14.1. Здійснення основних видів операцій банків з купівлі-продажу іноземної валюти

конверсійними операціями є поточні операції. У світовій практиці існують своєрідні «звичаї» спот-ринку, не зафіксовані у спеціальних міжнародних конвенціях чи міждержавних угодах, але їх беззастережно виконують усі учасники цього ринку, а саме:

здійснення платежів протягом двох робочих банківських днів без нарахування відсоткової ставки на суму поставленої валюти;

операції здійснюються переважно на базі комп\'ютерної торгівлі з підтвердженням електронними повідомленнями (авізо) протягом наступного робочого дня;

існування обов\'язкових валютних курсів: якщо дилер великого банку цікавиться котируванням іншого банку, то повідомлені йому валютні курси є обов\'язковими для виконання операції з купівлі-продажу валюти.

При укладанні угоди цього виду обов\'язково враховуються робочі дні у країнах валют, з якими укладаються угоди, тобто якщо наступний день за датою угоди є неробочим для однієї валюти, то термін поставки валюти збільшується на один день.

Водночас традиційно базовою валютною операцією залишається угода спот і базовим курсом - курс спот.

Форвардні валютні операції. Серед строкових конверсійних операцій комерційних банків одним з найпоширеніших різновидів є форвардні угоди (forward contract), які дають змогу обмінну валютну операцію на даний момент часу з постачанням валюти у майбутньому за обмінним курсом, обумовленим на дату укладення угоди. Ринок форвардних валютних контрактів є невід\'ємною складовою світового валютного ринку від початку 80-х рр. ХХ ст. Уперше такі угоди почали використовувати лондонські банки в міжбанківських операціях з євровалютами. У серпні 1985 р. Асоціація британських банків (ВВА) вже видала правила щодо регулювання угод на міжбанківському валютному ринку (FRABBA terms), якими дотепер керуються банки при укладенні форвардних контрактів.

Основа будь-якої форвардної угоди - це договір купівлі-продажу іноземної валюти протягом певного періоду або на певну дату в майбутньому за обмінним курсом, обумовленим на дату укладення угоди. У сучасній практиці форвардні контракти є терміновими контрактами міжбанківського валютного ринку. Терміни таких угод стандартизовані та, як правило, не перевищують 12 місяців; найбільш поширеними є угоди на 1, 2, 3, 6, 9 і 12 місяців (прямі дати). Оскільки форвардний ринок є міжбанківським, останнім часом банки, крім стандартних термінів, самостійно використовують так звані короткі дати - short dates (до одного місяця) і ламані дати - broken dates (понад місяць), що не збігаються зі стандартними термінами. Характерними рисами форвардних валютних операцій є те, що вони здійснюються на міжбанківському (позабіржовому) ринку, умови такого контракту не є чітко формалізованими і визначаються сторонами доволі довільно.

Порівнюючи форвардні угоди з іншими строковими операціями, потрібно наголосити, що вони є твердими, тобто обов\'язковими для виконання (на відміну від ф\'ючерсів та опціонів) і укладаються переважно з метою реальної купівлі або продажу валюти. Найбільшого поширення використання таких угод набуло у страхуванні незабезпечених відкритих валютних позицій, але у світовій практиці вони часто застосовуються банками зі спекулятивною метою.

Специфіка форвардного ринку пов\'язана з тим, що форвардні валютні курси, на відміну від інших видів угод, безпосередньо не фіксуються, а розраховуються. Маркет-мейкери та професійні банківські дилери оперують показниками, вираженими у вигляді десятитисячної частини валютного курсу, що відображають різницю між курсом «спот» і курсом «форвард». Ці показники називають форвардною маржею (спред, пункти, піпи), й на практиці здійснюється котирування не курсів, а відповідних різниць. Ці пункти безпосередньо залежать від різниці між процентними ставками, що виплачуються у відповідних валютах за депозитами. Таку різницю економісти також називають процентним диференціалом.

Серед валютних дилерів існує точка зору, згідно з якою форвардний курс відображає сподівання учасників ринку щодо майбутнього курсу і є індикатором значення курсу спот через визначений проміжок часу. Форвардний валютний курс розраховується на момент укладення угоди й складається з поточного курсу (спот-курсу) та форвардної маржі, яка може бути у вигляді премії або знижки (дисконту).

Якщо ж форвардний курс валюти вищий від поточного, то для його визначення до спот-курсу додається форвардна премія. Якщо ж форвардний курс нижчий від поточного, то він визначається відніманням від значення спот-курсу форвардної знижки (дисконту). До головних причин котирування премій та знижок, а не форвардних курсів належать такі:

форвардні спреди можуть тривалий час залишатись незмінними, тоді як курси «спот» постійно змінюються, тому в розрахунки форвардних курсів треба вносити значно більше змін;

форвардні угоди укладаються на різні терміни, тому значно простіше користуватися спредами, ніж постійно визначати форвардні курси;

нетто-позиції банку щодо строкових валютних операцій ведуться різними торговцями, на відміну від нетто-позиції банку з умовами «спот»;

• форвардні пункти є наслідком різниці у відсоткових ставках, але оскільки відсоткові ставки визначаються не так швидко, як спот-курси, то більш доцільно проводити котирування саме форвардних пунктів.

Курси «форвард» відрізняються від курсів «спот» значно більшим абсолютним значенням показника маржі - різниці між курсом продажу і курсом купівлі.

У професійній термінології для визначення форвардного курсу використовують курс «аутрайт» (outright). Це означає, що покупець хоче у майбутньому купити певну суму валюти (або продавець - продати) без проведення додаткових операцій чи укладення додаткових угод. Цей термін використовується з метою уникнення плутанини в розумінні умов форвардної операції, коли йдеться про одну просту форвардну операцію на відміну від складнішої комбінації, пов\'язаної з одночасним здійсненням строкової та поточної операції (операції «своп»). Показник розміру форвардної премії (П) чи дисконту Д можна подати у вигляді формули. Для розрахунку премії чи дисконту за визначення курсу «аутрайт» на купівлю валюти вона буде такою:

К • (С - С ) • Т

ту / т~г\\ с.куп. V д.в. кр.б. /

(Д)куп~ 360 • 100+(СкрбГ Т) \'

де ПД)куп. - премія (або дисконт) для форвардного курсу купівлі певної валюти;

Кс.куп. - спот-курс купівлі певної валюти;

Сд.в. - відсоткова ставка за міжбанківськими депозитами для валюти котирування;

Скрб. - відсоткова ставка за міжбанківськими кредитами для базової валюти (база котирування);

Т - термін у днях, на який розраховується форвардний курс.

П (Д)

_ Кс.пр. • (Скр.в. Сд.б.) • Т

пр¦ _ 360 • 100 + (Сдб • Т)

де П(Д)пр. - премія (або дисконт) для форвардного курсу на продаж певної валюти;

Премію (дисконт) валютного курсу «аутрайт» на продаж валюти можна розрахувати за формулою:

Кс.пр. - спот-курс продажу певної валюти;

Сдв. - відсоткова ставка за міжбанківськими депозитами для базової валюти;

Скрв. - відсоткова ставка за міжбанківськими кредитами для цієї валюти.

Тоді курс «аутрайт» на купівлю чи продаж валюти можна визначити

так:

Кф. куп. = Кс.куп. + П (- Д X

де Кфкуп.

Кс.куп. - спот-курс на купівлю валюти;

П - премія;

Д - дисконт.

Кф.прод. = Кс.прод. + П (—Д

де Кф.прод. - курс «аутрайт» на продаж валюти;

Кс.прод. - спот-курс на продаж валюти.

У світовій практиці для визначення показників форвардної маржі найчастіше використовують ставки ЛІБОР і ЛІБІД для відповідних валют або відсоткові ставки за євровалютами. Використовуючи відсоткові ставки внутрішнього ринку, слід мати на увазі, що вони можуть суттєво відрізнятись від відповідних ставок євроринку. Внутрішні ставки залежать від багатьох чинників, серед яких слід назвати й систему валютного регулювання. В умовах значного припливу іноземних капіталів відсоткові ставки на національних грошово-кредитних ринках можуть штучно занижуватись, а в умовах відпливу капіталів, крім введення обмежень на вивіз капіталу, відсоткові ставки можуть бути значно завищені. Варто також зазначити, що різниця у відсоткових ставках, використовувана для розрахунків форвардного курсу, є хоч і найголовнішим чинником курсоутворення, але все ж не єдиним. Дуже часто, особливо на розрахунки курсу «аутрайт» на період 6-12 місяців, можуть суттєво впливати й інші чинники, зокрема ті, які формують рівень і динаміку спот-курсу.

Останнім часом з\'явилися нові форми та модифікації форвардних угод, зокрема:

продовження терміну форвардної угоди;

використання форвардних опціонів з відкритим терміном виконання;

використання форвардних опціонів з перехресними датами;

використання валютних контокорентів;

укладення непрямих форвардних угод;

забезпечення валютного покриття;

самостійне створення «форварда»;

використання форвардних контрактів із опціоном анулювання (FOX);

використання угод про форвардну відсоткову ставку та ін.

Валютні «свопи». На початку 80-х рр. ХХ ст. набуло значного

поширення використання валютних «свопів», що зумовлювалось декількома чинниками. Зокрема, політика багатьох центральних банків змусила комерційні банки здійснювати фінансування активів з «плаваючою» відсотковою ставкою зобов\'язаннями теж із «плаваючою» відсотковою ставкою, а не за рахунок короткострокових депозитів.

На відміну від інших операцій, що швидко виникли і розвинулись, угоди «своп» не стали результатом пристосування до якоїсь окремої зміни умов обігу. Нагромадивши у собі певний потенціал досвіду залучення та інвестування коштів, страхування ризиків, які при цьому виникали, угоди «своп» продемонстрували фактом поширення здатності фінансового ринку до якісних перетворень механізму свого функціонування. Саме ця риса угод «своп» забезпечила їм безпрецедентне зростання обсягів протягом останніх 15-20 років. Зауважимо, що комерційні банки використовують валютні «свопи» насамперед з метою:

забезпечення фінансування довгострокових зобов\'язань в іноземній валюті;

хеджування довгострокового валютного ризику;

зміни валюти, в якій надходять прибутки від інвестицій, на іншу за вибором інвестора;

забезпечення конвертації експортованого капіталу в іншу валюту.

Технічно хеджування валютних і фінансових ризиків з допомогою

валютних «свопів» здійснюється через фіксацію валютного курсу на майбутній період та організацію зустрічних грошових потоків. Серед головних переваг у використанні угод «своп» перед чистими форвардними угодами можна виділити такі:

за здійснення валютного «свопу» завдяки обміну відсотковими (компенсаційними) виплатами значно зменшується валютний ризик, оскільки він розподіляється між учасниками угоди;

використання «свопів» дає змогу забезпечити хеджування довгострокових операційних та економічних ризиків;

під кутом зору бухгалтерського обліку валютні «свопи» класифікують як позабалансовий інструмент, тобто вони не відображаються у балансі та на рахунку прибутків і збитків, що дає певні технічні переваги.

Усі валютні операції типу «своп» доцільно класифікувати залежно від процентних ставок, що використовуються при цій угоді:

«свопи» з фіксованими ставками, які є комбінацією конверсійних угод з різними датами валютування (більш відомі як валютні «свопи» - currency swap, які здебільшого використовуються на ринку Forex);

«свопи» з плаваючими процентними ставками (процентні або валютно-процентні «свопи»), що є обміном активами чи зобов\'язаннями (вираженими в одній або різних валютах). Вони використовуються здебільшого на ринку капіталів.

У зарубіжній банківській практиці останнім часом при укладенні угод типу «своп» більше уваги приділяється не самим валютним курсам, а різниці в їхніх відсоткових ставках. Тому під час їхнього здійснення найчастіше не постачаються обумовлені суми, а ведеться розрахунок компенсаційних платежів. Покупець, який купив валюту з вищими відсотковими ставками, сплачує своєму контрагентові компенсацію, що визначається як різниця у відсоткових ставках.

Звернемо увагу, що угоди «своп» є міжбанківськими операціями і мають багато спільного з операціями «аутрайт», а на практиці вони використовуються значно частіше, ніж прості форвардні операції. Останнім часом угоди «своп» стали ширше здійснюватись не тільки між комерційними, а й між центральними банками у вигляді угод про взаємне кредитування в національних валютах. З цією метою у 1969 р. було створено багатосторонню систему взаємного обміну валют на базі використання операцій «своп» через Банк міжнародних розрахунків у Базелі (Швейцарія).

Валютні ф\'ючерси (futures) - це угоди, які передбачають зобов\'язання на продаж чи купівлю стандартної кількості визначеної валюти на визначену дату (в майбутньому) за курсом, обумовленим при укладанні угоди. Валютні ф\'ючерси набули розвитку із 70-х рр. ХХ ст. з переходом до плаваючих валютних курсів. У стандартних контрактах регламентуються усі умови: сума, строк, гарантійний депозит, метод розрахунку. Для ф\'ючерсних угод характерними є гарантійні депозити на випадок невиконання продавцями і покупцями своїх зобов\'язань, тобто учасники відкривають валютні позиції. До ключових особливостей сучасного валютного ф\'ючерсного ринку можна зарахувати:

високий ступінь стандартизації контрактів;

обмежене коло валют, що обмінюються одна на одну;

високу ліквідність контрактів;

надійність укладених угод;

можливість з незначними початковими витратами оперувати значними сумами.

Однією з головних рис, які роблять привабливими ф\'ючерсні угоди, є те, що, здійснюючи торгівлю контрактами, учасники ринку не повинні вносити в забезпечення виконання всю суму, на яку вони відкриваються, а лише незначну її частину, яку називають початковою маржею (initial margin). Оцінка ефективності ф\'ючерсної угоди визначається маржею, що уточнюється після робочого сеансу для кожної угоди:

М _ р • К • (С - Ст),

де М- маржа (позитивна чи негативна);

р = 1 при продажі; р = -1 при купівлі валюти;

К - кількість контрактів;

С - курс валюти на день укладення угоди;

Ст - котирувальний курс валюти поточного робочого сеансу (на день виконання угоди).

Згідно з цією формулою, продавець валютного ф\'ючерсу виграє, якщо при настанні строку угоди він продає дорожче (С) від котирувального курсу (Ст) на день її виконання, і зазнає збитків, якщо курс дня укладання угоди нижчий від курсу дня її виконання. За кожною відкритою угодою, навіть якщо її учасник не здійснював операцій на поточному робочому сеансі, нараховується варіаційна маржа (variation margin) - сума, яку покупець або продавець контракту (залежно від руху курсу) повинен внести для підтримання відкритої позиції на ринку:

М = р • (Сп - Ст),

де Сп - котирувальний курс попереднього робочого сеансу. Хоча форвардні та ф\'ючерсні валютні контракти дуже подібні між собою, вони мають ряд суттєвих відмінностей (табл. 14.1).

Таблиця 14.1

Порівняльна характеристика ф\'ючерсного і форвардного ринків\r\nКритерій порівняння Ф\'ючерсний ринок Форвардний ринок\r\nУчасники Банки, корпорації, індивідуальні інвестори,спекулянти Банки і великі корпорації. Доступ для невеликих фірм та індивідуальних інвесторів обмежений\r\nМетод спілкування Учасники угоди звичайно не знають один одного Один контрагент угоди знає іншого\r\nПосередники Учасники угоди діють через брокерів Звичайно учасники угоди мають справу один з одним\r\nМісце і метод угоди В операційному залі бірж методом жестів і вигуків На міжбанківському валютному ринку по телефону чи телексу\r\nХарактер ринку і кількість

котирувань валюти Односторонній ринок: учасники угоди є або покупцями, або продавцями контракту, і відповідно котирується один курс валюти (покупця чи продавця) Двосторонній ринок і котирування двох курсів валюти (покупця й продавця)\r\nСпеціальний депозит Для покриття валютного ризику учасники зобов\'язані внести гарантійний депозит у кліринговий дім (розрахункову палату) Гарантійний депозит не потрібен, якщо угода укладається між банками без посередників\r\nСума угоди Стандартний контракт Будь-яка сума за домовленістю учасників\r\nПоставка валюти Фактично за невеликою кількістю контрактів (звичайно - 1%, рідше - 6% угод) За більшістю контрактів (95%)\r\nВалютна позиція Усі валютні позиції (короткі і довгі) легко можуть бути ліквідовані Закриття або переведення форвардних позицій можна бути легко здійснити\r\n

Ринки ф\'ючерсних контрактів мають дві основні переваги: управління ризиками шляхом хеджування та «прозорість» цін. Хеджери використовують ф\'ючерсні контракти для перекладання небажаного для них цінового ризику на інших, переважно спекулянтів, які беруть на себе цей ризик з метою отримання прибутку. «Прозорість» цін - здатність ринку виявляти істинні рівноважні ціни - пов\'язана зі здійсненням централізованої торгівлі, де інформація про попит та пропозицію доступна всім учасникам ринку, які діють на основі цієї інформації і таким чином сприяють досягненню рівноважних курсів.

Одним з відносно нових різновидів строкових валютних операцій є валютні опціони.

Валютні опціони (від лат. optio, optionis - «вибір») - це угоди, які за умови оплати встановленої комісії (премії) надають одній зі сторін право вибору (але не зобов\'язання) або купити (угода «кол» - call-опціон покупця), або продати (угода «пут» - put-опціон продавця) певну кількість визначеної валюти за курсом (ціною «страйк», або ціною виконання опціону), встановленим при укладенні угоди до закінчення обумовленого строку (в будь-який день - американський опціон; на визначену дату раз на місяць - європейський опціон). При цьому, незважаючи на те, що опціон укладається на певну суму іноземної валюти, він може не передбачати реального її постачання. Такий опціон називають розрахунковим.

Виокремлюючи специфіку цих операцій, можна звернути увагу, перш за все, на те, що, наприклад, на відміну від іншого виду строкової угоди - «форварда», опціонний контракт не є обов\'язковим до виконання, його власник може вибирати один з трьох варіантів дій: виконати опціонний контракт, залишити контракт без виконання або продати його іншій особі до настання строку опціону. Завдяки можливості маневрувати в умовах зміни валютного курсу опціонний контракт може бути придбаний як з метою отримання доходу при русі обмінного курсу в сприятливому напрямку понад ціну страйк, так і з метою страхування від валютного ризику при несприятливому рухові обмінного курсу.

Дохідність опціонних угод можна визначити за такою методикою. Так, дохід від опціону на купівлю можна подати як різницю між вартістю валюти за курсом спот на момент виконання контракту і вартістю валюти за опціонним курсом при купівлі валюти, тобто за ціною страйк, з вирахуванням вартості премії, оплаченої при укладенні опціонного контракту:

Ic _ (P - Po) • n - Dn,

де Ic - дохід від опціону на покупку;

Ps - курс спот на момент виконання конракту;

І—\\ W ¦ W

Po - ціна страйк, опціонний курс на купівлю валюти;

n - кількість валюти згідно з опціонним контрактом;

D - премія опціону (ціна опціону).

Дохід від опціону на продаж:

Ip _ (Po - Ps) • n - Dn,

де Ip - дохід від опціону на продаж;

W ¦ W

Po - ціна страйк, опціонний курс на продаж валюти;

Ps - курс спот на момент виконання контракту.

Угода на умовах опціону містить доволі значний ризик для банків, тому вони встановлюють менш вигідний курс для клієнтів, а опціонні угоди вигідні лише при курсових коливаннях, що перевищують розмір комісії. У зв\'язку з цим у світовій практиці опціонні угоди з валютою поступаються іншим валютним операціям за обсягом здійснення, кількістю банків-учасників і асортиментом валют. Переважно валютний опціон застосовується для страхування валютного ризику. З цією метою використовується операція стредл - поєднання кол-опціону і пут-опціону на одну й ту саму валюту з однаковим курсом і строком виконання. Отже, до основних недоліків валютних опціонів можна зарахувати їхню вартість, необхідність попередньої оплати, а також недостатність обігу позабіржових опціонів. Порівняльну оцінку форвардних, ф\'ючерсних, опціонних та своп-контрактів подано у табл. 14.2.

Таблиця 14.2

Порівняльна характеристика валютних деривативів \r\nХарактеристика Форвард Ф\'ючерс Опціон Своп\r\nТоргівля Позабіржова Біржова Позабіржова Біржова Позабіржова\r\nСума контракту Будь-яка Стандартна Будь-яка Стандартна Значні (понад 5 млн. дол.)\r\nТипові строки дії Будь-які (3-24 місяці) Стандартні на базі квар-тального циклу Будь-які Стандартні Будь-які (1-10 років)\r\nМожливість дострокового виходу з контракту Не існує Існує Існує Існує Не існує\r\nДоступність Не є

загальнодоступними Рівний доступ Рівний доступ Рівний доступ Доступні за прийнятного рейтингу\r\nДодаткові вимоги Кредитні лінії Гарантійні депозити Немає Гарантійні депозити Гарантії\r\nРозрахунки На дату закінчення контракту Щодня На дату закінчення контракту або

протягом зафіксованого періоду Щодня Періодичні на зафіксовані дати\r\nВидатки Комісійні не стягуються Біржові, брокерські, комісійні платежі Опціонна премія (3-5%) Опціонна премія Комісійні (близько 1%)\r\nЛіквідність Низька Висока Середня Висока Низька\r\nРизик зриву поставки Існує Не існує Не існує Не існує Існує\r\n

Валютний арбітраж. Ще однією важливою групою банківських операцій на валютному ринку є арбітражні операції. Ще у 1928 р. у тлумачному словнику «Der grosse Blockhaus» арбітражні операції визначались як вибір оптимальної з кількох існуючих можливостей при купівлях, продажах чи платежах. У своєму історичному значенні валютний арбітраж є валютною операцією, що поєднує купівлю (продаж) валюти з подальшим здійсненням контругоди з метою отримання прибутку за рахунок різниці в курсах валют на різних валютних ринках (просторовий арбітраж) або за рахунок курсових коливань протягом певного періоду (часовий арбітраж). Проте в сучасних умовах з розвитком електронних засобів зв\'язку та інформації й розширенням обсягу валютних угод курсові відмінності на окремих валютних ринках стали виникати рідше, і в результаті просторовий валютний арбітраж поступився місцем часовому, хоча при значних обсягах готівкового сектору валютного ринку просторовий арбітраж активно використовується й сьогодні. Відмінність арбітражних операцій від валютних «свопів» полягає у тому, що останні передбачають поєднання купівлі-продажу валют на умовах негайної поставки з одночасною строковою операцією. Водночас арбітражні операції передбачають укладення відносно самостійних угод купівлі-продажу валют з метою отримання прибутку.

Валютний арбітраж часто пов\'язаний з операціями на ринку позичкових капіталів. У даному разі метою власника валютних коштів є одержання вищого прибутку, ніж банк міг би отримати, вкладаючи їх безпосередньо без обміну на іншу валюту. Активне використання в окремих країнах маневрування банківським процентом для боротьби з інфляційним процесом робить можливим використання різниці у процентних ставках для отримання прибутку. Валютний арбітраж є дуже важливим передусім тому, що він встановлює зв\'язок між рухом короткострокових капіталів і динамікою процентних ставок на національному й іноземному ринках позичкових капіталів, сприяє вирівнюванню кон\'юнктури валютних ринків, а також створює умови для переміщення спекулятивних «гарячих» грошей.