Деякі аспекти уніфікаціїї органів влади й управління

Повноваження генерал-губернатора закріплені Загальною інструкцією генерал-губернаторам Росії. Але київський генерал-губернатор, або «головний начальник Південно-Західного краю», мав значно ширші повноваження, про що свідчить хоча б такий факт.

Генерал-губернатор виступав інструментом уніфікаторської

(колоніальної) політики Російської імперії на українських землях. Задля доведення даної тези можна навести наступні дані :

- з 1888р. до його обов’язків додали необхідність «вживати заходів до заміщення посад у Південно-Західному краї особами російського походження»;

- до компетенції г - г входило й керівництво церковними справами, що мало політичний зміст. Так, тільки з його дозволу римо-католики могли засновувати нові костьоли, олтарі, каплиці. Без його дозволу не могли призначати ксьондзів на приходські посади. Г - г міг відлучати їх від посад, переміщувати, накладати грошові стягнення «за невиконання вимог... громадської влади»;

- відігравав важливу роль у забезпеченні домінуючих позицій російського дворянства. Так, він слідкували за виконанням законів від 10.06.1864 р. та 10.12.1865 р. про заборону придбання маєтку у 9 західних губерніях полякам та євреям;

- на Правобережній Україні займався реалізацією селянської реформи, відмінної у даному регіоні від загальноросійської;

- здійснював русифікаторську політику, що полягало у такому. За «конфіденційним » циркуляром міністра внутрішніх справ від 16.10.1881 р. лише з дозволу г - г могло влаштовуватися «публичное исполнение разных сценических представлений, декламации и пения на малороссийском наречии и вообще не на русском языке».

Губернатор в цілому був ключовою фігурою у місцевому управлінні. Це доводить характеристика його функцій. Спочатку вони були обмежені буржуазно-демократичними реформами 60-70-х рр.. (відділення суду від адміністрації, створення земств та введення міського самоврядування), але внаслідок контр реформ 90-х рр. губернаторам були надані такі повноваження, яких вони не мали навіть у дореформений період. Нарощувались карально- поліцейські функції. Це полягало у наступному :

1. 1866 р. вони дістали право вимагати виконання своїх «законних вимог» від усіх службовців, незважаючи на службову підлеглість, старшинство за посадою, чин, а також - право ревізувати усі цивільні установи губерній, незалежно від відомства;

2. З 1876 р. губернатори видають «для правильного виконання узаконень про благочиння і безпеку» так звані «обов’язкові постанови» : про заборону зборів, закриття органів преси;

3. Згідно з Положення про заходи з охорони державного порядку і громадського спокою від 14.08.1881 р. у разі введення режиму посиленої охорони губернатор мав право закривати будь-які заклади, арештовувати до трьох місяців, штрафувати до 500 крб. винних у порушені «обов’язкових постанов», висилати «підозрілих» осіб за межі губерній. За поданням губернатора Особлива нарада при МВС могла засудити до адмінзаслання до 5 років осіб, «шкідливих для державного та громадського спокою»;

4. під час судової контр реформи 1889 р. губернатор набув права впливати на суди. Зокрема, переглядав списки осіб, які висувалися на обрання їх мировими ссудями, списки присяжних засідателів. Також губернатор стає головою адміністративно-судової установи - губернського присутствія;

5. Земське положення 1890 р., Міське положення 1892р. поставили під жорсткий губернаторський контроль органи самоврядування.

В умовах широкої, часто недостатньо визначеної компетенції губернатора, слабкого контролю за їхньою діяльністю, суб’єктивності призначення стан справ у губерніях багато в чому визначався особистісними, діловими якостями, рівнем загальної культури, політичними симпатіями губернаторів. При цьому заради справедливості слід зазначити, що у другій половині ХІХ ст.. зріс освітній ценз губернаторів : дві третини із них мали вищу освіту.

ВИСНОВКИ З ТРЕТЬОГО ПИТАННЯ

Український вчений Грицак В.М. (Губернатор в державному механізмі Російської імперії другої половини ХІХ ст.- Х., 2003,написана на матеріалах Харківської губернії) зазначає, що характерною особливістю губернаторського управління в др..част. ХІХ - поч..ХХ ст. було те, що вплив губернаторської влади на місцеві органи здійснювався не стільки шляхом прямого підпорядкування, як через головування губернатора та участі в роботі губернських присутствій, комітетів, комісій; через загальний нагляд за діяльністю місцевих органів різних відомств та органів місцевого самоврядування; через участь у підборі та розміщенні кадрів чиновників.

4.