<<
>>

Правові наслідки звільнення від відбування покарання з випробуванням вагітних жінок і жінок, які мають дитину віком до семи років

Правові наслідки звільнення від відбування покарання з випробуванням визначаються поведінкою засудженої протягом іспитового строку. Ці наслідки можуть бути сприятливого та несприятливого характеру.

Сприятливі наслідки полягають у звільненні засудженої від відбування основного і додаткового покарання та погашення судимості, якщо іспитовий строк закінчився успішно.

Несприятливі наслідки можуть бути двох видів. Перший із них полягає в тому, що суд за поданням контролюючого органу направляє засуджену для відбування покарання згідно з вироком суду. Це може мати місце тоді, коли жінка відмовилася від дитини, передала її в дитячий будинок, зникла з місця проживання, ухиляється від виховання дитини, догляду за нею, не виконує покладених на неї судом обов’язків, систематично вчинює правопорушення, що потягли за собою адміністративні стягнення і свідчать про її небажання стати на шлях виправлення. Другий вид несприятливих наслідків - це скоєння жінкою протягом іспитового строку будь-якого нового злочину. У такому разі суд призначає їй покарання за правилами, встановленими в ст. 71 і 72 КК [158, с. 418].

Звісно, що при звільненні від відбування покарання з випробуванням найбільш бажаним для засудженої жінки є сприятливий наслідок - остаточне звільнення від покарання. Підставою для остаточного звільнення від призначеного покарання є встановлення судом юридичного факту належного дотримання засудженою режиму випробування: протягом іспитового строку засуджена повністю, своєчасно і належним чином виконувала обов’язки, покладені на неї обвинувальним вироком суду; не вчиняла дій, які свідчать про її небажання стати на шлях виправлення, а також правопорушень, що потягли за собою адміністративні стягнення; протягом іспитового строку засуджена не вчинила нового злочину [158, с. 150].

Стосовно засудженої особи, яка виконала покладені на неї судом обов’язки та не вчинила нового злочину (що підтверджується вимогою отримання інформації про судимість та притягнення до кримінальної відповідальності з підрозділів інформаційних технологій головних управлінь МВС України в Автономній Республіці Крим, місті Києві та Київській області, управлінь МВС України в областях, місті Севастополі та на транспорті), після закінчення іспитового строку до суду направляють подання та особову справу засудженої особи для вирішення питання про звільнення її від призначеного покарання.

Якщо останній день іспитового строку припадає на вихідний чи святковий день, то подання направляється до суду в перший робочий день після них. У поданні вказується, як засуджена особа зарекомендувала себе під час перебування на обліку, як виконувала обов’язки, як характеризується за місцем роботи, навчання чи проживання (п. 5.8. Інструкції про порядок виконання покарань, не пов’язаних з позбавленням волі, та здійснення контролю щодо осіб, засуджених до таких покарань, затвердженої Наказом Державного департаменту України з питань виконання покарань, Міністерства внутрішніх справ України від 19.12.2003 р. № 270/1560 (далі - Інструкції про порядок виконання покарань, не пов’язаних з позбавленням волі, та здійснення контролю щодо осіб, засуджених до таких покарань)) [66].

Під виконанням засудженою покладених на неї обов’язків, законодавець має на увазі виконання лише тих обов’язків, які безпосередньо були зазначені у резолютивній частині обвинувального вироку суду. При цьому, якщо на жінку покладено декілька обов’язків, суд вправі застосувати ч. 4 ст. 79 КК України лише за умови повного виконання засудженою усіх цих обов’язків. Оцінка того, чи виконала засуджена покладені на неї обов’язки, здійснюється судом на підставі матеріалів, наданих кримінально-виконавчою інспекцією, яка безпосередньо здійснювала контроль за поведінкою засудженої під час випробування.

В.А. Ломако наголошує: “відсутність юридично зафіксованих правопорушень у поєднанні з виконанням покладених судом обов’язків і утворюють підставу звільнення від призначеного покарання”. Науковець переконаний, що це положення стимулює у засудженої бажання вести законослухняне життя, що є вельми позитивним моментом при реалізації гуманної ідеї, закладеної в основу інституту звільнення від відбування покарання з випробуванням [106, с. 22].

Підставами задоволення подання про звільнення від покарання засудженої у зв’язку із закінченням іспитового строку, призначеного такій особі вироком суду, визнаються такі: а) нових злочинів засуджена за час іспитового строку не скоювала; б) до адміністративної відповідальності не притягувалась; в) згідно з наданими характеристиками з місця проживання та довідками ВДІМ, стала на шлях виправлення і перестала бути небезпечною для суспільства; г) належним чином доглядала за дитиною; д) іспитовий строк закінчився.

На нашу думку, при вирішенні питання про звільнення особи від відбування покарання у зв’язку із закінченням іспитового строку щодо жінок, звільнених на підставі ст. 79 КК, слід враховувати не тільки такі фактори, як: зарекомендувала себе із задовільної сторони; до кримінальної та адміністративної відповідальності не притягувався; за час перебування на обліку в МВ КВІ, за місцем проживання характеризується задовільно. Обов’язково має бути відображене і виконання інших вимог, вказаних у ч. 5 ст. 79 КК, а саме з’ясовано відсутність фактів відмови від дитини, передачі її в дитячий будинок, ухилення від виховання дитини та догляду за нею.

Частиною 5 ст.79 КК України передбачено, що звільнення від відбування покарання з випробуванням скасовується і особа направляється для відбування призначеного покарання у разі, коли засуджена жінка відмовилася від дитини, зникла з місця проживання, ухиляється від виховання дитини, догляду за нею, не виконує покладених на неї судом обов’язків або систематично вчиняє правопорушення, що тягнуть за собою адміністративні стягнення і свідчать про її небажання стати на шлях виправлення.

У випадках, коли засуджена особа: 1) не виконує покладених на неї судом обов’язків після застереження у виді письмового попередження; 2) три і більше разів вчинювала правопорушення, що потягли за собою адміністративні стягнення і свідчать про її небажання стати на шлях виправлення; 3) не з’являється до інспекції два і більше разів без поважних причин (що повинно бути підтверджено матеріалами); 4) зникла з метою ухилення від контролю за її поведінкою з постійного місця проживання; 5) засуджена жінка не займається доглядом, вихованням дитини, інспекція вносить до суду подання про скасування звільнення від відбування покарання і направлення засудженої особи для відбування призначеного судом покарання [97, с. 198].

Розглянемо ці обставини. Так, на підставі чинного законодавства, у разі ухилення засудженої, звільненої від відбування покарання з випробуванням, від виконання обов’язків, які покладені на неї судом або порушення громадського порядку, за яке її було притягнуто до адміністративної відповідальності, кримінально-виконавча інспекція застосовує до неї застереження у виді письмового попередження про скасування звільнення від відбування покарання з випробуванням і направлення для відбування призначеного покарання (див. додаток Ж). Засуджена попереджається про те, що в разі подальшого невиконання покладених на неї судом обов’язків, або систематичного вчинення правопорушень, що потягли за собою адміністративні стягнення і свідчать про її небажання стати на шлях виправлення, а також не здійснення нагляду за дитиною та її виховування), кримінально-виконавча інспекція може направити до суду матеріали про скасування звільнення від відбування покарання з випробуванням і направити засуджену для відбування призначеного судом покарання на підставі ст. 79 КК України. За результатами системного аналізу положень ч. 1 і ч. 2 ст. 166 КВК України щодо внесення подання про скасування звільнення від відбування покарання з випробуванням і направлення засудженої для відбування призначеного судом покарання зрозуміло, що без винесення жодного письмового попередження, реакція на яке засудженої невідома, суд не може визначитися щодо ігнорування засудженою особою письмових попереджень і про небажання засудженої особи стати на шлях виправлення [254].

Згідно із ч. 4 ст.166 КВК України, систематичним вчиненням

правопорушень визнається вчинення засудженою особою трьох і більше правопорушень, за які її було притягнуто до адміністративної відповідальності. За вчинення адміністративних правопорушень можуть застосовуватись такі адміністративні стягнення: 1) попередження; 2) штраф; 2-1) штрафні бали; 3) оплатне вилучення предмета, який став знаряддям вчинення або безпосереднім об’єктом адміністративного правопорушення; 4) конфіскація: предмета, який став знаряддям вчинення або безпосереднім об’єктом адміністративного правопорушення; грошей, одержаних внаслідок вчинення адміністративного правопорушення; 5) позбавлення спеціального права, наданого цьому громадянинові (права керування транспортними засобами, права полювання); позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю; 51) громадські роботи; 6) виправні роботи; 7) адміністративний арешт; 8) арешт з утриманням на гауптвахті (ст. 24 КУпАП).

При цьому до засудженої вагітної не можуть бути застосовані такі види стягнень, як громадські роботи та адміністративний арешт. До жінок, які мають дитину віком до семи років ,не застосовують адміністративний арешт, а такий вид стягнення, як арешт з утриманням на гауптвахті не застосовується до жінок військовослужбовців. З огляду на це в правозастосуванні виключається така проблема, як порядок врахування часу виконання стягнення у виді адміністративного арешту в іспитовий строк.

Статтею 39 КУпАП передбачено, що особа, піддана адміністративному стягненню, протягом року з дня закінчення виконання стягнення не вчинила нового адміністративного правопорушення, вважається такою, що не була піддана адміністративному стягненню.

На думку А. О. Клевцова, не всі адміністративні правопорушення, за вчинення яких на особу накладають стягнення, можуть бути підставою для скасування звільнення від відбування покарання з випробуванням, а тільки ті, які порушують громадський порядок і громадську безпеку; стверджує, що саме “адміністративні правопорушення проти громадського порядку і громадської безпеки свідчать про небажання особи стати на шлях виправлення, чого не можна сказати про інші правопорушення (наприклад порушення правил безпеки дорожнього рух” [69, с. 13]. Натомість Є. О. Письменський вважає це твердження не достатньо обґрунтованим. На його думку, звільнення від відбування покарання з випробуванням пов’язане з визначенням у судовому вироку конкретного періоду часу (іспитового строку), протягом якого засуджена особа має виконати усі покладені на неї обов’язки, а за її поведінкою здійснюватиметься контроль. Тобто, важливою складовою успішного спливу іспитового строку є правослухняна поведінка засудженої особи. Відповідно до цього, факт вчинення особою будь-якого правопорушення не дає підстав вважати поведінку засудженої такою, яка повністю відповідає вимогам закону. З цієї точки зору запропоноване науковцем обмеження кола адміністративних проступків, скоєння яких здатне потягти несприятливі наслідки для звільненої з випробуванням особи, неминуче призведе до однобічної оцінки її поведінки [158, с. 153]. Подібна позиція поділяється і іншими науковцями, які обґрунтовано вказують, що КВІ при витребуванні матеріалів про притягнення до адміністративної відповідальності особи, звільненої від відбування покарання з випробуванням, відповідно до ч. 1 ст. 166 КВК України зобов’язана винести їй письмове попередження незалежно від норми адміністративного законодавства, що регулює певне коло суспільних відносин, за порушення якої настає адміністративна відповідальність, а не вирішувати питання, які адміністративні правопорушення посягають на громадський порядок, а які ні.

Деякі науковці (Є. С. Назимко) виступають за те, щоби у разі невиконання засудженою покладених на неї обов’язків або систематичного вчинення правопорушень, які тягнуть за собою адміністративні стягнення і свідчать про небажання стати на шлях виправлення, суд повинен мати право застосовувати до неї різноманітні заходи кримінального впливу, а не винятково направляти засуджену для відбування призначеного покарання [134, с. 265]. Інші ж (Є. О. Письменський) переконані, що “суд має вирішувати це питання комплексно, зважаючи на всю сукупність обставин, пов’язаних із вчиненими проступками, характером і ступенем небезпеки скоєного, формою вини, завданою шкодою тощо. Але, якщо звільнена з випробуванням особа вчиняє правопорушення, характер якого дозволяє зробити суду однозначний висновок про небажання особи виправлятися, то ця особа заслуговує на реальне відбування покарання як така, що адекватно не сприйняла довіри суду” [158, с. 153].

В юридичній літературі зазначено, що залежно від того, як працівник кримінально-виконавчої інспекції розглядатиме підставу для застосування застереження в разі притягнення засудженого до адміністративної відповідальності й визначатиме адміністративне правопорушення, за вчинення якого воно буде застосовано до особи, залежатиме не тільки подальша доля останньої, а й авторитет органів виконання покарання [285, с. 275]. З метою встановлення таких випадків працівник інспекції, який контролює поведінку засудженої особи, один раз на 3 місяці направляє до органів внутрішніх справ запити про те, чи притягнуто цю особу до адміністративної відповідальності.

Згідно з п. 5.5 Розділу 4 Інструкції про порядок виконання покарань, не пов’язаних з позбавленням волі, та здійснення контролю щодо осіб, засуджених до таких покарань від 19 грудня 2003 р. за N° 270/1560 (далі - Інструкція), до суду разом з поданням про скасування звільнення від відбування покарання з випробуванням надсилають особову справу засудженого й матеріали про притягнення його до адміністративної відповідальності [66]. До таких матеріалів відносять: а) протокол про адміністративне правопорушення; б) постанову за справою про адміністративне правопорушення, що виноситься при її розгляді відповідним органом чи посадовою особою; в) постанову про накладення адміністративного стягнення.

Таким чином, підставою винесення застереження у виді письмового попередження засудженій особі при притягненні до адміністративної відповідальності є протокол про адміністративне правопорушення, постанова за справою про останнє й постанова про накладення адміністративного стягнення. Інформація ж, отримана з підрозділів інформаційних технологій органів внутрішніх справ про притягнення засудженого до адміністративної відповідальності, та інші джерела, на підставі яких можна дізнатися про цей факт, є не що інше, як підстава для запиту необхідних матеріалів [285, с. 276].

Саме таким шляхом йде і судова практика. Суди при вирішенні питання про задоволення подання про скасування звільнення від призначеного покарання з випробуванням і направлення засудженої для відбування призначеного судом покарання зазначають, що у надісланих до суду матеріалах до подання мають бути докази того, що до засудженої особи, яка вчинила перше, чи принаймні друге адміністративне правопорушення, до вчинення нею третього адміністративного правопорушення кримінально-виконавчою інспекцією таке застереження у виді письмового попередження було застосовано, а при розгляді подання судом ретельній перевірці підлягають дані про вчинені нею правопорушення, а також законність і обґрунтованість застосування до неї заходів стягнення. Так, із наявних в особовій справі ОСОБА_2 застережень у виді письмових попереджень про скасування звільнення від відбування покарання з випробуванням і направлення для відбування призначеного покарання видно, що останнє застереження застосовано 09 лютого 2015 р., тобто, в день ініціювання питання про направлення до суду подання про скасування звільнення від відбування покарання з випробуванням та направлення для відбування покарання складено подання, незважаючи на те, що після цього попередження він інших порушень, за які б притягувався до адміністративної відповідальності, не вчиняв. Тому, за відсутності обставин, які безумовно б свідчили про невиконання покладених на засудженого обов’язків та відсутності систематичності вчинення адміністративних правопорушень, які б свідчили про його небажання стати на шлях виправлення, беручи до уваги позитивну характеристику особи засудженого за IV квартал 2014 р., невчинення правопорушень після останнього застереження, суд вважає, що подання не підлягає задоволенню [265].

Аналіз ухвал (до 2012 р. - постанов) суду, винесених за результатами подання інспекторів відділу кримінально-виконавчої інспекції про скасування звільнення від призначеного покарання з випробуванням і направлення засудженої для відбування призначеного судом покарання, свідчить, що основними підставами відмови в скасуванні іспитового строку та направлення засудженої особи для відбування покарань встановлено такі:

а) неявка на реєстрацію до органу кримінально-виконавчої інспекції у встановлені дні, не має ознак систематичності;

б) в період іспитового строку засуджена нових злочинів не вчиняла;

в) громадський порядок не порушувала;

г) її поведінка в судовому засіданні свідчить про те, що вона не є особою, виправлення якої можливе лише в умовах ізоляції від суспільства, а наведені в клопотанні обставини суд не розцінює як небажання засудженої стати на шлях виправлення [267];

д) подання про скасування звільнення від відбування покарання є передчасним, оскільки можливість перевиховання особи без ізоляції від суспільства не втрачена;

ж) зареєстровано смерть особи;

з) відсутність у матеріалах справи даних (відомостей) про те, що вказані адміністративні правопорушення потягли за собою адміністративні стягнення [171].

Слід зазначити, що в судовій практиці факти неявки на реєстрацію та зміни місця проживання не розцінюються як підстава для задоволення подання, якщо вони носять лише формальний характер і не свідчать про небажання засудженого стати на шлях перевиховання. Так, Постановою Шевченківського районного суду м. Запоріжжя в задоволенні подання Шевченківського РВ КВІ УДПтСУ в Запорізькій області про скасування звільнення від відбування покарання з випробуванням відносно засудженої ОСОБА_2 було відмовлено. Обґрунтував суд своє рішення тим, що під час розгляду подання суду не було надано доказів систематичного вчинення засудженою особою правопорушення, що потягли за собою адміністративні стягнення і свідчать про її небажання стати на шлях виправлення. Навпаки, ОСОБА_2 працевлаштувалася, наймає житло в гуртожитку, працює, живе за рахунок отриманих доходів. Факти неявки на реєстрацію та зміни місця проживання не розцінюються як підстава для задоволення подання, якщо вони носять лише формальний характер і не свідчать про небажання засудженого стати на шлях перевиховання [175].

Натомість неявка на реєстрацію без поважних причин, яка має систематичний характер у поєднанні з негативними характеристиками жінки визнається обставиною, яка свідчить про небажання засудженої виправлятися. Так, Кримїнально-виконавча їнспекцїя Глибоцького району Чернівецької області звернулася з поданням відносно ОСОБА_3 про скасування звільнення від відбування покарання з випробуванням та направлення для відбування призначеного судом покарання. У поданні вказано, що 01 липня 2008 р. ОСОБА_3 була ознайомлена під підпис з умовами та порядком відбування покарання та правовими наслідками ухилення від відбування іспитового строку. 19 січня 2009 р. ОСОБА_3 не з’явилася для реєстрації в Глибоцьку кримінально- виконавчу інспекцію. 16 лютого 2009 р. ОСОБА_3 з’явилася за викликом у Глибоцьку КВІ та пояснила, що не з’явилася для реєстрації в Глибоцьку КВІ 19 січня 2009 р. тому, що доглядала за малолітнім сином ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_3, який хворів, однак ніяких підтверджувальних документів не надала. Оскільки ОСОБА_3 не з’явилася для реєстрації 19 січня 2009 р. без поважних причин, тому їй було винесене офіційне застереження у виді письмового попередження про можливість скасування звільнення від відбування покарання з випробуванням і направлення для відбування призначеного судом покарання. 16 березня 2009 р., 21 квітня 2009 р., 18 травня 2009 р., 15 червня 2009 р. засуджена ОСОБА_3 не з’являлася для реєстрації в Глибоцьку КВІ. 20 липня 2009 р. ОСОБА_3 з’явилася в Глибоцьку КВІ та пояснила, що не з’являлася для реєстрації в Глибоцьку кримінально-виконавчу інспекцію 16 березня 2009 р., 21 квітня 2009 р., 18 травня 2009 р., 15 червня 2009 р. тому, що доглядала за сином ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_3, який хворів, однак ніяких підтверджувальних документів не надала. Оскільки ОСОБА_3 не з’являлася для реєстрації без поважних причин, тому їй було винесене офіційне застереження у виді письмового попередження про можливість скасування звільнення від відбування покарання з випробуванням і направлення для відбування призначеного судом покарання та проведена профілактична бесіда. У зв’язку з вищевказаними обставинами, а також у зв’язку з тим, що згідно пояснень сусідів, близьких родичів, акту обстеження матеріально-побутових умов, акту обстеження житлово-побутових умов, характеристики по місцю проживання станом на 28 грудня 2009 р. ОСОБА_3, маючи на утриманні двох малолітніх дітей: ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_5, вихованням дітей не займалася, зловживала спиртними напоями. Тому 04 лютого 2010 р. до Г либоцького районного суду Чернівецької області було направлено подання про відміну звільнення від відбування покарання з випробуванням та направлення засудженої ОСОБА_3 для відбування призначеного судом покарання. 25 березня 2010 р. Постановою Глибоцького районного суду Чернівецької області було відмовлено в задоволенні вищевказаного подання. Однак засуджена ОСОБА_3 продовжує порушувати обов’язки, покладені на неї судом, а саме: 03 березня 2010 р. засуджена ОСОБА_3 була притягнута до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 173-2 КУпАП. Також ОСОБА_3 05 липня 2010 р.,

19 липня 2010 р., 02 серпня 2010 р., 16 серпня 2010 р., 06 вересня 2010 р.,

20 вересня 2010 р. не з’являлася для реєстрації. 30 вересня 2010 р. було здійснено виїзд по місцю проживання ОСОБА_3 та відібрано в неї пояснення. В поясненні ОСОБА_3 вказала, що не з’являлася для реєстрації в Глибоцьку кримінально- виконавчу інспекцію 05 липня 2010 р., 19 липня 2010 р., 02 серпня 2010 р., 16 серпня 2010 р., 06 вересня 2010 р., 20 вересня 2010 р. тому, що знаходилася вдома та доглядала за дітьми. Ніяких документів, які б підтверджували її слова, ОСОБА_3 не надала, тому вважають, що засуджена ОСОБА_3 не з’являлася для реєстрації у вищевказані дні без поважних причин. Крім того, згідно з характеристиками за місцем проживання, ОСОБА_3 продовжує характеризуватися по місцю проживання з негативної сторони. З огляду на вказане суд дійшов висновку, що в діях засудженої ОСОБА_3 вбачається ухилення від відбування іспитового строку та небажання ставати на шлях виправлення [170].

За змістом ч. 2 ст. 78 КК України при вирішенні питання про скасування звільнення засудженого від відбування покарання з випробуванням суд зобов’язаний з’ясувати, чи мав засуджений реальні можливості виконати покладені на нього обов’язки. Саме таким шляхом йде і судова практика [261]. Це положення повною мірою має застосовуватися і до жінок, звільнених від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 79 КК.

Щодо такої обставини, як зникнення жінки з місця проживання, то зниклою з місця проживання визнається засуджена особа, місцезнаходження якої не встановлено протягом 30 днів у результаті проведення інспекцією початкових розшукових заходів (п. 6.6. Інструкції про порядок виконання покарань, не пов’язаних з позбавленням волі, та здійснення контролю щодо осіб, засуджених до таких покарань).

У літературі зустрічається різне тлумачення цієї обставини. В одному випадку підставою скасування звільнення з випробуванням визнають зникнення засудженої жінки з місця проживання з метою ухилення від контролю за її поведінкою, в іншому - самовільне зникнення засудженої з місця проживання. З чого вбачається, що науковці вважають за необхідне з’ясовувати обставини, за яких жінка зникла з місця проживання, і ставити питання про скасування звільнення з випробуванням лише у випадках, коли засуджена зникла самовільно з метою ухилення від контролю за її поведінкою.

Незважаючи на те, що в ч. 5 ст. 79 КК однією з обставин, за яких суд за поданням контролюючого органу направляє засуджену для відбування покарання згідно з вироком суду, визнається зникнення засудженої з місця проживання, суди відмовляють в скасуванні звільнення від відбування покарання з випробуванням і направленні до місць відбування покарання на підставі того, що місце перебування засудженої невідоме. В такому разі суд вказує, що він позбавлений можливості вирішити питання щодо скасування звільнення від покарання з випробуванням і направлення для відбування призначеного покарання засудженої особи.

Відмова жінки від дитини як обставина, що свідчить про небажання ставати на шлях виправлення означає повне та остаточне припинення сімейних (цивільно-правових) відносин між матір’ю та дитиною, а звідси і втрату підстави для звільнення від відбування покарання з випробуванням.

Згідно із ч. 3 ст. 143 Сімейного Кодексу України, дитина може бути залишена батьками у пологовому будинку, якщо вона має суттєві недоліки: фізичного; психічного розвитку; при наявності інших обставин, що мають істотне значення. Щоб офіційно оформити відмову від дитини в пологовому будинку, необхідні такі документи: заява, написана особисто матір’ю дитини, на ім’я головлікаря лікарні; довідка про народження дитини, яку видає пологовий будинок; паспорт породіллі; заява, написана чоловіком породіллі (батьком дитини) особисто, у випадку якщо він також відмовляється від батьківських прав на дитину. Заява про відмову від дитини і залишення її в пологовому будинку пишеться на ім’я завідувача пологовим будинком (головного лікаря) і йому залишаються всі необідні документи, які потім передаються в органи опіки та піклування. Український законодавець врахував нестабільний психоемоційний стан жінки в період вагітності і перший час після пологів, а тому передбачив можливість для жінки змінити своє рішення. Для цього надається термін - шість місяців. Якщо жінка не передумала і не виявила бажання виховувати і піклуватися про свою дитину, то суд позбавляє її батьківських прав. І вже в цьому випадку дитина може бути передана на усиновлення чи виховання.

Між тим у судовій практиці зустрічаються випадки неправильного трактування цієї обставини як такої, яка може бути здійснена в будь-який період часу. Так, у судовому засіданні встановлено, що ОСОБА_1, засуджена вироком Мукачівського міськрайонного суду від 03 жовтня 2008 р. за вчинення злочинів, передбачених ч. 2 ст. 187, ч. 2 ст. 186, ст. 79 КК України до 5-ти років позбавлення волі, з іспитовим строком 3 роки, за час відбування покарання вчинила новий злочин, за що вироком Мукачівського міськрайонного суду від 25 лютого 2011 р. її визнано винною у вчиненні злочинів, передбачених ч. 2 ст. 307 та ч. 2 ст. 15, ч. 2 ст. 307 КК України та призначено покарання у виді штрафу у розмірі 2 550,00 грн, допустила пропуск реєстрації в КВІ м. Мукачево, а також відповідно до заочного рішення Мукачівського міськрайонного суду від 30 серпня 2010 р. була позбавлена батьківських прав. Відмову в задоволенні подання ст. інспектора КВІ Мукачівського району ВДДУПВП в Закарпатській області Сметани С. І. про скасування звільнення від відбування покарання відносно засудженої ОСОБА_1, суд обґрунтував тим, що засуджена пропустила строк реєстрації та була позбавлена батьківських прав в той час, коли перебувала під вартою, не відмовляється від дітей, не зникла з місця проживання та не вчинила правопорушення [173]. В цьому разі правової оцінки потребувала не відмова від дітей, яка вже не могла бути реалізована, а позбавлення вироком суду жінки батьківських прав.

Ухилення від виховання дитини та догляду за нею — ухилення батьків від виконання своїх обов’язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов’язками (п. 16 Постанови Пленуму Верховного Суду України “Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав” від 30 березня 2007 р. № 3 [174]. Факти, що свідчать про нездатність батьків гарантувати безпеку дитині, встановлюються під час оцінювання рівня безпеки дитини та фіксуються у відповідному акті (див. додаток К).

Передача дитини в дитячий будинок. Позбавлення батьківських прав є крайнім засобом сімейно-правового характеру, який застосовується до батьків, що не забезпечують належне виховання своїх дітей. Підставами позбавлення батьківських прав є: відмова батьків забрати дитину з пологового будинку або іншого закладу охорони здоров’я без поважних причин і не виявлення протягом 6 місяців щодо неї батьківського піклування; ухилення від виконання матір’ю чи батьком своїх обов’язків по вихованню дитини; жорстоке поводження з дитиною; хронічний алкоголізм або наркоманія батьків дитини; будь-які види експлуатації дитини, примушування її до жебракування та бродяжництва; засудження батька чи матері за вчинення умисного злочину щодо дитини.

Отже, очевидно, що законодавець при формулюванні в ч. 5 ст. 79 КК обставин, за яких жінка може бути направлена для виконання покарання, обмежується лише відмовою від дитини та ухиленням від виховання дитини та догляду за нею, між тим як перелік обставин позбавлення батьківських прав є ширшим. Зокрема це стосується такої підстави, як експлуатація дитини та примушування її до жебракування та бродяжництва.

Натомість серед підстав позбавлення батьківських прав немає такої, як передача матір’ю дитини до дитячого будинку. Звернення до галузевого законодавства дає змогу говорити про недоцільність використання в ч. 5 ст. 79 формулювання (юридичної конструкції) “передала її в дитячий будинок”.

Так, згідно з абз. 35 Порядку провадження органами опіки та піклування діяльності, пов’язаної із захистом прав дитини, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 24 вересня 2008 р. № 866 зі змінами і доповненнями згідно з Постановою КМ від 22 жовтня 2014 р. № 624, влаштування дітей до дитячих будинків та загальноосвітніх шкіл-інтернатів, в яких проживають діти-сироти та діти, позбавлені батьківського піклування (далі - дитячий будинок та загальноосвітня школа-інтернат), здійснюється відповідно до направлення (путівки) служби у справах дітей за формою (див. додаток Л).

Направлення (путівку) на влаштування дитини до дитячого будинку або загальноосвітньої школи-інтернату районного (районного у місті) підпорядкування видає служба у справах дітей за місцем первинного обліку дитини за погодженням з відповідним управлінням (відділом) освіти і науки (молоді та спорту). Рішення про влаштування дитини до медичних, навчальних, виховних закладів, інших закладів або установ, в яких проживають діти-сироти та діти, позбавлені батьківського піклування, приймається районною, районною у м. Києві та м. Севастополі держадміністрацією, виконавчим органом міської, районної у місті ради за місцем проживання (перебування) дитини.

Відповідно ж до ст. 1 Закону України “Про забезпечення організаційно - правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування” діти, позбавлені батьківського піклування - це діти, які залишилися без піклування батьків у зв’язку з позбавленням їх батьківських прав, відібранням у батьків без позбавлення батьківських прав, визнанням батьків безвісно відсутніми або недієздатними, оголошенням їх померлими, відбуванням покарання в місцях позбавлення волі та перебуванням їх під вартою на час слідства, розшуком їх органами Національної поліції, пов’язаним з ухиленням від сплати аліментів та відсутністю відомостей про їх місцезнаходження, тривалою хворобою батьків, яка перешкоджає їм виконувати свої батьківські обов’язки, а також діти, розлучені із сім’єю, підкинуті діти, батьки яких невідомі, діти, від яких відмовилися батьки, та безпритульні діти [182].

Тож ні про яку передачу дитини в дитячий будинок, як про акт вольової поведінки жінки не може йти. З огляду на вищезазначене пропонуємо визнавати підставою для скасування іспитового строку та направлення засудженої для відбування покарання згідно з вироком суду наявність факту відмови жінки від дитини, позбавлення жінки батьківських прав або факту відібрання у неї (у батьків) дитини без позбавлення батьківських прав. Оскільки правові підстави застосування таких заходів повною мірою охоплюють різного роду прояви ухилення та неналежного виконання обов’язків щодо виховання та догляду за

дитиною, піклування про неї тощо. Залишення такої підстави, як відмова від дитини обумовлена тим, що позбавлення батьківських прав з цієї підстави можливе лише через 6 (шість) місяців після такої відмови. В цей період їй ще надається можливість забрати дитину і піклуватися про неї. Втім з огляду на те, що жінка, яка стає на облік кримінально-виконавчої інспекції і попереджається про необхідність виконання обов’язків, покладених на неї судом, а також про наслідки, вказані в ч. 5 ст. 79 КК, все ж таки свідомо їх ігнорує, це свідчить про її небажання ставати на шлях виправлення.

Згідно із пп. 5.6, 5.7 Розділу IV Інструкції “Про порядок виконання покарань, не пов’язаних з позбавленням волі, та здійснення контролю щодо осіб, засуджених до таких покарань”, затвердженої Наказом Державного департаменту України з питань виконання покарань Міністерства внутрішніх справ України від 19 грудня 2003 р. №2 270/1560, у разі відмови суду в задоволенні подання про скасування звільнення від відбування покарання з випробуванням таке подання надсилається до суду повторно, якщо засуджена особа знову притягувалась до адміністративної відповідальності або і далі не виконує покладені на неї судом обов’язки. У разі, коли засуджена особа після відхилення подання не вчинила злочин, систематично не вчинювала адміністративні правопорушення та виконала інші обов’язки інспекція надсилає до суду подання про звільнення такої особи від призначеного їй покарання. У день закінчення іспитового строку, у разі відмови судом у задоволенні подання інспекції, до суду надсилається подання про звільнення такої засудженої особи від призначеного їй покарання [66].

Зустрічалися випадки, коли засуджену жінку звільняли від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК, а при вирішенні питання скасування звільнення від відбування покарання з випробуванням і направлення до місць відбування покарання виходили із оцінки виконання обов’язків та вимог, зазначених у ч. 5 ст. 79 КК [172]. Або ж навпаки, жінка звільнялася від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 79 КК, а при вирішення питання про скасування звільнення та направлення особи для відбування покарання суд визначає правові наслідки, виходячи з ч. 2 ст. 78 КК чи ч. 4 та 5 ст. 83 КК, а не ч. 5 ст. 79 КК [169]. Подібна практика є сумнівною та не відповідає вимогам закону, оскільки вирішення питання про остаточне звільнення засудженої особи від відбування покарання пов’язане з успішним проходження випробування в межах іспитового строку. Характер випробування визначається колом тих правових обмежень, які випливають з призначених у вироку суду зобов’язань та вимог до поведінки жінки. Відповідно оцінка успішності випробування має здійснюватися на підставі факту виконання обов’язків, визначених вироком суду та з урахуванням положень ч. 5 ст. 79 КК, яка і визначає негативні правові наслідки, а не будь-яких інших обов’язків.

У разі задоволення подання про скасування звільнення від відбування покарання з випробуванням та направлення для відбування призначеного судом покарання жінки, звільненої від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 79 КК, суд вирішує питання про її малолітніх дітей. Він виносить окрему постанову, в якій вказує направити цю постанову органу опіки та піклування місцевій державній адміністрації для вжиття заходів щодо влаштування малолітніх дітей засудженої чи встановлення над ними опіки та піклування та повідомлення засудженої про вжиті заходи.

Так, в процесі розгляду справи в суді було встановлено, що у засудженої до позбавлення волі ОСОБА_3, залишилось без нагляду двоє малолітніх дітей: ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_3, ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_4. При таких обставинах суд дійшов висновку винести окрему постанову для вжиття заходів щодо влаштування неповнолітніх дітей чи встановлення над ними опіки та піклування. Постановив направити цю постанову органу опіки та піклування: Глибоцькій районній державній адміністрації Чернівецької області для вжиття заходів щодо влаштування малолітніх дітей засудженої ОСОБА_3 чи встановлення над ними опіки та піклування та повідомлення засудженої про вжиті заходи [144] .

Вирішуючи питання про скасування іспитового строку та направлення засудженої до відбування покарання з підстав ухилення від виховання дитини та догляду за нею суд має враховувати доводи інспектора КВІ, думку прокурора, а також пояснення самої засудженої та представника служби у справах дітей районної державної адміністрації. Так, Перечинський районний суд Закарпатської області при ухваленні відмови в скасуванні іспитового строку та направленні засудженої ОСОБА_2 для відбування покарання вказав, що з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_2 під час іспитового строку нового злочину не вчинила, не вчиняла систематично правопорушень, що потягли за собою адміністративні стягнення і свідчать про її небажання стати на шлях виправлення, а також не вчинила інші дії, передбачені ч. 5 ст. 79 КК України, а саме: не відмовилася від своїх дітей, не передала їх у дитячий будинок, не зникла з місця проживання та лише один раз ухилилася від виконання передбачених законодавством обов’язків щодо забезпечення необхідних умов виховання свого сина ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_4. Крім цього, згідно з актом обстеження житлово-побутових умов проживання малолітньої та неповнолітньої дитини від 05 грудня 2013 р., встановлено, що умови, в яких проживають та виховуються діти, задовільні, мати змінила своє ставлення до дітей, припинила жебракування, діти відвідують школу [266].

Закон не визначає правові наслідки для жінки у таких випадках: 1) жінка вже після постановлення вироку зробила переривання вагітності (аборт); 2) в неї стався викидень; 3) вона народила мертву дитину або 4) дитина померла до закінчення іспитового строку.

Між тим такі підстави мають бути дослідженими та отримати правову оцінку. Так, зокрема науковці вважають за доцільне доповнити відповідні норми Кримінального та Кримінально-виконавчого кодексів положенням такого змісту: “у випадках штучного переривання вагітності засудженою з метою ухилитись від виконання материнських обов’язків (за виключенням випадків переривання вагітності за медичними показниками) або смерті дитини в результаті невиконання засудженою обов’язків по догляду за нею суд за поданням кримінально-виконавчої інспекції скасовує випробування та направляє засуджену для відбування покарання призначеного судом” [67, с. 8].

Подібна пропозиція є цілком прийнятною. Натомість випадки, коли в жінки стався викидень[11], передчасні пологи, внаслідок яких дитина помирає або вона народила мертву дитину не повинні визнаватися достатньою обставиною за якої кримінально-виконавча інспекція може поставити перед судом питання про скасування звільнення та направлення особи для відбування призначеного судом покарання, якщо така жінка виконує інші, визначені судом обов’язки та не вчинює правопорушень чи злочинів. Виключення можуть становити випадки, коли подібні ситуації провокуються неналежною поведінкою самої жінки, відмовою від лікування чи госпіталізації, оскільки їх причинами доволі часто є: наявність шкідливих звичок у матері, погане харчування та умови життя, статеві інфекції, які належним чином не лікуються, соматичні хвороби не інфекційного характеру у вагітної, часто внаслідок виснаження та дефіциту харчування[12]тощо [63].

Порівняльний аналіз норм кримінального та кримінально-виконавчого законодавства дає змогу говорити про наявність відмінностей у визначенні правових підстав подання працівниками кримінально-виконавчої служби про скасування звільнення з випробуванням та направлення засудженої жінки для відбування покарання та винесення ухвали суду про задоволення такого подання.

Так, відповідно до п. 5.3 Інструкції про порядок виконання покарань, не пов’язаних з позбавленням волі, та здійснення контролю щодо осіб, засуджених до таких покарань, якщо засуджена особа не виконує покладених на неї судом обов’язків після застереження у виді письмового попередження або три і більше разів вчинювала правопорушення, що потягли за собою адміністративні стягнення і свідчать про її небажання стати на шлях виправлення, а також коли засуджена особа не з’являється до інспекції два і більше разів без поважних причин (що повинно бути підтверджено матеріалами) або зникла з метою ухилення від контролю за її поведінкою з постійного місця проживання, або засуджена жінка не займається доглядом, вихованням дитини, то інспекція вносить до суду подання (додаток 44 до цієї Інструкції) про скасування звільнення від відбування покарання з випробуванням і направлення засудженої особи для відбування призначеного судом. А відповідно до ч. 5 ст. 79 КК суд за поданням контролюючого органу направляє засуджену для відбування покарання згідно з вироком суду у разі, коли жінка відмовилася від дитини, передала її в дитячий будинок, зникла з місця проживання, ухиляється від виховання дитини, догляду за нею, не виконує покладених на неї судом обов’язків, систематично вчинює правопорушення, що потягли за собою адміністративні стягнення і свідчать про її небажання стати на шлях виправлення. Тож очевидно, що направити до суду подання з таких підстав як відмова жінки від дитини та передача її до пологового будинку кримінально - виконавча інспекція не може.

У пункті 5.9. Інструкції лише вказується, що стосовно звільнених від відбування покарання з випробуванням вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до семи років, інспекція спільно з відповідними органами внутрішніх справ здійснює контроль також щодо питання чи не відмовилася жінка від дитини та чи не передала її до дитячого будинку (п. 5.9.1). На нашу думку, ця підстава має бути чітко визначена в п. 5.3 Інструкції нарівні з іншими.

3.3.

<< | >>
Источник: НАУМОВ ОЛЕКСАНДР ОЛЕКСАНДРОВИЧ. ЗВІЛЬНЕННЯ ВІД ВІДБУВАННЯ ПОКАРАННЯ З ВИПРОБУВАННЯМ ВАГІТНИХ ЖІНОК І ЖІНОК, ЯКІ МАЮТЬ ДІТЕЙ ВІКОМ ДО СЕМИ РОКІВ. Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук. Запоріжжя - 2015. 2015

Скачать оригинал источника

Еще по теме Правові наслідки звільнення від відбування покарання з випробуванням вагітних жінок і жінок, які мають дитину віком до семи років:

  1. § 3. Правові наслідки відкриття провадження у справі
  2. 4.2 Пенітенціарні заходи запобігання рецидивній злочинності жінок та соціальна адаптація жінок-редидивісток
  3. НАУМОВ ОЛЕКСАНДР ОЛЕКСАНДРОВИЧ. ЗВІЛЬНЕННЯ ВІД ВІДБУВАННЯ ПОКАРАННЯ З ВИПРОБУВАННЯМ ВАГІТНИХ ЖІНОК І ЖІНОК, ЯКІ МАЮТЬ ДІТЕЙ ВІКОМ ДО СЕМИ РОКІВ. Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук. Запоріжжя - 2015, 2015
  4. ЗМІСТ
  5. ВСТУП
  6. РОЗДІЛ 1 ЗВІЛЬНЕННЯ ВІД ВІДБУВАННЯ ПОКАРАННЯ З ВИПРОБУВАННЯМ ВАГІТНИХ ЖІНОК І ЖІНОК, ЯКІ МАЮТЬ ДІТЕЙ ВІКОМ ДО СЕМИ РОКІВ: ІСТОРІЯ, СОЦІАЛЬНА ОБУМОВЛЕНІСТЬ, ЗАРУБІЖНИЙ ДОСВІД
  7. Становлення і розвиток норми про звільнення від відбування покарання з випробуванням вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до семи років, у кримінальному законодавстві України
  8. Соціальне обґрунтування норми про звільнення від відбування покарання з випробуванням вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до семи років
  9. Звільнення від відбування покарання вагітних жінок та жінок, які мають малолітніх дітей, за кримінальним законодавством інших країн
  10. РОЗДІЛ 2 ПРАВОВА ПРИРОДА ТА КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВА ХАРАКТЕРИСТИКА ЗВІЛЬНЕННЯ ВІД ВІДБУВАННЯ ПОКАРАННЯ З ВИПРОБУВАННЯМ ВАГІТНИХ ЖІНОК І ЖІНОК, ЯКІ МАЮТЬ ДІТЕЙ ВІКОМ ДО СЕМИ РОКІВ
  11. Правова природа звільнення від відбування покарання з випробуванням вагітних жінок та жінок, які мають дітей віком до семи років
  12. 2.2 Підстава та умови звільнення від відбування покарання з випробуванням вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до семи років
- Авторское право - Аграрное право - Адвокатура - Административное право - Административный процесс - Антимонопольно-конкурентное право - Арбитражный (хозяйственный) процесс - Аудит - Банковская система - Банковское право - Бизнес - Бухгалтерский учет - Вещное право - Государственное право и управление - Гражданское право и процесс - Денежное обращение, финансы и кредит - Деньги - Дипломатическое и консульское право - Договорное право - Жилищное право - Земельное право - Избирательное право - Инвестиционное право - Информационное право - Исполнительное производство - История - История государства и права - История политических и правовых учений - Конкурсное право - Конституционное право - Корпоративное право - Криминалистика - Криминология - Маркетинг - Медицинское право - Международное право - Менеджмент - Муниципальное право - Налоговое право - Наследственное право - Нотариат - Обязательственное право - Оперативно-розыскная деятельность - Права человека - Право зарубежных стран - Право социального обеспечения - Правоведение - Правоохранительная деятельность - Предпринимательское право - Семейное право - Страховое право - Судопроизводство - Таможенное право - Теория государства и права - Трудовое право - Уголовно-исполнительное право - Уголовное право - Уголовный процесс - Философия - Финансовое право - Хозяйственное право - Хозяйственный процесс - Экологическое право - Экономика - Ювенальное право - Юридическая деятельность - Юридическая техника - Юридические лица -