§ 1. Загальні питання виконання покарання у виді обмеження волі

Згідно зі ст. 61 КК України обмеження волі як вид кримінального покарання полягає у триманні особи в кримінально-виконавчих уста­новах відкритого типу без ізоляції від суспільства в умовах здійснен­ня за нею нагляду з обов’язковим залученням засудженого до праці.

Обмеження волі належить до покарань, які є альтернативними позбавленню волі на певний строк. При позбавленні волі засуджений обов’язково ізолюється від суспільства, і забезпечення ізоляції є однією з вимог режиму в колоніях. При обмеженні волі засуджений хоча теж ущемляється в певних правах і свободах, таких як осо­биста свобода, свобода пересування, свобода вибору місця прожи­вання чи перебування тощо, але в своїй сукупності вони не створю­ють такої ізоляції, як при позбавленні волі, оскільки засуджені до обмеження волі мають більше можливостей спілкування з соціаль- 136 ним середовищем, у тому числі і з тим, в якому вони перебували до вчинення злочину.

Порядок і умови виконання й відбування покарання у виді об­меження волі регулюється главами 3, 13 КВК України, Правилами внутрішнього розпорядку установ виконання покарань та Інструкці­єю з організації порядку і умов виконання покарання у виді обмежен­ня волі, затвердженою наказом Державного департаменту України з питань виконання покарань від 16 лютого 2005 р. № 27.

Кримінально-виконавчими установами відкритого типу згідно з ч. 5 ст. 11 КВК України є виправні центри, які організовуються й ліквідуються Державним департаментом України з питань виконання покарань.

Виправні центри відповідно до ст. 16 КВК України виконують покарання у виді обмеження волі стосовно осіб, засуджених за зло­чини невеликої та середньої тяжкості, а також засуджених, яким даний вид покарання призначено відповідно до ст. 382 КК України (заміна невідбутої частини покарання більш м'яким), ст. 389 КК України (ухилення від покарання, не пов'язаного з позбавленням волі).

Виправні центри відповідно до п. 7 Правил внутрішнього розпо­рядку установ виконання покарань будуються за типовими проектами. Територія виправного центру з метою недопущення проходу сторонніх осіб та забезпечення збереження матеріальних цінностей, що на ній розміщені, обладнується огорожею суцільного наповнення з інженер­ними засобами та контрольно-пропускним пунктом. У виправному центрі обладнуються чергова частина, гуртожитки, їдальня, лазня з пральнею, дезкамерою та сушильнею, амбулаторія зі стаціонаром, ларьок, перукарня, приміщення для зберігання постільних речей, спец­одягу та особистих речей засуджених, майстерня з ремонту одягу та взуття, кабінети для начальника виправного центру, його заступників, начальників відповідних служб, кімнати виховної роботи, спортивний майданчик, дисциплінарний ізолятор, виробничі об'єкти. Приміщення дисциплінарного ізолятора відгороджується від інших споруд парканом суцільного наповнення.

Крім території, виправний центр має і межу. Межа виправного центру встановлюється наказом начальника управління (відділу) Державного департаменту України з питань виконання покарань в Автономній Республіці Крим, областях, місті Києві та Київській об­ласті за погодженням з органами місцевого самоврядування з ураху­ванням особливостей установи та проходить по межі населеного 137 пункту, але в радіусі не більше п'яти кілометрів від території виправ­ного центру.

Засуджені відбувають покарання у виправних центрах, як пра­вило, у межах адміністративно-територіальної одиниці відповідно до їх місця проживання до засудження. Якщо на території прожи­вання засуджених відсутній виправний центр, то вони можуть бути направлені у виправний центр іншої адміністративно-територіальної одиниці.

Направлення засуджених до виправного центру можливе у двох формах: самостійно і під вартою. За загальним правилом особи, за­суджені до обмеження волі, прямують до місця відбування покарання самостійно, але за рахунок держави. Кримінально-виконавча інспек­ція згідно з вироком суду вручає засудженому припис про виїзд до місця відбування покарання і не пізніше трьох діб із дня одержання припису засуджений зобов'язаний виїхати до місця відбування по­карання і прибути туди відповідно до вказаного в приписі строку. В окремих випадках суд, враховуючи особистісні дані засудженого, окремі обставини кримінальної справи або невиїзд до виправного центру без поважних причин, може направити засудженого до місця відбування покарання у порядку, встановленому для осіб, засуджених до позбавлення волі. У таких випадках засуджений звільняється з-під варти при прибутті до виправного центру.

Приймання засуджених до виправного центру здійснюється комі­сією під керівництвом начальника установи. Усі новоприбулі до ви­правного центру засуджені тримаються в окремих приміщеннях, де протягом чотирнадцяти діб проходять медичне обстеження для ви­явлення інфекційних та інших захворювань, а також первинне психолого-педагогічне та інше вивчення. В цей час вони до праці не залучаються, приймання їжи для них організовувається окремо від інших засуджених.У разі неприбуття засудженого до місця відбуван­ня покарання органом внутрішніх справ за поданням кримінально- виконавчої інспекції оголошується його розшук. Після затримання засуджений направляється до місця відбування покарання в порядку, встановленому для засуджених до позбавлення волі.

Строк покарання у виді обмеження волі обчислюється з дня при­буття й постановки засуджених на облік у виправному центрі. При обліку засудженим оголошуються правила внутрішнього розпорядку виправного центру, їх права та обов'язки, вони попереджаються про 138

відповідальність за порушення порядку відбування покарання тощо. У строк покарання за правилами, передбаченими у ст. 72 КК України, зараховується час попереднього ув’язнення під вартою, а також час слідування під вартою до виправного центру.