан Романчук. Поступово народовці перетворюються в українську парламентську організацію.
У жовтні 1890 р. у Львові була заснована Русько-Українська Радикальна партія, яка мала загальнонародний, соборницький, всеукраїнський характер, бо прагнула об'єднати увесь український народ: українців Галичини (русинів) та українців наддніпрянської України. Її засновниками та діячами були Іван Франко, Михайло Павлик, Роман Яросевич, Северин Данилович та інші. Ідейним керівником партії, який мав на неї колосальний вплив, був Михайло Драгоманов. Фактично з діяльністю Русько-Української Радикальної партії починається реалізація ідеї державної самостійності України.
Згодом з'являється Національно-Демократичне Сторонництво (Українська Національно-Демократична партія; з грудня 1899 р. - Українське Національно-Демократичне об'єднання (УНДО)). У програмі партії зазначалося про необхідність підтримки прагнень певних політичних сил у Російській імперії до її федералізації. Партія відстоювала ідею державницької самостійності України.
Крім вищевказаних партій, на початку ХХ ст. українці мали право обирати у представницькі органи своїх представників від різних партій, зокрема, від трудової, соціал-демократичної чи християнсько- суспільної партій.
Процесом формування політичної та правової свідомості українців невід'ємно пов'язаний з розвитком української юридичної науки та освіти у Львівському університеті.
Творчість та наукові виклади Олександра Огоновського, Петра Стебельського та Станіслава Дністрянського є надзвичайно важливим досягненням українців. Важливим у цей час є також діяльність правничої комісії Наукового Товариства ім. Шевченка. «Збірник Правничої комісії», «Правнича Бібліотека», українські правничі періодичні видання: «Часопись Правнича», «Часопись Правнича і Економічна», «Правничий Вісник», а також діяльність новостворених українських правничих організацій і товариств: «Кружок Правничий», «Товариство Українських Правників», які реалізовують функцію правового всеобучу серед українців та інших народів Австро-Угорщини. Особливою та цінною у той час була діяльність Костя Левицького, Євгена Олесницького та інших вагомих українських діячів.Зважаючи на те, що кожна ідея втілюється у життя через дії певних осіб, автор звертає увагу на діяльність відомих представників українського народу, які ще задовго до утворення ЗУНР здійснювали реальну просвітницьку, громадську, наукову та політичну діяльність і за це отримали законне право управління новоствореною українською національною державою - ЗУНР. Так, серед близько двохсот депутатів за весь час існування Галицького крайового сейму, Ваньо Теодор, Куровець Іван, Макух Іван, Перфецький Роман та деякі інші продовжили свою активну діяльність на урядових посадах ЗУНР. Також активними учасниками по утворенню та діяльності новоствореної ЗУНР були і колишні посли до парламенту Австро-Угорщини (у Відні), а саме Сидір Голубович, Станіслав Дністрянський, Кость Левицький, Евген Петрушевич, Володимир Сінгалевич, Степан Смаль-Стоцький, Кирило Трильовський, Лонгин Цегельський та деякі інші. Надзвичайно значимими є суспільно-політична місія Андрея Шептицького, Олександра Барвінського та Івана Горбачевського як представників більшості Палати панів Райхсрату.
18-19 жовтня 1918 р. в приміщенні Народного Дому у Львові відбулась Конституанта (Конституційні Збори) близько 500 українців, а саме депутатів обох палат австрійського парламенту та крайових Сеймів Галичини і Буковини, представників українських політичних партій, студентства та єпископату УГКЦ.
На з'їзді було обрано представницький орган українського народу - Українську Національну Раду (УНРаду), ухвалено її статут та затверджено президію, головою президії (президентом) обрано Євгена Петрушевича. До складу УНРади увійшли Кость Левицький, Сидір Голубович, Лонгин Цегельський, Василь Стефаник, Осип Назарук, Василь Панейко, Мирон Кордуба, Степан Томашівський, Станіслав Дністрянський, Кирило Студинський, митрополит Андрей Шептицький, єпископи Григорій Хомишин і Йосафат Коциловський та інші.Література:
1. БачинськийЮ. Україна irredenta. К.: Основні цінності, 2003. - 176 с.
2. Василенко Н. П. Конституция Филиппа Орлика. Київ, Академічна юридична думка 1998.
3. Відозва Української Національної Ради від 1 листопада 1918 року / Сайт Верховна Рада України 1994-2018 - Режим доступу: http://zakon.rada. gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=n0008300-18
4. Головацький Я. Становище русинів у Галичині 25 червня 1846 р. (витяг із статті) - Режим доступу: http://ua-kobzar.livejournal.com/214577. html
5. Західно-українська народна республіка. 1918-1923. Уряди. Постаті / Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича; гол. ред. Ярослав Ісаєвич; упоряд.: Микола Литвин, Іван Патер, Ігор Соляр. - Львів. 2009. - 350 с.
6. Історія русів / ред. і вступна ст. Олександра Оглоблина; пер. В.Давиденка; обкл. Якова Гніздовського. - Нью-Йорк: Вісник ООЧСУ 1956. - 346 с.
7. КовалюкР. Український студентський рух на західних землях. ХІХ- ХХ ст. / Р. Ковалюк. Львів, Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України, 2001. - 420 с.
8. Левицький К. Історія політичної думки галицьких українців. 18481914. На підставі споминів і документів. Кость Левицький. Львів: Накладом власним з друкарні оо. Василіян у Жовкві, 1926, Ч. 1-2. - 736 с., ІХ с.
9. Левицький К. Українські посли. Сильвети наших давніх послів і політичних діячів. 1907-1914 рр. Львів: Видавнича спілка «Діло», 1937. Ч. 2. - 109 с.
10. Литвин М. Р. Західноукраїнська Народна Республіка - українська держава / Сайт Інституту енциклопедичних досліджень НАН України; Режим доступу: http://esu.com.ua/search_articles.php?id=16406
11. Лозинський М. Галичина в рр. 1918-1920. Нью-Йорк : Червона Калина, 1970. - 228 с.
12. Охримович Ю. Ю. Розвиток української національно-політичної думки: (від початку ХІХ століття до Михайла Драгоманова). Нью-Йорк: Видавництво Чарторийських, 1965. - 120 с.
13. «Русалка Дністрова»: документи і матеріали/упорядники: Ф. І. Стеблій [та ін.]; Академія наук Української РСР, Інститут суспільних наук, Центральний державний історичний архів УРСР у Львові. Київ: Наукова думка, 1989. 542 с.
14. «Руська Трійця» в історії суспільно-політичного руху і культури України / [В. І. Горинь та ін.; відповідальний редактор Ф. І. Стеблій] - Академія наук Української РСР, Інститут суспільних наук. Київ: Наукова думка, 1987. - 337с.
15. Старух Я. Тисяча років життя й боротьби Українського Народу: Короткий нарис історії України. Ляйпціг, 1941. - 232 с.
16. Чорновол І. 199 депутатів Галицького сейму. Львів: Тріада плюс, 2010. - 224 с.