Виконання рішень суду про виселення батьків та участь у ньому прокурора
Захист порушених прав дитини на житло останнім часом набуло великого значення. Національні суди розглядають безліч справ немайнового характеру, предметом яких є виселення осіб з дітьми.
У багатьох таких справах прокурор захищає права дитини на житло шляхом представництва її інтересів в суді та у виконавчому провадженні.Право громадянина на житло проголошено у ст. 9 Житлового кодексу Української РСР, згідно з якою ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбаченому законом [55].
Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод від 20 березня 1952 р. (зі змінами і доповненнями від 13 травня 2004 р.) [68] акцентує увагу на праві громадянина поважати своє житло.
Проте при примусовому виконанні судових рішень допускаються численні порушення права дитини під час виселення з житлових приміщень.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 2 березня 2011 р. у справі «Кривіцька та Кривіцький проти України» (№ 30856/03) зазначив, що «втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла» (параграф 49) [147]. Одночасно Суд підкреслює, що на жодній стадії провадження (у тому числі на стадії виконавчого провадження) суди не розглядали доводи заявників про те, що внаслідок виселення вони та двоє їхніх неповнолітніх дітей залишаться безпритульними [147].
Як зауважує М.Й.Штефан, «виселення полягає у звільненні приміщення, зазначеного у виконавчому документі, від особи (осіб), які виселяються, її (їхнього) майна, домашніх тварин та у забороні цим особам користуватися звільненим приміщенням. Виконання рішення про виселення боржника провадиться лише у разі, якщо боржником воно не виконано добровільно» [206, с. 122].
Чинний Житловий кодекс не надає тлумачення поняття «житло», а лише визначає його призначення: «жилі будинки і жилі приміщення призначаються для постійного проживання громадян, а також для використання у встановленому порядку як службових жилих приміщень».
Водночас Конвенцієя про захист прав людини і основоположних свобод поняття «житло» не обмежує приміщенням, яке законно займане або створене. «Чи є конкретне місце проживання «житлом», яке підлягає захисту, залежить від фактичних обставин, а саме - від наявності достатніх та триваючих зв’язків із конкретним місцем», - стверджують у ЄСПЛ [147].Законодавство про виконавче провадження, враховуючи численні зміни до нього, на сьогоднішній день взагалі не передбачає порядку примусового виселення неповнолітніх осіб, визначаючи лише окремі його моменти. Це дає підстави для вчинення порушень з боку державних виконавців та грубих порушень прав дитини у разі її незаконного виселення.
Отже, внаслідок неврегульованості Національного законодавства
страждають діти. У таких ситуаціях правовий захист дитини прокурором є необхідним, інакше держава втратить механізм захисту такої дитини, і вона стане безпритульною.
Загальний порядок виконання рішення про виселення боржника передбачений у ст. 78 Закону України «Про виконавче провадження» (надалі- Закону).
Строк для добровільного (самостійного) виконання такого рішення після відкриття державним виконавцем виконавчого провадження, згідно з ч. 2 ст. 25 Закону, складає до п’ятнадцяти днів. Наступного дня після його закінчення державний виконавець перевіряє стан виконання судового рішення про виселення. Якщо боржник у добровільному порядку не звільнив приміщення, то державний виконавець розпочинає виконавчі дії щодо примусового виконання рішення суду. Примусовому виселенню підлягають виключно особи, зазначені у виконавчому документі (ч. 4 ст. 78 Закону).
З метою здійснення виконавчих дій примусового характеру державний виконавець у письмовому вигляді повідомляє боржника про день і час виконання цього рішення. Відсутність боржника під час здійснення цих виконавчих дій не є перешкодою для державного виконавця.
Процедура примусового виселення здійснюється у присутності понятих за сприяння органів внутрішніх справ з обов’язковим описом майна, про що складається відповідний акт.
Описане майно передається для відповідального зберігання особі, визначеній державним виконавцем з покладенням пов’язаних з цим витрат на боржника. Зберігання майна здійснюється протягом не більше двох місяців, після чого не витребуване боржником майно реалізується в порядку, визначеному цим Законом. Якщо це майно з будь-яких причин не було реалізовано, розпорядження ним здійснюється в порядку, встановленому для розпорядження безхазяйним майном. Приміщення за актом передається особі, якій воно присуджене і на користь якої відбулось виселення. Технічне забезпечення виконання рішення про виселення з приміщення, зокрема відкриття дверей, встановлення замків, принесення і перевезення майна, покладається на стягувача з подальшим відшкодуванням видатків за рахунок боржника [206, с. 123].Виконання такого роду рішень є проблемним, якщо разом з боржником у приміщенні проживають діти. Інколи суди не з’ясовують питання про склад осіб, що мешкають у приміщенні, яке є об’ єктом виселення, та видають виконавчі листи стосовно конкретної особи, ігноруючи інтереси дітей. Однак виконати таке рішення суду неможливо, оскільки порушується право на житло неповнолітньої особи, яка проживає у цьому приміщенні разом зі своїми законними представниками - батьком або матір’ю. Крім того, у разі відсутності виконавчого документа стосовно дитини її не можна визнати боржником та у подальшому примусово висилити.
Останнім часом набула поширення практика звернення банківських установ до суду щодо стягнення на предмет іпотеки. Як результат, банки отримують рішення про виселення в примусовому порядку. Актуальним питанням у такому разі є виселення боржника разом з дитиною, яка зареєстрована в заставній квартирі або будинку, але у резолютивній частині судового рішення та виконавчому документі вона не зазначена. Виникає питання: як захистити порушені права та інтереси дитини, щоб вона у подальшому не стала об’єктом незаконного примусового виселення? У таких випадках, якщо заява стосовно порушеного права дитини на житло надійшла до прокуратури, то прокурор зобов’язаний звернутися до суду з позовом в інтересах цієї дитини, здійснюючи таким чином функцію представництва.
Прокурор Луцького району звернувся до Луцького міськрайонного суду з позовною заявою про встановлення факту проживання малолітніх дітей подружжя Б. в будинку на момент укладення іпотечного договору даного будинку, а також визнання недійсними іпотечних договорів 2006-2007 років. Прокурор в позовній заяві вказав також на безліч порушень законодавства, яких припустилися «Райффайзен Банк Аваль», Л.-а сільська рада, органи опіки, батько, чим порушили права та інтереси дітей [11].
Після того як рішення суду, ухвалене за позовом прокурора, набере чинності, прокурор, отримавши виконавчий документ, звертається із заявою до органів виконання щодо відкриття виконавчого провадження. Здійснюючи представництво інтересів дитини у виконавчому провадженні, прокурор користується правами, визначеними у ст. 12 Закону.
Наразі багато проблемних питань виникає при виконанні кредитних договорів, забезпечених іпотекою. Однією із проблем є стягнення на предмет іпотеки. Особливо гостро відчувається ця проблема, коли предметом іпотеки є житло, в якому проживають діти.
Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ у пункті 44 постанови Пленуму ВССУ від 30 березня 2012 р. № 5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» [113] з цього приводу зазначив, що суди повинні з’ясовувати, чи мала дитина право власності на предмет іпотеки або право користування предметом іпотеки на момент укладення договору іпотеки.
Проте стосовно права користування предметом іпотеки ВССУ однозначної відповіді не надає, також Суд не визначає докази, якими підтверджується або спростовується це право. Дане питання залишено на розгляд та оцінку суду у кожній конкретній справі, що може стати однією з причин формування неоднозначної судової практики та «проблемного» виконання цих рішень.
Науковці та правозахисники наводять коло прикладів порушення прав дитини на житло та шукають шляхи їх вирішення.
З цього приводу І.Цебак вказує, що «суди при розгляді зазначених спорів звертають увагу лише на окремі моменти: 1) чи має право користування житлом дитина і як саме має бути підтверджене це право. Надаючи роз’яснення з цього питання, суд у своїй ухвалі від 23 липня 2008 р.
зазначив, що право користування майном члена сім’ї власника житла пов’язано з моментом здійснення реєстрації за місцем проживання особи (рішення № 2270896 в Єдиному Державному реєстрі судових рішень); 2) прийняття судами рішень, в яких житлові права дитини пов’язуються з іншими фактами, відмінними від реєстрації. Так, з метою визначення обставин, які б підтверджували користування дитиною приміщенням, переданим в іпотеку, використовуються покази свідків, довідки з медичних, дошкільних та шкільних установ, довідки про склад сім’ї тощо» [196].Одразу виникає питання: як виконуються такі рішення?
В окреслених випадках державний виконавець, враховуючи приписи ст.ст. 17-18 Закону України «Про охорону дитинства» [134] та ст. 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей» [133], повинен залучати до здійснення виконавчих дій орган опіки та піклування з метою захисту житлових прав дитини. Якщо у виконавчому документі вказана неповнолітня особа, яка підлягає виселенню, то державному виконавцю необхідно звернутися до органу опіки та піклування щодо отримання відповідного дозволу, оскільки він надається у разі гарантування збереження права дитини на житло, і тільки після цього здійснювати виконавчі
дії.
Так, на виконанні у ВДВС Шевченківського районного управління юстиції у м. Києві перебувають виконавчі листи: № 2-96, виданий 28.10.2009 р. про виселення Б., та № 2-4562 від 15.08.2011р. про виселення її дитини. Для здійснення виконавчих дій стосовно дитини державним виконавцем залучається орган опіки та піклування.
Інша ситуація, коли перебуває на виконанні виконавчий документ про виселення батьків, але з ними мешкає дитина. Зокрема, до ВДВС Шевченківського районного управління юстиції у м. Києві надійшов виконавчий лист № 2-2787 від 17.11.2011 р. про стягнення з боржника М. заборгованості за кредитним договором у сумі 997829,10 грн на користь ПАТ КБ «Експобанк», на підставі якого 15.12.2011 р. відкрито виконавче провадження.
У ході виконання виконавчого листа з’ясовано, що з боржником було укладено іпотечний договір з метою забезпечення кредитних зобов’язань. Предметом іпотеки є однокімнатна квартира, у якій разом з боржником мешкає дитина. Здійснюючи виконавчі дії державний виконавець запросив дозволу органу опіки та піклування на реалізацію цієї квартири з подальшим її звільненням.Проте, орган опіки та піклування, з метою захисту житлових прав дитини такого дозволу не надав, оскільки правом користування квартирою наділений і малолітній М. За наявності вказаних обставин, державний виконавець 2.10.2014 р. виніс постанову про повернення виконавчого документа стягувачеві, тому що іншого майна, на яке можливо звернути стягнення в рахунок погашення боргу, не виявлено [11].Проте державні виконавці не завжди дотримуються вимог Закону. Їх незаконні дії оскаржуються у судовому порядку учасниками виконавчого провадження, серед яких є прокурор. Аналізуючи ці рішення, можна зазначити, що судова практика склалася таким чином:
1) якщо дитина на момент укладання іпотечного договору проживала разом з батьками (боржниками) або була зареєстрована в іпотечному житлі та коли державний виконавець не отримав дозволу органу опіки та піклування, його дії суд визнає незаконними (рішення Апеляційного суду Херсонської області від 01.10.2014р. у справі № 22-ц/791/2599/2014) [196];
2) якщо дитина зареєстрована у спірному житлі після здійснення реалізації арештованої квартири, тобто після провадження примусових виконавчих дій, передбачених у ст.52 Закону України «Про виконавче провадження», - дії державного виконавця суд визнає правомірними, оскільки у таких випадках не потрібно отримувати дозвіл органу опіки та піклування (рішення Апеляційного суду Миколаївської області від 13.05.2014 р. у справі № 486/165/14-ц) [196];
3) якщо дитина зареєстрована або мешкає у квартирі після укладення кредитного договору та договору іпотеки (наприклад, народилася пізніше) без згоди на це іпотекодавця, то дії державного виконавця законні, оскільки дитина не є співвласником квартири і не набула право користування у порядку, визначеному договором іпотеки. Тому на дитину спірні правовідносини не поширюються і дозвіл органу опіки не потрібен (рішення Апеляційного суду Житомирської області від 03.03.2014 р. у справі № 296/5937/13-ц) [196].
Наступною проблемою примусового виконання є відсутність дозволу органу опіки та піклування на проведення реалізації житла, у якому мешкають діти під час проведення торгів.
Так, рішенням Печерського районного суду м. Києва від 21.10.2014 р. у справі № 757/9541/14-ц визнано недійсними прилюдні торги з реалізації квартири та визнано недійсним свідоцтво на право власності на цю квартиру, оскільки державний виконавець допустив порушення щодо подання заявки з реалізації арештованого майна, а саме: акт опису і арешту майна складений з порушенням встановлених правил; не долучено до справи копії документів, що підтверджують право користування нерухомим майном; відсутність документів, що характеризують об’єкт нерухомості (копії технічного паспорта квартири); не надано попередній дозвіл органу опіки та піклування [150].
Якщо під час здійснення виконавчого процесу немає дозволу органу опіки, державний виконавець повинен звернутися до суду, який видав виконавчий документ, із заявою про встановлення або зміну способу і порядку виконання. Якщо судом не встановлено спосіб і порядок виконання, він продовжує виконання рішення за рахунок іншого майна боржника, а у разі відсутності такого майна - повертає виконавчий документ стягувачу без виконання (пункт 4.5.9 Інструкції з організації примусового виконання рішень у разі передачі на реалізацію нерухомого майна від 2.04.2012 № 512/5, ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження»).
Слід підкреслити, що прокурор як учасник виконавчого провадження зобов’язаний використовувати свої права і реагувати на всі незаконні процесуальні рішення та дії державного виконавця, які допускаються під час примусової реалізації іпотечного майна.
Судова практика надає нам позитивні приклади забезпечення захисту прав дітей прокурором у виконавчому провадженні.
Зокрема, постановою судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 24 жовтня 2012 року задоволена заява заступника Генерального прокурора України щодо перегляду Верховним Судом України ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 листопада 2011 року у справі за позовом прокурора Шевченківського райсуду м. Чернівців в інтересах малолітніх дітей до відділу державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції Чернівецької області. Ухвалюючи таке рішення, ВСУ висловив свою правову позицію, яка полягала у недодержанні державним виконавцем та спеціалізованою організацією законодавства щодо реалізації заставленого майна [114].
І таких рішень багато. Наведені вище приклади судової практики приводять до висновку, що ні Закон України «Про виконавче провадження», ні інші законодавчі акти не передбачають ані порядку виселення неповнолітніх осіб, ані навіть того, яким чином необхідно визнавати дитину боржником.
Враховуючи відсутність законодавчого врегулювання проблемних питань, пов’язаних з виконанням судових рішень цієї категорії, пропонуємо внести доповнення до частини 4 статті 78 Закону України «Про виконавче провадження»:
«Примусове виселення неповнолітніх осіб здійснюється за участю і наданням відповідного дозволу органу опіки та піклування щодо їх виселення.
Неповнолітня особа визнається боржником виключно на підставі судового рішення, яке набрало законної сили та виконавчого документа».
Важливість внесення вказаних доповнень до діючого законодавства України пояснюється тим, що державні виконавці, не дивлячись на наявність дитини у складі сім’ї боржника, виконують такі рішення суду, чим порушують право дитини на житло. Для здійснення примусових виконавчих дій у таких випадках вони не залучають і органи опіки та піклування. Тому прокурор, з метою захисту порушених прав дитини, зобов’язаний терміново реагувати на будь-яке порушення закону з боку державного виконавця. За таких обставин участь прокурора у виконавчому провадженні вважаємо обов’язковою.