§ 4. Правове регулювання припинення шлюбу з іноземним елементом

Розірвання шлюбу з іноземним елементом в Україні. Припинен­ня шлюбу та правові наслідки припинення шлюбу визначаються пра­вом, яке діє на цей час щодо правових наслідків шлюбу (ст.

не місце проживання; в) особистим законом одного з подружжя, що був обраний за домовленістю між ними, якщо вони не мають спільно­го особистого закону. Таким чином, припинення шлюбу з «іноземним елементом» в Україні здійснюється за законом України, на підставах і в порядку, передбачених главою 11 CK України.

Український суд компетентний розглядати справи про розірвання як «змішаних шлюбів», зареєстрованих між особами, що є громадянами різних держав, так і шлюбів між громадянами України відповідно до сімейного законодавства України й у випадку, коли обоє одружених про­живають за кордоном (за умови, що позов про розірвання шлюбу був поданий до суду України). Зазначене може бути використане з метою захисту прав і інтересів насамперед громадян України, що уклали шлюб з іноземцями, законодавство країни громадянства яких забороняє розі­рвання шлюбу (наприклад, Ірландія). Подібне розірвання, будучи дій­сним в Україні, може бути не визнаним у країні проживання «колишньо­го» подружжя, якщо відсутні відповідні уніфіковані колізійні норми.

Розірвання шлюбу за кордоном. Визнання розірвання шлюбу, зробленого поза межами України, залежить від ряду обставин, а саме: чи є подружжя, що розводяться, іноземцями або ж тільки один з одру­жених є іноземцем, а інший — громадянином України; чи проживає подружжя постійно в одній країні, чи в країні, в якій ініційований про­цес про розлучення, постійно проживає лише один із подружжя.

Розірвання шлюбу між громадянином України та іноземцем, здій­снене за межами України за законом відповідної держави, є дійсним в Україні, якщо в момент розірвання шлюбу хоча б один із подружжя проживав за межами України.

Громадяни України, що постійно чи переважно проживають за кордоном, не завжди мають можливість звернутися для розірвання шлюбу до українського суду. Тому розірвання шлюбу між громадянами України, здійснене за межами України за законом відповідної держави, є дійсним в Україні, якщо обоє з подружжя в момент розірвання шлю­бу проживали за межами України.

Разом із тим громадяни України, що проживають за її межами, мають можливість розірвати шлюб у порядку і на підставах, установ­лених сімейним законодавством України, у країні проживання, звер-

нувшись до консульських установ чи дипломатичних представництв України, але лише у випадках, коли відповідно до Сімейного кодексу України подібний шлюб може бути розірваним у державних органах реєстрації актів цивільного стану.

Значною кількістю Консульських конвенцій (з Азербайджаном, Грузією, Болгарією, Китайською Народною Республікою, Корейською Народно-Демократичною Республікою, Польщею, Російською Феде­рацією тощо) на умовах взаємності допускається реєстрація в консуль­ських установах або дипломатичних представництвах іноземних дер­жав в Україні розірвання шлюбів між громадянами цих держав (іноземцями) згідно з їх «національним» законодавством. Лише в де­яких подібних конвенціях аналізоване правило формулюється трохи інакше. Так, відповідно до п. 1.5 ст. 10 Консульської конвенції між Україною і Румунією від 03.09.1992 р. консульська посадова особа має право реєструвати розірвання шлюбу між громадянами акредитуючої держави згідно із законодавством акредитуючої держави; але такі акти не мають юридичної сили на території держави перебування.

Розірвання шлюбу між іноземцями, здійснене за межами України за законом відповідної держави, є дійсним в Україні. При цьому визнан­ня дійсності вищевказаного розірвання шлюбу між іноземцями не залежить ні від процедури (світської чи церковної), ні від підстави розлучення.

Правове регулювання розлучення відповідно до уніфікованих колізійних норм. Мінська конвенція країн СНД у статтях 28 і 29 міс­тить спеціальні правила про розірвання шлюбу.

По-перше, у справах про розірвання шлюбу застосовується зако­нодавство держави — учасниці Конвенції, громадянами якої є подруж­жя в момент подачі заяви. У даному випадку шлюб розривається в компетентній установі країни, громадянами якої є подружжя в момент подачі заяви. Однак якщо на момент подачі заяви обоє проживають на території іншої країни — учасниці Конвенції, то компетентні також і установи останньої.

По-друге, якщо одружені є громадянами різних держав — учасниць Конвенції, то застосовується законодавство країни, установа якої розглядає справу про розірвання шлюбу. У зазначеному випадку спра­ви про розірвання шлюбу компетентні розглядати установи держави, 310

на території якої проживають обоє. Якщо ж подружжя проживає на території різних країн, то розірвання шлюбу може бути зроблене в ком­петентних установах обох країн — учасниць Конвенції, на територіях яких проживають одружені.

Договори про правову допомогу, укладені Україною з Польщею, Грузією, Латвією, Литвою, Молдовою, Узбекистаном, Естонією, міс­тять правила, подібні деякою мірою до вищевикладених, котрими передбачається: а) при розірванні шлюбу застосовується законодавство країни громадянства одружених; б) розірвання шлюбу провадиться органами тієї держави, громадянами якої є одружені; в) якщо одруже­ні проживають за межами країни свого громадянства, вони можуть порушити справу про розлучення в суді країни, в якій вони прожива­ють; г) у тих випадках, коли подружжя не має спільного громадянства і проживає на території різних держав, шлюборозлучний процес може бути ініційований у суді будь-якої з договірних держав, причому кожен суд буде застосовувати законодавство своєї країни^[CCLXVIII].