ВСТУП

Актуальність теми. В Україні на законодавчому рівні закріплено захист прав та інтересів дітей, який від імені держави здійснюють уповноважені на це державні органи та їх посадові особи.

Дитина з певних об’єктивних і суб’єктивних причин не в змозі самостійно захистити свої права. Діяльність прокурора тісно пов’язана із захистом прав та інтересів дітей, результатом якої є поновлення порушених прав дитини. У такій ситуації втручання прокурора є фактором забезпечення правового захисту дитини, припинення незаконних дій стосовно неї. І саме в цьому випадку прокурору відводиться особлива роль, яка полягає у здійсненні від імені держави захисту прав та інтересів дитини шляхом представництва.

Закон України «Про виконавче провадження» передбачає участь прокурора у виконавчому провадженні, - завершальної стадії судочинства, але за умови його представництва. Здійснюючи захист інтересів дітей у виконавчому провадженні прокурор набуває особого статусу - учасника виконавчого провадження.

Для прокурора виконання судових рішень є вирішальним етапом у його діяльності, оскільки з цим пов’язано поновлення порушених, невизначених чи оспорюваних прав дитини. Для досягнення цієї мети недостатньо отримати захист суду у формі рішення, яке пройшло всі інстанції оскарження і набуло чинності, - його ще необхідно виконати. Саме виконанням рішень суду завершується процес захисту майнових і немайнових прав дітей шляхом їх фактичної реалізації у порядку виконавчого провадження.

Водночас практика виконання цих рішень свідчить про наявність суттєвих порушень законодавства про виконавче провадження з боку державного виконавця, які полягають у порушенні строків відкриття виконавчого провадження та здійснення виконавчих дій, пов’язаних з участю дітей, необгрунтованого закриття або закінчення виконавчого провадження тощо. Але вчасне реагування прокурора на такі порушення є дієвим результатом поновлення прав дитини.

Така ситуація зумовлена, у тому числі, відсутністю комплексних доктринальних досліджень щодо захисту прокурором прав та інтересів дітей у виконавчому провадженні. Незважаючи на те, що діяльність прокурора у виконавчому провадженні, і особливо його статус як учасника цього провадження, закріплено на законодавчому рівні досить давно, але за теперішніх умов виникло чимало проблем, які потребують вирішення.

Правові аспекти здійснення виконавчого процесу досліджували у своїх працях В.В.Афанасьєв, О.В.Басай, Ю.В.Білоусов, С.С.Бичкова, П.П.Заворотько, І.БМорозова, Д.М.Сібільов, О.З.Хотинська, Г.В.Чурпіта, С.В.Щербак, С.Я.Фурса, М.Й.Штефан та інші. Суттєвий внесок у розробку практичних положень з питань виконання судових рішень та діяльності прокурора на стадії виконання судових рішень у своїх роботах здійснили М.М.Говоруха, С.О.Малахов, М.В .Руденко, Г.П.Середа, В.І.Солодкий та інші. Представницька діяльність прокурора, у тому числі й у виконавчому провадженні, була предметом досліджень Т.В.Дунаса, М.В.Косюти, М.І.Мичка, А.І.Перепелиці, М.М.Стефанчук та інших. Деякі аспекти захисту прав та інтересів фізичних осіб, у тому числі дітей, досліджували: Н.А.Д’якова, Л.А.Кондрат’єва, Т.В.Лісніча, Б.К.Левківський, Л.В.Малюга, Л.А.Ольховик, Т.М.Підлубна та інші.

Вагома дослідницька робота з питань захисту прав та інтересів дітей прокурором була проведена за результатами аналізу законів і підзаконних актів, які визначають правозастосовчу практику стосовно захисту особистих немайнових і майнових прав та інтересів дітей. У дослідженні також проаналізовані судові рішення в цивільних справах та виконавчі провадження, пов’язані з захистом прав та інтересів дітей прокурором у виконавчому провадженні, що підтвердили теоретичні положення даного дослідження.

Водночас, поза увагою науковців залишилися дослідження з проблем захисту прав та інтересів дітей прокурором саме у виконавчому провадженні. Слід відмітити, що у багатьох працях теоретиків та правозахисників у сфері виконавчого провадження акцентовано увагу на вирішенні лише певних практичних питань, що не мають на меті глибокого теоретичного аналізу діяльності прокурора в інтересах дітей на всіх стадіях виконавчого провадження.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертаційного дослідження пов’язана із реалізацією положень Стратегії державної політики сприяння розвитку громадянського суспільства (указ Президента України від 24 березня 2012 р. № 212/2012), а також має безпосереднє відношення до впровадження Єдиної державної політики реформ в Україні (указ Президента України від 23 липня 2014 р. № 614/2014), Пріоритетних напрямів розвитку правової науки в Україні на 2011-2015 роки (постанова Загальних зборів Національної академії правових наук України від 24 вересня 2010 р.).

Дисертаційне дослідження відповідає напряму наукових досліджень «Правові основи діяльності органів прокуратури України та їх реалізація в національному законодавстві» (№ 0111U004001) Національної академії

прокуратури України. Тема дисертації затверджена Вченою радою

Національної академії прокуратури України (протокол №10 від 16.04.2014).

Мета та задачі дослідження. Мета дослідження полягає в комплексному науковому аналізі правового статусу прокурора як учасника виконавчого провадження у справах щодо захисту прав та інтересів дітей з розробленням конкретних пропозицій щодо оптимізації цивільного процесуального законодавства України.

Зазначена мета зумовила постановку та виконання таких задач:

- з’ ясувати еволюцію правового регулювання правового статусу прокурора як учасника виконавчого провадження у справах щодо захисту прав та інтересів дітей;

- дослідити права та інтереси дітей як особливий об’ єкт захисту у виконавчому провадженні;

- визначити процесуальні форми участі прокурора у виконавчому провадженні;

- розкрити правовий статус прокурора, який звернувся із заявою про відкриття виконавчого провадження у справах щодо захисту прав та інтересів дітей;

- розкрити правовий статус прокурора як учасника виконавчого провадження у справах щодо захисту прав та інтересів дітей, у яких прокурор здійснював представництво в суді;

- дослідити особливості участі прокурора у виконавчому провадженні в окремих категоріях цивільних справах щодо захисту прав та інтересів дітей (стягнення аліментів, відібрання дитини, виселення).

Об’єктом дослідження є суспільні відносини, що виникають у зв’язку із набуттям, здійсненням і припиненням прокурором правового статусу учасника виконавчого провадження у справах щодо захисту прав та інтересів дітей.

Предметом дослідження є наукові погляди, ідеї, концепції і теорії, нормативно-правові акти України та практика їх застосування, законодавство зарубіжних країн щодо правового статусу прокурора як учасника виконавчого провадження у справах щодо захисту прав та інтересів дітей.

Методи дослідження зумовлені метою і завданнями, а також випливають із необхідності комплексного та належного аналізу предмету.

Методологічний арсенал дослідження, обраний за авторським підходом, який враховує філософсько-світоглядний, загальнонауковий і спеціально- науковий рівні методології та дав змогу у ході наукового пізнання з’ ясувати природу, сутність понять «права» та «інтереси» дитини, «представництво прокурором інтересів дітей у виконавчому провадженні», а також уточнити роль і місце прокурора у виконавчому провадженні.

На загальнотеоретичному рівні кожну стадію виконавчого провадження було досліджено окремо з метою поглибленого вивчення її змісту, з’ ясовано її властивості, визначено діяльність прокурора як учасника виконавчого провадження на цих стадіях виконавчого провадження.

До прийомів і засобів теоретичного й емпіричного рівнів, використаних у цьому дослідженні, належать підбір інформаційних даних, їх узагальнення і систематизація, дедукція та індукція, порівняння і класифікація. Універсальним і загальнонауковим методом було використано діалектичний метод, завдяки якому поглиблено досліджено понятійний апарат, визначено правовий статус прокурора у виконавчому провадженні та особливості представництва ним інтересів дітей у виконавчому процесі. Метод індукції та дедукції дозволив визначити елементи правового статусу прокурора та інших осіб, які беруть участь у виконавчому провадженні, а також виявити особливості їхньої юридичної природи. Формально-юридичний метод використовувався для аналізу правових норм, регламентуючих повноваження прокурора у виконавчому провадженні, що у комплексі з методом логічного аналізу дозволив внести пропозиції щодо удосконалення законодавства у цій сфері. За допомогою соціологічного методу вивчалися пропозиції прокурорів з питань діяльності прокурора у виконавчому провадженні та наявних прогалин щодо процедури виконання судових рішень.

Практичний досвід у досліджуваній сфері, включаючи практику виконавчого процесу, сприяв збиранню матеріалу, що дало можливість із застосуванням методу спостереження встановити процес виконання судових рішень. Використаний у дослідженні порівняльно-правовий метод дав змогу встановити, як вирішують правові проблеми виконавчого процесу в іноземних державах.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що вперше в Україні на дисертаційному рівні здійснено наукове дослідження питань діяльності прокурора як учасника виконавчого провадження у цивільних справах щодо захисту прав та інтересів дітей, сформовано пропозиції для розв’язання конкретних правових проблем, пов’язаних з участю прокурора у виконавчому провадженні. На підставі проведеного дослідження

сформульовано висновки та пропозиції, що містять елементи наукової новизни і відображають основні положення дисертації. Зокрема,

уперше:

1) доведено необхідність та доцільність обов’язкової участі прокурора у виконавчому провадженні під час виконання судових рішень про відібрання дитини та виселення дітей як додаткової гарантії дотримання їхніх прав та інтересів;

2) обґрунтовано, що однією з умов відкриття виконавчого провадження у справах про відібрання дитини, так само як і при здійсненні примусових виконавчих дій стосовно дитини, має бути наявність висновків відповідних органів та установ: охорони здоров’я - щодо стану здоров’я та психічно- емоційного стану дитини, органу опіки та піклування - щодо форм влаштування дитини;

3) обґрунтовано доцільність поділу прав прокурора у виконавчому провадженні на загальні і спеціальні. Визначено, що загальні права - це права, які мають усі учасники виконавчого провадження. Щодо спеціальних прав - ними наділені певні учасники виконавчого процесу, у тому числі і прокурор;

4) доведено, що статус учасника виконавчого провадження прокурор набуває з моменту звернення до державного виконавця із заявою про відкриття виконавчого провадження;

5) визначено процесуальні форми участі прокурора у виконавчому провадженні у справах щодо захисту прав та інтересів дітей: а) звернення прокурора із заявою про відкриття виконавчого провадження у справах щодо захисту прав та інтересів дітей; б) участь прокурора у виконавчому провадженні у справах, у яких він здійснював представництво інтересів дитини у суді;

6) обґрунтовано, що прокурор, як і інші учасники виконавчого провадження, підлягає відводу у випадках, передбачених законом, а також має право заявити самовідвід.

Удосконалено:

1) класифікацію суб’єктів виконавчого провадження за їх правовим статусом, а також порядком залучення до участі у виконавчому провадженні на такі групи: а) державний виконавець та інші посадові особи державної виконавчої служби; б) сторони виконавчого провадження (стягувач і боржник), їхні представники та прокурор; в) суб’єкти виконавчого провадження, які залучаються для проведення окремих виконавчих дій: експерт, спеціаліст, перекладач, суб’єкт оціночної діяльності, поняті, працівники органів внутрішніх справ, представники органів опіки і піклування, інших органів та установ;

2) доктринальні підходи до визначення дефініцій деяких учасників виконавчого провадження: а) стягувач - це фізична або юридична особа, на користь чи в інтересах якої відкрито виконавче провадження; б) боржник - це фізична або юридична особа, визначена виконавчим документом, щодо якої проваджуються виконавчі дії; в)представники сторін - це особи, які беруть участь у виконавчому провадженні з метою реалізації прав та обов’язків стягувача і боржника.

Дістали подальшого розвитку:

1) пропозиції щодо структурного поділу заяви прокурора про відкриття виконавчого провадження на такі частини: вступну, описову, мотивувальну і прохальну;

2) науковий підхід щодо класифікації прав дитини у виконавчому провадженні на майнові та особисті немайнові. Визначення приналежності таких прав до певної кваліфікаційної групи дозволить обрати найбільш ефективні заходи примусового виконання відповідних судових рішень;

3) наукове судження, відповідно до якого прокурор як учасник виконавчого провадження при виконанні рішень щодо захисту прав та інтересів дітей, вправі ініціювати залучення до участі у виконавчому процесі фахівців, які мають спеціальні знання у галузі психології дитини (психолога, педагога або лікаря);

4) наукове положення про доцільність призначення психологічної експертизи у випадку підвищеної емоційної напруги дитини під час виконання судових рішень про її відібрання від батьків.

Практичне значення одержаних результатів дисертаційного дослідження полягає у тому, що вони становлять як науково-теоретичне, так і практичне значення та можуть бути використані у:

- науково-дослідній діяльності - при подальшому дослідженні проблемних питань діяльності прокурора у виконавчому провадженні;

- правотворчій та правозастосовній діяльності - для удосконалення законодавства, яке регулює участь прокурора у виконавчому провадженні;

- навчальному процесі - матеріали дослідження можуть бути використані при викладанні навчальних дисциплін «Проблеми виконавчого провадження», «Представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді» та інших дисциплін, які пов’язані із виконанням судових рішень, а також при підготовці навчальної і наукової літератури з даної тематики.

Апробація результатів дисертації. Основні теоретичні положення, висновки та пропозиції, що містяться у дисертації, обговорені, схвалені та рекомендовані до захисту кафедрою цивільно-правових дисциплін

Національної академії прокуратури України.

Основні положення дисертаційного дослідження були оприлюднені у виступах на міжнародних і всеукраїнських науково-практичних конференціях, зокрема: міжнародній науково-практичній конференції «Правове регулювання суспільних відносин в умовах демократизації української держави» (м. Запоріжжя, 3-4 жовтня 2014 року); міжнародній науково-практичній конференції «Права та свободи людини і громадянина: механізм їх реалізації та захисту різними галузями права» (м.Братислава, Словаччина, 19-20 вересня 2014 року); міжнародній науково-практичній конференції «Правова політика в Україні: питання теорії та практики» (м. Київ, 24 жовтня 2014 року); міжнародній науково-практичній конференції «Современные проблемы регионального развития» (м. Пловдів, Болгарія, 27-28 жовтня 2014 року); міжнародній науково-практичній конференції «Людина і Закон: публічно- правовий вимір» ( м. Дніпропетровськ, 7-8 листопада 2014 року); міжнародній науково-практичній конференції «Правові реформи у Молдові, Україні і Грузії» (м. Кишинів, Республіка Молдова, 7-8 листопада 2014 року); міжнародній науково-практичній конференції «Актуальні питання публічного та приватного права в контексті реформування законодавства» (м. Харків, 21-22 листопада 2014 року); міжнародній науково-практичній конференції «Захист прав людини» (м. Київ, 21 листопада 2014); міжнародній науково-практичній

конференції з права «Законодавство України у світлі сучасних активних реформаційних процесів» (м. Київ, 21-22 листопада 2014 року); міжнародній науково-практичній конференції «Актуальні питання розвитку права та законодавства: наукові дискусії» (м. Львів, 28-29 листопада 2014 року); міжнародній науково-пракіичній конференції «Юридична наука та практика у третьому тисячолітті» (м. Кошице, Словаччина, 27-28 лютого 2015 року); міжнародній науково-практичній конференції «Актуальні питання державотворення в Україні» (м. Київ, 22 травня 2015 року).

Публікації. Основні положення і висновки дисертації викладені у восьми наукових статях, з яких сім опубліковано у фахових виданнях України, одна у іноземному виданні, а також у дванадцяти тезах (доповідях) на конференціях.

Структура дисертації обумовлена метою та задачами дослідження і складається зі вступу, трьох розділів, восьми підрозділів, висновків, списку використаних джерел. Загальний обсяг дисертації становить 200 сторінок, з яких список використаних джерел (211 найменувань) - 21 сторінка.