<<
>>

Соціальне обґрунтування норми про звільнення від відбування покарання з випробуванням вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до семи років

Аналіз теоретичних і практичних проблем звільнення від відбування покарання з випробуванням вагітних жінок та жінок, які мають дітей віком до семи років, доречно, на наш погляд, почати з виокремлення факторів, що зумовлюють існування норми про таке звільнення в законі про кримінальну відповідальність.

Соціальну обумовленість кримінально-правових норм досліджували такі вітчизняні та зарубіжні вчені, як Ю. В. Баулін, В. М. Бурдін, В. І. Борисов, А. А. Герцензон, Г. О. Злобін, С. Г. Келіна, Т. В. Кленова, М. Й. Коржанський, О. І. Коробєєв, В. М. Кудрявцев, В. В. Кузнєцов, М. І. Мельник, В. О. Навроцький, О. О. Пащенко, П. Л. Фріс, М. І. Хавронюк, П. В. Хряпінський та ін.

Традиційно до цього питання звертаються при визначенні підстави та умов криміналізації суспільно-небезпечних діянь, виділяючи при цьому такі складові:

1) критерії (П. Л. Фріс) - 1) оцінка діяння як суспільно-небезпечного;

2) визнання доцільності здійснення боротьби з конкретним видом поведінки заходами кримінально-правового впливу; 3) констатація збігу в оцінці конкретної поведінки як суспільно-небезпечної між законодавцем та соціально- правовою психологією народу [271, с. 258];

2) фактори (В. І. Борисов, В. М. Кудрявцев, А. М. Яковлев, В. В. Кузнєцов) - соціальні (економічні, ідеологічні, політичні, соціально-психологічні), соціально-правові (правові традиції, правова психологія, динаміка та структура злочинності) та правові (принципи права та правотворчості, чинна система права) [19, с. 25], [147, с. 202]; міжнародно-правовий, конституційно-правовий, судовий, економічний, політичний, кримінологічний, соціально-правовий і нормативний фактор [100, с. 37-38];

3) чинники (Г. А. Злобін) - 1) соціальні та соціально-психологічні (суспільна небезпека, відносна поширеність діяння, співставлення позитивних і негативних наслідків криміналізації, кримінально-політична адекватність криміналізації); 2) системно-правові принципи (загальноправові (конституційна адекватність, системно-правова несуперечність криміналізації, міжнародно- правова необхідність, допустимість криміналізації), кримінально-правові (нерозривність і незайвість заборони, визначеність і однозначність термінології, співрозмірність санкції та економія репресії)) [64, с.

74].

4) підстави (О. І. Коробеєв) - юридично-кримінологічні, соціально- економічні та соціально-психологічні [87, с. 210];

5) підстава, приводи та умови (В. К. Грищук [45, с.77],

М. І. Мельник [118, с. 96].

Зважаючи на плюралізм думок науковців у цій сфері, В. І. Борисов вказує, що визначення факторів, які зумовлюють встановлення (збереження, удосконалення) закону про кримінальну відповідальність або відмову від нього, становить певні труднощі не тільки для законодавця, але й для представників науки кримінального права через неоднакове їх найменування (підстави, принципи, умови, задачі, критерії) та різну кількість (налічується близько двадцяти) [21, с. 10]. Подібна ситуація підтверджена й іншими науковцями, які здійснювали реферативний огляд цієї проблематики в працях вітчизняних науковців [152].

Між тим, попри певні відмінності у підходах щодо найменувань та кількості факторів соціальної обумовленості існування кримінально-правової заборони, питання це є більш розробленим, аніж відповідне соціальне обґрунтування звільнення від відбування покарання з випробуванням, а тим більш такої категорії засуджених, як жінки.

Аналіз наукових публікацій свідчить, що в теорії кримінального права зустрічаються принаймні два підходи до питань соціальної обумовленості кримінально-правових норм. З одного боку, йдеться про обумовленість криміналізації тих чи інших діянь, з іншого - про соціальне обґрунтування закону про кримінальну відповідальність загалом. З цього приводу О. О. Пащенко відзначає, що це не одне й те саме, оскільки криміналізація стосується тих явищ, які ще не знайшли свого законодавчого закріплення, тоді як обґрунтування необхідності існування (збереження) певних норм (інститутів) знаходиться поза межами поняття “криміналізація” й має бути досліджено за допомогою теорії соціальної обумовленості закону про кримінальну відповідальність [153, с. 211]. Тому вирішення питання про соціальну обумовленість кримінально-правових норм, на його думку, слід здійснювати залежно від їх виду - охоронні (норми-заборони), регулятивні, заохочувальні та визначальні (норми-дефініції).

Доцільність застосування звільнення від відбування покарання з випробуванням у сучасних умовах розвитку кримінально-правової політики пов’язують з низкою факторів: 1) застосування звільнення від відбування покарання з випробуванням зменшує кількість осіб, засуджених до позбавлення волі, що, у свою чергу, полегшує криміногенну обстановку в країні; 2) можна вирішити фінансові проблеми кримінально-виконавчої системи; 3) дає змогу більш повно враховувати та дотримуватися принципу індивідуалізації покарання, який спрямований на досягнення мети покарання [269, с. 186].

В аспекті дослідження вартим уваги є позиція проф. П. В. Хряпінського, який власне дослідження загальних соціальних обставин, що обумовлюють заохочувальні норми у кримінальному законодавстві здійснював на розмежуванні обставин, що обумовлюють заборонні та заохочувальні кримінально-правові норми [280, с. 18]. Такий підхід дав змогу виокремити систему обставин, що обумовлюють заохочувальні кримінально-правові норми, а саме:

1) соціально-правові обставини (оцінка діяння як суспільно-корисного, можливість використання кримінально-правових засобів, спроможність залагодити кримінально-правовий конфлікт, сприяння досягненню завдань кримінального законодавства, дотримання прав і свобод людини і громадянина, історичний досвід, виконання правових рекомендацій міжнародних організацій);

2) соціально-економічні обставини (зменшення прямих матеріальних збитків від злочинів, задоволення майнових і моральних претензій потерпілого, опосередковане зменшення витрат держави на утримання засуджених, зосередження матеріальних ресурсів на протидії найбільш суспільно- небезпечним злочинним проявам, мінімізація суспільних витрат на ресоціалізацію засуджених у постпенітенціарний період);

3) соціально-психологічні обставини (спроможність викликати позитивні спонукання на рівні індивідуальної правосвідомості, сприйняття абсолютною більшістю населення на побутовому рівні позитивної поведінки, закріплення на рівні індивідуальної та загальної правосвідомості позитивного досвіду правомірної поведінки, формування ціннісної орієнтації позитивної поведінки з дотриманням кримінально-правових заборон);

4) соціально-гуманістичні (збереження соціальних зв’язків особи з родинним колом, виробництвом, оточуючим середовищем, збереження «доброго імені», авторитету і місця у соціальній ієрархії суспільства, примат гуманістичних ідей та цінностей у сфері соціального контролю) [281, с. 133-134].

Зазначені соціальні обставини мають загальний, універсальний характер дії, а тому вони повною мірою можуть співвідноситися з будь-якою заохочувальною нормою кримінального закону і обумовлюють її соціальну сутність, спрямованість на вирішення кримінально-правового конфлікту у визначений законом спосіб [283, с. 61].

Разом з цим ми маємо враховувати, що до заохочувальних норм відносять сукупність різнопланових норм, які регулюють кримінально-правові відносини, що виникають з різних підстав. Так, власне П. В. Хряпінський відносить до останніх норми, спрямовані на:

1) протидію злочинам (суспільно-небезпечним посяганням), іншій небезпеці, що загрожує правоохоронюваним інтересам особи, суспільства та держави (ст. 36, 38, 39, 41, 42, 43 КК);

2) остаточне припинення готування до злочину або замаху на злочин, що вчиняється одноосібно чи у співучасті (ст. 17, 31 КК);

3) щире каяття винних, у тому числі неповнолітніх осіб, усунення суспільно- небезпечних наслідків, відшкодування завданих збитків, надання медичної допомоги потерпілому після вчинення злочину, активне сприяння розкриттю злочину тощо (ст. 45-49, пп. 1, 2, 2-1, ч. 1 ст. 66, ст. 69 (у випадках, коли до кількох обставин, що пом’якшують покарання, входять пп. 1, 2, 2-1, ч. 1 ст. 66, ст. 69-1, 103 КК);

4) досягнення виправлення засуджених, у тому числі неповнолітніх осіб, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами (ст. 74, 75, 79, 80, 81, 82, 83, 85-87, 104-107 КК);

5) доведення виправлення особи, яка відбула покарання, та припинення обмежень прав і свобод, у тому числі неповнолітніх осіб (ст. 91, ч. 3 ст. 108 КК). Схожа позиція простежується і в інших науковців [112-114; 124].

Тож цілком зрозуміло, що дія вказаних вище універсальних факторів соціальної обумовленості таких норм проявляється з тією чи іншою інтенсивністю залежно від різновиду заохочувальної норми, її змісту, значення та цілей, обумовлених предметом кримінально-правового регулювання конкретної норми. Відтак коло цих факторів буде формуватися шляхом виокремлення з числа запропонованих професором П. В. Хряпінським універсальних факторів тих, які мають суттєве значення та обумовлюють специфіку соціального обґрунтування звільнення від відбування покарання з випробуванням аналізуємої категорії жінок.

У межах власного дослідження ми маємо визначити сукупність обставин, які впливають на виокремлення в межах інституту звільнення від відбування покарання з випробуванням норми про звільнення вагітних жінок та жінок, які мають малолітніх дітей, тобто розкривають соціальну обумовленість зазначеної норми як заохочувальної кримінально-правової норми.

Зокрема, до групи соціально-правових обставин існування норми, передбаченої ст. 79 КК можна віднести:

а^ сприяння досягненню завдань кримінального законодавства через індивідуалізацію заходів кримінально-правового характеру. Так, соціальне призначення звільнення від відбування покарання з випробуванням у кримінальному праві полягає в тому, що воно дає змогу подолати традиційний каральний вплив на осіб, які вчинили злочин, на підставі покарання, уникнути негативних для суспільства наслідків застосування реальних заходів покарання, особливо пов’язаних з ізоляцією в кримінально-виконавчих установах та інших місцях примусового утримання засуджених, шляхом їх звільнення під певними умовами від відбування призначеного судом покарання. Висловлюються навіть за те, що потреба в умовному незастосуванні покарання тим сильніша, чим вищий рівень злочинності, який потребує позбавлення волі, і чим недосконаліше “драбина” покарань, яка не дає змоги знаходити в потрібний час реальну (а не умовну) альтернативу позбавленню волі. При цьому введення інституту умовного незастосування покарання, на переконання окремих вчених, фіксує не перемогу гуманістичних принципів у кримінальному праві, а свідчить про те, що суспільство не в стані впоратися з хвилею злочинності за допомогою наявної системи покарань [2, с. 4]. Соціальна виправданість полягає в сприянні вирішенню завдань кримінального законодавства в здійсненні виправно- виховної функції в межах профілактики злочинності жінок [36, с. 3].

Застосування звільнення від відбування покарання з випробуванням як однієї з форм реалізації кримінальної відповідальності має, насамперед, такі цілі кримінальної відповідальності, як виправлення засудженого, його ресоціалізацію і спеціальну превенцію [17, с. 158]. Уточнимо, що в законі про кримінальну відповідальність визначено завдання кримінального закону та мета покарання, а не цілі кримінальної відповідальності. Тож доречніше вести мову про досягнення цілей кримінального покарання. При цьому інші цілі не ігноруються, не применшуються, а так би мовити тимчасово умовно залишаються в резерві й використання цього резерву напряму залежить від успішності досягнення вищезазначених цілей, що демонструється поведінкою умовно засудженої жінки.

Особливість досягнення цілей кримінального покарання в такому випадку обумовлена тим, що жінка в стані вагітності та материнства здатна переоцінити власне ставлення до правомірної поведінки. Страх за подальшу долю власної дитини превалює над страхом за власну долю, а отже, здатен утримувати таку жінку від необдуманих кроків;

б) дотримання законних прав і свобод людини та громадянина. Конституція України (ст. 51, 52) проголошує, що материнство й дитинство, сім’я знаходяться під захистом держави, а турбота про дітей, їх виховання - рівне право й обов’язок батьків. У Сімейному кодексі України встановлено, що кожна дитина має право жити і виховуватися в сім’ї, наскільки це можливо, право знати своїх батьків, право на їх турботу, на спільне з ними проживання, за винятком випадків, коли це суперечить їх інтересам. Право дитини жити й виховуватись у сім’ї - одне з найважливіших її прав. Сімейне виховання дає можливість забезпечити її нормальний фізичний, моральний, інтелектуальний та соціальний розвиток, дає змогу їй стати повноцінним членом суспільства. Суспільні форми виховання не можуть замінити дитині сім’ю, і це давно підтверджено практикою [202, с. 26]. Звільнення від відбування покарання з випробуванням насамперед створює умови для збереження здоров’я як жінки, так і народження здорової дитини;

в) врахування історичного та зарубіжного досвіду звільнення в кримінальному законодавстві. Історичний досвід розглянуто у попередньому підрозділі роботи, зарубіжний же законодавець демонструє різні підходи в цьому питанні, детальний аналіз яких буде проведено в наступному підрозділі роботи. Наразі ж відмітимо, що відмінність зазначених підходів залежить від рівня визнання гендерної рівності жінок і чоловіків у різних сферах суспільного буття, у тому числі і в сфері кримінальної відповідальності та покарання. Тому Україна має шукати свій індивідуальний шлях у регулюванні цього питання з урахуванням позитивного досвіду зарубіжних країн, зокрема тих, які мають схожу з нами кримінально-правову систему та власних правових традицій;

г) виконання рекомендацій міжнародно-правових актів у сфері захисту прав людини та актів, які проголошують стандарти поводження із певними категоріями засуджених. Одним із перспективних напрямів лібералізації кримінальної політики визнано розширення сфери застосування заходів, альтернативних позбавленню волі. “Стандартні мінімальні правила Організації Об’єднаних Націй стосовно заходів, не пов’язаних з тюремним ув’язненням” (Токійські правила) такими заходами серед інших називають умовне засудження або покарання з відстрочкою [127]. Визначальна вимога міжнародної спільноти полягає у тому, щоби при розробці та реалізації кримінально-правової політики всіма можливими засобами забезпечити рівність жінок та чоловіків у питаннях як кримінально-правового захисту їх прав і свобод, так і в питаннях кримінальної відповідальності. Будь-які поблажливі винятки із загальних правил встановлення та реалізації відповідальності жінок не є проявами дискримінації, оскільки можуть встановлюватися відповідно до вимог міжнародного права і зумовлюються виключно їх соціальною роллю матері.

При цьому необхідно враховувати на те, що міжнародні стандарти являють собою закріплені у міжнародних актах і документах, текстуально уніфіковані й функціонально універсальні (для певних міжнародних об’єднань держав) принципи та норми, які за посередництвом вельми абстрактних, здебільшого оціночних, терміно-понять фіксують мінімально необхідний або бажаний зміст і/чи обсяг прав людини, зумовлені досягнутим рівнем соціального розвитку та його динамікою, а також встановлюють позитивні обов’язки держав щодо їх забезпечення, охорони й захисту та передбачають за їх порушення санкції політико-юридичного чи політичного характеру [193, с. 6].

Отже, статус засудженої жінки в національному праві визначено міжнародними стандартами прав людини та міжнародними стандартами поводження із засудженими, що корегуються з підходами національного законодавця в сфері гуманізації кримінально-правової політики щодо засуджених жінок саме з урахуванням фізіологічних та соціально-психологічних особливостей жінки, і особливо її ролі в житті малолітньої дитини. Тож в ідейному аспекті норма про звільнення вагітних жінок та жінок, які мають малолітніх дітей, засвідчує дотримання вітчизняного законотворця рекомендацій «Токійських правил» 1990 р.

Відповідно до п. 1 ст. 24 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права 1966 р., кожна дитина без будь-якої дискримінації за абиякою ознакою, у тому числі й народжена від засудженої матері, має “право на такі засоби захисту, яких вона потребує через малолітство з боку його сім’ї, суспільства та держави” [176]. У Конвенції ООН про права дитини 1959 р. говориться: “Дитина для повного та гармонійного розвитку його особистості потребує любові та розуміння. Вона повинна, якщо це можливо, зростати під опікою та відповідальністю своїх батьків і в будь-якому випадку в атмосфері любові та матеріальної забезпеченості; малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли існують виняткові обставини, бути розлучена зі своєю матір’ю” [86, с.85]. Крім того цим документом передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються судами, адміністративними чи законодавчими органами, насамперед увагу приділено якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Соціально-економічні обставини, виділені проф. П. В. Хряпінським (задоволення майнових та моральних претензій потерпілого, опосередковане зменшення витрат держави на утримання засуджених, зосередження матеріальних ресурсів на протидії найбільш суспільно-небезпечним злочинним проявам, мінімізація суспільних витрат на ресоціалізацію засуджених у постпенітенціарний період) повною мірою поширюються і на звільнення від відбування покарання з випробуванням вагітних жінок та жінок, які мають дітей віком до семи років. Науковці наполягають на тому, що відшкодування потерпілої завданих збитків або усунення заподіяної злочином шкоди має бути умовою застосування окремих видів звільнення від покарання, зокрема, передбачених ст. 75, 79, 81-83, 87 КК України [42, с. 265]. Це положення підтверджується і судовою практикою. Як правило, суди застосовують таке звільнення у випадках, коли винна особа повністю або частково відшкодувала завдані злочином збитки. Неврахування судом факту невідшкодування завданих злочином збитків визнається підставою скасування вироку місцевого суду апеляційною інстанцією в частині звільнення від покарання з випробуванням [302, с. 118-128]. При звільненні від відбування покарання з випробуванням на перший план виступає економія державних коштів для забезпечення процесу відбування або виконання покарання, адже, встановлюючи підстави та порядок звільнення від відбування покарання, законодавець впливає на обсяг контингенту, стосовно якого реалізується кримінально-правова політика [56, с. 48]. Важко з цим не погодитися.

З приводу економії витрат держави на утримання ув’язнених жінок та їх дітей. На жаль, ситуація з матеріальним забезпеченням належних умов відбування покарання залишається вкрай складною, адже “на сьогодні в пенітенціарній системі Україні відсутні спеціально проектовані наново для жінок установи відбування покарання; жіночі спеціальні потреби, з урахуванням фізичних і соціальних відмінностей, не знаходять відображення в архітектурі і організаційній структурі місць позбавлення волі; не всі жіночі колонії забезпечують відповідного рівня санітарні норми; якщо жінки в ув’язнені навіть і розглядаються як специфічна група, яка потребує особливого захисту і особливого ставлення, цей розгляд не відображає тендерної рівності” [98].

Україна не може належною мірою забезпечити вимоги міжнародних стандартів поводження та утримання засуджених жінок. Так, у Мінімальних стандартних правилах поводження з ув’язненими передбачено, що: “1. Жіночі заклади повинні мати у своєму розпорядженні особливі приміщення для догляду за вагітними жінками і матерями-годувальницями. Там, де це можливо, слід піклуватися про те, щоб пологи відбувалися не в тюремній, а в звичайній обстановці. Якщо ж дитина народжується у в’язниці, то про цю обставину не слід згадувати в свідоцтві про народження. 2. Там, де матерям, позбавленим волі, дозволяється залишати немовлят при собі, слід передбачити організацію ясел, що мають у своєму розпорядженні кваліфікований персонал, куди дітей слід передавати в той період, коли вони не користуються турботою, а можуть знаходитися під опікою матері” [127].

Сьогодні ж в Україні засуджені до позбавлення волі жінки тримаються в 13 виправних колоніях, одному виправному центрі для дорослих жінок та в одній виховній колонії для неповнолітніх і жодна з них належним чином не пристосована для потреб ув’язнених жінок [286, с. 47]. Все це вимагає неабияких затрат.

Далі, як зазначають фахівці, “на сучасному етапі розвитку пенітенціарної служби України одним з важливих завдань є організація соціального захисту осіб, які утримуються в установах виконання покарань та слідчих ізоляторах, особливо такої категорії, як вагітні жінки та жінки, які народили в місцях позбавлення волі, як найбільш соціально уразливого прошарку засуджених” [49, с. 167]. Фактично ж на нормативно рівні передбачено, що у разі народження дитини під час перебування жінки в слідчому ізоляторі або установі виконання покарань допомога призначається і виплачується в розмірі, встановленому для першої дитини, шляхом перерахування на відкритий у банківській установі вкладний (депозитний) рахунок дитини. Кошти ж мають зберігатися на рахунку такої дитини в банківській установі, і можуть бути використані матір’ю дитини тільки у разі її звільнення та перебування дитини з матір’ю [186]. Втім, згідно з тією ж Постановою Кабінету міністрів України “Про порядок призначення і виплати державної допомоги сім’ям з дітьми” від 27 грудня 2001 р. № 1751 виплата допомоги припиняється у разі перебування отримувача допомоги (тобто жінки) у місцях позбавлення волі за рішенням суду, тож жінка, яка зі своєю дитиною перебуває на державному забезпеченні, інші види соціальної грошової допомоги не отримує. Така ситуація негативно позначається на стані соціального захисту засуджених жінок, а відтак ускладнює їх подальшу постпенітенціарну ресоціалізацію та соціальну адаптацію.

З економічного погляду утримання системи пробації для держави є менш затратним, ніж витрати на утримання місць позбавлення волі (витрати на утримання установ, ув’язнених, більш чисельний персонал). Наприклад, у Швеції, Фінляндії, Естонії та Румунії витрати на одного ув’язненого перевищують більш ніж у десять разів витрати на організацію пробації щодо однієї особи [5].

Соціально-психологічні обставини (спроможність викликати позитивні спонукання на рівні індивідуальної правосвідомості, сприйняття абсолютною більшістю населення на побутовому рівні позитивної поведінки, закріплення на рівні індивідуальної та загальної правосвідомості позитивного досвіду правомірної поведінки, формування ціннісної орієнтації позитивної поведінки з дотриманням кримінально-правових заборон).

Так, соціальну цінність вказаної норми вбачають зокрема і в тому, що вона є важливим стимулом для жінок переглянути власні ціннісні соціально-правові орієнтації як у період підготовки до материнства, так і після народження дитини в процесі виконання материнських функцій [150, с. 2]. Іншою обставиною, що свідчить на користь застосування такого звільнення до жінки, визнається те, що перебування жінки в ізоляції, як правило, призводить до руйнування її колишнього життя: чоловіки розлучаються з ними, їх діти потрапляють до сиротинців, або, що ще гірше, - на вулицю. Статистика свідчить, що в результаті засудження жінки частіше ніж чоловіки втрачають сім’ї і соціальні зв’язки (75% жінок, засуджених до позбавлення волі, не мають рідних, або не підтримують з ними стосунків), близько 53% жінок, засуджених до позбавлення волі, втрачають сім’ю [194, с. 21]. Втрата зв’язків з рідними і зокрема з дитиною негативно впливає на поведінку жінок, породжує апатію у подоланні асоціальних навичок, сприяє деградації особистості, а пізніше ускладнює процеси ресоціалізації та соціальної адаптації жінки в суспільстві.

Так, за даними дослідження, проведеного у 2001 р., організацією “Донецький Меморіал” із загального числа засуджених жінок 15% втратили соціально-корисні зв’язки, 28% не одержують посилок, 56% не мають тривалих побачень з рідними, мають дітей у віці до 6 років 10%, 3% позбавлені батьківських прав [22]. Подібна тенденція зберігається і надалі. Так, за результатами дослідження, проведеного в 2014 р., певна кількість жінок відмовляється від наданого їм права на телефонні розмови, зокрема 19,5% - заміжніх жінок не хотіли дзвонити, тому, що хоча сім’я зберіглася, але вона носить формальний характер. Серед жінок, які не використовували короткострокові побачення - 64,3% не були одружені, 25,7% були заміжніми. Якщо розглядати тривалі побачення жінок з родичами та сім’єю, то 14,3% використали своє право на одержання тривалих побачень, близько 80,0% жінок, які це право мали, але не використали взагалі, тільки кожна п’ята жінка використала право на тривале побачення, до яких не належали жінки зі строком покарання від трьох до п’яти років позбавлення волі [62, с. 280 ].

У жінок, які відбули покарання у виді позбавлення волі, часто спостерігають відсутність почуття власної гідності, честі, деякі з них вважають себе неповноцінними. Такі жінки намагаються знайти підтримку і розуміння серед інших осіб, які також відбували покарання. Усе це, як правило, знову повертає жінку на шлях злочинності.

Турбота засудженої про своїх дітей, усвідомлення того, що при повторному вчиненні злочину до неї може бути застосовано реальне покарання, яке негативно позначиться на інтересах близьких їй людей, сприяє її виправленню. До того ж жінка в сім’ї є гарантом благополуччя, і руйнування її статусу може бути небезпечним, у тому числі і щодо зростання злочинності, особливо підліткової.

Соціально-гуманістичні (збереження соціальних зв’язків особи з родинним колом, виробництвом, навколишнім середовищем, збереження “доброго імені”, авторитету і місця у соціальній ієрархії суспільства, примат гуманістичних ідей та цінностей у сфері соціального контролю).

Науковці акцентують на тому факті, що у кримінальному законодавстві не так багато норм, що враховують гендерну специфіку, і більшість з них є гендерно нейтральними [38, с. 162]. Ті ж норми, які враховують гендерні особливості жінок, пов’язують їх виключно з вагітністю засудженої жінки та виконанням нею своїх материнських обов’язків.

Винятково гуманістичне значення звільнення жінок полягає у тому, що для дитини в малолітньому віці вирішальним для її морального та психологічного розвитку є материнське піклування. Звісно, ставлення засуджених жінок до своїх дітей може бути різним, відповідно до особистісних властивостей жінки, її материнських почуттів. Разом з тим визнається, що спілкування жінки з дітьми для збереження і розвинення почуття любові, опіки, дбайливого ставлення до людського життя є вкрай важливим [39, с. 65].

За результатами досліджень у сфері дитячої психології відсутність материнської турботи і виховання вкрай негативно впливає на психіку дитини у віці від восьми місяців до 14 років. Для дітей, позбавлених материнської опіки, характерні грубість, злопам’ятство, егоїзм, скритність, жорстокість, байдужість, відсутність власної волі. У таких дітей спостерігається несформованість моральних якостей, низький рівень самокритики, підвищена емоційна збудливість, агресія та інші негативні прояви [122, с. 76]. На цей факт вказує і переважна більшість науковців, які розглядали це питання на рівні дисертаційних досліджень [36; 210; 296] і допускають, що діти, матері яких засуджені до позбавлення волі, в майбутньому також будуть схильні до вчинення злочинів і, за певних несприятливих для них обставин, повторять долю своїх матерів і самі потраплять до установ виконання покарань.

Караючи жінку за вчинений нею злочин та піклуючись про полегшення становища жінки, яка є матір’ю, закон першочергово убезпечує від несправедливого покарання малолітніх дітей, які вимушені залишатися з родичами або слідувати за матерями до виправних установ, або бути приречені народитися в цих установах, що не може позитивно позначитися на їх розвитку.

Необгрунтована відмова у звільненні від відбування покарання вагітній жінці та жінці, яка має малолітню дитину, нівелює значення таких кримінально- правових принципів та принципів сучасної кримінально-правової політики, як економія кримінальної репресії, справедливості, гуманізму та доцільності, та може значною мірою вплинути на подальшу життєву перспективу цих дітей.

Крім проаналізованих чинників, на наш погляд, при вирішенні проблем соціальної обумовленості існування норми про звільнення від відбування покарання з випробуванням вагітних жінок та жінок, які мають дітей віком до семи років, слід брати до уваги те, що таке звільнення є одним із засобів диференціації та індивідуалізації кримінальної відповідальності як методів кримінально-правової політики, суть яких полягає у максимальному урахуванні при притягненні до кримінальної відповідальності кваліфікації злочинів та при призначенні покарання - ступеню та характеру вчиненого діяння та окремих особистісних характеристик винного.

Попри певні відмінності в підходах науковців щодо розуміння значення цих засобів у розвитку кримінального законодавства, оприлюднених у чисельних публікаціях [105, с. 7-9; 99, с. 48; 108, с. 313; 272, с. 7; 273, с. 244; 10, с. 18; 132, с. 169-170], детальний аналіз яких значно розширить межі нашого дослідження, можна зробити висновок про узгодженість позицій науковців у головних аспектах, зокрема у тому, що в диференціації та індивідуалізації відповідальності проявляється справедливість як принцип кримінального права.

Диференціація кримінальної відповідальності діє на рівні правотворчості і передбачає зокрема встановлення в Кримінальному кодексі різних покарань за одне й те ж саме злочинне діяння, вчинене за наявності або без обтяжуючих або пом’якшуючих обставин; визначення принципів та умов звільнення від кримінальної відповідальності або від покарання та ін. Індивідуалізація ж кримінальної відповідальності діє на правозастосовному рівні і можлива лише тільки на підставі диференціації, закладеної попередньо у чинному кримінальному законі, щодо конкретної особи з урахуванням конкретних обставин злочину. Звільнення від відбування покарання з випробуванням вагітних жінок та жінок, які мають малолітніх дітей, є формою індивідуалізації кримінальної відповідальності.

Гадаємо за доцільне розглянути вплив окремих кримінально-правових принципів, зокрема принципів кримінальної відповідальності та принципів покарання[1] на існування норми про звільнення, передбаченої в ст. 79 КК. Визнаючи, що однозначного трактування принципів кримінальної відповідальності і покарання наразі в доктрині кримінального права немає [54, с. 137, 138], науковці зазначають, що принципи кримінальної відповідальності є найбільш загальними положеннями, які, зокрема, визначають напрям роботи законодавця під час формування кримінально-правових санкцій, а принципи покарання скеровують суддів під час їх застосування, оскільки вони лежать в основі досягнення цілей кримінального покарання [205, с. 197].

Так, принцип невідворотності кримінальної відповідальності та покарання висвітлено в аспекті реалізації більш загальних за змістом принципів гуманізму, справедливості та законності [117, c. 134]. На сьогодні і надалі залишається актуальною проблема детальної наукової розробки принципу невідворотності кримінальної відповідальності в кримінальному праві [206, с. 202], який до того ж науковці пропонують розглядати як спеціальний принцип кримінально - правової політики (Г. М. Міньковський [123, с. 13-21], М. Д. Шаргородський [292, с. 306], П. Л. Фріс [271, с. 57].

Утім, навряд чи можна погодитися із сприйняттям сутності принципу невідворотності кримінальної відповідальності, за якого особа, яка вчинила злочин, підлягає покаранню в кримінально-правовому порядку [207, с. 24], оскільки призначення покарання є однією з форм реалізації кримінальної відповідальності і таке розуміння дещо звужує сутність цього принципу.

З функціонального боку таке звільнення є різновидом кримінального правового впливу, через який реалізується кримінальна відповідальність. Таким чином існування норми про звільнення від відбування покарання з випробуванням вагітних жінок та жінок, які мають дітей віком до семи років, як своєрідний ланцюг системи заходів кримінально-правового характеру, пов’язаних із кримінальною відповідальністю цілком узгоджується з необхідністю утворення належного механізму реалізації принципу невідворотності кримінальної відповідальності та з іншими принципами кримінального права, а рівно і цілями і завданнями кримінально-правової політики [20, с. 25-26].

Важливою передумовою диференціації кримінальної відповідальності є можливість вибору заходів кримінально-правового впливу, на які може розраховувати суддя при визначенні такої міри окремим засудженим. У зв’язку з цим важливого значення набуває аналіз ситуації, яка склалася на сьогодні в правозастосовній практиці і пов’язана передусім з визначенням реального механізму забезпечення реалізації принципу економії кримінальної репресії щодо вагітних жінок та жінок, які мають малолітніх дітей.

Кримінальний кодекс містить ряд норм, які обмежують застосування певних видів покарань щодо цієї категорії жінок. Так, вагітним жінкам не призначають громадські роботи (ст. 56 КК); вагітним жінкам та жінкам, які перебувають у відпустці по догляду за дитиною, не призначають виправні роботи (ст. 57 КК); вагітним жінкам та жінкам, які мають дітей віком до 7 років, не призначають арешт (ст. 60 КК); вагітним жінкам та жінкам, які мають дітей віком до 14 років, не призначають обмеження волі (ст. 61 КК); до жінок, які були вагітними під час вчинення злочину або на момент постановлення вироку, не застосовують довічне позбавлення волі.

Отже, до вагітних жінок не застосовуються такі покарання, як: громадські роботи; виправні роботи; арешт; обмеження волі та довічне позбавлення волі - 5 з 10 основних видів покарань[2]. Жінкам, які мають дитину віком до семи років, не призначають такі покарання, як: виправні роботи[3]; арешт, обмеження волі - 3 з 10 основних видів покарань.

З наведеного стає очевидним, що законодавець, диференціюючи відповідальність цієї категорії жінок шляхом обмеження застосування до них значної кількості основних видів покарань фактично звужує дискреційні можливості суду в індивідуалізації покарання. На практиці до таких жінок можливо застосовувати лишень такі основні види покарань, як штраф, позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю та позбавлення волі. У свою чергу, ця ситуація позначається і на вирішенні питання про звільнення від відбування покарання з випробування цих жінок.

Так, загальна норма про звільнення від відбування покарання з випробуванням, передбачена ст. 75 КК України, допускає таке звільнення у разі призначення таких видів покарань, як виправні роботи, службові обмеження для військовослужбовців, обмеження волі та позбавлення волі на строк не більше п’яти років. Зрозуміло, що ця норма передбачає звільнення, у тому числі і вагітних жінок, у разі, коли їм призначене тільки такі покарання, як службове обмеження для військовослужбовців та позбавлення волі на строк не більше п’яти років, адже суд не має права призначити цій категорії жінок ані виправні роботи, ані обмеження волі. З іншого боку, звільнення від відбування покарання з випробуванням вагітних жінок та жінок, які мають дітей віком до семи років, на підставі ст. 79 КК України є спеціальною щодо норми, передбаченою ст. 75 КК, і передбачає таке звільнення у разі призначення жінці покарання у виді позбавлення волі на строк не більше п’яти років за вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину, крім корупційних злочинів.

Можна виділити ще кримінологічну обставину, пов’язану з аналізом динаміки жіночої злочинності, яка дає змогу спрогнозувати, що вона є такою, що допускає можливість широкого застосування звільнення від відбування покарання з випробуванням цієї категорії жінок.

Так, кількість жінок, засуджених за вчинення всіх видів злочинів, за вироками, що набрали законної сили в 2013 р., зменшилася на 23,6% порівняно з 2012 р. і становила 15,5 тис., проте їх питома вага від загальної кількості засуджених залишилася майже на рівні 2012 р. - 12,6% (12,5%), що на 27,5% менше, або 5,5% (5,8%) від загальної кількості засуджених [7].

Кількість засуджених жінок у 2014 р. зменшилася на 17,4% і становила 12,8 тис. (15,5 тис.), проте їх частка від загальної кількості всіх засуджених залишилася на рівні 2013 р. - 12,5% (12,6 %) [8].

Кількість засуджених за вчинення злочинів жінок у І півріччі 2015 р. зменшилася на 21,4% і становила 5,3 тис. (6,7 тис.), або 11,2% від загальної кількості всіх засуджених [6].

Так, серед проаналізованих нами судових рішень, 69% були винесені жінкам, які вчинили крадіжки, шахрайства та інші нетяжкі злочини проти власності. Отримані нами результати в цілому підтверджують дані, отримані й іншими дослідниками. Так, на підставі кримінально-правових, кримінологічних та соціальних досліджень жіночої злочинності зроблено висновок, що число злочинів, які вчинюють жінки, завжди менше, аніж чоловіки (у середньому 15% від загалу), основною злочинною спеціалізацією жінок були й залишаються корисливі злочини (більше 50% від загалу), переважно жінки вчинюють злочини невеликої або середньої тяжкості (близько 65% від загалу) [210, с. 6]. Це підтверджують і результати нашого дослідження (див. додаток А).

Молоді жінки, за результатами контент-аналізу кримінальних справ, частіше, порівняно із чоловіками (78,2 проти 21%), вчиняли злочинні дії на афективній основі. Серед жінок відповідні показники афектомії були зареєстровані в діапазоні 60-90 ум. од. за шкалою афектомії Кранца, тоді як у чоловіків ці показники коливалися в діапазоні 18-40 од. [52, с. 81].

Також варто враховувати й доведений спеціальними дослідженнями доволі низький рецидив злочинів, вчинених жінками, щодо яких було застосовано звільнення від покарання з випробуванням. Так, серед осіб, звільнених від відбування покарання з випробуванням, протягом іспитового строку вчиняють злочин тільки 6-7% [3]. Враховуючи те, що за статистикою серед звільнених від відбування покарання з випробуванням жінки становлять тільки 10,9% [279, с. 6], то і відсоток вчинення ними злочину протягом іспитового строку є малим (менше 1%)

Наведене вище дає змогу припустити, що до групи соціально-правових обставин можна віднести: 1) сприяння досягненню завдань кримінального законодавства через індивідуалізацію заходів кримінально-правового характеру; 2) дотримання законних прав і свобод людини та громадянина; 3) врахування власного історичного досвіду та досвіду інших країн; 4) виконання рекомендацій міжнародно-правових актів у сфері захисту прав людини та актів, які проголошують стандарти поводження із певними категоріями засуджених.

Соціально-економічні фактори, які обумовлюють доцільність існування такої норми пов’язані, насамперед, з можливістю якнайшвидшого відшкодування завданої злочином шкоди, зменшенням витрат на забезпечення належних, таких, що відповідають міжнародним стандартам, умов відбування покарання жінками та забезпечення відповідних умов народження жінками в установах виконання покарань дітей, а так само знаходження останніх поряд з матір’ю після пологів.

Соціально-психологічні факторами можна визнати такі: застосування до жінки звільнення від відбування покарання з випробуванням має бути стимулом для жінок переглянути власні ціннісні соціально-правові орієнтації як у період підготовки до материнства, так і після народження дитини в процесі виконання материнських функцій; турбота засудженої про своїх дітей, усвідомлення того, що при повторному вчиненні злочину до неї може бути застосовано реальне покарання, яке негативно позначиться на інтересах близьких їй людей, сприяє її виправленню.

І навпаки, про що має пам’ятати суддя, і насамперед, розуміти жінка, яка вирішує вчинити злочин, це комплекс таких негативних соціально- психологічних факторів, як: втрата сім’ї і позитивних соціальних зв’язків (75% жінок, засуджених до позбавлення волі, не мають рідних, або не підтримують з ними стосунків, чоловіки таких жінок переважно подають на розлучення); втрата зв’язку з дитиною негативно впливає на поведінку жінок, породжує апатію у подоланні асоціальних навичок, сприяє деградації особистості, а пізніше ускладнює процеси ресоціалізації та соціальної адаптації жінки в суспільстві.

Соціально-гуманістичні фактори: 1) гуманістичне значення звільнення жінок полягає у тому, що для дитини в малолітньому віці вирішальним для її морального та психологічного розвитку є материнське піклування, відсутність якого вкрай негативно впливає на психіку дитини у віці від восьми місяців до 14 років (у таких дітей спостерігається несформованість моральних якостей, низький рівень самокритики, підвищена емоційна збудливість, агресія та інші негативні прояви); 2) караючи жінку за вчинений нею злочин та піклуючись про полегшення становища жінки, яка є матір’ю, закон першочергово убезпечує від незаслуженого покарання малолітніх дітей, які вимушені залишатися з родичами або слідувати за матерями до виправних установ, або бути приречені народитися в цих установах, що не може позитивно позначитися на їх розвитку; 3) необґрунтована відмова в звільненні від відбування покарання вагітній жінці та жінці, яка має малолітню дитину, нівелює значення таких кримінально- правових принципів та принципів сучасної кримінально-правової політики, як економія кримінальної репресії, справедливості, гуманізму та доцільності, та може значною мірою вплинути на подальшу життєву перспективу цих дітей.

Чинниками, які скоріше можна віднести до умов, за яких можливе широке застосування в Україні звільнення від відбування покарання з випробуванням до вагітних жінок та жінок, які мають дітей віком до семи років, є:1) узгодженість норми про таке звільнення із загальною нормою про звільнення від відбування покарання з випробуванням (ст. 75 КК), з принципами кримінального права, і зокрема з принципами кримінальної відповідальності та принципів покарання; 2) наявне кримінологічне обґрунтування (невисокий рівень жіночої злочинності; вчинення жінками переважно корисливих злочинів невеликої та середньої тяжкості; низький рецидив злочинів з боку жінок, які були звільненні від відбування покарання з випробуванням).

1.3.

<< | >>
Источник: НАУМОВ ОЛЕКСАНДР ОЛЕКСАНДРОВИЧ. ЗВІЛЬНЕННЯ ВІД ВІДБУВАННЯ ПОКАРАННЯ З ВИПРОБУВАННЯМ ВАГІТНИХ ЖІНОК І ЖІНОК, ЯКІ МАЮТЬ ДІТЕЙ ВІКОМ ДО СЕМИ РОКІВ. Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук. Запоріжжя - 2015. 2015

Скачать оригинал источника

Еще по теме Соціальне обґрунтування норми про звільнення від відбування покарання з випробуванням вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до семи років:

  1. 4.2 Пенітенціарні заходи запобігання рецидивній злочинності жінок та соціальна адаптація жінок-редидивісток
  2. НАУМОВ ОЛЕКСАНДР ОЛЕКСАНДРОВИЧ. ЗВІЛЬНЕННЯ ВІД ВІДБУВАННЯ ПОКАРАННЯ З ВИПРОБУВАННЯМ ВАГІТНИХ ЖІНОК І ЖІНОК, ЯКІ МАЮТЬ ДІТЕЙ ВІКОМ ДО СЕМИ РОКІВ. Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук. Запоріжжя - 2015, 2015
  3. ЗМІСТ
  4. ВСТУП
  5. РОЗДІЛ 1 ЗВІЛЬНЕННЯ ВІД ВІДБУВАННЯ ПОКАРАННЯ З ВИПРОБУВАННЯМ ВАГІТНИХ ЖІНОК І ЖІНОК, ЯКІ МАЮТЬ ДІТЕЙ ВІКОМ ДО СЕМИ РОКІВ: ІСТОРІЯ, СОЦІАЛЬНА ОБУМОВЛЕНІСТЬ, ЗАРУБІЖНИЙ ДОСВІД
  6. Становлення і розвиток норми про звільнення від відбування покарання з випробуванням вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до семи років, у кримінальному законодавстві України
  7. Соціальне обґрунтування норми про звільнення від відбування покарання з випробуванням вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до семи років
  8. Звільнення від відбування покарання вагітних жінок та жінок, які мають малолітніх дітей, за кримінальним законодавством інших країн
  9. Висновки до розділу 1
  10. РОЗДІЛ 2 ПРАВОВА ПРИРОДА ТА КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВА ХАРАКТЕРИСТИКА ЗВІЛЬНЕННЯ ВІД ВІДБУВАННЯ ПОКАРАННЯ З ВИПРОБУВАННЯМ ВАГІТНИХ ЖІНОК І ЖІНОК, ЯКІ МАЮТЬ ДІТЕЙ ВІКОМ ДО СЕМИ РОКІВ
  11. Правова природа звільнення від відбування покарання з випробуванням вагітних жінок та жінок, які мають дітей віком до семи років
  12. 2.2 Підстава та умови звільнення від відбування покарання з випробуванням вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до семи років
  13. Висновки до розділу 2
  14. РОЗДІЛ 3 УМОВИ ВИПРОБУВАННЯ ТА ПРАВОВІ НАСЛІДКИ ЗВІЛЬНЕННЯ ВІД ВІДБУВАННЯ ПОКАРАННЯ З ВИПРОБУВАННЯМ ВАГІТНИХ ЖІНОК І ЖІНОК, ЯКІ МАЮТЬ ДІТЕЙ ВІКОМ ДО СЕМИ РОКІВ
  15. Обов’язки, які покладаються на жінку, звільнену на підставі ст. 79 КК
- Авторское право - Аграрное право - Адвокатура - Административное право - Административный процесс - Антимонопольно-конкурентное право - Арбитражный (хозяйственный) процесс - Аудит - Банковская система - Банковское право - Бизнес - Бухгалтерский учет - Вещное право - Государственное право и управление - Гражданское право и процесс - Денежное обращение, финансы и кредит - Деньги - Дипломатическое и консульское право - Договорное право - Жилищное право - Земельное право - Избирательное право - Инвестиционное право - Информационное право - Исполнительное производство - История - История государства и права - История политических и правовых учений - Конкурсное право - Конституционное право - Корпоративное право - Криминалистика - Криминология - Маркетинг - Медицинское право - Международное право - Менеджмент - Муниципальное право - Налоговое право - Наследственное право - Нотариат - Обязательственное право - Оперативно-розыскная деятельность - Права человека - Право зарубежных стран - Право социального обеспечения - Правоведение - Правоохранительная деятельность - Предпринимательское право - Семейное право - Страховое право - Судопроизводство - Таможенное право - Теория государства и права - Трудовое право - Уголовно-исполнительное право - Уголовное право - Уголовный процесс - Философия - Финансовое право - Хозяйственное право - Хозяйственный процесс - Экологическое право - Экономика - Ювенальное право - Юридическая деятельность - Юридическая техника - Юридические лица -