<<
>>

Кримінально-правова, кримінологічна та кримінально- виконавча характеристика раніше судимих осіб, які відбувають покарання у виді позбавлення волі

Аналіз наукової літератури показав, що розгляд різнобічної характеристики раніше судимих осіб науковці здійснюють, як правило, шляхом вивчення кримінально-правових, кримінологічних та кримінально-виконавчих ознак.

Як свідчить практика, таке групування ознак є найбільш зручним для подальшого їх врахування при виконанні кримінальних покарань.

Кримінологічна характеристика особи злочинця є одним із елементів кримінологічної характеристики злочинності [46; с.156]. Основою кримінологічного вивчення особи злочинця є розгляд її соціально значущих ознак. В. М. Гринчак, А. Й. Міллер, С. Ю. Лукашевич та деякі інші вчені виділяють такі групи ознак: соціально-демографічні, кримінально-правові, соціально-рольові, морально-психологічні [132, с. 74; 141, с. 59]. А. С. Лукаш також виділяє соціально-демографічні, кримінально-правові та морально- психологічні ознаки [140, с. 9]. А. І. Долгова вважає за доцільне при вивченні особи злочинця виділяти наступні характеристики: 1) «об’єктивні»: соціальні позиції і ролі, діяльність особистості; 2) «суб’єктивні»: потребно-мотиваційна сфера, ціннісно-нормативна характеристика свідомості. Причому в рамках першої групи характеристик слід аналізувати соціально-демографічні та кримінально-правові ознаки [117, с. 340]. Інші автори (В. Н. Бурлаков, В. П. Сальников) виділяють: 1) соціальний статус, який включає в себе сукупність ознак, які відображають місце людини в системі суспільних відносин (стать, вік, сімейний стан, рівень освіти, належність до соціальної групи та ін.); 2) соціальні функції, виражені через показники реальних проявів особистості в основних сферах діяльності (професійно-трудовій, соціально-культурній, соціально-побутовій); 3) морально-психологічні установки, які відображають ставлення особи до її проявів в основних видах діяльності (ставлення до загальногромадських обов’язків, державних органів, закону, правопорядку, праці, сім’ї, до культурних цінностей і т.д.) [118, с.

127].

В наведених двох останніх підходах вчених звертає на себе увагу те, що домінуючу роль їх прихильники надають ознакам, які мають соціальне забарвлення, наголошуючи, що людина як особистість головним чином характеризується як діючий суб’єкт, який, живучи в суспільстві, у взаємодії з іншими людьми створює умови для свого існування і творить самого себе. Через діяльність співвідноситься внутрішнє і зовнішнє, точніше зовнішнє проникає у внутрішнє (суспільні відносини перетворюються в риси особистості), а внутрішнє виноситься назовні, проникає у зовнішнє (особистість виражає (опредмечує) себе, змінюючи суспільні відносини і духовний світ) [118, с. 126].

Погоджуючись з наведеними вище судженнями, варто визнати, що не слід применшувати ролі фізичних та психічних ознак. Поряд з визнанням цінності дослідження рецидиву злочинів, проведеного О. М. Яковлевим ще у 60-х рр. ХХ ст. та висвітленим у праці «Боротьба з рецидивною злочинністю», слід критично віднестись до його позиції стосовно недопустимості вульгарно- антропологічного підходу до вивчення особи злочинця та пошуків особливих фізіологічних або психофізіологічних властивостей і якостей людини, пов’язаних зі злочинною поведінкою [279, с. 59]. Як слушно зазначає у зв’язку з цим С. Й. Лукашевич, особи з різноманітними психофізичними вадами або частіше за інших виступають в якості ініціаторів конфліктів в середовищі засуджених, або частіше за інших стають об’єктом глуму і знущань [85, с. 59].

І. М. Даньшин виділяв сім груп ознак і властивостей особи злочинця: соціально-демографічні, особистісно-рольові; соціально-психологічні якості; риси правової і моральної свідомості; психічні відхилення і аномалії; кримінально-правові ознаки; загальнозначущі позитивні людські якості [134, с. 66-74]. В свою чергу, А. П. Закалюк запропонував розглядати дев’ять блоків (груп) ознак: а) три з них відображають соціальну характеристику особи злочинця (її особистість): ознаки формування, соціалізації особи; ознаки соціального статусу та соціальних ролей; безпосередні ознаки спрямованості особистості; б) п’ять - біосоціальні, що включають: демографічні ознаки, які мають соціальне і психологічне походження; психофізіологічні ознаки, у тому числі генетичного походження; показники фізичного стану здоров’я; показники психічного стану здоров’я; індивідуальні психологічні риси; в) окремий блок становлять ознаки, пов’язані із вчиненням злочину особою [83, с.

258].

Отже, слід констатувати, що науковці здебільшого розглядають кримінально-правові ознаки в складі кримінологічної характеристики особи злочинця. Однак Ю. М. Антонян, описуючи кримінологічну структуру особи злочинця, не виділяє окремим її елементом ознаки, пов’язані із вчиненням злочину [6, с. 84-89], тобто кримінально-правові ознаки. Така позиція науковця видається слушною, оскільки такі кримінально-правові ознаки особи злочинця як ступінь і характер суспільної небезпечності вчиненого злочину, способи, обрані для досягнення злочинної мети; мотив, яким керувався суб’єкт злочину; вина і роль винного у злочинній діяльності; колишні судимості відображають специфічно типові ознаки особи злочинця і в більшій мірі є ознаками самого злочину, які мають вплив на формування інших ознак особи злочинця кримінологічного характеру. В зв’язку з цим доцільно здійснювати виділення в окрему групу кримінально-правових ознак, які відображатимуть кримінально- правову характеристику особи злочинця.

Підтвердженням доцільності такого групування ознак раніше судимої особи є визначення законодавцем у ст. 95 КВК України кримінологічної та кримінально-правової характеристики в якості підстави складання індивідуальної програми соціально-виховної роботи із засудженими [130]. Вказана програма складається у виправній колонії на кожного засудженого під час перебування його в дільниці карантину, діагностики і розподілу. Окрім того, характеристика раніше судимих осіб, які відбувають покарання у виді позбавлення волі, була б неповною без вказівки на ознаки, які характеризують особу під час відбування покарання у виді позбавлення волі та виражаються виключно в умовах перебування особи у виправній колонії. Такі ознаки об’єднують у кримінально-виконавчу характеристику особи злочинця. Дійсно, на час відбування кримінального покарання засуджений виключається з певного кола суспільних відносин, а інші з них докорінним чином змінюються. Однак виникають деякі нові суспільні відносини, учасником яких він стає [152, с.60].

Саме ці відносини формують правовий статус засудженого, що входить до його кримінально-виконавчої характеристики. І. Г. Богатирьов зазначає, що основу такої характеристики мають складати два інститути: інститут виконання покарання і інститут відбування покарання, оскільки зміст цих інститутів полягає у визначенні порядку і умов відбування і виконання того чи іншого виду покарання, реалізації мети покарання, повного і всебічного вивчення особи засудженого [27, с. 24]. Таким чином у кримінально-виконавчій характеристиці знаходять свій вираз суспільні відносини в площині виконання покарань органами і установами, а відбування покарань - засудженими. Вона виступає результатом роботи персоналу УВП щодо використання ним основних засобів виправлення і ресоціалізації: режиму, суспільно корисної праці, соціально - виховної роботи, загальноосвітнього і професійно-технічного навчання, громадського впливу на засуджених та є віддзеркаленням тих змін, які відбуваються в особистості засудженого протягом строку відбування покарання [111, с.198-199]. В основі змісту ознак кримінально-виконавчої характеристики раніше судимої особи, яка відбуває покарання у виді позбавлення волі, лежить її ставлення до визначених ст. 6 КВК України засобів виправлення та ресоціалізації, які до неї застосовуються адміністрацією виправної колонії та тих неформальних вимог поведінки, які ставить перед особою спільнота засуджених: 1) ставлення засуджених до встановленого порядку виконання та відбування покарання у виді позбавлення волі; 2) ставлення засуджених до суспільно корисної праці; 3) ставлення засуджених до соціально-виховної роботи;

4) ставлення до загальноосвітнього та професійно-технічного навчання;

5) ставлення до заходів громадського впливу; 6) ставлення до неформальних норм поведінки та сприйняття раніше судимою особою тюремної субкультури.

Таким чином, загальна характеристика засудженого, який відбуває покарання у виді позбавлення волі, включає три складових: кримінально - правову, кримінологічну та кримінально-виконавчу характеристику.

Поняття «характеристика» визначається у тлумачному словнику визначається як опис, визначення суттєвих, характерних особливостей, ознак кого-, чого-небудь [79, с. 645]. Отже, поняття характеристики раніше судимої особи, яка відбуває покарання у виді позбавлення волі, можна визначити як опис взаємопов’язаних соціально значущих кримінально-правових, кримінологічних та кримінально - виконавчих ознак раніше судимої особи, яка відбуває покарання у виді позбавлення волі в УВП, на підставі якого здійснюється вивчення особистості засудженого, вибір та застосування засобів виправлення та ресоціалізації персоналом виправної колонії та громадськості під час виконання покарання у виді позбавлення волі.

Виходячи з цього, до системоутворюючих ознак, що складають зміст даного поняття, можна віднести наступні: 1) дана характеристика охоплює кримінально-правові, кримінологічні та кримінально-виконавчі ознаки особи злочинця; 2) стосується раніше судимих осіб, які відбувають покарання у виді позбавлення волі; 3) слугує підставою вивчення особистості засудженого та застосування до нього засобів виправлення та ресоціалізації; 4) суб’єктами такої діяльності є персонал УВП, де відбуває покарання засуджений, та громадськість.

Емпіричне підґрунтя наведеної у даному дослідженні характеристики раніше судимих осіб, які відбувають покарання у виді позбавлення волі, складає анкетування засуджених, які утримувались у виправних колоніях середнього та максимального рівнів безпеки Волинської, Житомирської та Хмельницької областей, матеріали дисциплінарної практики щодо 300 засуджених, а також опитування працівників цих установ і територіальних управлінь ДПтС України у даних областях. Загальна кількість проанкетованих засуджених складає 280 чоловік. З них 236 осіб становлять раніше судимі особи, які утримувались в установах середнього рівня безпеки, 44 особи - в установах максимального рівня безпеки.

У ході дослідження встановлено, що у загальній структурі засуджених до позбавлення волі питома вага раніше судимих осіб становить 43 %.

Дані кримінально-правової характеристики полягають в тому, що вони дають уявлення саме про ті риси, які призвели до вчинення злочинів. Ця характеристика включає в себе цілий ряд ознак, які мають особливо важливе значення при оцінці особи, яка відбуває покарання у КВУ закритого типу. Оскільки це обставини, які стосуються злочинної діяльності, саме вони відрізняють раніше судиму особу від інших категорій засуджених [35, с. 58].

Характер і ступінь небезпечності злочину є першою обставиною, яка оцінюється судом при призначенні покарання, при виборі заходів кримінально- правового впливу з метою виправлення злочинця. Але оскільки потрібно виправляти завжди конкретного засудженого, який має різноманітне поєднання індивідуальних властивостей, не можна не враховувати ці його особистісні властивості, його можливість виправитись в тих чи інших умовах. Оцінкою характеру і ступеня суспільної небезпечності злочину і злочинця виступає строк покарання. Наявність декількох судимостей показує стійкість особи в своїй злочинній діяльності, тому раніше судимим особам, як правило, призначається більш тривалий строк покарання.

Однією із досліджуваних кримінально-правових ознак, які характеризують раніше судиму особу, є кількість судимостей. Згідно проведеного дослідження значна кількість раніше судимих осіб були засуджені два рази - 40,75 %, три рази - 28,21 %, чотири рази - 13,21 %, п’ять разів - 7,14 %, шість - 4,29 %, сім -

1,79 %, вісім - 1,07 %, 9 і більше разів було засуджено 0,36 % (Додаток Д.2.). Т аким чином, особи, які мають три і більше судимостей складають більшість із усіх раніше судимих осіб. Новачки злочинного світу, які ще не мають достатніх кримінальних знань, «попадаються» досить часто. З кількістю судимостей кримінальні навички зростають, відповідно збільшується вірогідність уникнути покарання за конкретний злочин. В переважній більшості особи, які мають чотири і більше судимостей, - це «авторитети» злочинного світу.

Однак значна частина раніше судимих осіб вказала при опитуванні у ході даного дослідження, що умисних злочинів вони не вчиняли. При цьому таке враження, що вони неправильно розуміють поняття «умисел», або ж намагаються представити себе у більш вигідному світлі. Наприклад, деякі засуджені, вказуючи, що відбувають покарання за крадіжку (злочин, вчинення якого можливе лише з умисною формою вини), водночас зазначають, що судимостей за умисні злочини у них немає. Лише 22,86 % засуджених вказали, що вони вчинили три умисних злочини, 7,86 % - чотири, 4,64 % - п’ять, 3,57 % - шість, сім - 1,07 %, вісім - 0,71 %, дев’ять і більше - 0,36 % (Додаток Д.2.).

За результатами проведеного дослідження щодо строку перебування на волі після звільнення від попереднього покарання до вчинення останнього злочину, було отримано наступні дані: найбільша частка опитаних раніше судимих осіб вчинила злочини протягом перших 6 місяців перебування на волі - 25 % засуджених, 22,5 % - протягом першого року, 24,28 % - протягом 3 років, 10 % - протягом 5 років, 7,5 % - протягом 10 років, 5,36 % - у строк, що перевищує 10 років. Тобто 47,5 % раніше судимих осіб вчинили наступний злочин протягом одного року перебування на волі (Додаток Д.2.).

Частка загального рецидиву злочинів, вчинених раніше судимими становить 60,8 %, спеціального - 35,5 %, на частку змішаного припадає 3,7 % [21, с. 257]. Із збільшенням кількості судимостей у рецидивістів проявляється тенденція до зростання питомої ваги засуджених за крадіжки майна громадян і зниження - за грабежі і розбої, зґвалтування і завдання тяжких тілесних ушкоджень. Крадіжки частіше за інших повторюють особи середньої вікової групи; грабежі, розбої і незаконне заволодіння транспортним засобом - молодшої, хуліганство - старшої [84, с. 9]. А. А. Закатов пояснює це тим, що з роками зменшується злочинна активність раніше судимих осіб, зникають не тільки нормальні, але й злочинні зв’язки, що тягне за собою зменшення частоти відповідальності за корисливі майнові посягання. В той же час підвищується вірогідність повторного засудження за хуліганство (на ґрунті алкоголізму і сімейно-побутових конфліктів) і деякі інші правопорушення [84, с. 9]. Тривалість злочинної діяльності раніше судимих осіб в середньому становила 10-15 років [21, с. 261].

Рецидивісти-гастролери, не зв’язані сім’єю, роботою, постійним місцем проживання, вчинивши злочин в одному населеному пункті, як правило негайно виїжджають в інший. Приїжджаючи на нове місце, швидко знайомляться з обстановкою, знаходять помічників. Вони частіш за все зупиняються у своїх знайомих, колишніх співучасників злочинів, осіб, які відбували з ними покарання, а також у їхніх родичів і знайомих. В багатьох випадках рецидивісти - гастролери знаходять притулок у громадян, які здають приміщення на нічліг за платню, у жінок легковажної поведінки. Такі особи як правило, нерозбірливі у виборі жильців, не цікавляться метою прибуття в дану місцевість і їх документами [84, с. 9].

Раніше судимі особи, які страждають психічними відхиленнями, які не виключають осудності, здебільшого не працюють, ведуть аморальний спосіб життя. Вчиняючи крадіжку, вони, як правило, не мають за мету збагатитися, а одразу ж проїдають і пропивають вкрадене.

Як показало вивчення матеріалів особових справ засуджених, пристрасть до алкоголю серед раніше судимих осіб виражена особливо яскраво. Основна маса злочинів була вчинена ними в стані алкогольного сп’яніння - 52,14 %;

6,79 % - в стані наркотичного сп’яніння. Не дивлячись на це, лише 7,14 % раніше судимих осіб призначалось примусове лікування від алкоголізму і 2,5 % - від наркотичної залежності (Додаток Д.2.).

Суттєвою ознакою раніше судимої особи є строк покарання. У вивчених у ході даного дослідження п’яти групах засуджених на першому місці стоять особи, які отримали за вчинене строк позбавлення волі від 3 до 5 років (32,14 %), наступною групою є засуджені на строк більше 10 років (23,57 %), далі йдуть групи від 5 до 10 років (22,5 %) та від 1 до 3 років (21,79 %) (Додаток Д.2.). Як встановлено при вивченні архівних кримінальних справ, призначаючи раніше судимим особам значні строки позбавлення волі, судді враховують рецидив злочинів як обставину, що обтяжує покарання та характеристику раніше судимої особи, як такої, що становить підвищену суспільну небезпечність для суспільства. Однак, в порівнянні із засудженими вперше, перспектива довготривалого перебування у виправній колонії не настільки сильно лякає раніше судимих осіб. На запитання «Чи вчинили б ви злочин, за який відбуваєте покарання, якби покарання за попередній злочин було б суворішим?», ствердно відповіли 24,29 % раніше судимих осіб (Додаток Д.2.).

Наступною кримінально-правовою ознакою раніше судимих осіб є вчинення злочину у співучасті. Вчинення злочину об’єднаними зусиллями двох чи більше осіб - за співучасті - завжди свідчить про підвищену суспільну небезпеку вчиненого, оскільки співучасть полегшує вчинення злочину або його приховування, створює можливість багаторазової злочинної діяльності [120, с.91]. Як правило, групові злочини призводять до більш важких наслідків, їх легше приховати і важче розкрити. Так само можна сказати, що становлять більшу суспільну небезпечність особи, які вчинили груповий злочин, в порівнянні зі злочинцями, які діють поодинці. Дані проведеного дослідження показують, що 33,57 % раніше судимих осіб вчинили останній злочин у співучасті, причому 24,47 % з них були організаторами злочину, 31,91 % пособниками, 6,38 % відігравали роль підбурювачів, решта (30,86 %) були виконавцями злочинів (Додаток Д.2.).

Важливого значення для вирішення задач даного дослідження має вивчення ставлення даної особи до вчиненого злочину і винесеного вироку суду. Більше половини опитаних під час цього дослідження засуджених заявляють про усвідомлення своєї вини у вчиненому злочині і розкаюються у вчиненому (82,14 %). 15,72 % осіб винними себе не вважають. Біля 2,14 % засуджених не відповіли на питання, винні вони, чи ні. Однак не всі раніше судимі особи, які вважають себе винними, згодні із винесеним вироком: трохи більше половини засуджених (56,79 %) згодні з рішенням суду, решта (40 %) - не згодні (Додаток Д.2.). За результатами дослідження засуджених, проведеного О. М. Морозовим, у всіх обстежуваних, які не визнали свою провину, спостерігалося виражене викривлення морально-ціннісних орієнтацій. Частина з них демонстрували активно негативне ставлення до норм права і правил співжиття у суспільстві загалом. На них значно гірше, у порівнянні з іншими, мала вплив дисциплінарна практика. Ці засуджені повідомляли оточуючим про непримиренність власної позиції навіть змістом нанесених на тіло татуювань. Деякі з них мали надзвичайно завищену самооцінку і вважали інших засуджених недостойними перебувати разом з ними в одному приміщенні. Однак і стосовно тих, які визнали свою провину, слід внести деяке уточнення. Більшість жінок вважали, що на злочин їх підштовхнули інші та не ідентифікували себе із вчиненим правопорушенням. Внутрішня позиція чоловіків, навпаки, частіше співпадала з висловлюваною. Нерідко, поряд з визнанням провини, чоловіки висловлювали незадоволення собою як виконавцем злочинного задуму. Такі засуджені розцінювали факт потрапляння у виправну колонію як сигнал про необхідність самовдосконалюватися у злочинній майстерності [155, с. 84].

Слід визнати, що частка тих, хто насправді розкаявся, значно менша від того результату, який отримано при опитуванні у ході даного дослідження. Однак більшість рецидивістів все ж таки усвідомлюють, що вчинений злочин і подальше засудження мали негативний вплив на їх особисту долю. Тому 87,5 % опитаних заявляють, що не вчинили б перший злочин, якби були на той час у більш зрілому віці (Додаток Д.2.).

Розгляд кримінологічних ознак раніше судимої особи полягає у розкритті таких соціально-демографічних ознак як: вік, сімейний стан, наявність постійного місця проживання, освіта, національність, рід занять, працездатність й інші відомості демографічного характеру, а також моральних та психологічних ознак. Узяті у великій сукупності на рівні злочинності взагалі чи на рівні окремого виду злочинів і піддані статистичній обробці в зіставленні з даними офіційної демографічної статистики, соціально-демографічні ознаки містять цінну кримінологічну інформацію про особу злочинця. При такому зіставленні встановлюються зв’язки особи злочинця з типовими характеристиками всього суспільства [92, с. 87].

Першою із розглядуваних ознак, які відносяться до соціально- демографічних, є вік. При опитуванні було проведено розподіл всіх категорій засуджених на сім вікових груп: від 18 до 20 років, від 21 до 25 років, від 26 до 30 років, від 31 до 35 років, від 36 до 40 років, від 41 до 45 років, від 46 років і більше. Аналіз розподілу раніше судимих осіб за віком показав, що більшість цих осіб належить до вікових груп від 20 до 35 років. А. А. Закатов звертає увагу на те, що ця група є найбільш небезпечною з точки зору вірогідності рецидиву [84, с. 9]. Це ж твердження зустрічаємо і у працях А. С. Міхліна: серед засуджених найбільшою мірою представлені особи молодого та середнього віку - 20-39 років. Саме вони проявляють найбільшу злочинну активність [251, с. 12].

Раніше судимих осіб вікової групи 46 років і більше небагато. На їх частку припадає 12,14 % серед усіх раніше судимих осіб. Це не означає, що засуджені цієї вікової групи не вчиняють рецидиву злочинів. Однак значний кримінальний досвід, здатність адаптуватись до різних обставин дуже часто дозволяє їм уникнути покарання у виді позбавлення волі, користуючись гуманністю нашого законодавства і латентністю своєї злочинної діяльності. В. С. Батиргареєва пояснює низьку частку раніше судимих осіб даної вікової категорії наступними причинами: 1) активна злочинна «кар’єра» найчастіше підходить до свого завершення; 2) тривалість життя в рецидивістів, як правило, незначна; 3) якщо злочини ними все ж таки вчиняються, строки позбавлення волі виявляються достатньо тривалими, що надовго «прописує» їх в УВП, тим самим виключаючи можливість ведення інтенсивного злочинного способу життя [21, с. 246]. Однак в порівнянні із засудженими вперше, серед раніше судимих осіб представників вікової групи старше 46 років більше. Їх вік явно пов’язаний із кількістю судимостей.

Частка раніше судимих осіб вікової категорії 41-45 років становить

11,79 %, від 36 до 40 років - 13,93 %. Найбільш високий кількісний показник серед інших вікових груп мають особи віком від 31 до 35 років - в середньому біля 26,07 %. Утверджуючи себе в злочинній ієрархії і житті взагалі, такі особи схильні до вчинення активних злочинних діянь в складі груп, найбільш тяжких і небезпечних за своїми наслідками злочинів.

Вікову групу 26-30 років можна назвати найбільш стабільною за кількісним показником незалежно від виду рецидиву. Він становить 19,29 %. Це пов’язано із початком перетворення звичайного злочинця, який хоч і вчинив рецидив злочинів, у професіонала. А. А. Закатов звертає увагу на найбільш небезпечну з точки зору вірогідності рецидиву вікову групу 21-38 років, яка складає більше половини раніше судимих осіб [84, с. 9].

Найнижча кількість раніше судимих осіб молодого віку - від 18 до 20 років. Їх кількість - 1,43 %. Однак саме вони становлять основу для формування найбільш небезпечного прошарку злочинців - багаторазових рецидивістів та професійних злочинців.

Ця група порівняно невелика, але саме в цій віковій групі латентність рецидиву найменша (через відсутність досвіду і порівняно низький статус злочинця в злочинній ієрархії).

Вік першого злочину впливає на стійкість і тривалість злочинної діяльності; чим більше судимостей у певної категорії злочинців, тим вища серед них частка тих, хто почав злочинну діяльність неповнолітнім. Чим раніше порушуються нормальні зв’язки особи із соціальним середовищем, тим важче усунути дефекти соціалізації [183, с. 19]. Для раніше судимих осіб властивий вступ на шлях правопорушень в порівняно молодому віці: 33,21 % (найбільша частка) вчинили своє перше суспільно небезпечне діяння до досягнення 18 років.

32,14 % вчинили перший злочин у віці від 18 до 20 років; 23,93 % - у віці від 21 до 25 років; 4,64 % - 26-30 років; 2,86 % - 31-35 років; 0,71 % - 36-40 років; по 0,36 % припадає на вікові групи 41-45 років та 46 років і більше (Додаток Д.2.).

О. В. Зайцева встановила, що вікові межі початку злочинної діяльності рецидивістів суттєвого впливу на однорідність злочинних посягань не мають. Вивчення О. В. Зайцевою впливу вікових характеристик на інтервали рецидиву показало, що з роками інтервали рецидиву збільшуються. Так, вчинили повторний злочин в період до 3-х років після попереднього злочину особи: 1) які не досягли 16-річного віку - 85 %; 2) у віці 16-17 років. - 79,5 %; 3) у віці 18-24 років - 68,9 %; 4) у віці 25-29 років - 62,3 %; 5) в 30-39 років - 41 %; 6) в 40-49 років - 40 %; 7) в 50 років і більше - 24,4 % [81, с. 78]. Найбільш часто зустрічається інтервал в один рік. В той же час для злочинців, вік яких старше 30 років, характерними є більш тривалі проміжки часу між останнім і попереднім посяганням - від 6 до 10 років. При цьому максимальною перервою для осіб, які не досягли 16-ти років, є 3 роки; для 16-17-річних - 9 років; для 18-29 річних - 15 років; у злочинців старших є інтервали більше 15 років [81, с. 79]. Тобто із збільшенням віку злочинна активність рецидивістів згасає, як висловився А. Ф. Зелінський, більшість втомлюється від зла [86, с. 47].

Дані щодо віку вчинення раніше судимими особами злочину, за який вони відбувають покарання, суттєво відрізняються від даних щодо віку вчинення першого злочину. Це свідчить про те, що більшість з них тривалий період займалися злочинною діяльністю, протягом багатьох років з часу вчинення першого злочину. 4,64 % вчинили останній злочин у віці 18-20 років; 22,86 % - 21-25 років; 26,07 % - 26-30 років; 20,71 % - 31-35 років; 8,93 % - 36-40 років;

6,79 % - 41-45 років; 5 % - у віці 46 років і більше (Додаток Д.2.).

Наступною соціально-демографічною ознакою, вивченою за результатами опитування і аналізу наукової літератури, є сімейний стан раніше судимої особи. Позбавлення волі є важким випробуванням не тільки для засудженого, але і для його сім’ї. Особистісні характеристики раніше судимих осіб, які вчиняють злочини, мають ряд специфічних особливостей (потяг до егоцентризму, слабка соціальна інтегрованість, антисуспільна спрямованість та ін.), які негативно впливають на їх сімейне становище. Не дивлячись на всі перераховані обставини, деяким засудженим вдається зберегти свої сім’ї, а іншим - навіть вступити у шлюб [251, с. 360]. В. С. Батиргареєва слушно вказує на те, що стосовно рецидивістів встановлення наявності або відсутності сім’ї - не просто констатація однієї з ознак їх соціально-демографічної характеристики, а й установлення результату впливу того способу життя, який вони ведуть, на можливість бути комусь потрібними в літньому віці, коли настає розплата за власні помилки [21, с. 250].

В результаті проведення даного дослідження було встановлено, що до засудження кількість одружених серед раніше судимих осіб становила 30 %, не одружених - 65,36 %, вдівців - 3,57 %. Сімейний стан на час відбування покарання у позбавленні волі був такий: одружені - 26,43 %, не одружені - 67,31 %, вдівці - 4,29 %. Отже, хоча і в незначному розмірі, відбулося зменшення кількості одружених осіб на 3,57 %. Після звільнення повернутись до своєї сім’ї, до рідні бажає 29,29 % засуджених, 31,79 % планує створити нову сім’ю (Додаток Д.2.). Наведені дані підтверджують результати досліджень інших авторів, що були отримані наприкінці ХХ ст. Т ак, згідно матеріалів перепису засуджених, який було проведено А. С. Міхліним в 1999 р., було зафіксовано 72,9 % раніше судимих осіб, як не перебували у шлюбі. Відсоток сімей, які розпались - 9,3 % [251, с. 360]. Результати дослідження В. С. Батиргареєвої також свідчать про те, що переважна більшість раніше судимих осіб - неодружені особи (66,5 %), а також розлучені (8,1 %). Удівці склали 1 % [21, с. 250].

Співставлення отриманих даних із характеристикою сімейного стану осіб, які засуджені до деяких альтернативних видів покарань, показало, що відбування покарання у виді позбавлення волі має значний негативний вплив на підтримання сімейних зв’язків раніше судимих осіб. Серед засуджених до позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю 74,2 % на момент засудження були одружені [26, с. 153], до виправних робіт - 63,5 % [26, с. 161]. Причому 98 % з них зберігають сімейні та родинні зв’язки протягом строку відбування покарання [26, с. 157]. Частка одружених серед таких осіб вдвічі вища, ніж серед неодноразово засуджуваних до позбавлення волі на певний строк. Окрім того, збільшення кількості судимостей призводить до більш інтенсивного розпаду сімей [228, с. 74].

Особа чоловічої статі, яка знаходиться в місцях позбавлення волі, не здатна ні забезпечити сім’ю матеріально, ні підтримати морально. Нерідко саме соціально-економічні чинники лежать в основі небажання жінок підтримувати сімейні стосунки з засудженими або вступати з ними у шлюб [251, с. 360]. Тут спостерігається взаємовплив: відбування особою позбавлення волі сприяє руйнуванню сімейних зв’язків, і навпаки, розірвання шлюбу, припинення спілкування з дітьми виступає фактором активізації злочинної поведінки. Серед раніше судимих осіб, які відбувають покарання у виді позбавлення волі, значною є кількість осіб, у яких немає дітей - 55 %; 9,64 % мають дітей, однак стосунки з ними не підтримують. І лише 35,36 % мають дітей і підтримують з ними стосунки (Додаток Д.2.).

Розірвання сімейних відносин у раніше судимих осіб, яке посилюється із зростанням у них кількості судимостей, призводить до того, що після звільнення багато з них не мають постійного місця проживання. Лише 68,22 % раніше судимих осіб після звільнення від попереднього покарання проживали за попереднім місцем проживання, 17,4 % виїжджали на інше місце проживання і

7,14 % постійного місця проживання не мали, переміщувались по країні. До попереднього місця проживання після звільнення мають намір повернутись 70,36 % осіб, 16,79 % не мають наміру повертатись, 3,57 % заявили, що не мають постійного місця проживання, 7,85 % засуджених ще не прийняли остаточного рішення (Додаток Д.2.).

У порівнянні із вперше засудженими серед раніше судимих осіб тих, хто залишився без житла, втричі більше [251, с. 363]. Посилок і побачень у таких осіб менше, ніж у засуджених вперше. 26,79 % раніше судимих осіб зазначили, що матеріальної підтримки родичі їм не надають, 32,5 % отримують посилки раз в місяць, 26,07 % - раз в три місяці, 11,07 % - раз в 6 місяців, 3,21 % - раз в рік, 2,5 % - раз в два роки і аж 23,22 % раніше судимих осіб посилок не отримують взагалі (Додаток Д.2.).

В порівнянні з іншими категоріями засуджених, зокрема, із вперше засудженими до позбавлення волі, рівень освіти у раніше судимих осіб дещо менший. В процесі даного дослідження встановлено, що лише 4,64 % раніше судимих осіб мають вищу освіту, середню спеціальну мають 43,57 % осіб, загальну середню 40,36 % і початкову - 11,07 %. Таким чином, більшість раніше судимих осіб - це особи, які мають середній рівень освіти (Додаток Д.2.). Однак, як слушно зазначає В. С. Батиргареєва, більшість рецидивістів проходять «тюремні університети», як правило, з молодого віку, що не дає змоги завершити повноцінний курс навчання і отримати якісний рівень освіти [21, с. 247].

Результати даного дослідження показали, що серед осіб, які вчинили повторні злочини, кожен четвертий до засудження не працював (27,5 %) (Додаток Д.2.). Основна причина цього полягає у втраті нормальних соціальних зв’язків на волі, у невмінні або небажанні відновити їх або створити знову. Потреба у спілкуванні реалізується раніше судимими особами головним чином шляхом контактів із собі подібними. Серед засуджених частка осіб без певного виду занять значно зростає із збільшенням кількості судимостей. Лише 30 % раніше судимих осіб вказали при опитуванні, що хотіли б працювати після звільнення з виправної колонії та 6,79 % - планують підвищити професійну кваліфікацію.

Водночас слід визнати, що внаслідок упередженого ставлення у суспільстві до осіб, які перебували в місцях позбавлення волі, влаштуватись на роботу їм досить важко. І в ситуації, коли недостатньо коштів на власне існування, а, тим більше, на утримання і забезпечення сім’ї, знову стають на злочинний шлях. Таким чином утворюється нерозривне «замкнене коло». 13,21 % засуджених пояснили вчинення рецидиву злочинів неможливістю знайти роботу після звільнення з колонії, 32,14 % - матеріальною скрутою, 8,93 % вчинили попередній злочин з хуліганських мотивів, 5,36% з ревнощів,

22,14 % пояснюють свою злочинну поведінку впливом алкоголю, у 13,21 % були інші спонукання та 8,57 % не відповіли на поставлене запитання щодо причин вчинених злочинів (Додаток Д.2.).

Згідно з проведеним у ході даного дослідження опитуванням ті, хто працював до засудження, за спеціалізацією розподілились наступним чином: 5 % склали службовці, 28,21 % - робітники промислового виробництва, 20 % - робітники в галузі сільського господарства, 14,64 % - інші види зайнятості, навчалися 6,07 % (2,5 % раніше судимих осіб не відповіли на запитання щодо зайнятості працею до засудження, можна припустити, що вони також ніде не працювали). 40 % раніше судимих осіб і досі підтримують зв’язки із трудовим колективом (Додаток Д.2.).

Структура раніше судимих осіб за національністю має такий вигляд: українці - 67,5 %, росіяни - 19,64 %, представники інших національностей - 12,86 % (Додаток Д.2.).

Моральні ознаки раніше судимої особи характеризують її світогляд, духовність, погляди, переконання, ціннісні орієнтації. Вони відображають змістовну сторону особи, її внутрішній світ. Відтворення саме цих ознак пов’язане з найбільшими труднощами у вивченні характеристик раніше судимої особи, яка відбуває покарання у виді позбавлення волі. Батиргареєва В. С. пов’язує це як із тим, що масив раніше судимих осіб дуже різноманітний за своїми проявами, так і з тим, що світ рецидивістів - достатньо закрита система для проникнення в неї зовні з метою наукового пізнання [21, с. 265]. Кримінологічні дослідження моральних ознак раніше судимих осіб показали, що в ієрархії ціннісних орієнтацій домінують індивідуально-егоїстичні

переконання, прагнення до паразитичного існування за рахунок інших, погляди, що зумовлюють негативне або зневажливе ставлення до громадського порядку, власності громадян і не лише до інших людей, а й до себе [19], вибір незаконних засобів задоволення особистих потреб, ігнорування суспільних інтересів. Одночасно для даних осіб не є характерним негативне ставлення взагалі до всіх існуючих цінностей [282, с. 23]. В шкалі їх моральних пріоритетів далеко не останнє місце займають такі цінності, як любов, товариство, дружба, авторитет, вірність, обов’язок. Проте ці цінності набувають специфічних властивостей, стаючи цінностями злодійської спільноти, на яких базуються так звані злодійський закон і злодійські поняття [21, с. 279].

Психологічні ознаки особи включають особливості її інтелектуальних, емоційних і вольових якостей. Інтелектуальні властивості охоплюють: рівень розумового розвитку, обсяг знань, життєвий досвід, широту або вузькість поглядів, зміст і різноманітність інтересів тощо. Кримінологічні дослідження показують, що більшість раніше судимих осіб, які вчинили насильницькі злочини, характеризується вузьким світоглядом, обмеженими здібностями до суспільно корисної діяльності [132, с. 76]. Окрім того, серед раніше судимих осіб, які вчинили тяжкі та особливо тяжкі насильницькі злочини проти життя і здоров’я людини, чимало тих, у яких відмічається інтелектуальне зниження [21, с.276].

Емоційні якості особи характеризують урівноваженість і рухливість нервових процесів, ступінь емоційного збудження, силу та темп реагування на різні зовнішні подразники і ситуації. Більшості раніше судимих осіб притаманна емоційна неврівноваженість та імпульсивність, що є наслідком постійного знаходження в тривожному стані [21, с. 283]. Для тих, які вчинили насильницькі злочини, притаманні нестриманість, необдуманість вчинків, агресивність, конфліктність, мінливість у ставленні до інших людей [132, с.76]. Певна частина раніше судимих осіб, як правило лідерів неформальних угрупувань засуджених, володіє сильними вольовими якостями, але вони слугують для задоволення антисуспільних потреб і інтересів. Для них характерною є емоційна холодність і відчуженість, які визначають характер взаємовідносин з іншими засудженими, вони дуже рідко піддаються емоційним зривам, стримані, здатні до аналітичного розрахунку шансів на успіх [9, с.16]. Інші злочинці характеризуються слабовіллям, піддатливістю, неспроможністю протистояти негативним зовнішнім впливам [132, с.76]. Моральні та психологічні властивості значною мірою визначають соціальну позицію засудженого та впливають на те, до якої ієрархічної категорії належатиме засуджений в місцях позбавлення волі.

Крім цього, встановлено, що більше ніж у половини звільнених від відбування покарання у виді позбавлення волі (причому із збільшенням кількості судимостей цей процес для раніше судимої особи є більш вираженим) спостерігається явна соціальна дезадаптація, яка викликана як ставленням оточуючих, так і внутрішнім усвідомленням своєї ролі та місця у суспільстві.

Розпочинаючи розгляд кримінально-виконавчої характеристики раніше судимих осіб, які відбувають покарання у виді позбавлення волі, варто зазначити, що раніше судимі особи становлять значну частку усього складу засуджених чоловіків, які перебувають у КВУ закритого типу - близько 43 % [78].

При вивченні характеристики ставлення раніше судимих осіб до трудової діяльності, встановлено, що значна частина раніше судимих осіб прагне більшою мірою ухилитись від суспільно корисної праці або негативно ставиться до неї. Сумлінне ставлення до праці відмічалось у 70 % раніше судимих осіб. У КВУ закритого типу засуджені в основному зайняті на таких об’єктах роботи як металообробка і деревообробка, мебельне та швейне виробництво, будівництво, сільське господарство та ін. Незважаючи на досить велику частку осіб, які до засудження не працювали, переважна кількість засуджених-рецидивістів (91,07 %) є працездатними. Чисельність інвалідів незначна: інваліди І групи складають 0,36 %, ІІ групи - 0,71 %, ІІІ групи - 3,93 % (Додаток Д.2.). Основна причина невеликої кількості інвалідів у виправних колоніях - їх звільнення в результаті амністій та застосування щодо тих, хто під час відбування покарання захворів на психічну або іншу тяжку хворобу звільнення від покарання за хворобою за ст. 84 КК України.

Ставлення засуджених до режиму у КВУ залежить від ступеня антисоціальної спрямованості, рівня правосвідомості та моральної деградації [32, с. 219].

У цілому режим виявляє себе як засіб, що має особливу значущість в умовах позбавлення волі і роль якого не можна розцінювати інакше як першорядну. Завдяки йому засуджений не має права порушувати кримінально - правові та кримінально-виконавчі заборони, йому необхідно дотримуватись прав та обов’язків, встановлених нормативними актами [54, с. 29]. Однак частка раніше судимих осіб, на які було накладено стягнення у період перебування у виправній колонії досить значна - близько 87 % (Додаток Д.2.). Серед осіб, визнаних злісними порушниками установленого порядку відбування покарання - 34 % раніше судимих осіб. Частка раніше судимих осіб серед засуджених, які вчинили злочини під час відбування покарання становить близько 48 %.

Важливою ознакою для узагальнення результатів даного дослідження є ставлення раніше судимих осіб до умов відбування покарання в місцях позбавлення волі. Близько двох третин опитаних у його ході засуджених (60 %) згодні з цими умовами, однак значна кількість незгодних (37,14 %) є вже достатньо небезпечним симптомом. При цьому, не зважаючи на те, що більша частина засуджених спочатку заявила, що вона згодна з умовами тримання, все ж 83,93 % висловились за пом’якшення умов відбування покарання. За більш жорсткі умови тримання висловилися 11,43 %, 4,64 % засуджених не відповіли на це запитання (Додаток Д.2.).

Частка засуджених, які характеризуються позитивно, складає 9 % від усіх засуджених. Як злісний порушник установленого порядку відбування покарання характеризувалась кожна десята раніше судима особа [228, с. 92]. Велика частка осіб, які негативно характеризуються, і злісних порушників серед осіб, засуджених при рецидиві злочинів, призводить до того, що вони гірше, ніж вперше засуджені, ставляться до праці, мають більше стягнень і менше заохочень.

Як показує практика, раніше судимі особи з антисуспільною спрямованістю з перших днів перебування у КВУ закритого типу прагнуть створити угрупування або укорінитися в одному з них з перспективою на лідерство. Спочатку вони вдовольняються роллю «радників», а з часом використовують членів мікрогрупи негативної спрямованості як постачальників харчів, сигарет або партнерів для азартних ігор, шукають можливості влаштуватися на легку роботу, намагаються створити собі кращі, ніж у інших, умови побуту, зав’язують знайомства з вільнонайманими працівниками, підлещуються до адміністрації, при цьому прагнуть увійти в довіру [171, с. 39]. Стійкість груп, очолюваних раніше судимими особами, забезпечується круговою порукою, жорстким підтриманням злочинної «дисципліни», терором або залякуванням нестійких членів групи [47, с. 116]. В спілкуванні між собою раніше судимі особи утворюють специфічне середовище, в якому їх взаємини регулюються, з одного боку, розпорядженнями чинного законодавства, а з іншого - прийнятими серед них неформальними соціальними нормами і цінностями, розподіленням рольового статусу [ 171, с. 39]. Чимала частина раніше судимих осіб своїми діями зумовлюють виникнення ворожих взаємовідносин між засудженими. Найбільш розповсюджені ворожі відносини, які склалися через борг з ігор у карти. Гра в карти або інша гра «під інтерес» є одним з найбільш небезпечних видів порушення встановленого порядку відбування покарання. Часто на цьому ґрунті вчиняються тяжкі злочини. В багатьох випадках засуджений, що програв у карти, через страх розправи не стає до роботи і вимагає ізоляції від загальної маси засуджених [171, с. 40].

Як встановлено в ході даного дослідження, між характером правопорушень, вчинюваних засудженим у виправній колонії, та злочинами, за які особа була засуджена, існує прямий зв'язок. Зокрема, під час опитування персоналу виправних колоній, на запитання «Яка категорія засуджених становить найбільші суспільну небезпечність?», 64 % опитаних назвали засуджених за насильницькі злочини, 36 % - за корисливі злочини. 80 % опитаних вказали, що у засуджених за насильницькі злочини прослідковується залежність між характером порушень, вчинених у місцях позбавлення волі та злочином, за який вони були засуджені (Додаток Г.2.). Насильство з боку осіб, засуджених за насильницькі злочини, залишається ніби нормою їх життя [271, с. 152]. Окрім того, дослідження А. С. Міхліна та Ю. Ф. Кваші показали, що злісні порушення режиму - стійка лінія поведінки засуджених, більшість яких на волі вчинили насильницькі злочини [150, с. 28]. П. Р. Федореєв при проведенні дисертаційного дослідження встановив, що серед засуджених, які негативно характеризуються, втричі більша частка тих, хто вчинив посягання на статеву свободу і статеву недоторканість (зґвалтування), на громадську безпеку (хуліганство), на інтереси правосуддя (втеча з місць позбавлення волі) [248, с. 19].

Значно вищий рівень рецидиву злочинів після звільнення серед тих засуджених, які в місцях позбавлення волі були злісними порушниками режиму, хоча рецидивісти є і серед тих, які характеризувались позитивно в місцях позбавлення волі. Встановлено, що є пряма залежність між поведінкою засудженого в місцях позбавлення волі і вчиненням нового злочину після звільнення, позаяк специфічні умови місць позбавлення волі накладають певний відбиток на поведінку засудженого [117, с. 845, 867].

Як показали результати проведеного опитування, до виховних заходів більшість раніше судимих осіб - 64 % - ставиться байдуже (Додаток Д.2.). Іде на контакт з адміністрацією УВП незначна кількість раніше судимих осіб. Причому таке контактування не постійне, а здійснюється переважно заради покращення умов тримання або умовно-дострокового звільнення. Участь у роботі самодіяльних організацій бере також незначна кількість - лише 16 % раніше судимих осіб (Додаток Д.2.). Раніше судимі особи не тільки свідомо прагнуть не сприймати виховний вплив, але прагнуть протистояти йому [ 171, с.39].

Встановлено, що особи, які стали на шлях рецидиву, частіше за все не бачать сенсу в підвищенні рівня культури, їх важко залучити до навчання в період відбування покарання [116, с. 473]. Лише 5 % опитаних раніше судимих осіб бажають продовжити навчання після звільнення з виправної колонії (Додаток Д.2.). В поєднанні з іншими факторами низький рівень освіти суттєво впливає на процес ресоціалізації, оскільки, як правило, свідчить про вузькість світогляду, низький професійно-інтелектуальний розвиток раніше судимих осіб. Якщо виходити з того, що навчання в школі, середньому спеціальному закладі виконує освітню і виховну функції, той чи інший рівень освіти відображає певний етап в соціальному розвитку особистості. Доведено, що навчання - це не тільки розширення кола знань, розкриття потенційних задатків, набуття спеціальності, але й певний процес соціалізації особистості, формування моральних, естетичних якостей, пробудження її до корисної соціальної активності. Зокрема, Ф. Р. Сундуров, порівнюючи групу засуджених з низьким рівнем освіти і тих, які мають середню освіту, помітив, що перші мають більшу кількість засуджень до позбавлення волі. Серед засуджених із низьким рівнем освіти 66 % засуджувались двічі, 19 % - тричі, 12,5 % - чотири і 12,5 % - п’ять разів, в той час як з осіб, які мали середню освіту, двічі засуджувались 63,2 %, тричі - 25,7 %, чотири рази - 7,6 %, п’ять - 0,5 %, шість і більше разів - 3 % [230, с. 72].

Розглянуті у цій роботі ознаки кримінально-виконавчої характеристики раніше судимих осіб належать водночас і до критеріїв виправлення особи. При цьому, по результатах проведеного аналізу слід звернути увагу на те, що раніше судимі особи належать до категорії засуджених, які є найбільш кримінально активними і надзвичайно важко піддаються виправленню. Так, опитування персоналу виправних колоній показало, що 32 % із них вважають, що виправлення раніше судимих осіб під час відбування ними покарання у виді позбавлення волі неможливе, 29 % вважає, що 10% раніше судимих осіб виправляються, 18 % - що 30% раніше судимих осіб виправляються, 11 % переконані, що 50 % раніше судимих осіб виправляються, 6 % вважає, що виправляються 70 % раніше судимих осіб і лише 3 % персоналу виправних колоній не сумнівається, що усі раніше судимі особи виправляються, при цьому 1 % опитаних від цієї відповіді утримався (Додаток Г.2.).

До кримінально-виконавчої характеристики раніше судимих осіб, які відбувають покарання у виді позбавлення волі, слід віднести і кримінальну, зокрема, тюремну субкультуру. Як стверджують М. В. Корольова та Е. Н. Желваков, саме ця категорія засуджених є найбільш активними її носіями [117, с. 845].

Як показує практика, кримінальна субкультура виробилась досвідом злочинної діяльності, збереглася та передається з покоління в покоління в середовищі раніше судимих осіб. При цьому, маючи агресивний характер, вона стає об’єднуючою ланкою первинної і рецидивної злочинності. Н. Л. Денисов з цього приводу вважає, що кримінальна субкультура - це субкультура, яка є різновидом контркультури, норми якої протиставляються загальноприйнятим соціальним нормам, і пов’язана з порушенням кримінально-правових норм [63, с. 23]. Представники цієї субкультури починають усвідомлювати себе як особливу категорію людей, які відрізняються від усіх інших [284, с. 89]. Таке уявлення про себе знаходить підкріплення у всіх зовнішніх формах поведінки, і в особливостях свідомості і самосвідомості, у підсумку - в їх світогляді [11, с. 73]. Найбільш яскраво це проявляється в сфері засуджених до покарання, пов’язаного з позбавленням волі.

Субкультуру засуджених називають також такими термінами, як «тюремна субкультура» [117, с. 845], «інше життя», «фактичне» або «приховане життя», «неформальне життя» [163, с. 75].

Тюремну субкультуру, або субкультуру засуджених, визначають як один із видів кримінальної субкультури Ю. І. Блохін [24, с. 81], О. П. Некрасов [163, с. 75], М. М. Шакір’янов [263] та ін. Зокрема, М. М. Шакір’янов зазначає, що субкультура засуджених - одна із самостійних підсистем, тісно пов’язаних з іншими підсистемами злочинного середовища [263, с. 142]. Це різновид і структурний елемент кримінальної субкультури, яка сформувалась і зберігається серед засуджених в місцях позбавлення волі. Отже, в кримінальну субкультуру входять елементи субкультури засуджених. Але разом з тим необхідно відмітити, що вони переломлюються через призму специфічних умов місць позбавлення волі. Більше того, в КВУ закритого типу виникають особливі норми поведінки, які не «працюють» в умовах волі (наприклад, деякі норми санітарно-гігієнічного характеру). Ю. І. Блохін розуміє під тюремною субкультурою своєрідну організацію життя засуджених, засновану на кримінальних соціальних принципах, установках, нормах поведінки, видозмінених під впливом специфічних умов місць позбавлення волі, а також встановлених (вироблених) при відбуванні покарання, спрямованих на впорядкування взаємовідносин засуджених та їх груп з оточуючими, іншими соціальними групами і суспільством в цілому [24, с. 80]. Ю. К. Александров визначає її як спосіб життєдіяльності осіб, які об’єднались в кримінальні групи і притримуються певних законів і традицій. Крім цього, їй властиві розмитість моральних норм, жорстокість, втрата загальнолюдських якостей - жалю, співчуття і т. д., відсутність заборон на будь-яку, в тому числі інтимну інформацію, статева розбещеність, низький рівень розвитку і т.д. [4, с. 8].

Аналіз наукових джерел та результати опитування персоналу виправних колоній дозволяє виділити такі ознаки тюремної субкультури раніше судимих осіб:

1) це особлива структура міжособистісних відносин неодноразово засуджених, об’єднаних на основі антисуспільних цінностей у відносно відокремлене середовище в межах місць позбавлення волі;

2) вона знаходить своє відображення у внутрішніх (правила поведінки у середовищі засуджених) та зовнішніх атрибутах (кримінальний жаргон, татуювання, прізвиська, пісні, вірші, інші елементи творчості засуджених).

Мову-жаргон можна поставити на перше місце серед зовнішніх елементів тюремної субкультури за кримінологічною значимістю. Зокрема, за даними В. М. Анісімкова, в кишенькових злодіїв нараховується більше 400 спеціальних термінів. Приблизно те ж - в шахраїв, наперсточників, наркоманів, викрадачів. На сьогоднішній день спеціалісти вказують, що жаргон включає більше 10 тис. слів і виразів [5, с. 18]. При цьому раніше судимі особи, які перебувають у місцях позбавлення волі, характеризуються поєднанням загальнокримінального або спеціального професійного жаргону (залежно від ступеня професіоналізації злочинця) та тюремного жаргону, який вживається спільнотою злочинців в місцях позбавлення волі і утримання під вартою, тобто у виправних колоніях і СІЗО.

До зовнішньої атрибутики тюремної субкультури відноситься також і інститут татуювань. Татуювання для злочинців є таємною мовою, необхідною їм для спілкування з собі подібними. Це може бути як на волі, так і у виправних колоніях. Вони закріплюють приналежність особи до певної асоціальної спільноти, інформують про неформальне положення (статус) і неформальні заслуги [163, с. 87], є ніби-то «посвідченням особи». Більше того, виконуючи роль засобів спілкування, татуювання, так як і прізвиська, визначають способи взаємовідносин в середовищі правопорушників, стратегію їх поведінки один з одним. Раніше судимі особи, які знаходяться на більш високих сходинках групової ієрархії, мають благозвучні прізвиська («кликухи») і відповідні татуювання, а «низи» - менш благозвучні, частіше принизливі прізвиська і «татуювання-мітки» [173, с. 35]. Татуювання, особливо множинні, є однією з чітких зовнішніх ознак кримінально деформованої особистості.

У прізвиськах проявляються особливості взаємовідносин в середовищі раніше судимих осіб. Найбільш стійкі прізвиська - у «злодіїв в законі», за ними їх знає весь злочинний світ. Через прізвиська багато в чому визначаються взаємовідносини в середовищі засуджених. Здебільшого у носіїв кримінальної субкультури в прізвиськах відображені скорочені прізвища і імена, фізичні і психічні недоліки, особистісні особливості і риси характеру. Однак в прізвиськах можуть відображатись також становище в злочинній групі, соціально- регіональне походження [173, с. 35]. Прізвиська виконують в кримінальному світі декілька взаємопов’язаних функцій: 1) замінюють прізвище (функція позначення); 2) є засобом стигматизації (від грец. stigma - клеймо);

3) закріплюють статус особи в груповій ієрархії; 4) слугують вербальним засобом деперсоналізації (шляхом наділення людини неблагозвучними, принизливими прізвиськами); 5) слугують вербальним засобом персоналізації особистості (шляхом наділення «верхів» благозвучними «почесними» прізвиськами) [258, с. 77]. А. І. Гуров вказує, що прізвисько являє собою свого роду коротку, але дуже влучну характеристику; вона залишається за злочинцем навіть в тому випадку, якщо він змінив прізвище і перейшов на нелегальне становище [59, с. 10].

Як встановив Ю. І. Блохін, криміногенні властивості тюремної субкультури проявляються в наступних напрямках: 1) вони є умовою формування негативних психологічних деформацій особистості засудженого; 2) виступають в якості умови, яка створює перепони для позитивного впливу на особистість засудженого адміністрацією виправної установи; 3) дотримання неформальних норм тюремної субкультури в ряді випадків може провокувати вчинення злочину; 4) реалізація окремих норм тюремної субкультури має прямо злочинний характер [24, с. 87]. У підсумку цей науковець визнав, що тюремна субкультура створює серйозні перепони на шляху досягнення однієї з цілей покарання - виправлення засудженого [24, с. 80]. Вона накладає певний відбиток на поведінку засудженого, який може в ряді випадків виступати в якості детермінанти злочинної поведінки, як в період відбування покарання, так і після звільнення від нього.

Ознаки та властивості, притаманні раніше судимим особам, які відбувають покарання у виді позбавлення волі, сформовані внаслідок тривалого знаходження їх в межах двох систем - формальної та неформальної. Ці їх властивості зумовлюють відносно легкий перехід особи як до злочинних дій, так і до агресії вербального й фізичного характеру, яка не вважається злочином [21, с. 515]. У зв’язку з цим ґрунтовне та повне вивчення особистісних характеристик засуджених повинне бути основою виконання покарання у виді позбавлення волі. Тому слід конкретизувати у ч. 4 ст. 6 КВК України підставу застосування засобів виправлення та ресоціалізації засуджених, вказавши, що засоби виправлення і ресоціалізації засуджених повинні застосовуватись також з урахуванням кримінологічної, кримінально-правової та кримінально-виконавчої характеристики засудженого (Додаток А.2.). Крім цього, доповнити ч. 2 ст. 95 КВК України і викласти її таким чином: «За результатами медичного обстеження, первинної психодіагностики і психолого-педагогічного вивчення та на підставі кримінологічної, кримінально-правової та кримінально-виконавчої характеристики на кожного засудженого складається індивідуальна програма соціально-виховної роботи, яка затверджується начальником колонії».

<< | >>
Источник: СТЕПАНОВА ЮЛІЯ ПЕТРІВНА. КРИМІНАЛЬНО-ВИКОНАВЧІ ЗАСАДИ ВИКОНАННЯ ТА ВІДБУВАННЯ ПОКАРАННЯ У ВИДІ ПОЗБАВЛЕННЯ ВОЛІ НА ПЕВНИЙ СТРОК ЩОДО РАНІШЕ СУДИМИХ ОСІБ Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук. Луцьк - 2015. 2015

Еще по теме Кримінально-правова, кримінологічна та кримінально- виконавча характеристика раніше судимих осіб, які відбувають покарання у виді позбавлення волі:

- Авторское право - Аграрное право - Адвокатура - Административное право - Административный процесс - Антимонопольно-конкурентное право - Арбитражный (хозяйственный) процесс - Аудит - Банковская система - Банковское право - Бизнес - Бухгалтерский учет - Вещное право - Государственное право и управление - Гражданское право и процесс - Денежное обращение, финансы и кредит - Деньги - Дипломатическое и консульское право - Договорное право - Жилищное право - Земельное право - Избирательное право - Инвестиционное право - Информационное право - Исполнительное производство - История - История государства и права - История политических и правовых учений - Конкурсное право - Конституционное право - Корпоративное право - Криминалистика - Криминология - Маркетинг - Медицинское право - Международное право - Менеджмент - Муниципальное право - Налоговое право - Наследственное право - Нотариат - Обязательственное право - Оперативно-розыскная деятельность - Права человека - Право зарубежных стран - Право социального обеспечения - Правоведение - Правоохранительная деятельность - Предпринимательское право - Семейное право - Страховое право - Судопроизводство - Таможенное право - Теория государства и права - Трудовое право - Уголовно-исполнительное право - Уголовное право - Уголовный процесс - Философия - Финансовое право - Хозяйственное право - Хозяйственный процесс - Экологическое право - Экономика - Ювенальное право - Юридическая деятельность - Юридическая техника - Юридические лица -