<<
>>

Звільнення від відбування покарання вагітних жінок та жінок, які мають малолітніх дітей, за кримінальним законодавством інших країн

У попередньому підрозділі роботи зауважено, що одним з факторів соціальної обумовленості звільнення від відбування покарання з випробуванням вагітних жінок а жінок, які мають дітей віком до семи років, є досвід існування такої норми в кримінальному законодавстві інших країн.

Відтак розглянемо це питання детальніше. Вітчизняні науковці приділяли певну увагу компаративним дослідженню переважно інститутів звільнення від кримінальної відповідальності (Ю. В. Баулін), звільнення від покарання (О. П. Горох, О. Ф. Ковітіді, Є. С. Назимко) та звільнення від відбування покарання з випробуванням (О. О. Книженко, Є. С. Назимко, Д. С. Смоков, С. В. Черкасов, М. І. Хавронюк та ін.) [13; с. 9-12; 40, с. 117-120; 135; 275; 276; 289; 83]. Водночас поза увагою дослідників залишилися питання можливості запозичення позитивного досвіду зарубіжних країн щодо правового регулювання звільнення саме вагітних жінок і жінок, які мають малолітніх дітей, від призначеного покарання з випробуванням.

Комплексного дослідження звільнення від відбування покарання з випробуванням вагітних жінок та жінок, які мають малолітніх дітей, передбаченого КК України в співставленні з подібними заходами, закріпленими в кримінальному законодавстві інших країн та практики його застосування в науці кримінального права не наводилося. Зважаючи на те, що інститут умовного засудження оформився в кримінальному праві зарубіжних держав раніше, ніж в українському законодавстві, і цими державами накопичено певний позитивний досвід, його вивчення може стати запорукою обґрунтованого удосконалення вітчизняної кримінально-правової норми.

В основі порівняльно-правового дослідження міститься метод порівняння [115, с. 17-21]. Вказаний метод дає можливість, по-перше, краще виявити соціальну та правову природу українського права і, по-друге, запропонувати напрями використання зарубіжного досвіду правотворення для вдосконалення вітчизняного законодавства [282, с.

63]. М. І. Хавронюк також акцентує на використанні порівняльного методу з метою виявлення загального, схожого, відмінного та унікального в кримінальному законодавстві України та інших європейських держав, у їх юридичній практиці та положеннях юридичної теорії [276, c. 14]. Ключовими принципами компаративного методу в кримінальному праві визнають: потенційну порівнянність норм та інститутів; врахування соціально-історичних та культурних умов появи тієї або іншої норми; критичний (об’єктивний та неупереджений) аналіз отриманих у результаті дослідження результатів [232, с. 10]; необхідно враховувати специфіку окремих кримінально-правових систем та їх інститутів, що визначає унікальність деяких юридичних термінів; у проведенні порівняння законодавчого матеріалу необхідно обов’язково враховувати той факт, що змістовне наповнення однакових термінів може суттєво різнитись [111, с. 5].

Звернення до аналізу не лише законодавства, а й юридичної, у тому числі судової практики, та положень теорії кримінального права в роботах, присвячених компаративному аналізу [232, с. 14; 47, с. 368], на думку фахівців, свідчить про розуміння вітчизняними науковцями однобокості суто нормативного виду порівняння, що не враховує особливостей юридичної термінології, наявності специфічних правових інститутів і категорій, яких не знають інші правові системи, розбіжностей у способах подачі правового матеріалу та тлумаченні правових норм, особливостей правозастосування тощо. У зв’язку з цим цілком виправданим та науковообґрунтованим є використання як нормативного[4], так і функціонального[5] способів порівняння [204, с. 247]. При цьому зауважимо, що нормативний спосіб порівняння буде використано нами в цьому підрозділі, особливості ж проведення порівняльно-правового дослідження на функціональному рівні визначають його використання і в межах інших підрозділів роботи, зокрема при з’ясуванні особливостей застосування звільнення від відбування покарання з випробуванням та розроблення і реалізації пробаційних програм, формулюванні науково-обґрунтованих пропозицій щодо вдосконалення кримінально-правового регулювання та практики застосування такого звільнення.

Застосування порівняльно-правового (компаративного) методу дає змогу зіставити норми про звільнення від відбування покарання з випробуванням вагітних жінок та жінок, які мають дітей віком до семи років, за КК України з відповідними нормами кримінального законодавства інших країн, виділити спільне та відмінне, визначити можливі напрями використання зарубіжного досвіду регламентації такого звільнення в процесі вдосконалення чинного КК України.

У власне порівняльно-правовому дослідженні об’єктами порівняння виступають дві групи країн. До першої групи включено країни, що входили до колишнього Радянського Союзу, на сьогодні - до СНД, і мають давні спільні витоки кримінально-правового регулювання та правові традиції (Молдова, Республіка Білорусь, Російська Федерація, Литва, Латвія, Естонія, Казахстан, Таджикистан, Грузія, Вірменія, Туркменістан, Киргизія); до другої групи віднесено окремі країни Європейського Союзу, які мають вже усталений підхід до правового регулювання та практичної реалізації пробації (Австрія, Франція, Іспанія, Німеччина, Польща, Болгарія).

Так, у КК Республіки Молдова існує норма, яка передбачає можливість відстрочки відбування покарання вагітним жінкам та жінкам, які мають дітей віком до восьми років (ст. 96). Така відстрочка може бути застосована до жінок, які засуджені не більше ніж на п’ять років позбавлення волі за тяжкі, особливо тяжкі та надзвичайно тяжкі злочини проти особи до досягнення дитиною восьми років. У разі, якщо засуджена відмовилась від дитини або продовжує ухилятись від її виховання після попередження органу, що здійснює контроль за її поведінкою, судова інстанція за поданням такого органу може відмінити відстрочку і направити засуджену для відбування покарання.

Після досягнення дитиною восьмирічного віку судова інстанція:

а) звільняє засуджену від невідбутої частини покарання;

б) замінює невідбуту частину покарання більш м’яким покаранням;

в) направляє засуджену до відповідної установи для виконання невідбутої частини покарання [245].

Подібну до вищевказаної норми зустрічаємо в КК Грузії. Так, ст. 75 цього кодексу передбачає відстрочку відбування покарання вагітним жінкам або жінкам, які мають дітей віком до п’яти років, з побідним до тих, що прописані в

КК Молдови, вимогами щодо поведінки такої особи. Так само передбачено можливість відміни відстрочки відбування покарання та направлення для відбування покарання жінок, які відмовились від дитини або ухиляються від її виховання після попередження, винесеного виконавчим бюро [237].

КК Республіки Білорусь також містить норму (ст. 93), яка передбачає відстрочку відбування покарання вагітним жінкам і жінкам, які мають дітей у віці до трьох років [242]. Зазначена стаття досить детально регламентує підстави, порядок та умови застосування подібної відстрочки.

На відміну від КК України, у цьому кодексі чітко зазначено дві альтернативні вимоги, за яких така відстрочка можлива, а саме: 1) наявність у такої жінки сім’ї або рідних, які дали згоду на спільне з нею проживання; 2) можливість самостійно забезпечити належні умови для виховання дитини. Надалі перераховуються підстави, за яких суд може відмінити відстрочку, які загалом схожі з аналогічним підстави, визначеними в КК України.

Подібні положення є і в КК Російської Федерації, проте застосування такої відстрочки більш детально регламентовано в частині визначення осіб, яким може призначатись відстрочка, та заборони її призначення за вчинення певних видів злочинів [248]. За період дії КК РФ норма про відстрочку виконання покарання цій категорії жінок змінювалася неодноразово, зміни ці мали суттєвий характер, втім кардинально зміст вказаної норми не змінювали.

Після прийняття Федерального закону від 21 лютого 2010 р. №2 16-ФЗ, норма про відстрочку зазнала кардинальних змін. У початковій редакції ст. 82 КК передбачала, що засудженим вагітним жінкам та жінкам, які мають дітей віком до 8 років, крім жінок, засуджених до позбавлення волі на строк більше п’яти років за тяжкі та особливо тяжкі злочини проти особи, суд міг відстрочити реальне відбування покарання до досягнення дитиною віку 8 років. У ст. 82 КК у редакції Федерального закону від 8 грудня 2003 р. № 162-ФЗ було визначено, що відстрочка може бути надана засудженим вагітним жінкам та жінкам, які мають дітей віком до 14 років. Таким чином законодавець розширив коло осіб, до яких може бути застосована відстрочка відбування покарання.

Так, ст. 82 цього кодексу передбачено можливість застосування відстрочки виконання покарання таким категоріям засуджених, як-от: 1) вагітній жінці; 2) жінці, яка має дитину віком до чотирнадцяти років; 3) чоловіку, який має дитину віком до чотирнадцяти років і є єдиним з батьків.

Відстрочку не застосовують до таких категорій осіб:

1) засуджених до обмеження волі, позбавлення волі за злочини проти статевої недоторканності неповнолітніх, що не досягли чотирнадцятирічного віку;

2) засуджених до позбавлення волі на строк більше п’яти років за тяжкі та особливо тяжкі злочини проти особи;

3) до позбавлення волі за злочини, передбачені ст. 205, 205.1, 205.2, 205.3, 205.4, 205.5, ч. 3 та 4 ст. 206, ч. 4 ст. 211 Кодексу, які поєднані зі здійсненням терористичної діяльності та злочинами, передбаченими ст. 277, 278, 279 і 360 цього Кодексу.

У ст. 72 КК Казахстану також передбачено відстрочку відбування покарання чоловікам, які самі виховують малолітніх дітей. Вагітним жінкам суд може відстрочити відбування покарання на строк до одного року. Іншим категоріям суд може відстрочити покарання до п’яти років, але не більше ніж до досягнення дитиною чотирнадцятирічного віку. При цьому, на відміну від ч. 2 ст. 79 КК України, у КК Казахстану на таких осіб не покладають обов’язки, передбачені для осіб, щодо яких застосовано звільнення від відбування покарання з випробуванням [244].

Загальні підстави, умови та правові наслідки застосування такого звільнення, згідно зі ст. 78 КК Вірменії, дещо схожі з підставами та умовами, передбаченими в КК України, за винятком окремих аспектів, зокрема: відстрочка можлива до досягнення дитиною трирічного віку; дія цієї норми поширюється й на чоловіка, що випливає з буквального тлумачення приписів ст. 78 КК “особа, яка має дітей віком до трьох років” [241]. Подібним чином регламентовано порядок застосування відстрочки відбування покарання вагітним жінкам або особам, які мають малолітніх дітей і в КК Азербайджанської Республіки [236], КК

Туркменістану [249], за винятком віку дитини, який обмежується не трьома, а вісьмома роками, а за КК Киргизької Республіки - чотирнадцятьма роками.

Кримінальні кодекси ряду країн не містять окремої норми щодо звільнення від покарання з випробуванням вагітних жінок чи жінок, які мають дітей. Така можливість визначається на загальних підставах за наявності умов, вказаних при регламентації заходів, що пов’язані із застосуванням до винного іспитового строку (probie). Подібний підхід є характерним для кримінального законодавства Республіки Болгарія [243], Республіки Польща [246], Латвійської Республіки [239], Естонської Республіки [252], Республіки Литва [240], Узбекистану [247] та інших країн.

Так, згідно з § 56с КК Німеччини, суд може вказати засудженому, до якого було застосовано умовну відстрочку покарання, на необхідність, зокрема, виконувати обов’язки щодо утримання дітей або інших осіб. Грубе та систематичне порушення покладених на таку особу обов’язків (фактично їх невиконання або неналежне виконання) визнається підставою відміни умовної відстрочки покарання [251].

У КК Австрії (§ 51) серед вказівок, які поділяються на вимоги та заборони, що поширюються на осіб, щодо яких застосовано умовне звільнення від покарання, у порядку § 43 безпосередньо не згадується будь-яка вказівка щодо належного виконання материнських чи батьківських обов’язків [235].

Не містить будь-яких особливостей і застосування до засуджених осіб припинення виконання покарання у виді позбавлення волі, яке досить схоже з інститутом звільнення від відбування покарання з випробуванням, КК Іспанії [238], та відстрочка виконання покарання за КК Франції [250].

Так, умовами застосування відстрочки (призупинення) виконання покарання у виді позбавлення волі за КК Іспанії є: а) вчинення злочину уперше (не враховуються вчинені раніше необережні злочини і злочини, судимість за які знята); б) призначене покарання не перевищує двох років позбавлення волі; в) особу притягнуто до цивільно-правової відповідальності, крім випадків, коли встановлена неможливість притягнути до неї.

Аналіз положень кримінального законодавства окремих зарубіжних країн дає змогу зробити певні висновки щодо правової регламентації особливостей звільнення від відбування покарання з випробуванням вагітних жінок та жінок, які мають малолітніх дітей. Кримінальне законодавство ряду країн, які входили до складу Радянського Союзу й нині входять до складу СНД, містить багато спільного з нормами КК України в частині визначення підстав, умов, порядку застосування такого звільнення та правових наслідків невиконання його умов.

Ряд положень щодо визначення порядку застосування звільнення від відбування покарання з випробуванням вагітних жінок та жінок, які мають малолітніх дітей, перейняті з модельного Кримінального кодексу країн (далі - МКК) - учасників СНД з певними модифікаціями. Такі модифікації стосуються переважно:

1) категорій осіб, до яких може бути застосоване звільнення, адже в ряді країн перелік осіб було розширено за рахунок включення в нього чоловіків (осіб), які самостійно виховують малолітню дитину (КК Вірменії, КК РФ, КК Казахстану);

2) строку звільнення, який пов’язується з досягненням малолітньою дитиною трьох років (КК Республіки Білорусь, КК Вірменії), п’яти років (КК Г рузії), семи років (КК України), восьми років (КК Азербайджану, КК Молдови, КК Туркменії), чотирнадцяти років (КК РФ, КК Казахстану, КК Киргизії);

3) уточнення категорії злочинів, за вчинення яких таке звільнення не може бути застосоване (КК Азербайджану, КК РФ, КК Туркменії тощо).

Особливістю правового регулювання звільнення від відбування покарання з випробуванням згідно з КК РБ є те, що в ньому чітко вказано дві альтернативні вимоги, за яких така відстрочка можлива, а саме: 1) наявність у такої жінки сім’ї або рідних, які дали згоду на спільне з нею проживання; 2) можливість самостійно забезпечити належні умови для виховання дитини. Подібні вимоги не прописані в жодному з розглянутих кримінальних кодексів. Окремі приписи щодо наслідків порушення умов такого звільнення в проаналізованих кримінальних кодексах фактично відтворюють положення ч. 3-5 ст. 80 МКК.

Щодо регулювання цього питання в кримінальному законодавстві таких розвинутих європейських країн, як Франція, Австрія, Іспанія, Німеччина, Польща та ряду інших європейських країн можемо погодитись з висловленою в кримінально-правовій літературі думкою, що відсутність спеціальних розділів, глав і навіть статей, присвячених особливостям кримінальної відповідальності та покарання жінок, можна пояснити особливостями тендерної політики сучасних європейських країн, згідно з якою чоловіки й жінки цілком рівні у своїх правах, обов’язках і відповідальності [119, с. 434]. Тож доцільно припустити, що питання звільнення від покарання вказаної категорії жінок вирішується в сучасному зарубіжному кримінальному законодавстві шляхом регламентації інституту умовного засудження відрегульованого у його різних видах - пробації, пробації з короткочасним арештом, відстрочки виконання покарання, умовного незастосування покарання тощо [277, с. 321, 331, 332, 341, 342].

Втім, за умови визнання рівності жінок і чоловіків у їх правах законодавці по-різному вбачають підходи до вирішення цієї проблеми. Умовно країни можна поділити на три групи й охарактеризувати їх таким чином:

1) країни, які визнають гендерну рівність жінок і чоловіків у питаннях караності злочинів і не регламентують жодних особливостей застосування звільнення від відбування покарання з випробуванням або ж відстрочки виконання покарання жінкам, здійснюючи їх на загальних засадах (КК Польщі, КК Болгарії, КК Франції, КК Австрії, КК Іспанії, КК Німеччини);

2) країни, які попри визнання гендерної рівності в більшості сфер життєдіяльності людини все ж таки відзначають природні особливості жінки й закріплюють на законодавчому рівні відмінності в кримінальній відповідальності жінок і чоловіків (КК України, КК Молдови, КК Білорусії, КК Г рузії тощо);

3) країни, які визнають гендерну рівність жінок і чоловіків у питаннях караності злочинів і поширюють особливості застосування звільнення від відбування покарання з випробуванням або ж відстрочки виконання покарання на вагітних жінок, жінок, які мають малолітніх дітей, та чоловіків, які мають малолітніх дітей і виховують їх самі (КК Вірменії, КК РФ, КК Казахстану).

Вартим для запозичення досвідом правової регламентації вважаємо положення тих кримінальних кодексів, які передбачають можливість застосовувати звільнення від відбування покарання з випробуванням стосовно чоловіків, які самостійно виховують малолітню дитину. Доцільним видається й вивчення можливості поширювати дію цієї кримінально-правової норми на жінок і чоловіків, які самостійно виховують дитину віком до 14 років, та уточнити коло обовязків, які можуть покладатися на звільнену особу тощо. Про що піде мова у наступних розділах роботи.

<< | >>
Источник: НАУМОВ ОЛЕКСАНДР ОЛЕКСАНДРОВИЧ. ЗВІЛЬНЕННЯ ВІД ВІДБУВАННЯ ПОКАРАННЯ З ВИПРОБУВАННЯМ ВАГІТНИХ ЖІНОК І ЖІНОК, ЯКІ МАЮТЬ ДІТЕЙ ВІКОМ ДО СЕМИ РОКІВ. Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук. Запоріжжя - 2015. 2015

Скачать оригинал источника

Еще по теме Звільнення від відбування покарання вагітних жінок та жінок, які мають малолітніх дітей, за кримінальним законодавством інших країн:

- Авторское право - Аграрное право - Адвокатура - Административное право - Административный процесс - Антимонопольно-конкурентное право - Арбитражный (хозяйственный) процесс - Аудит - Банковская система - Банковское право - Бизнес - Бухгалтерский учет - Вещное право - Государственное право и управление - Гражданское право и процесс - Денежное обращение, финансы и кредит - Деньги - Дипломатическое и консульское право - Договорное право - Жилищное право - Земельное право - Избирательное право - Инвестиционное право - Информационное право - Исполнительное производство - История - История государства и права - История политических и правовых учений - Конкурсное право - Конституционное право - Корпоративное право - Криминалистика - Криминология - Маркетинг - Медицинское право - Международное право - Менеджмент - Муниципальное право - Налоговое право - Наследственное право - Нотариат - Обязательственное право - Оперативно-розыскная деятельность - Права человека - Право зарубежных стран - Право социального обеспечения - Правоведение - Правоохранительная деятельность - Предпринимательское право - Семейное право - Страховое право - Судопроизводство - Таможенное право - Теория государства и права - Трудовое право - Уголовно-исполнительное право - Уголовное право - Уголовный процесс - Философия - Финансовое право - Хозяйственное право - Хозяйственный процесс - Экологическое право - Экономика - Ювенальное право - Юридическая деятельность - Юридическая техника - Юридические лица -