<<
>>

Особливості участі прокурора у виконанні рішень суду про відібрання дитини

Відібрання дитини як засіб захисту її прав є доволі складною виконавчою процедурою, оскільки стосується не поновлення порушених прав дитини при виконанні судового рішення, а саме її захисту від спричинення шкоди її життю та здоров’ю, а також неправомірного утримання іншими особами.

Справи про відібрання дітей розглядають тільки суди (ст. 170 СК України) за участю прокурора. Отже, єдиною правовою підставою для відібрання дитини є відповідне рішення суду, тому ніякий інший орган або посадова особа не має права вирішувати це питання.

Незважаючи на актуальність та важливість захисту прав дитини, на важливе значення її розвитку та сімейного виховання, у чинному законодавстві України не має визначення поняття «відібрання дитини».

На нашу думку, під «відібранням дитини» слід розуміти сукупність процесуально-правових дій, виконуваних уповноваженими державою органами, установами та їх посадовими особами, які спрямовані на захист прав та інтересів дитини і полягають у вчиненні передачі дитини від батьків або інших осіб (боржника) особі, визначеній рішенням суду, - стягувачу.

Враховуючи приписи ст. 170 СК України, відібрання дитини можна розглядати трояко:

1) відібрання дитини від батьків або одного з батьків у тому разі, коли залишення дитини у них створює небезпеку для її життя, здоров’я і морального виховання;

2) відібрання дитини від інших осіб, з якими вона проживає;

3) негайне відібрання дитини від батьків як виняток за умови безпосередньої загрози життю або здоров’ю дитини.

Якщо відібрання дитини від батьків або осіб, з якими вона проживає, виконується державним виконавцем за рішенням суду, то негайне відібрання дитини здійснюється органами опіки та піклування з одночасним негайним повідомленням про це прокурору і направленням протягом семи днів позову до суду. Проте з метою захисту порушених прав дитини прокурор і сам може звернутися до суду з таким позовом.

У результаті відібрання дитини від батьків без позбавлення їх батьківських прав правовідносини між батьками і дітьми не припиняються, а лише, як зауважує І.В.Жилінкова, «піддаються певному обмеженню. Батьки не можуть здійснювати виховання дітей, визначати їх місце проживання, вирішувати питання про їх навчання. Такими правами наділяються особи, які виховують дитину (опікун, піклувальник, дитячий заклад» [54, с. 53].

Виконання рішень судів про відібрання дитини здійснюється органами державної виконавчої служби. У статті 367 ЦПК України передбачене негайне виконання таких рішень.

На думку В.С.Гопанчука, «суд має право застосувати негайне виконання рішення у спорах щодо дітей, якщо залишення дитини у відповідача згубно позначається на здоров’ї та психіці дитини. Суд також може передбачити заходи, що сприяють безболісному переходу дитини на виховання до іншої особи, причому ніякі насильницькі дії стосовно дитини не допускаються» [39].

Особливо важливого значення набуває, передусім, етап добровільного виконання рішення, на якому державний виконавець повинен вичерпати всі надані йому законом повноваження. З цією метою він у постанові про відкриття виконавчого провадження на виконання рішення суду, яке зобов’язує боржника вчинити певні дії або утриматись від їх вчинення, встановлює відповідно до ст. 25 Закону України «Про виконавче провадження» (надалі - Закону) строк для добровільного (самостійного) виконання такого рішення і попереджає боржника про те, що після його закінчення буде проведено примусове виконання.

Таким чином, за статтею 25 Закону, державний виконавець наступного дня після надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, у якій вказує на необхідність боржнику самостійно виконати рішення у строк до семи днів з моменту її винесення. У разі невиконання боржником цієї вимоги державний виконавець розпочинає примусове виконання рішення суду.

Виконання рішень даної категорії має свої особливості і полягає у тому, що державний виконавець повинен обов’язково врахувати психічний стан дитини.

Тому у статті 77 Закону зазначено, що під час виконання рішення про відібрання дитини державний виконавець провадить виконавчі дії з обов’язковою участю особи, якій дитина передається на виховання, а також із залученням представників органів опіки і піклування, медичних працівників, інших органів та установ (у разі необхідності). Необхідність участі органу опіки та піклування передбачена постановою Кабінету Міністрів України від 24 вересня 2008 р. № 866, якою затверджено Порядок провадження органами опіки та піклування діяльності, пов’язаної із захистом прав дитини [109].

Як зауважує М.Й. Штефан, «участь органів опіки і піклування у виконанні рішень про відібрання дитини обумовлюється здійснюваними ними функціями із захисту особистих і майнових прав неповнолітніх дітей та інших недієздатних осіб, тому їхня роль у виконавчому провадженні не менш важлива, ніж державного виконавця, якому вони сприяють в реалізації рішення про відібрання дитини» [206, с. 121].

Тобто, участь органу опіки та піклування при примусовому виконанні рішень даної категорії є обов’ язковою.

Під час виконання рішення про відібрання дитини не допускається застосування до неї заходів фізичного впливу (п. 8.5 Інструкції) [58]. Саме на такі факти прокурор повинен звернути увагу як учасник виконавчого провадження, який діє в інтересах дитини, а за їх наявності - відповідним чином реагувати шляхом оскарження дій державного виконавця, а також застосуванням цивільно-правових або кримінально-правових заходів.

У випадках, коли боржник перешкоджає виконанню рішення про відібрання дитини, державний виконавець застосовує санкції відповідальності, а саме - штраф.

Якщо дитина хвора або на момент здійснення примусової виконавчої дії відсутня особа, якій необхідно передати дитину, державний виконавець може звернутися до суду з поданням для вирішення питання про тимчасове влаштування дитини до лікувального або дитячого закладу. Відповідно до ст. 374 ЦПК України, суд у десятиденний строк розглядає це питання в судовому засіданні з викликом сторін та обов’язковою участю представників органів опіки і піклування.

Проте неявка сторін не є перешкодою для вирішення питання про тимчасове влаштування дитини до дитячого або лікувального закладу.

У разі відсутності відомостей про місце проживання (знаходження) боржника або дитини та неотриманні позитивного результату внаслідок вжитих державним виконавцем заходів, згідно зі статтею 40 Закону, держвиконавець має право звернутися до суду з поданням про розшук боржника або дитини.

Для забезпечення правопорядку за місцем здійснення виконавчих дій щодо відібрання дитини державний виконавець може залучати для проведення виконавчих дій працівників органів внутрішніх справ у порядку, встановленому Інструкцією про порядок взаємодії органів внутрішніх справ України та органів державної виконавчої служби при примусовому виконанні рішень судів та інших органів (посадових осіб), затвердженою наказом Міністерства внутрішніх справ України та Міністерства юстиції України від 25 червня 2002 р. № 607/56/5, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 27 червня 2002 р. за № 541/6829 [59].

Наприклад, у ході ознайомлення з матеріалами виконаних виконавчих проваджень у відділі державної виконавчої служби Бердянського міськрайонного управління юстиції Запорізької області з’ясовано, що на виконанні у державного виконавця даного відділу Т. перебував виконавчий лист № 2-6068/10, виданий 29.04.2011 Бердянським міськрайонним судом Запорізької області про відібрання малолітнього П. від Д. (бабусі). У цій справі здійснював представництво інтересів малолітньої дитини Бердянський міжрайонний прокурор.

Для проведення виконавчих дій держвиконавцем 09.06.2011 р. винесено такі постанови: 1) про призначення виконавчих дій на 17.06.2011р.; 2) про залучення для проведення виконавчих дій працівників органів опіки та піклування; 3) про залучення для проведення виконавчих дій працівників правоохоронних органів). Під час проведення виконавчих дій встановлено, що за місцем проживання боржника були відсутні сама боржниця Д. та дитина П. У зв’язку з цим, державним виконавцем був складеий відповідний акт і направлено до суду подання про оголошення розшуку дитини.

За наслідками розгляду даного подання Бердянський міськрайонний суд 09.11.2011 виніс ухвалу про оголошення розшуку малолітнього П., виконання якої поклав на Бердянський МВ УМВС України в Запорізькій області. Органами міліції було з’ясовано місце проживання малолітнього П. та місце відвідування ним дошкільного навчального закладу «Ромашка», про що повідомлено ВДВС. Враховуючи наявність таких даних, державний виконавець призначив проведення виконавчої дії щодо відібрання дитини у вказаній дитячій установі на 20.02.2012, в ході якої дитина була передана його батькам. Для проведення виконавчої дії про відібрання дитини залучалися представники правоохоронних органів, органу опіки та піклування, поняті і батьки дитини. Після проведення вказаної виконавчої дії державним виконавцем складено акт про передачу малолітнього П. його батькам та винесено постанову про закінчення виконавчого провадження від 29.02.2012 у зв’язку з його повним фактичним виконанням [9].

Переважну більшість справ зазначеної категорії суди розглядають за позовами прокурора, який здійснює представництво інтересів дитини в суді або бере участь у розгляді цивільної справи.

Так, звертаючись з позовом до С. і К. про відібрання двох малолітніх дітей та стягнення на їх утримання аліментів, Бердянський міжрайонний прокурор, обґрунтовуючи свої позовні вимоги, посилається на те, що батьки самоусунулися від виконання своїх батьківських обов’язків: тривалий час дітьми не опікуються, не приділяють їм належної уваги, ніде не працюють, не створили належних житлових умов для їх життєдіяльності і, навпаки - покинули дітей на бабусю. Вказані факти знайшли своє підтвердження у суді, і суд рішенням від 12.11.2012 р. у справі №801/7519/2012 задовольнив позовні вимоги прокурора.

Під час виконання даного рішення над дітьми встановлена опіка та опікуном призначена бабуся С., яка створила належні умови для їх проживання і розвитку. Разом з тим батьки протягом року фактично не спілкувалися з дітьми, родинні стосунки не підтримували, аліменти на їх утримання не сплачували.

При наявності таких обставин Служба у справах дітей виконавчого комітету Бердянської міської ради Запорізької області звернулася до суду з позовом про позбавлення С. і К. батьківських прав стосовно двох малолітніх дітей, який 07.02.2014р. розглянуто за участю прокурора [10].

Прокурор, діючи в інтересах дитини, при поданні позову (заяви) до суду про її відібрання уповноважений включати до позовних вимог і стягнення аліментів. Тому вважаємо, що з метою захисту прав дитини доцільно включати до предмету позову також стягнення аліментів з батьків щодо її утримання на період перебування в іншої особи (установі).

У ході примусового виконання державним виконавцем рішень вказаної категорії допускаються суттєві порушення законодавства, а саме: несвоєчасне відкриття виконавчого провадження; довготривале здійснення виконавчих дій або з порушенням двомісячного строку; безпідставне перенесення здійснення виконавчих дій; неповідомлення учасників виконавчого провадження, які мають право бути присутніми, щодо проведення примусових виконавчих дій; незастосування відповідних заходів впливу до боржників за ухилення від виконання судових рішень тощо.

З метою захисту прав та інтересів дитини прокурор, який здійснював представництво інтересів дитини в суді, повинен отримати виконавчий лист щодо виконання судового рішення та звернутися з письмовою заявою про відкриття виконавчого провадження до органів ДВС. У випадку звернення стягувачем виконавчого документа до примусового виконання прокурор має право вступити у виконавчий процес на будь-якій його стадії. Підставами для вступу у виконавчий процес будуть слугувати рішення суду та письмова заява прокурора про вступ у виконавче провадження, яка складається у довільній формі.

Прокурор як учасник виконавчого провадження, користуючись правами, передбаченими у ст. 12 Закону України «Про виконавче провадження», повинен застосовувати заходи щодо оскарження незаконних дій, бездіяльності державного виконавця або його незаконних рішень. У тих випадках, коли можливо обійтись без оскарження, прокурор може подавати клопотання (про ознайомлення з матеріалами виконавчого провадження, надання додаткових

матеріалів, призначення експертизи, залучення до виконавчих дій спеціалістів тощо) протягом всього виконавчого процесу, а також брати участь у провадженні виконавчих дій з метою недопущення порушень законодавства про виконавче провадження з боку державного виконавця та своєчасного поновлення порушених прав дитини.

Вважаємо, що з огляду на обставини, наведені вище, участь прокурора у виконавчому провадженні, як і представника органу опіки і піклування, є обов’язковою.

По завершенні виконавчої дії щодо відібрання дитини у боржника державний виконавець складає акт про факт передачі дитини, на підставі якого виносить постанову про закінчення виконавчого провадження (п. 8. ч. 1 ст. 49 Закону).

Це стосується загального порядку виконання судових рішень про відібрання дитини та участі прокурора у виконавчому провадженні. Але недосконалість процедури виконавчих дій інколи робить неможливим виконання таких рішень, щоб не спричинити у дитини проблем емоційно-психічного характеру, пов’язаних саме зі здійсненням державним виконавцем примусових виконавчих дій.

На нашу думку, причинами, які негативно впливають на емоційно- психичний стан дитини є:

1) різкий психологічний стан боржника (матері або батька дитини), грубість під час провадження примусових виконавчих дій, що може викликати конфліктну ситуацію, яка безумовно негативно вплине на емоційний стан дитини;

2) чинення боржником перешкод щодо виконання судового рішення: замкнення приміщення, де перебуває дитина, або залишення її на самоті;

3) ухилення боржником від законних вимог державного виконавця «віддати» дитину.

Внаслідок указаних дій з боку батьків-боржників дитині може бути завдано психологічної травми.

До речі, здійснення таких процедур психологічно впливає не тільки на дитину, але і на всіх присутніх під час проведення примусових виконавчих дій.

У такому випадку практичні працівники державної виконавчої служби радять «підійти до виконання такого рішення психологічно налаштованим» [155].

Практики, наприклад С.М.Розумний, для подолання проблеми пропонують: якщо «дитина, стосовно якої виконується рішення, є дівчинкою, то до проведення виконавчої дії слід залучати державного виконавця жіночої статі приблизно того ж віку, що і її мати, а якщо дитиною є хлопчик, то доцільно, щоб виконавчі дії провадив державний виконавець чоловічої статі» [155].

Примусові виконавчі дії державним виконавцем можуть провадитися за місцем проживання дитини, її перебування в іншої особи або навчальному закладі тощо. Законодавство про виконавче провадження не конкретизує місце здійснення виконавчих дій.

Водночас виконання судового рішення за місцем проживання дитини може спричинити ускладнення або психологічну травму дитині, якщо у цій сім’ї на вихованні є інші діти. На наш погляд, таке рішення слід виконувати за відсутності інших дітей.

Наступний приклад - виконавчі дії щодо відібрання дитини провадяться у навчальному закладі. У такому випадку державний виконавець перед проведенням виконавчих дій стосовно дитини, направляючи запити та відбираючи пояснення від учасників виконавчого провадження, повинен встановити, у якому навчальному закладі навчається дитина, та заздалегідь провести співбесіду з адміністрацією учбового закладу (класним керівником) щодо порядку примусового виконання судового рішення та ознайомити їх із цим рішенням.

Державні виконавці пропонують «для проведення виконавчих дій ... за допомогою класного керівника або іншого вчителя вивести дитину під час уроку з класу, щоб не було психологічного впливу з боку її однокласників. Дуже важливо, щоб класний керівник морально налаштовував дитину, що їй не потрібно хвилюватись, що буде зустріч з одним із батьків, позитивно настроював дитину щодо її проживання разом із особою, якій дитина передається на виховання» [155].

Вважаємо пропозицію практиків правильною і вважаємо за доцільне забезпечувати обов’язкову участь педагога при виконанні рішень щодо відібрання дитини у навчальному або іншому освітньому закладі.

Отже, психологічний аспект наявний майже в усіх випадках виконання рішень даної категорії.

З метою уникнення психологічних та психо-емоційних травм у дитини пропонуємо удосконалити процедуру виконання рішень про відібрання дитини, яка має передбачати такі кроки:

1) залучення державним виконавцем під час здійснення примусових виконавчих дій із відібрання дитини фахівців, які мають спеціальні знання в галузі психології дитини, а також лікарів - щодо надання висновку про фізичний та психо-емоційний стан здоров’я дитини. Якщо неможливо залучити вказаних спеціалістів до виконавчих дій, державний виконавець повинен отримати відповідний позитивний висновок (за результатами обстеження дитини) про можливість здійснення примусових виконавчих дій стосовно цієї дитини і тільки після цього приступати до їх провадження. Вважаємо також, що такий висновок може витребувати суд під час розгляду цивільної справи. Наявність зазначеного висновку буде однією з умов відкриття виконавчого провадження.

Прокурор, який здійснює участь у виконавчому провадженні,

уповноважений внести клопотання державному виконавцю щодо залучення до виконавчого процесу психолога, педагога та лікаря. У випадку відмови у задоволенні цього клопотання дії державного виконавця необхідно оскаржити в судовому чи адміністративному порядку.

2) за наявності заперечень з боку дитини щодо її відібрання від батьків або стану підвищеної емоційної напруги у дитини державний виконавець повинен винести постанову про призначення психологічної експертизи, на вирішення якої поставити питання про:

а) індивідуально-психологічні особливості дитини;

б) стан стосунків між дитиною і боржником та рівень прив’язаності дитини до боржника;

в) ймовірні наслідки емоційно-психологічного характеру, завдані дитині у результаті примусового виконання судового рішення;

г) можливу шкоду здоров’ю дитини внаслідок здійснення державним виконавцем виконавчих дій примусового характеру.

Перелік питань не є вичерпним - він залежить від обставин виконання кожного судового рішення.

Таким чином, робимо висновок, що тільки після отримання «дозволу» відповідних органів та установ або спеціалістів про психоемоційний і фізичний стан здоров’я дитини державний виконавець має право приступати до провадження примусових виконавчих дій щодо виконання судового рішення про відібрання дитини. Наявність позитивних висновків відповідних фахівців допоможе державному виконавцю прийняти об’єктивне і законне процесуальне рішення, яке не завдасть шкоди інтересам та здоров’ю дитини.

Отже, державний виконавець повинен: а) призначити та здійснювати примусові виконавчі дії; б) залучити до участі у провадженні виконавчих дій психолога та лікаря або інших спеціалістів; в) призначити відповідну експертизу; г) винести постанову про закриття виконавчого провадження у зв’язку з неможливістю його виконання.

Правильний підхід дасть змогу державному виконавцю обрати правильну форму влаштування дитини, зокрема: передати дитину опікуну або близьким родичам для виховання; направити дитину до лікувального закладу - якщо є потреба лікування; направити дитину до дитячого закладу для її тимчасового утримання.

Водночас участь прокурора у виконавчому провадженні при виконанні рішень зазначеної категорії з метою захисту прав та інтересів дитини є обов’язковою, оскільки має свої особливості. Обов’язкова участь прокурора у виконавчому процесі про відібрання дитини буде додатковою гарантією дотримання її прав та інтересів.

3.3

<< | >>
Источник: БЕЛІКОВА Світлана Олександрівна. ПРОКУРОР ЯК УЧАСНИК ВИКОНАВЧОГО ПРОВАДЖЕННЯ У СПРАВАХ ЩОДО ЗАХИСТУ ПРАВ ТА ІНТЕРЕСІВ ДІТЕЙ. ДИСЕРТАЦІЯ на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук. Київ - 2015. 2015

Еще по теме Особливості участі прокурора у виконанні рішень суду про відібрання дитини:

- Авторское право - Аграрное право - Адвокатура - Административное право - Административный процесс - Антимонопольно-конкурентное право - Арбитражный (хозяйственный) процесс - Аудит - Банковская система - Банковское право - Бизнес - Бухгалтерский учет - Вещное право - Государственное право и управление - Гражданское право и процесс - Денежное обращение, финансы и кредит - Деньги - Дипломатическое и консульское право - Договорное право - Жилищное право - Земельное право - Избирательное право - Инвестиционное право - Информационное право - Исполнительное производство - История - История государства и права - История политических и правовых учений - Конкурсное право - Конституционное право - Корпоративное право - Криминалистика - Криминология - Маркетинг - Медицинское право - Международное право - Менеджмент - Муниципальное право - Налоговое право - Наследственное право - Нотариат - Обязательственное право - Оперативно-розыскная деятельность - Права человека - Право зарубежных стран - Право социального обеспечения - Правоведение - Правоохранительная деятельность - Предпринимательское право - Семейное право - Страховое право - Судопроизводство - Таможенное право - Теория государства и права - Трудовое право - Уголовно-исполнительное право - Уголовное право - Уголовный процесс - Философия - Финансовое право - Хозяйственное право - Хозяйственный процесс - Экологическое право - Экономика - Ювенальное право - Юридическая деятельность - Юридическая техника - Юридические лица -