<<
>>

Правова природа звільнення від відбування покарання з випробуванням вагітних жінок та жінок, які мають дітей віком до семи років

На сьогодні в науці кримінального права розроблено загальний підхід до характеристики окремих видів звільнення від відбування покарання, який може бути цілком прийнятним для нашого дослідження.

Зокрема, за цим підходом характеристика окремого виду звільнення від покарання включає в себе такі складові: визначення поняття такого виду звільнення від покарання; розгляд передумов і підстав такого звільнення, які визначають право чи обов’язок суду звільнити особу від покарання; встановлення умов звільнення від покарання або ж їх відсутність; встановлення характеру звільнення - обов’язковий чи факультативний та визначення кримінально-правових наслідків. Саме такий порядок аналізу певного виду звільнення від покарання, на думку Ю. В. Бауліна, охоплює всю його кримінально-правову характеристику [92, с. 426].

Перш ніж визначити поняття звільнення від відбування покарання з випробуванням вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до семи років, необхідно дослідити (встановити) правову природу цього кримінально- правового явища. Правова природа звільнення від відбування покарання з випробуванням вагітних жінок та жінок, які мають дітей віком до семи років, залишається недостатньо дослідженою. Утім це не означає, що вона не була предметом наукового інтересу, оскільки як різновид звільнення від відбування

покаранням з випробуванням її аналізували в межах ширших досліджень цього інституту та системи заходів кримінально-правового впливу загалом. Вказану проблематику розробляли такі вітчизняні науковці, як: Ю. В. Баулін, Р. І. Брящей, О. П. Горох, О. О. Дудоров, О. О. Житний, І. В. Красницький,

О. О. Книженко, В. А. Ломако, В. О. Меркулова, Є. О. Письменський, В. В. Скибицький, М. І. Хавронюк, П. В. Хряпінський та ін.

Безпосередньо правову природу звільнення від відбування покарання з випробуванням вагітних жінок та жінок, які мають дітей віком до семи років, досліджували в низці публікацій О.

О. Книженко, Є. С. Назимко, І. В. Шимончук, П. В. Хряпінський.

Науковцями цілком справедливо вказано, що на сьогодні питання про правову природу інституту звільнення від відбування покарання з випробуванням вагітних жінок та жінок, які мають малолітніх дітей, є складним і до сьогодні в кримінально-правовій науці лишається дискусійним. Зокрема двоякість цього кримінально-правового явища вбачають у тому, що “досліджуваний інститут, з одного боку, є тимчасовим невиконанням за певних умов призначеного судом покарання, а з іншого - одним з видів звільнення від покарання, який застосовується згідно з принципами гуманізму, справедливості, економії кримінальної репресії” [299, с. 47]. Погоджуючись зі складністю цього питання і неоднозначною оцінкою правової природи цього явища відмітимо, що: по-перше, подібна складність породжена на рівні визначення правової природи звільнення від відбування покарання як такого, ті ж проблеми, які виникають при оцінці правової природи звільнення жінок є похідними від них; по-друге, навряд чи доцільно вести мову про двоякість цього явища зводячи воєдино його сутність (зміст), яка полягає у тимчасовому невиконанні за певних умов призначеного судом покарання та те, що воно є одним з видів звільнення від покарання.

Протягом багатьох років була і на сьогодні залишається актуальною проблема розуміння сутності правової природи певного явища правової дійсності. Визначенню правової природи звільнення від відбування покарання з випробуванням присвячені наукові пошуки багатьох вітчизняних і зарубіжних

науковців, утім і до сьогодні це питання в теорії кримінального права залишається спірним. Між тим, перш ніж аналізувати правову природу предмета нашого дослідження доречно з’ясувати, який зміст вкладено в це поняття, тим більш, що воно доволі широко використовується в науках юридичного циклу загалом та в теорії кримінального права зокрема. Важливо з’ясувати його значення, сутність та які аспекти функціонування будь-якого кримінально- правового явища необхідно розкрити, щоби належним чином і достовірно встановити його правову природу.

Широке розуміння останньої висловив С. С. Алексєєв, який пропонував розглядати правову природу будь-якого суспільного утворення як юридичну характеристику його правового оформлення відповідно до його соціального призначення [4, с. 227]. А. Л. Цветинович, акцентуючи увагу на визначені правової природи інститутів кримінального права, зазначав, що головним критерієм з’ясування юридичної природи правового інституту, який регулює державний вплив на особу, яка вчинила злочин, є “правовий статус цієї особи в результаті застосування щодо неї цього інституту” [284, с. 75]. І. С. Ретюнських, наголошуючи на значущості й необхідності визначення правової природи будь- якого кримінально-правового інституту, у тому числі і для правильного вирішення цілої низки питань у діяльності правозастосовних органів, пов’язаної з призначенням, виконанням та звільненням від покарання, запропонував перелік обставин, з яких, на його думку, слід виходити при визначенні правової природи кримінально-правового інституту. Такими обставинами, на його думку, є: 1) місце інституту, визначене законодавцем; 2) тотожність ознак певного інституту з однією з раніше відомих форм реалізації кримінальної відповідальності; 3) цілі нового інституту [195, с. 6].

Інші науковці запропонували розширити перелік цих обставин такими, які створять умови для більш повного розкриття правової природи вказаного кримінально-правового заходу. Так, С. Ю. Скобелін запропонував правову природу умовного засудження визначати шляхом аналізу: 1) тенденцій розвитку; 2) місця в системі заходів кримінально-правового впливу; 3) галузевої належності норм, які регламентують реалізацію умовного засудження; 4) цільових установок інституту; 5) правового статусу особи, до якого застосовується цей інститут; 6) суб’єктивного сприйняття засудженим заходів, що до нього застосовані [216, с. 145].

Тож аналізуючи підходи науковців щодо правової природи та сутності звільнення від відбування покарання з випробуванням жінок на підставі ст. 79 КК ми повинні враховувати і ширший аспект цього питання - дослідження правової природи звільнення від відбування покарання з випробуванням як кримінально-правового явища.

Аналіз стану наукових розробок як зарубіжними, так і вітчизняними вченими дав змогу виділити основні підходи стосовно правової природи цього кримінально-правового явища:

1. Віднесення звільнення від відбування покарання з випробуванням до різновиду покарання. Прихильники вказаної позиції аргументують її передусім наявністю загальних (спільних) рис між покаранням та умовним засудженням.

У витоків формування цього підходу стояв професор А. А. Піонтковський, який вбачав схожість цих інститутів у такому: 1) умовне засудження, як і покарання, виконує завдання охорони громадського порядку; 2) переслідує ті ж цілі, що і покарання; 3) як і будь-яке кримінальне покарання, призначається судом за вчинений кримінальний злочин шляхом винесення обвинувального вироку; 4) як і будь-яке покарання містить у собі елементи кари та страждання [154]. Прихильники і послідовники вказаного підходу оперують одними і тими ж аргументами [305; с. 59; 142, с. 53; 104, с. 217; 196, с. 144; 110, с. 27].

Подібні міркування стосовно норми про звільнення від відбування покарання з випробуванням вагітних жінок та жінок, які мають малолітніх дітей, пізніше висловлюють і інші правники. Визначаючи правову природу цього кримінально-правового явища як особливого виду кримінального покарання, якому властиві практично усі цілі та ознаки покарання, яке має свій режим у вигляді певних умов та покладених визначених обов’язків тощо [221, с. 117].

У подібній площині розглядають звільнення від відбування покарання з випробуванням і окремі сучасні вітчизняні науковці. Так, Є. Назимко та В. Філонов, оцінюючи підстави застосування додаткових покарань у разі звільнення від відбування покарання з випробуванням від основного покарання, припускають раціональність вказаної вище думки. Підсилюючи подібну аргументацію тим, що мета застосування пробації також відповідає меті застосування кримінального покарання, а звільнення від відбування покарання з випробуванням створює певний режим відбування та реалізації схожого на покарання виду кримінально-правового примусу [269, с. 189].

На нашу думку, наявність низки спільних з покаранням ознак ще не говорить про такий ступінь їх спорідненості, за якого подібні ознаки визначають правову природу звільнення від відбування покарання з випробуванням як окремого виду покарання. Для цього є як формальні, так і юридичні підстави. Формальною підставою можна визнати те, що звільнення від відбування покарання з випробуванням не міститься у переліку видів покарань, наведеному у ст. 51 КК України, і логічно не входить до системи кримінальних покарань. Хоча в розвитку кримінального права і були випадки, коли застосовували покарання, не включені в систему покарань, утім сучасний розвиток теоретико- методологічних засад функціонування системи покарань виключає подібну ситуацію. Норма про порядок застосування звільнення від відбування покарання з випробуванням розміщена не у Розділі XX “Покарання та його види”, а в Розділі XII “Звільнення від покарання та його відбування”.

Щодо ознак, які, на думку науковців, споріднюють звільнення від покарання з випробуванням з власне покаранням, пояснімо власну позицію.

Так, факт державного осуду особи, який полягає у тому, що суд від імені держави публічно дає винній особі та вчиненому нею суспільно-небезпечному діянню негативну оцінку, характерний не тільки для покарання, але й для застосування інших заходів кримінально-правового характеру. І це, безумовно, вказує на те, що звільнення від відбування покарання з випробуванням є таким

заходом.

Наступним аргументом визнання випробування покаранням вказують те, що умовне засудження застосовується до особи, яка вчинила злочин. Між тим, до таких осіб застосовують і інші заходи кримінально-правового впливу як пов’язані із негативною кримінальною відповідальністю, так і не пов’язані з нею.

Те, що умовне засудження є актом державного примусу з такими притаманними їй елементами (вимога виконувати покладені обов’язки, утримуватись від вчинення певних дій тощо) свідчить про те, що воно є одним із різновидів таких заходів. Державний примус притаманний і іншим заходам кримінально-правового впливу, а “наявність у кримінально-правовому інституті примусових елементів не визначає його юридичної природи як кримінального покарання, оскільки не будь-який примус є покаранням і притаманний він не тільки покаранню, але й іншим заходам кримінально-правового впливу” [226, с. 12].

Той факт, що умовне засудження має, як і покарання, забезпечувати виправлення засуджених та запобігання вчиненню ними нових злочинів, не викликає будь-яких сумнівів, але постає логічне питання з приводу такої цілі покарання, як кара? Ми можемо підтримувати дискусію, яка тривалий час відбувається в науці кримінального права щодо визначення чим є кара в покаранні - його суттю чи однією зі складової мети (ціллю) [16; 25; 44; 59; 53; 54; 79; 117; 126; 212; 229; 289; 306]. Втім наразі законодавець чітко визначає, що покарання має на меті не тільки кару, але й виправлення особи та запобігання вчиненню нею нових злочинів, тоді як при визначенні мети застосування звільнення від відбування покарання з випробуванням він оперує категоріями виправлення та запобігання вчиненню нових злочинів, на що неодноразово звертали увагу науковці [17, с. 152-158].

Поширеним є підхід, згідно з яким у механізмі реалізації кримінальної відповідальності застосування звільнення від відбування покарання з випробуванням обумовлено цілями запобігання вчиненню злочинів та виправлення засудженого. При цьому запобіжна ціль забезпечується призначенням судом покарання та можливістю реального його виконання в період іспитового строку, а ціль виправлення - покладенням на таку особу обов’язків та загальними вимогами щодо її поведінки, а також контролем за такими особами та встановленням правових наслідків умовного засудження. У іспитовий строк засуджений вважається “покараним”, він перебуває в правовому статусі “засудженої особи”.

Отже, досить спірним є твердження окремих науковців, що перед умовним засудженням стоять ті ж цілі, що й перед покаранням, тому можливість його застосування треба пов’язувати з досягненням усіх цілей покарання, а не тільки цілі виправлення [149, с. 6]. П. В. Хряпінський, розглядаючи заохочення і покарання як парні правові категорії реалізації кримінальної відповідальності, переконливо доводить, що заохочення і покарання, будучи єдиними у захисті законних прав і свобод особи, інтересів суспільства та держави, є взаємовиключні за соціальним змістом та правовими наслідками, а звідси є різними варіантами реагування держави на правову поведінку [280, с.13].

Отже саму по собі наявність схожих із покаранням як заходом кримінально- правового характеру, пов’язаного з кримінальною відповідальністю, ознак навряд чи можна вважати достатнім аргументом визнання звільнення від відбування покарання з випробуванням видом покаранням. Більш того, зауважимо, що застосування звільнення від відбування покарання з випробуванням відбувається лише у випадку, якщо суд, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, тобто без комплексу, відповідних тому чи іншому виду покарання правообмежень.

На нашу думку, конститутивні ознаки звільнення від відбування покарання з випробуванням, цілі, які при цьому переслідує суд, та обумовлена ними функціональна спрямованість останнього в механізмі кримінально-правового регулювання не дають змоги ототожнювати його з покаранням.

2. Розгляд звільнення від відбування покарання з випробуванням як спеціального (особливого) режиму відбування покарання. Зокрема М. Д. Шаргородский стверджував, що умовне засудження слід визнавати особливим порядком відбування покарання, який полягає у тому, що вирок не підлягає виконанню, якщо засуджений протягом певного строку не вчинить нового, не менш тяжкого злочину [293, с. 513]. Подібної думки дотримувалися і сучасники М. Д. Шаргородського, дотримуються і нинішні науковці.

Так, О. Г. Колб пропонує визначити звільнення особи від відбування покарання з випробуванням у КК України як спеціальний режим відбування покарання [85, с. 435], а О. Г. Кулик зазначає, що при звільненні особи від відбування покарання з випробуванням, фактично створюється новий режим відбування кримінального покарання - так звана пробація [101, с. 146]. Фактично про це ж веде мову і І. Г. Богатирьов, вказуючи, що звільнення від відбування покарання з випробуванням - це самостійний інститут кримінальної відповідальності, який застосовується судом від імені держави і надає засудженому право відбувати покарання у вигляді виправних робіт, службових обмежень для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на певний строк, але не більше п’яти років в умовах, не пов’язаних з позбавленням волі [17, с. 158]. Втім остання позиція викликає зауваження з приводу поставлення в один ряд з покараннями, які пов’язані з обмеженням або позбавленням волі покарання у виді виправних робіт, яке в будь-якому разі виконуються в умовах, не пов’язаних з позбавленням волі. До того ж як можна застосовувати сприятливі для особи наслідки такого звільнення з випробуванням, які передбачають, що у випадках, передбачених ч. 1,2 ст. 75 КК, суд ухвалює звільнити засудженого від відбування призначеного покарання, якщо він протягом визначеного іспитового строку не вчинить нового злочину і виконає покладені на нього обов’язки. За такою логікою, успішно пройшовши випробувальний термін і відбувши тим самим, на переконання науковців, покарання, особа на підставі ч. 3 ст. 75 КК має бути звільнена від реального відбування призначеного їй покарання. Чи йдеться про якісь два види покарання, одне - від якого особа звільняється і якесь друге - яке являє собою спеціальний (особливий) режим відбування першого покарання ?

Постає закономірне запитання: на яких підставах звільнення від відбування покарання з випробуванням розцінюється як особливий порядок виконання покарання і якого саме - основного чи додаткового? Щодо першого - не можна стверджувати про особливий порядок виконання покарання, яке фактично не виконується і перспектива виконання якого взагалі залежить від активної чи пасивної поведінки засудженої особи, яка й забезпечує успішне проходження випробування протягом всього визначеного терміну іспитового строку. Що ж до другого - додаткового виду покарання, від якого особа не була звільнена - воно виконується реально й особливості його відбування визначають не приписами норми про звільнення від відбування з випробуванням (ст. 75 КК України), а відповідними нормами про порядок призначення та виконання таких покарань. Приміром особі було призначене покарання у виді позбавлення волі, від відбування якого її було звільнено з випробуванням, та штраф як додаткове покарання. У такому випадку випробування поширюється на особу і жодним чином не визначає умови відбування покарання у виді позбавлення волі, яке до того ж має відбуватись у місцях позбавлення волі, штраф стягається самостійно. Слушним є зауваження Ю. М. Ткачевського, який вказував, що “ні про який особливий порядок виконання покарання не може йти мова, якщо воно не реалізується” [103, с. 209].

3. Визнання звільнення від відбування покарання з випробуванням певним проміжним кримінально-правовим заходом між покаранням та звільненням від покарання. Ми вже вказували, що складність визначення правової природи умовного засудження пов’язується з багатоаспектністю цього кримінально- правового явища. Ймовірно, саме тому окремі науковці звільнення від відбування покарання з випробуванням визнають певним проміжним кримінально-правовим заходом між покаранням та звільненням від покарання. Зокрема, М. І. Хавронюк, оцінюючи цей захід, зазначає, що “з одного боку, воно має ознаки покарання (зокрема, це примусовий захід, який застосовується від імені держави за вироком суду і полягає у передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого), і закони деяких країн прямо відносять його до видів покарань (наприклад, ФРН, Швеція, Данія, США). З іншого боку, воно не є власне покаранням, оскільки як покарання не передбачене у списку видів покарань, визначеному, наприклад, у ст. 51 КК України, та прямо віднесене КК України (ст. 75-78 КК України) до видів звільнення від покарання” [277, с. 344]. Розвиваючи цей підхід, О. О. Дудоров та М. І. Хавронюк звільнення від відбування покарання з випробуванням відносять також до аналогів пробації і відмежовують його від заохочувальних норм. Така позиція фактично йде в розріз з більш усталеною точкою зору на сутність заохочення в кримінальному праві, яке полягає в стимулюванні активних відповідальних позитивних посткримінальних дій, які повинні бути вчинені винною особою, якщо вона розраховує на усунення кримінально-правових обтяжень [45, с. 285].

За запропонованою ними класифікацією існуючі на сьогодні заходів кримінально-правового впливу поділяються на три великі групи: 1)заохочувальні[6] (звільнення від кримінальної відповідальності; відсутність вимоги потерпілого та інші види компромісу; інші заходи[7]); 2) примусові (покарання; примусові заходи виховного характеру; примусові заходи медичного характеру; пробація та її аналоги; судимість; інші заходи[8]); 3) квазізаходи (звільнення від кримінальної відповідальності: у зв’язку зі зміною обстановки (ст. 48); у зв’язку із закінченням строків давності вчинення кримінального правопорушення (ст. 49); звільнення від покарання: у зв’язку з усуненням караності діяння (ч. 2 ст. 74); за хворобою (ст. 84); у зв’язку із закінченням строків давності вчинення злочину або виконання обвинувального вироку (ч. 5 ст. 74, ст. 80); в порядку амністії чи помилування (ч. 2 ст. 86, ч. 2 ст. 87); звільнення юридичної особи від застосування заходів кримінально- правового характеру через давність вчинення злочину (ст. 96-5)) [57, с. 290-291].

У такому разі виникає ситуація, за якої до системи заходів кримінально - правового характеру віднесені заходи, які безпосередньо Кримінальним кодексом України не передбачені як пробація. Більш того, згідно із Законом України “Про пробацію”, діяльність та правовий статус персоналу органу пробації визначаються Законом України “Про Державну кримінально-виконавчу службу України” та цим Законом, відповідно до якого, пробація визначається як система наглядових та соціально-виховних заходів, що застосовуються за рішенням суду та відповідно до закону до засуджених, звільнених від відбування покарання з випробуванням. Тож вести мову про інститут звільнення від відбування покарання саме як аналог пробації в повному сенсі цього слова навряд чи доцільно.

На складну природу норми вказували і раніше, акцентуючи на тому, що умовне засудження - це складне юридичне утворення, яке включає в трансформованому виді ознаки та властивості, притаманні іншим інститутам кримінального права, як-от: відстрочці виконання покарання, суспільного (громадського) впливу, звільненню від покарання та погашенню судимості [107, с.21]. Схожу точку зору висловила і О. О. Книженко, запропонувавши визнати інститут умовного засудження самостійним, унікальним інститутом кримінального права, якому притаманні риси і покарання, і звільнення від покарання, і особливого порядку застосування покарання [80, с. 40]. У дисертації науковець запропонувала виокремити його в самостійний розділ Загальної частини КК “Пробація” [76, с. 4]. На нашу думку, у разі прийняття цієї пропозиції ми могли би вести мову про пробацію саме як про захід кримінально-правового характеру, який передбачений КК України. Натомість законодавець вирішив це питання іншим чином і прийнявши вищезгаданий закон оперує двома термінами одночасно - пробацією і звільненням від відбування покарання з випробуванням.

Більш того, виходячи з логічного тлумачення положень Закону “Про пробацію” остання є більш широким явищем, аніж звільнення від відбування покарання з випробуванням, адже система заходів пробації поширюється не тільки на осіб, щодо яких застосовано таке звільнення, але й на інші категорії суб’єктів (ст. 14 Закону). Оцінюючи співвідношення пробації та звільнення від відбування покарання з випробуванням науковці зазначають, що останнє є значно вужчим від інституту пробації не тільки за змістом, але й за своєю спрямованістю, він є лише складовою пробації [303, с. 103].

4. Визнання звільнення від відбування покарання з випробуванням різновидом звільнення від покарання або звільнення від відбування покарання. У науці кримінального права вже досить тривалий час (фактично з 2001 р.) акцентується на певній неузгодженістю між назвою Розділу XII Загальної частини “Звільнення від покарання та його відбування” та його змістом. Наголошують на тому, що юридична техніка, використана при побудові цього розділу, характеризується безсистемністю у викладені законодавчого матеріалу, наявністю термінологічної плутанини, системним використанням безлічі неоднозначних формулювань [157, с. 193]. Особливо це стосується узгодження в питанні обґрунтованого використання та єдиного тлумачення термінозворотів “звільнення від покарання”, “звільнення від відбування покарання” та “звільнення від подальшого відбування покарання”[93; 89; 41].

При цьому висловлюються різні способи вирішення цієї дилеми. Так, Є. О. Письменський пропонує виокремити із загалу норм, які містяться у вказаному розділі, ті, які регламентують звільнення від покарання, за якого особа засуджується за вчинення злочину обвинувальним вироком суду, їй призначається конкретна міра покарання, яку вона умовно або безумовно не відбуває (не виконує), і відносить до них норми, зокрема, і норми про звільнення від відбування покарання з випробуванням (ст. 75-79 КК України) [157, с. 197].

У цілому погоджуючись із тим, що термінологічні звороти “звільнення від покарання”, “звільнення від відбування покарання” та “звільнення від подальшого відбування покарання”, що вживаються у розділі ХІІ КК України, позначають різні за своєю суттю та правовими наслідками інститути, Є.О. Письменський звужує коло субінститутів, що містяться в цьому розділі і відносить до нього такі: 1) звільнення від покарання, за якого особа засуджується за вчинення злочину обвинувальним висновком суду, їй призначається конкретна міра покарання, яку вона умовно або безумовно не відбуває (не виконує). Таке звільнення визнається заходом кримінально-правового впливу, альтернативним покаранню; 2) звільнення від відбування частини покарання, за якого особа починає відбувати або виконувати призначене покарання та звільняється від частини покарання, що залишилася; 3) заміна покарання більш м’яким, за якої призначене особі основне покарання рішенням суду замінюється більш м’яким видом основного покарання. За своєю суттю заміна покарання більш м’яким містить елементи звільнення від відбування частини покарання, адже в такому випадку особа звільняється від попередньо призначеного покарання та їй призначається новий вид покарання. До вказаного субінституту науковець відніс і випадки заміни покарання вагітним жінкам і жінкам, які мають дітей віком до трьох років (ч. 4 ст. 83 КК України) [158, с. 43, 44].

За такого підходу, на думку автора, в Розділі ХІІ будуть вживатися чіткі, зрозумілі та уніфіковані термінологічні звороти “звільнення від покарання” (зокрема у ч. 4 ст. 74; ч. 5 ст. 74; ст. 75-79; ст. 80; ч. 2, 3 ст. 84 КК України), “звільнення від відбування частини покарання” (ч. 3.ст. 74; ст. 81; ст. 83; ч. 1, 2 ст. 84 та ст. 86-87 КК України) та “заміна покарання більш м’яким” (зокрема у ст. 824 ч. 3 ст. 83; ст. 85 КК України) [159, с. 108]. Утім, у пізніших своїх працях Є. О. Письменський виділяє вже чотири субінститути, додавши до зазначених вище також інститут відстрочки покарання [157; 153].

Не вдаючись до глибокого аналізу висновків науковця в частині всіх виділених ним субінститутів, зауважимо на пропозиції включити останній із зазначених інститутів, а саме - відстрочку виконання вироку. Такий аналіз має прагматичне значення з огляду на те, що наразі відстрочка виконання вироку вагітним жінкам та жінкам, які мають малолітніх дітей, регулюється не нормами кримінального законодавства, а нормами кримінального процесуального законодавства, про що вже вже згадували в п. 1.2. Науковці ставлять під сумнів вказану пропозицію Є. О. Письменського через відмінну мету застосування відповідних заходів. Так, на їх думку, оскільки запропонований субінститут відстрочки виконання покарання є складовою інституту звільнення від покарання, то його зміст та мета застосування повинні узгоджуватися із правовою природою та цілями, притаманними інституту в цілому, втім на реалізацію жодною з визначених цілей[9] відстрочка виконання покарання не спрямована [231, с. 337]. До того ж відповідні зміни мають носити комплексний (системний) характер і поширюватися на КПК України, точніше норма про відстрочку покарання з КПК має бути виключена.

Натомість О. П. Горох зазначає, що будь-який з видів звільнення від покарання, передбачених у ст. 74-87 КК України, як правило, є, по суті, нічим іншим, як звільненням від покарання, призначеного судом в обвинувальному вироку. А відтак пропонує Розділ XII Загальної частини КК України назвати “Звільнення від покарання” [42, с. 264].

Подібна позиція простежується і в інших науковців. Так, Ю. В. Баулін пропонує виділяти такі види звільнення від покарання:

а) звільнення від призначення покарання - має місце тем, де суд, постановивши обвинувальний вирок, разом з тим у самому вироку зазначає про те, що покарання особі не призначається, тобто суд постановляє обвинувальний вирок без призначення винній особі покарання (ч. 4 ст. 74 КК);

б) звільнення від відбування покарання, призначеного судом, яке має місце у випадках, коли суд виносить стосовно особи обвинувальний вирок із призначенням покарання, але в цьому ж вироку постановляє, що ця особа не відбуватиме призначене їй покарання (ст. 75 КК - звільнення від відбування покарання з випробуванням та ст. 79 КК звільнення від відбування покарання з випробуванням жінок, які мають малолітню дитину або дитину віком до семи років; а також ст. 80 КК);

в) звільнення від подальшого відбування призначеного покарання - має місце там, де особа на підставі обвинувального вироку суду відбуває призначене їй цим вироком покарання, звільняється від подальшого його відбування, яке, в свою чергу, поділяється на звільнення від подальшого відбування покарання без його заміни іншим видом покарання (ст. 81, 83, 84 КК) та звільнення від подальшого відбування одного покарання шляхом заміни його іншим (ст. 82 КК) [92, с. 424].

Зустрічаються пропозиції визнавати таке звільнення також особливим засобом кримінально-правового впливу; самостійним інститутом кримінальної відповідальності (І. Г. Богатирьов). Не має сенсу заперечувати, що звільнення від відбування покарання з випробуванням є своєрідним (особливим) засобом кримінально-правового впливу, який реалізується в межах притягнення особи до кримінальної відповідальності, втім така його характеристика не розкривають сутнісні ознаки цього кримінально-правового явища, а лишень доповнює його комплексну характеристику як заходу кримінально-правового характеру.

Звільнення від відбування покарання з випробуванням застосовується тільки до осіб, які були визнані винними у вчиненні злочину обвинувальним вироком суду та засуджені до певного виду покарання. Незважаючи на звільнення від відбування покарання з випробуванням, судом дається негативна оцінка вчиненому злочинному посяганню, а також відбувається осуд особи, яка його вчинила [56, с. 49]. Виходимо з логічної конструкції:

Звільнення від покарання Звільнення від відбування покарання Звільнення від відбування покарання з випробуванням

Отже, ми пристаємо на позицію, що звільнення від відбування покарання з випробуванням є спеціальним видом звільнення особи від покарання, під яким у доктрині кримінального права розуміють відмову держави від застосування покарання до особи, яку обвинувальним вироком суду визнано винною у вчиненні злочину.

При визначенні понять звільнення від відбування покарання та звільнення від відбування покарання з випробуванням виходимо з того, що звільнення від покарання є родовим поняттям щодо інших. Звідси у визначенні інших понять повинні відображувати сутнісні (іманентні) властивості родового явища, які доповнюються специфічними властивостями, характерними для цих видів звільнення від покарання. Тож звільнення від відбування покарання - це звільнення винної особи від реального відбування призначеного вироком суду покарання.

Звільнення від відбування покарання з випробуванням полягає у звільненні винної особи від реального відбування призначеного вироком суду покарання, окрім випадків засудження за корупційний злочин, за умови не вчинення протягом іспитового строку нового злочину та виконання покладених судом обов’язків.

Безпосередньо щодо правової природи звільнення від відбування покарання з випробуванням вагітних жінок та жінок, які мають дітей віком до семи років. Таке звільнення спрямоване на виправлення засуджених жінок без ізоляції від суспільства та запобігання вчиненню ними нового злочину, але в умовах здійснення контролю за їх поведінкою з боку органів кримінально-виконавчої системи (служби пробації). Навряд чи доцільно говорити про те, що норми про таке звільнення утворюють самостійний кримінально-правовий інститут. Певна його відмінність від звичайного звільнення від відбування покарання з випробуванням, регламентованого ст. 75-78 КК, не надає йому достатніх ознак самостійності.

Можна говорити про таке звільнення або як про різновид (спеціальний вид [92, с.433]) звільнення від відбування покарання з випробуванням, або як про

субінститут[10] інституту звільнення від відбування покарання з

випробуванням [56, с. 3]. Для цього є достатні підстави ( табл. 1).

Таблиця 1

Основні рзбіжності звільнення від відбування покарання з випробуванням (ст. 75 КК) та звільнення від відбування покарання з випробуванням

вагітних жінок і ^ жінок, які мають дітей віком до семи років

Ознаки Загальне Щодо жінок
Суб’єкт Будь-яка особа (за винятком вагітних жінок, жінок, які мають дитину віком до семи років та неповнолітніх) Вагітні жінки, жінки, які мают дитину віком до семи років
Види основних покарань, від яких особу може бути звільнено Виправні роботи; службове обмеження для військовослужбовців; обмеження волі; позбавлення волі на строк не більше п’яти років Обмеження волі та позбавлення волі
Можливість звільнення від додаткового покарання Не передбачена Передбачена
Види злочинів, які вчинила особа Будь-який, крім корупційного злочину Будь-які, крім тяжкого та особливого тяжкого злочину, за які жінку засуджено на строк більше п’яти років, а також корупційні злочини
Іспитовий строк Від одного до трьох років Визначено у “межах строку, на який згідно із законом жінку може бути звільнено від роботи у зв’язку вагітністю, пологами і до досягнення дитиною семирічного віку”
Обов’язки, що покладаються на засуджену особу Обов’язки, визначені ст. 76 КК Обов’язки, визначені ст. 76 КК, а також обов’язки, визначені в ч. 5 ст. 79 КК

Отже, особливості, які має звільнення від відбування покарання з

випробуванням вагітних жінок і жінок, які мають дітей до семи років, і визначають його як різновид звільнення від відбування покарання з випробуванням, передбаченого ст. 75 КК, і не надають йому жодних відмінних від цього заходу ознак.

У теорії кримінального права знаходимо підхід, згідно з яким звільнення від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 79 КК та звільнення від відбування покарання на підставі ст. 83 КК відносять до одного різновиду звільнення від відбування покарання. Так, зокрема І. В. Шимончук зазначає, що з прийняттям нового КК України інститут відстрочки покарання вагітним жінкам та жінкам, які мають дітей віком до трьох років, трансформувався в інститут звільнення від відбування покарання вагітних жінок та жінок, які мають малолітніх дітей, що в новому КК України регламентується двома статтями - 79 та 83 КК [298, с. 213]. І надалі автор виходить з того, що звільнення від відбування покарання вагітних жінок і жінок, які мають малолітніх дітей, двох видів залежно від того, на якій стадії воно застосовується: на стадії винесення обвинувального вироку суду (ст. 79 КК) чи на стадії, коли жінка уже відбуває покарання (ст. 83 КК) [297, с. 212].

Між тим у доктрині кримінального права ці різновиди відносять відповідно до звільнення від відбування покарання з випробуванням та звільнення від подальшого відбування покарання. Так, незважаючи на те, що ст. 79 та 83 містяться в одному розділі КК України “Звільнення від покарання та його відбування” вони містять норми, що утворюють різні кримінально-правові інститути: 1) звільнення від покарання; 2) звільнення від відбування покарання; 3) звільнення від подальшого відбування покарання; 4) заміна покарання більш м’яким; 5) пом’якшення покарання [88, с. 172].

Виходячи з характеру примусу, обмежень та вимог до поведінки, яким піддається засуджена жінка протягом випробування, воно характеризується такими ознаками: 1) суд від імені держави публічно дає винній особі та вчиненому нею суспільно-небезпечному діянню негативну оцінку; 2) звільнення від відбування покарання з випробуванням застосовується до особи, яка вчинила злочин; 3) звільнення від відбування покарання з випробуванням є актом державного примусу з певними особливими ознаками (вимога виконувати покладені обов’язки, утримуватись від вчинення певних дій тощо); 4) звільнення від відбування покарання з випробуванням спрямоване на забезпечення виправлення засуджених та запобігання вчиненню ними нових злочинів без відбування покарання у виді обмеження або позбавлення волі. Звільнення від відбування покарання з випробуванням породжує правообмеження, які випливають з судимості. Цілком очевидно, що ці правообмеження є менш тяжкими, ніж ті правообмеження, які поєднані з виконанням покарання [225, с. 39].

Отже, під звільненням від відбування покарання випробуванням вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до семи років, слід розуміти звільнення особи від призначеного їй обвинувальним вироком суду як основного (у виді обмеження волі або позбавлення волі), так і додаткового покарання, крім засуджених до позбавлення волі на строк більше п ’ятироків за тяжкі і особливо тяжкі злочини, а також за корупційні злочини, за умови не вчиняти нового злочину протягом іспитового строку та виконувати інші, визначені судом обов’язки та передбачені законом (Кримінальним кодексом) вимоги.

Таке звільнення має такі ознаки: 1) це факультативний вид звільнення від покарання - суд має право звільнити вагітну жінку або жінку, яка має дитину віком до семи років від покарання з випробуванням; 2) це умовний (неостаточний) вид звільнення від покарання - тобто такий, за якого щодо подальшої поведінки особи протягом визначеного строку висуваються певні умови, виконання яких впливає на остаточність такого звільнення.

Тож при визначенні правової природи звільнення від відбування покарання з випробуванням вагітної жінки або жінки, яка має дитину віком до семи років, ми виходили з місця такого звільнення в інституту звільнення від покарання, визначеного законодавцем; аналізу тотожності та відмінності ознак цього кримінально-правового явища від інших форм реалізації кримінальної відповідальності та цілей його застосування.

<< | >>
Источник: НАУМОВ ОЛЕКСАНДР ОЛЕКСАНДРОВИЧ. ЗВІЛЬНЕННЯ ВІД ВІДБУВАННЯ ПОКАРАННЯ З ВИПРОБУВАННЯМ ВАГІТНИХ ЖІНОК І ЖІНОК, ЯКІ МАЮТЬ ДІТЕЙ ВІКОМ ДО СЕМИ РОКІВ. Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук. Запоріжжя - 2015. 2015

Скачать оригинал источника

Еще по теме Правова природа звільнення від відбування покарання з випробуванням вагітних жінок та жінок, які мають дітей віком до семи років:

- Авторское право - Аграрное право - Адвокатура - Административное право - Административный процесс - Антимонопольно-конкурентное право - Арбитражный (хозяйственный) процесс - Аудит - Банковская система - Банковское право - Бизнес - Бухгалтерский учет - Вещное право - Государственное право и управление - Гражданское право и процесс - Денежное обращение, финансы и кредит - Деньги - Дипломатическое и консульское право - Договорное право - Жилищное право - Земельное право - Избирательное право - Инвестиционное право - Информационное право - Исполнительное производство - История - История государства и права - История политических и правовых учений - Конкурсное право - Конституционное право - Корпоративное право - Криминалистика - Криминология - Маркетинг - Медицинское право - Международное право - Менеджмент - Муниципальное право - Налоговое право - Наследственное право - Нотариат - Обязательственное право - Оперативно-розыскная деятельность - Права человека - Право зарубежных стран - Право социального обеспечения - Правоведение - Правоохранительная деятельность - Предпринимательское право - Семейное право - Страховое право - Судопроизводство - Таможенное право - Теория государства и права - Трудовое право - Уголовно-исполнительное право - Уголовное право - Уголовный процесс - Философия - Финансовое право - Хозяйственное право - Хозяйственный процесс - Экологическое право - Экономика - Ювенальное право - Юридическая деятельность - Юридическая техника - Юридические лица -