Висновки до розділу 1
Виокремлено етапи становлення правової регламентації праці засуджених упродовж розвитку кримінально-виконавчого (пенітенціарного, виправно- трудового) законодавства України. Установлено, що трансформація розуміння доцільності, необхідності та характеру праці засуджених до позбавлення волі, а відтак і правове регулювання праці засуджених до позбавлення волі зумовлена низкою чинників:
1) зародженням і поступовим втіленням у правових системах розуміння покарання не тільки як кари, відплати за вчинений злочин, але й інших цілей, зокрема виправлення та перевиховання;
2) рівнем поширення публічно-правових засад покарання, а відтак і видів покарань некомпенсаційного чи відплатного характеру, а покарань, пов’язаних з обмеженням чи позбавленням волі;
3) рівнем поширення місць утримання засуджених до позбавлення волі (в’язниць, замків тощо);
4) розвитком ліберальних підходів щодо покарання засуджених, до умов їх утримання, дотримання їх прав тощо;
5) соціально-економічними та політичними факторами (особливостями державного устрою та політичного режиму, його зміни, зміни конституційного ладу, пізніше напрямами кримінально-виконавчої політики, інтенсивністю інтеграційних процесів в Україні тощо), що визначали особливості розвитку держави і права України на певному етапі її розвитку.
Визначено, що тільки використання філософських, загальнонаукових і спеціально-наукових методів дослідження у сукупності дало змогу провести комплексне дослідження правового регулювання праці засуджених і виявити найактуальніші проблеми як безпосередньо в правовому регулюванні, так і в кримінально-виконавчій практиці організації праці, які потребують невідкладного вирішення в правовому полі.
Доведено, що розробка теоретико-правових засад використання праці засуджених, її характеру та значення, заснована правниками у другій половині XIX - початку XX ст. З’ясовано, що саме в цей період І.
Я. Фойницьким засновано концептуальні засади щодо правового регулювання праці засуджених до позбавлення волі (вимоги щодо організації праці та її характеру (максимальне наближення до занять вільного робітника); бачення карального елементу праці в її обов’язковості; оцінювання ризиків неправильно організованої праці засуджених та повної відмови від неї; виділення системи пошуку роботи для засуджених).Упродовж радянського періоду розвитку кримінально-виконавчої системи в працях учених переважно відображено напрями виправно-трудової політики держави до регулювання праці засуджених відповідно до партійно- ідеологічних настанов і зведено до акцентування на суспільно-корисному та примусовому її характері.
Констатовано, що проблеми праці засуджених актуалізовано після отримання незалежності Україною та з прийняттям нового КВК 2004 р. та перманентним реформуванням кримінально-виконавчої системи.
Наголошено на тому, що попри інтенсивну наукову розробку питання праці засуджених до позбавлення волі в теорії кримінально-виконавчого права і надалі низка положень залишається дискусійною. Зокрема щодо таких принципів праці як обов’язковість та загальність. Інші питання є остаточно не визначеними, зокрема розмежування понять “праця засуджених”, “залучення до працы засуджених”, “працевикористання засуджених” тощо.
Виділено основні напрями подальших наукових розробок у цій сфері, як- от: необхідність подальшого узгодження положень КВК, які регламентують працю засуджених, між собою та з іншим галузевим законодавством, зокрема з трудовим законодавством та нормативно-правовими актами у сфері пенсійного забезпечення, розробка принципів працевикористання засуджених.