<<
>>

Проблеми визначення іспитового строку

Звільняючи вагітну жінку або жінку, яка має дітей віком до семи років, від відбування покарання з випробуванням, суд згідно з ч.1 ст. 79 Кримінального кодексу України встановлює іспитовий строк у межах строку, на який згідно із законом жінку може бути звільнено від роботи у зв’язку з вагітністю, пологами і до досягнення дитиною семирічного віку, протягом якого засуджена жінка має виконувати покладені на неї обов’язки, передбачені ст.

76 КК України. Крім цього така жінка має здійснювати належний догляд за дитиною, піклуватись про неї, виховувати, а також не вчинювати правопорушень і злочинів.

Під іспитовим строком переважно розуміють встановлений вироком суду строк, протягом якого здійснюється перевірка можливості виправлення засудженого без реального відбування покарання та виправлення засудженого шляхом призначення обов’язків та контролю за поведінкою засудженої особи.

Науковці акцентують на тому, що такий іспитовий строк є одним із складників режиму випробування і становить собою відповідний проміжок часу, протягом якого за поведінкою засудженого звільненого від відбування покарання з випробуванням здійснюється контроль, а сам він під загрозою виконання призначеного основного покарання зобов’язаний виконувати вимоги, які до нього пред’являються [76; 302].

Аналіз останніх досліджень та публікацій з цієї проблематики переконує в тому, що сутність та призначення іспитового строку оцінюється науковцями практично однаково, а от його тривалість, початок перебігу, критерії визначення - по-різному. І надалі залишається дискусійним ряд питань правової регламентації визначення іспитового строку, зокрема початок обчислення іспитового строку, визначення його мінімальної та максимальної тривалості, співвідношення зі строками давності виконання обвинувального вироку.

Традиційно як у кримінально-правовій науці, так і у виробленій останніми роками судовій практиці тривалість іспитового строку визначається з урахуванням: 1) передбаченої законом про кримінальну відповідальність тривалості (меж) іспитового строку та 2) часу, необхідного для виправлення особи.

Науковці практично одностайні у думці, що ефективність іспитового строку залежить від правильності встановлення його тривалості, який має визначатись, враховуючи індивідуальні особливості засудженої особи до виправлення, можливості спеціалізованого державного органу здійснити виправлення засудженого [37, с. 167].

Подібним шляхом йде і правозастосовна практика. Приміром, приймаючи рішення про доцільність застосування ст. 79 КК, суд обґрунтовує його, зокрема тим, що: підсудна щиро розкаялась у вчиненому, відсутністю матеріальних претензій від потерпілого, утриманням підсудною малолітньої дитини, за місцем проживання характеризується позитивно, має постійне місце проживання, на обліку у лікаря-психіатра та лікаря-нарколога не перебуває, до адміністративної і кримінальної відповідальності не притягувалась [34]. Між тим встановлення тривалості іспитового строку вагітним жінкам і жінкам, які мають дитину віком до семи років, має свої особливості, оскільки такий строк орієнтований не тільки на індивідуальні особливості засудженої жінки та її здатність до виправлення, а й на охорону прав і інтересів дитини, матір’ю якого є або готується стати засуджена жінка, та її здатність до належного догляду за дитиною, піклування про неї та виховання. Саме необхідність належного виконання материнських обов’язків і спонукає суддю реалізовувати свої дискреційні повноваження та схилятись до доцільності звільнення таких засуджених жінок від відбування покарання з випробуванням.

Одним із дискусійних у кримінально-правовій науці є питання визначення початкового моменту обчислення (перебігу) іспитового строку. У чинному КК України питання про початок іспитового строку не врегульовано, тоді як його правильне встановлення має велике значення для з’ясування правових наслідків такого звільнення, зокрема: визначення строку погашення судимості, призначення покарання за сукупністю злочинів або за сукупністю вироків, давності виконання вироку тощо.

Вища судова інстанція скеровує судову практику щодо обчислення початку іспитового строку з дня постановления вироку незалежно від того, судом якої інстанції застосовано ст.

75 КК України, і акцентує на тому, що він не підлягає скороченню в заохочувальному порядку [187]. У ч. 1 ст. 165 Кримінально- виконавчого кодексу України встановлено, що іспитовий строк обчислюється з моменту проголошення вироку суду. Окремі фахівці в полеміці щодо визначення початку перебігу іспитового строку віддають перевагу підходу, згідно з яким цей строк починає відраховуватися з моменту винесення обвинувального вироку [208, с. 60; 226, с. 76; 109, с. 9]. Інші науковці відстоюють думку, що перебіг іспитового строку повинен починатися з моменту вступу вироку в законну силу, а не з моменту його проголошення [76].

Для тлумачення змісту понять постановлення вироку, проголошення вироку, винесення обвинувального вироку та вступу вироку в законну силу необхідно звернутись до системного аналізу положень Кримінального процесуального законодавства. Відповідно до ч. 1 ст. 376 Кримінального процесуального кодексу України судове рішення проголошується прилюдно негайно після виходу суду з нарадчої кімнати. Набрання ж судовим рішенням законної сили регламентується ч. 1 ст. 532 КПК України, згідно з якою вирок суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не подано. Відповідно, у разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції. Судові рішення суду апеляційної та касаційної інстанцій, Верховного Суду України набирають законної сили з моменту їх проголошення [96]. Отже, при визначенні порядку обчислення іспитового строку необхідно враховувати те, що набрання вироком законної сили обумовлено рівнем судової інстанції, яка його виносить, а саме:

1) якщо звільнення від відбування покарання з випробуванням у порядку ст. 79 КК призначається вироком суду першої інстанції і апеляційна скарга не подається - такий вирок набуває законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги (30 днів);

2) якщо на вирок суду, яким особу було звільнено від відбування покарання з випробуванням в порядку ст. 79 КК подається апеляційна скарга - такий вирок набуває законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції;

3) судове рішення суду апеляційної та касаційної інстанції, а також Верховного суду України, яким особу було звільнено від відбування покарання з випробуванням в порядку ст. 79 КК набирають законної сили з моменту їх проголошення.

Ознайомлення з судовою практикою засвідчило, що суди при визначенні набрання законної сили вироку суду вказують безпосередньо в резолютивній частині, що вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Пропозиція окремих вітчизняних науковців обчислювати початок перебігу іспитового строку з моменту вступу вироку в законну силу ґрунтується на тому, що звільнення від відбування покарання з випробуванням є однією з форм реалізації кримінальної відповідальності. Думка науковців цілком слушна та належним чином аргументована з огляду на роз’яснення Конституційного Суду України в Рішенні у справі про депутатську недоторканність від 27 жовтня 1999 р. №9-рп/99, в якому розтлумачено, що кримінальна відповідальність настає з моменту набрання законної сили обвинувальним вироком суду [201]. Крім того низка положень кримінального та кримінального процесуального законодавства чітко пов’язує настання правових наслідків з моментом набуття законної сили обвинувальним вироком суду: 1) відповідно до ст. 88 КК України особа, засуджена за вчинення злочину, вважається такою, що має судимість, з дня набрання законної сили обвинувальним вироком і до погашення або зняття судимості; 2) згідно зі ст. 17 (Презумпція невинуватості та забезпечення доведеності вини) КПУ України особа вважається невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено у порядку, передбаченому цим Кодексом, і встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили; 3) правові наслідки судового рішення, які є обов’язковими для осіб, які беруть участь у кримінальному провадженні, а також для інших осіб, установ та організацій пов’язуються виключно з набранням ним законної сили (ст. 533 КПК); 4) до виконання звертається судове рішення, яке набрало законної сили тощо.

Кожний обвинувачений у вчиненні злочину вважається невинуватим, доки його вина (винуватість) не буде доведена в законному порядку і не встановлена вироком суду, який вступив у законну силу. Звідси, навіть винесений та проголошений вирок суду, який не набрав чинності, не дає підстави вважати особу винуватою. Відповідно, винесений вирок не може бути виконаний до вступу його в законну силу. Виконання вироку про звільнення від відбування покарання з випробуванням може бути здійснено тільки за умови вступу вироку в законну силу. До цього моменту щодо особи може діяти обраний їй запобіжний захід, про що також зазначається у вироку суду, як-от: підписка про невиїзд, особисте зобов’язання тощо.

З метою усунення неузгодженості між кримінальним і кримінально- виконавчим законодавством, яка полягає у тому, що кримінально-виконавче законодавство неправомірно включає в себе кримінально-правові приписи, запропоновано зокрема, безпосередньо в нормі про таке звільнення вказати з якого моменту починається іспитовий строк [225, с. 5].

Кримінальним процесуальним кодексом передбачено, що судове рішення звертається до виконання не пізніше як через три дні з дня набрання ним законної сили або повернення матеріалів кримінального провадження до суду першої інстанції із суду апеляційної чи касаційної інстанції або Верховного Суду України (ч. 1 ст. 535 КПК). Тільки виправдовувальний вирок або судове рішення, що звільняє обвинуваченого з під варти, виконуються в цій частині негайно після їх проголошення в залі судового засідання (ч. 3 ст. 534 КПК). Тож тільки зі вступом вироку в законну силу особа, звільнена від відбування покарання з випробуванням, приступає до виконання покладених на неї обов’язків, а спеціальний державний орган приступає до виконання такого звільнення та контролю за звільненою особою.

Висловлено пропозицію, що навіть за умови обчислення іспитового строку з моменту вступу вироку в законну силу, в цей строк необхідно зараховувати час, що пройшов з дня проголошення вироку [1, с. 365]. Утім, з огляду на вищезазначене, з такою пропозицією складно погодитись. Зауважимо, що складовою іспитового строку визнають серед іншого і здійснення у цей період контролю за поведінкою засудженої особи. Такий контроль фактично може починатися з постановки засудженої жінки на облік Кримінально-виконавчої інспекції (КВІ) за місцем проживання після отримання копії судового вироку (на першому етапі процесу виконання звільнення з випробуванням), хоча фактично контроль та нагляд розпочинаються з моменту реєстрації вироку, що на практиці може бути розтягнуто у часі за різних обставин. Очевидно, що не може засуджена особа, відносно якої вирок не набрав законної сили, виконувати покладені на неї в період іспитового строку обов’язки, а відповідний орган - здійснювати контроль за їх виконанням.

Аналіз правозастосовної практики свідчить, що суди, встановлюючи іспитовий строк, не визначають з якого моменту він починається. Натомість у вироках зазначено, що він набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Виховний вплив іспитового строку залежить й від того, наскільки вірно він призначається судами, від обов’язків та заборон, що покладаються на засудженого в цей період та його тривалості. На відміну від тривалості іспитового строку, яка встановлюється в діапазоні від 1 до 3 років при звільненні від відбування покарання з випробуванням на підставі ст.75 КК, мінімальна тривалість іспитового строку для вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до семи років, чітко не визначається. Фактично він може бути меншим, аніж аналогічний термін, встановлений в 1 рік для іспитового строку, що призначається на підставі ст. 75 КК України. У кримінально-правовій доктрині існують різні точки зору щодо визначення мінімального терміну іспитового строку. Так, І. В. Шимончук зазначає, що “оскільки мінімальні межі іспитового строку не встановлені, то можна припустити, що можливе застосування такого звільнення з випробуванням в порядку ст. 79 КК України і щодо жінок, які мають дітей, наприклад шестирічного віку, із встановленням тривалості іспитового строку в один рік, і щодо вагітних жінок із встановленням іспитового строку - сім років 136 днів” [297, с. 212]. Погоджуючись зі слушністю висловленої думки, уточнимо її. Припустимо, що у засудженої жінки на момент постановлення вироку є неповнолітня дитина, якій еже є шість років. Отже, якщо такій жінці призначається іспитовий строк терміном до досягнення дитиною семи років, то в будь-якому разі термін її іспитового строку буде меншим, аніж 1 рік. У тому разі, коли в жінки більше ніж одна дитина, яка не досягла семи років, іспитовий строк має визначатись досягненням семи років найменшою за віком дитиною.

Максимальну межу іспитового строку законодавець визначив шляхом вказівки на строк, на який, згідно із законом, жінку може бути звільнено від роботи у зв’язку з вагітністю, пологами і до досягнення дитиною семирічного віку.

Особливості встановлення іспитового строку при застосуванні ст. 79 КК України потребують звернення до норм трудового законодавства з метою з’ясування строку, на який згідно із законом жінку може бути звільнено від роботи у зв’язку з вагітністю, пологами і до досягнення дитиною семирічного віку. Така неточність формулювання терміну іспитового строку, на переконання Є. О. Письменського, дає змогу дещо - по різному трактувати, якими можуть бути межі іспитового строку при призначенні жінці звільнення від відбування покарання за ст. 79 КК України [158, с. 159]. Статтею 179 Кодексу законів про працю України передбачено, що жінкам надається відпустка у зв’язку з вагітністю та пологами тривалістю 70 календарних днів до пологів і 56 календарних днів (у разі народження двох і більше дітей, або у разі будь-яких ускладнень при пологах - 70 днів) після пологів, починаючи з дня пологів [84]. У разі, якщо дитина потребує домашнього догляду, жінці в обов’язковому порядку надається відпустка тривалістю, визначеною у медичному висновку, але не більш як до досягнення дитиною шестирічного віку.

Спираючись на ці норми Кодексу законів про працю України, І. Шимончук доводить, що максимальний іспитовий строк може перевищувати навіть шестирічну межу, а мінімальний - повинен бути не меншим, ніж один рік [298, с. 41]. Подібну позицію поділяють і інші науковці, доводячи, що строк менший за 1 рік, є замалим для забезпечення належного виправлення та можливості упевнитися в законослухняній поведінці засудженої жінки, звільненої від покарання з випробуванням [158, с. 133].

Між тим, у судовій практиці такі випадки зустрічаються. Подекуди вони полягають у неправильному тлумаченні судами припису про встановлення іспитового строку у межах строку, на який згідно із законом жінку може бути звільнено від роботи у зв’язку з вагітністю, пологами і до досягнення дитиною семирічного віку. Так, вироком Іртинського міського суду Київської області, від 22.09.2015 р. ОСОБУ_1 за вчинення злочину, передбаченого ст. 166 КК на підставі ст. 79 КК було звільнено від відбування призначеного покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 180 днів (6 місяців). Обґрунтував своє рішення суд зверненням до положень ч. 1 ст. 17 Закону України “Про відпустки” та ч. 1, 2 ст. 179 КЗпП, згідно з якими тривалість відпустки у зв’язку з вагітністю та пологами обчислюється сумарно та становить 126 календарних днів, а для жінок, які є постраждалими від наслідків аварії на ЧАЄС 1-4 категорій - сумарно 180 календарних днів. Утім у матеріалах справи дані про те, що вона є постраждалою від такої аварії відсутні. Отже, фактично такій жінці було встановлено іспитовий термін у 6 місяців [31].

Разом з тим встановлення терміну випробування понад 6 років вважається недоцільним, оскільки такий строк втрачає своє виправне значення, перетворюючись на непотрібний формальний тягар, який неминуче призведе і до організаційних проблем у контролі за виконанням покладених на засуджену обов’язків, так як “на практиці органам кримінально-виконавчої інспекції буде досить складно тримати засуджену з випробуванням жінку під контролем протягом такого великого терміну, за цей час засуджена жінка може змінити не одне місце проживання чи роботи” [158, с. 133]. На розвинення думки, висловленої науковцями щодо визначення меж іспитового строку, зазначимо, що як різновид звільнення від відбування покарання з випробуванням цей вид звільнення не може ставити вказану категорію жінок у більш несприятливе становище через збільшення максимального терміну іспитового строку. Іспитовий строк при такому звільненні може перевищувати максимальний іспитовий строк звільнення від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК більше ніж у два рази.

Науковцями на підставі зіставлення окремих положень КзпП і Загальної частини КК було навіть запропоновано певні орієнтири щодо визначення меж іспитового строку: а) мінімальна межа іспитового строку при застосуванні ст. 79 КК не може бути меншою ніж один рік; б) максимальна межа такого іспитового строку не може бути більшою ніж п’ять років; в) тривалість іспитового строку, за загальним правилом, не повинна перевищувати строк призначеного засудженій покарання у виді обмеження волі чи позбавлення волі на певний строк [137, с. 168].

Ми ж схиляємося до думки, що максимальний термін іспитового строку не має відрізнятись від аналогічного терміну в загальній нормі про звільнення від відбування покарання з випробуванням, що міститься в ст. 75 КК, тобто трьох років. Подібна ситуація простежується і в судовій практиці (див. додаток Г).

У противному випадку строки перебування засудженої жінки під контролем кримінально-виконавчої інспекції можуть бути доволі великі (до 7 років) і перевищувати строки давності виконання обвинувального вироку суду. Так, відповідно до ст. 80 КК особа звільняється від покарання, якщо з дня набрання чинності обвинувальним вироком його не було виконано в такі строки: три роки - у разі засудження до покарання у виді обмеження волі за злочин невеликої тяжкості; п’ять років - у разі засудження до покарання у виді позбавлення волі за злочин середньої тяжкості, а також при засуджені до позбавлення волі на строк не більше ніж п’ять років за тяжкий злочин. Отже, у разі, коли від покарання у виді позбавлення волі звільняється вагітна жінка і суд призначає їй іспитовий строк терміном до досягнення дитиною 7 років, фактично іспитовий строк буде тривати більше семи років і тим самим більше ніж на два роки перевищувати строк давності звільнення від відбування покарання у зв’язку із закінченням строків давності обвинувального вироку. Ця проблема вже піднімалась як вітчизняними, так і зарубіжними науковцями, котрі налягали на необхідності узгодження положень ст. 79 КК України зі ст. 80 КК України. Для розв’язання подібної колізії пропонують внести доповнення до ст. 79 КК України, вказавши, що іспитовий строк не може перевищувати строків давності виконання обвинувального вироку, передбачених ст. 80 КК України [157, с. 41].

Іспитовий строк не має перевищувати строк давності виконання обвинувального вироку. На нашу думку, навіть без внесення запропонованих змін сьогодні суддя має достатні правові орієнтири вирішення подібної правової колізії, адже при вирішенні питання про тривалість іспитового строку має враховувати приписи ст. 80 КК України і не призначити іспитовий строк терміном більшим ніж строки давності виконання обвинувального вироку. Висловлюються пропозиції встановлення іспитового строку пропорційного строку призначеного покарання у виді позбавлення волі або не відбутої його частини, але не менше одного року і не більше п’яти років [2, с. 365]. Вважаємо таку думку слушною, з огляду на аналіз співвідношення тривалості строку призначеного покарання, від відбування якого особа звільняється з випробуванням, та відповідного призначеного іспитового строку на практиці.

Так, за даними проведеного нами вибіркового дослідження, суди призначали такі терміни іспитового строку залежно від строку покарання: 1 рік позбавлення волі (далі - 1 р.п.в.) - 1 рік іспитового строку (далі - 1 р.ісп.стр.) - 57 вироків (42%); 1 р.п.в. - 2 р. ісп. стр. - 12 вироки (9%); 2 р.п.в. - 1 п. ісп. стр.

- 27 вироків (20%); 2 р.п.в. - 2 р.ісп.стр. - 27 вироків (20%); 3 р.п.в. - 2 р.ісп.стр.

- 12 вироки (9%) (див. додаток Г). З наведених даних слідує, що суди в переважній більшості випадків при визначенні тривалості іспитового строку для жінок, які мали малолітніх дітей, були зорієнтовані на дотримання певного співвідношення між цими строками та строками призначеного покарання у виді позбавлення волі. В поодиноких випадках простежується тенденція призначення іспитового строку тривалістю більшою ніж строк призначеного покарання.

Вищезазначене наочно демонструє, що в питаннях визначення порядку обчислення та тривалості іспитового строку відчувається певний дисонанс між доктринальними положеннями та практикою застосування ст. 79 КК України. Закон дозволяє призначати іспитовий строк у межах строку, на який жінку може бути звільнено від роботи у зв’язку із вагітністю, пологами та до досягнення дитиною семи років, втім на практиці суди призначають іспитові строки зважаючи більшою мірою на тривалість іспитового строку, визначену в ст. 75 КК, тобто від 1 до 3 років. Насправді судді долають існуючу в кримінальному законодавстві колізію між ст. 79 КК та ст. 80 КК, визначаючи тривалість іспитового строку домірно до строку позбавлення волі. Більше того, аналіз судової практики звільнення вагітних жінок та жінок, які мають малолітню дитину (дітей), засвідчує, що суди досить часто звільняють таких жінок від відбування покарання з випробуванням не на підставі ст. 79 КК, а на підставі ст. 75 КК, з покладенням на них окремих обов’язків, вказаних у ст. 76 КК України. Такий стан речей також може свідчити про намагання правозастосовців уникнути складнощів з визначенням тривалості іспитового строку в порядку ст. 79 КК. Утім, на нашу думку, такий “спрощений” підхід нівелює особливості правової регламентації та мету звільнення від відбування покарання з випробуванням жінок, які мають дітей віком до семи років, оскільки покладені на особу в порядку ст. 76 КК обов’язки жодним чином не відображують вимоги до поведінки таких жінок щодо своїх дітей.

<< | >>
Источник: НАУМОВ ОЛЕКСАНДР ОЛЕКСАНДРОВИЧ. ЗВІЛЬНЕННЯ ВІД ВІДБУВАННЯ ПОКАРАННЯ З ВИПРОБУВАННЯМ ВАГІТНИХ ЖІНОК І ЖІНОК, ЯКІ МАЮТЬ ДІТЕЙ ВІКОМ ДО СЕМИ РОКІВ. Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук. Запоріжжя - 2015. 2015

Скачать оригинал источника

Еще по теме Проблеми визначення іспитового строку:

- Авторское право - Аграрное право - Адвокатура - Административное право - Административный процесс - Антимонопольно-конкурентное право - Арбитражный (хозяйственный) процесс - Аудит - Банковская система - Банковское право - Бизнес - Бухгалтерский учет - Вещное право - Государственное право и управление - Гражданское право и процесс - Денежное обращение, финансы и кредит - Деньги - Дипломатическое и консульское право - Договорное право - Жилищное право - Земельное право - Избирательное право - Инвестиционное право - Информационное право - Исполнительное производство - История - История государства и права - История политических и правовых учений - Конкурсное право - Конституционное право - Корпоративное право - Криминалистика - Криминология - Маркетинг - Медицинское право - Международное право - Менеджмент - Муниципальное право - Налоговое право - Наследственное право - Нотариат - Обязательственное право - Оперативно-розыскная деятельность - Права человека - Право зарубежных стран - Право социального обеспечения - Правоведение - Правоохранительная деятельность - Предпринимательское право - Семейное право - Страховое право - Судопроизводство - Таможенное право - Теория государства и права - Трудовое право - Уголовно-исполнительное право - Уголовное право - Уголовный процесс - Философия - Финансовое право - Хозяйственное право - Хозяйственный процесс - Экологическое право - Экономика - Ювенальное право - Юридическая деятельность - Юридическая техника - Юридические лица -