. Форми участі прокурора у виконавчому провадженні

Проблема визначення процесуальних форм участі прокурора у виконавчому провадженні, як і його участі у судочинстві, є однією з основних в юридичній науці. Це зумовлено тим, що на сьогоднішній день немає єдиного підходу серед вчених та юристів-практиків до визначення у виконавчому провадженні процесуальних форм та їх видів.

У юридичній науці проблема процесуальної форми була предметом досліджень таких вчених як Ю.В.Білоусов, М.М.Говоруха, С.О.Малахов, А.І.Перепелиця, В.І.Солодкий, М.В.Руденко, С.Я.Фурса, М.Й.Штефан та інші. Проте, аналіз їх праць свідчить, що є питання, які залишаються дискусійними та потребують вивчення. У даному підрозділі ми пропонуємо дослідити процесуальні форми участі прокурора у виконавчому провадженні, розглянути стадії виконавчого провадження і роль прокурора на цих стадіях, розкрити проблемні питання та запропонувати шляхи їх вирішення.

Внаслідок виокремлення виконавчого провадження із цивільного процесу юридична наука визначила стадії виконавчого провадження та форми участі його учасників.

Виконавче провадження, як зазначає Ю.В.Білоусов - «це діяльність (сукупність процесуальних (процедурних) дій) органів та осіб (передусім державних виконавців) та інших учасників виконавчого провадження, спрямована на реалізацію юрисдикційних рішень, визначених законом, у передбачений процесуальній формі» [15, с. 14].

Насамперед у виконавчому провадженні здійснюється остаточний захист прав громадянина, у тому числі дитини (стягувача або боржника) шляхом реалізації судового рішення.

На думку Ю.В.Білоусова виконавче провадження є «процесуальною формою, котра гарантує примусову реалізацію рішення суду та інших юрисдикційних органів, реалізацію підтвердження ними прав та обов’язків суб’єктів матеріальних відносин» [15, с. 15].

Між тим, вчений запроваджує у юридичну науку нову процесуальну форму як «виконавчу процесуальну форму» та розкриває її суть, - «це визначений законом порядок діяльності державного виконавця щодо виконання припису юрисдикційного рішення.

З запровадженням такої «виконавчої процесуальної форми» у виконавчому процесі не можливо не погодитися. Іншими словами це можна висловити як алгоритм процесуальних дій державного виконавця та інших учасників виконавчого провадження.

Ми підтримуємо погляд вченого і доходимо висновку, що виконавче провадження є процесуальною формою, завдяки якої провадиться примусове виконання виконавчого документа шляхом винесення процесуальних рішень (документів) та здійснення процесуальних дій учасниками виконавчого процесу, направлених на досягнення кінцевого результату - повного і своєчасного виконання рішення.

Наведемо процесуальні форми участі прокурора у виконавчому провадженні, хоча діючим законодавством вони чітко не визначені.

На наше бачення процесуальними формами участі прокурора у виконавчому провадженні є: відкриття виконавчого провадження за його заявою (ст. 19 Закону України «Про виконавче провадження», надалі - Закону) та участь у виконавчому провадженні у випадку представництва ним інтересів громадянина або держави в суді (ст. 7 Закону).

Отже, участь прокурора у виконавчому провадженні здійснюється у процесуальних формах, які застосовуються на всіх стадіях (етапах) виконавчого процесу.

Діюче законодавство про виконавче провадження не містить терміну та поняття «стадії виконавчого провадження», але процес виконання рішення складається із послідовності дій державного виконавця та інших його учасників від відкриття виконавчого провадження і до його завершення.

«Виконавче провадження, як зауважує Ю.В.Білоусов, є процесуальною (процедурною) діяльністю, тож його можна поділити на певні етапи - стадії» [15, с.64].

Що слід розуміти під «стадією» виконавчого провадження?

Словник української мови трактує поняття «стадія» як «визначений момент, період, етап у розвитку чого-небудь, який має свої якісні особливості» [170, с.

На погляд О.Б.Верби-Сидор стадію виконання неможливо зводити лише до примусового виконання. Стадія виконання рішення, як зазначає вчений, «це більш широке поняття, воно починається після прийняття судом рішення до вступу його до законної сили і включає так зване виконавче провадження» [27, с. 55].

Проте, нашу думку поняття «стадія» може використатися при примусовому виконанні судового рішення, тобто, у виконавчому провадженні, оскільки вона включає комплекс процесуальних дій, які відрізняються між собою в залежності від етапу (інакше - черговості) його виконання.

Слушним є розуміння стадії виконавчого провадження, наданого Ю.В.Білоусовим. А саме, «стадія виконавчого провадження — це сукупність дій державного виконавця та інших учасників виконавчого провадження, спрямованих на досягнення певної процесуальної мети» [15, с. 64].

Ми вважаємо, що під стадією або певним етапом виконавчого процесу слід розуміти комплекс процесуальних дій суб’єктів виконавого провадження, які спрямовані на реальне виконання виконавчого документа.

Прокурор як учасник виконавчого провадження приймає участь у кожній стадії виконавчого провадження.

Проте, у чинному законодавстві стадії виконавчого провадження не достатньо чітко висвітлено, тому в юридичній літературі є декілька точок зору щодо їх визначення.

Так,Ю.В.Білоусов основними стадіями (етапами) виконавчого провадження визначає: 1)відкриття виконавчого провадження; 2)підготовка до примусового виконання; 3)вжиття заходів примусового виконання рішення; 4)закінчення виконавчого провадження [15, с. 64].

С.Я.Фурса пропонує також чотири стадії виконавчого провадження:

1) відкриття виконавчого провадження; 2)підготовка до виконання; 3)вжиття заходів примусового виконання до боржника; 4)заключна [184, с. 177].

Погляди вказаних вчених стосовно класифікації стадій виконавчого провадження співпадають та надають правдиве відображення всій діяльності державного виконавця по примусовому виконанню виконавчого документа.

Ми цілком поділяємо погляд Ю.В.Білоусова і вважаємо, що виконавче провадження складається з 4-х основних його стадій, це: 1)відкриття виконавчого провадження; 2)підготовка до примусового виконання; 3)вжиття заходів примусового виконання рішення; 4)закінчення виконавчого

провадження.

Варто детальніше зупинитися на стадіях виконавчого провадження та формах участі прокурора на кожній з цих стадій.

Першою стадією виконавчого процесу є стадія відкриття виконавчого провадження.

У юридичній літературі існує погляд, що відкриття виконавчого провадження є першою стадією серед процесуальних дій державного виконавця.

На думку С.Я.Фурси відкриття виконавчого провадження слід трактувати як «стадію, що визначає такий початок дій з виконання постанов суду та інших органів, який забезпечує правомірність застосування заходів примусового виконання» [184, с.178]. Вчений пропонує наступний склад даної стадії: пред’явлення виконавчого документа до органів ДВС та прийняття виконавчого документа до виконання.

М.В.Руденко має інший погляд і зазначає, що «ця стадія включає процесуальні дії державного виконавця, інших учасників виконавчого провадження, що охоплюються статтями 19 та 25 закону України «Про виконавче провадження» [164, с. 27]. На відмінність від С.Я.Фурси, з урахуванням теоретичних та практичних поглядів М.В.Руденко визначає інший алгоритм дій прокурора, пов’язаних з відкриттям виконавчого провадження, а саме:

1) отримання згоди особи, в інтересах якої подається заява про відкриття виконавчого провадження, з наділенням повноваження забезпечення подання такої заяви;

2) вибір відповідного органу виконання (місця виконання рішення);

3) складання заяви про відкриття виконавчого провадження;

4) подання цієї заяви до відповідного відділу ДВС;

5) дотримання строків пред’явлення виконавчого документа до виконання;

6) отримання копії постанови про відкриття виконавчого провадження або відмову у його відкритті;

7) оскарження постанови про відмову у відкритті виконавчого провадження (у разі її незаконності та необґрунтованості);

8) звернення до відповідного суду, який видав виконавчий документ із заявою про роз’ яснення рішення, яке підлягає примусовому виконанню (у разі, якщо резолютивна частина цього рішення є незрозумілою) [164, с.

Таку думку поділяє С.О.Малахов [84, с. с. 357-360] і М.М. Говоруха [36, с. с. 59-64].

За поглядом Ю.В.Білоусова стадія відкриття виконавчого провадження передбачає «дії державного виконавця, що спрямовані на визначення підстав для відкриття виконавчого провадження» [15, с. 66]. Тобто, на цій стадії державний виконавець вирішує питання, пов’язані з порушенням виконання, - винесення постанови про відкриття виконавчого провадження.

Аналізуючи погляди вказаних вчених, вважаємо, що дії прокурора на цій стадії пов’язані виключно з поданням заяви про відкриття виконавчого провадження, а дії державного виконавця - з винесенням постанови про відкриття цього провадження. Таке бачення обґрунтовується тим, що прокурор до початку подачі заяви про відкриття виконавчого провадження повинен з’ясувати питання, пов’язані з місцем виконання рішення та вибору органу виконання, і тільки після цього подає заяву про відкриття виконавчого провадження, спрямованої на захист прав та охоронюваних законом інтересів дитини.

Таким чином, саме на першій стадії виконавчого провадження прокурор приймає участь у формі відкриття виконавчого провадження шляхом подачі до державного виконавця відповідної заяви.

У разі, якщо зазначені умови при пред’явленні виконавчого документа до органу державної виконавчої служби були дотримані, державний виконавець зобов’язаний протягом трьох робочих днів з дня надходження до нього виконавчого документа винести постанову про відкриття виконавчого провадження. У цій постанові державний виконавець вказує про необхідність боржнику самостійно виконати рішення у строк до семи днів з моменту винесення постанови (у разі виконання рішення про примусове виселення боржника - у строк до п’ятнадцяти днів) та зазначає, що у разі ненадання боржником документального підтвердження виконання рішення буде розпочате примусове виконання цього рішення із стягненням з боржника виконавчого збору і витрат, пов’язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, передбачених цим Законом.

У випадку недотримання прокурором передбачених законодавством вимог, державний виконавець вправі винести постанову про відмову у відкритті виконавчого провадження (ст. 26 Закону), підставами для якої можуть бути:

1) пропуск встановленого строку для пред’явлення виконавчого документа до виконання;

2) не долучення до заяви про відкриття виконавчого провадження оригіналу виконавчого документа;

3) ненабрання рішенням, на підставі якого видано виконавчий документ, законної сили, крім випадків негайного виконання судових рішень;

4) пред’явлення виконавчого документа державному виконавцю не за місцем його виконання або не за підвідомчістю виконання рішення;

5) якщо не закінчився термін відстрочки виконання рішення, наданого судом;

6) невідповідності виконавчого документа його вимогам;

7) якщо виконавчий документ повернуто стягувану за його заявою, крім виконавчих документів про стягнення аліментів та інших періодичних платежів;

8) наявності інших передбачених законом обставин, що виключають можливість здійснення виконавчого провадження.

Постанови про відкриття або про відмову у відкритті виконавчого провадження підписується державним виконавцем, копії яких направляються прокурору та боржникові. Але, постанова про відмову у відкритті виконавчого документа повинна бути мотивованою, тобто чітко відображена причина цієї відмови, нормативне обґрунтування та роз’яснення щодо порядку її оскарження.

За заявою прокурора державний виконавець одночасно з винесенням постанови про відкриття виконавчого провадження накладає арешт на майно та кошти боржника, про що виноситься відповідна постанова (ч. 2 ст. 25 Закону). Після цього державний виконавець розпочинає виконавчі дії примусового характеру.

Однак вчені у галузі виконавчого провадження зазначають (наприклад, М.Вінциславська), що подання заяви про відкриття виконавчого провадження на сьогодні є єдиною формою участі прокурора у виконавчому процесі [26, с. 122]. Але ми вважаємо, що прокурор може приймати участь у виконавчому процесі і в інших процесуальних формах.

На цій стадії виконання судових рішень прокурор вправі звертатися з такими процесуальними документами:

- подання заяви про відкриття виконавчого провадження;

- подання заяви про поновлення процесуального строку для пред'явлення виконавчого документа до виконання, якщо він пропущений з поважних причин (ст.371 ЦПК);

- подання заяви про виправлення помилки у виконавчому документі (ст.369 ЦПК);

- оскарження постанови державного виконавця про відмову у відкритті виконавчого провадження (ст. 383 ЦПК).

Якщо державний виконавець на підставі п. 6 ч. 1 ст. 26 Закону відмовить у відкритті виконавчого провадження у разі невідповідності виконавчого документа вимогам, передбаченим статтею 18 цього Закону і поверне його, то у таких випадках прокурор повинен вжити заходи щодо виправлення помилки, звернувшись до суду, який видав цей виконавчий лист з відповідною заявою в порядку ст. 369 ЦПК України, а також заходи щодо його повторного пред’явлення до виконання до органу державної виконавчої служби.

Відмовляючи у відкритті виконавчого провадження з вказаних підстав державний виконавець роз'яснює заявникові право на звернення до суду чи іншого органу (посадової особи), які видали виконавчий документ, щодо приведення його у відповідність з вимогами статті 18 Закону.

При відмові у відкритті виконавчого провадження державний виконавець залишає у матеріалах виконавчого провадження копію виконавчого документа, а на виконавчому документі ставить відповідну відмітку, у якій зазначається причина відмови у відкритті виконавчого провадження (пункт 3.18 Інструкції).

Згідно зі ст. 24 Закону прокурор, який пропустив строк пред’явлення виконавчого документа до виконання, має право звернутись із заявою про поновлення пропущеного строку до суду, який видав відповідний документ, або до суду за місцем виконання. Суд розглядає таку заяву в десятиденний строк, якщо інше не передбачено законом. Порядок вирішення цих питань у цивільних справах передбачений ст. 371 ЦПК України.

Варто зауважити, що процесуальне законодавство, зокрема ст. ст. 369, 371, 383 ЦПК України, не передбачає звернення прокурора до суду з заявами про виправлення помилки у виконавчому документі та поновлення пропущеного строку щодо пред’явлення виконавчого документа до виконання. У зв’язку з цим, доцільним було би доповнити вказані статті цивільно-процесуального законодавства можливістю звернення прокурора як учасника виконавчого провадження з даного роду заявами.

Оскарження дій державного виконавця - це одна з основних гарантій у виконавчому провадженні щодо забезпечення права прокурора як учасника виконавчого провадження.

Оскарженню прокурором підпадають постанови та інші акти державного виконавця (наприклад, акт про відсутність майна у боржника або відсутність боржника за місцем проживання), дії організаційного характеру, що також вчиняються державним виконавцем при виконанні виконавчого документа: здійснення виконавчих дій у нічний час, вихідні дні з порушенням вимог ст. 29 Закону, здійснення виконавчих дій без присутності понятих (всупереч вимог ст. 15 Закону) тощо. Як слушно зауважує С.Я.Фурса «не має значення, яким розпорядчим документом оформлені дії державного виконавця: постановою, в тому числі затвердженою начальником відповідного відділу державної виконавчої служби, актом, резолюцією на заяві заінтересованої особи, листом чи в іншій формі чи взагалі не оформлені, всі вони можуть бути оскаржені заінтересованими особами» [187, с. 830].

Оскаржуватися можуть наступні рішення, дії або бездіяльність державного виконавця: щодо відкриття виконавчого провадження; відмови у відкритті виконавчого провадження; накладення арешту на майно чи кошти боржника; звернення стягнення на майно боржника; стягнення виконавчого збору; відмови у розшуку майна боржника та стягнення витрат, пов’язаних з розшуком; накладення штрафу; визначення державним виконавцем заборгованості по аліментам; зупинення або закінчення виконавчого провадження, тощо.

На погляд С.Я.Фурси можна виділити два основних види оскаржень рішень, дій або бездіяльності державних виконавців: адміністративний та судовий порядок оскарження. Але, у судовому порядку повинні розглядатися скарги лише на ті дії державного виконавця, що тягнуть за собою юридичні наслідки [187, с. 831].

Якщо прокурором з поважних причин пропущено строк для оскарження, то він може бути поновлений судом за правилами ст.73 ЦПК України. До поважних причин вважаємо, що треба віднести: несвоєчасне отримання прокурором постанов про відмову у відкритті виконавчого провадження, зупинення, повернення або закінчення виконавчого провадження. Підтвердженням цього можуть бути штампи поштових відділень та інших засобів зв’язку на конвертах або розписка прокурора щодо отримання вказаних постанов нарочно (особисто або через канцелярію прокуратури).

Отже, прокурору, як учаснику виконавчого провадження, необхідно акцентувати увагу на випадки необґрунтованої відмови у відкритті виконавчого провадження. При наявності таких підстав прокурор вправі оскаржити дії державного виконавця.

Таким чином, на даній стадії виконавчого провадження прокурор звертає увагу на законність дій державного виконавця під час відкриття виконавчого провадження.

Другою стадією є стадія підготовки виконавчого документа до виконання.

Мета цієї стадії - створення належних умов для своєчасного і ефективного виконання судових рішень, а також забезпечення необхідних умов для їх добровільного виконання боржниками [15, с. 66].

Як слушно зауважує Ю.В.Білоусов, «підготовка до примусового виконання - це дії державного виконавця, спрямовані на встановлення місця проживання боржника, його роботи, з’ясування розміру заробітної плати, пропозиції виконання рішення добровільно, створення умов для подальшого виконання, в тому числі у примусовому порядку» [15, с. 66].

Дана стадія виконавчого провадження, на погляд С.Я.Фурси, «за чинним законодавством не має відповідної регламентації». «Мається на увазі, що законодавством не передбачена певна процедура підготовки державного виконавця до вчинення певних юридично вагомих дій», - так зазначає вчений [184, с. с. 191, 192].

Отже, державний виконавець на цій стадії з’ясовує у боржника можливість самостійного виконання ним судового рішення ( протягом семи днів - ст.25 Закону), тобто, отримує його пояснення щодо виконання рішення та у які строки; з’ясовує питання стосовно його місця роботи і місця фактичного проживання або реєстрації (для фізичної особи) та місця розташування (для юридичної особи), а також питання щодо наявності майна або грошових коштів.

Якщо боржник добровільно виконає рішення суду у наданий йому строк, визначений постановою про відкриття виконавчого провадження, то державний виконавець складає відповідний акт, який служить підставою для закінчення виконавчого провадження у зв’язку з повним виконанням виконавчого документа.

Важливим для державного виконавця є вжиття усіх заходів стосовно виявлення у боржника майна та коштів, за рахунок яких можливе виконання судового рішення, шляхом отримання відповідної інформації. Таку інформацію державний виконавець може отримати використовуючи надане йому ст. 4 Закону право на безпесередній доступ до баз даних і реєстрів, у тому числі електронних, що містять інформацію про боржника, його майно та кошти. Також необхідну для виконання своїх повноважень інформацію щодо майнового стану боржника державний виконавець має можливість отримати шляхом направлення запитів до наступних органів, установ, організацій:

- регіональних управліннях статистики - щодо місцезнаходження боржника, засновників, керівників підприємств-боржників, розміру середнього заробітку у регіоні тощо;

- адресно-довідкових бюро УМВС України в областях - щодо адреси реєстрації боржника;

- органах реєстрації актів цивільного стану громадян - щодо визначення шлюбних зв’язків з метою виявлення спільного майна подружжя;

- органах місцевого самоврядування - про виділення земельної ділянки боржнику, видачу дозволу на проведення підприємницької діяльності тощо;

- органах Пенсійного фонду України - щодо отримання боржником пенсії, встановлення його місця роботи;

- органах державної служби зайнятості - щодо отримання боржником допомоги по безробіттю;

- органах Державної фіскальної служби України - про наявність відкритих боржником рахунків у банківських установах, його фінансову діяльність;

- банківських установах - щодо наявності коштів на рахунках боржника;

- органах Державної казначейської служби України - щодо наявності коштів на рахунках боржника;

- органах Державної автомобільної інспекції - щодо реєстрації боржником транспортних засобів;

- Державній службі інтелектуальної власності України - щодо наявності у боржника прав на об’єкти інтелектуальної власності;

- Національній комісії з цінних паперів та фондового ринку - щодо наявності у боржника прав на цінні папери;

- Державній інспекції сільського господарства - щодо реєстрації права власності на тракторну, дорожньо-будівельну та сільськогосподарську техніку;

- державних нотаріальних конторах - щодо відомостей про прийняття спадщини боржником, а також спадкоємців боржника [94].

Але, наведений перелік органів, у яких державним виконавцем можливо отримати інформацію щодо майнового стану боржника, не є вичерпним.

Процесуальним документом щодо участі прокурора на цій стадії виконавчого провадження є заява про ознайомлення з матеріалами виконавчого провадження. Під час ознайомлення з матеріалами виконавчого провадження прокурор з’ ясовує повноту заходів державного виконавця стосовно отримання інформації про місце роботи боржника, його доходи, місце проживання та наявності майна і коштів (на банківських рахунках).

Наступною стадією виконавчого провадження є стадія вжиття відповідних заходів щодо примусового виконання боржником виконавчого документа.

Чітку характеристику стадії вжиття заходів примусового виконання надав Ю.В.Білоусов, визначивши, що примусове виконання (застосування заходів примусового виконання рішення) — «це вжиття державним виконавцем заходів щодо реалізації припису юрисдикційного акта способами, які визначено законом, із покладенням на боржника виконавчого збору та інших витрат, пов 'язаних із виконанням» [15, с. 71].

Тому, якщо боржник у встановлений строк добровільно не виконав рішення, державний виконавець невідкладно розпочинає його примусове виконання (ст.30 Закону), використовуючи одержану ним інформацію про майновий стан боржника.

Прокурор на стадії примусового виконання судових рішень, в частині повноти вчинення державним виконавцем виконавчих дій, повинен враховувати, що державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених Законом України «Про виконавче провадження» заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії (ст. 11 Закону).

Під час виконання рішень державний виконавець має право на безпосередній доступ до баз даних і реєстрів, у тому числі електронних, що містять інформацію про боржників, їхнє майно та кошти (ст. 4 Закону).

На стадії примусового виконання державний виконавець зобов'язаний провести виконавчі дії з виконання рішення протягом шести місяців з дня винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, а з виконання рішення немайнового характеру - у двомісячний строк.

У цей строк не включається час відкладення провадження виконавчих дій або зупинення виконавчого провадження на період проведення експертизи чи оцінки майна, виготовлення технічної документації на майно, реалізації майна боржника, час перебування виконавчого документа на виконанні в адміністрації підприємства, установи чи організації, фізичної особи, фізичної особи- підприємця, які здійснюють відрахування із заробітної плати (заробітку), пенсії та інших доходів боржника.

Виконавчі дії, згідно зі ст. 29 Закону, провадяться державним виконавцем у робочі дні не раніше шостої і не пізніше двадцять другої години. Конкретний час провадження виконавчих дій визначається державним виконавцем. Як виняток, виконавчі дії можуть проводитися у неробочі та святкові дні у разі якщо такі дії не можуть бути проведені в інші дні з вини боржника. Провадження виконавчих дій у нічний час допускається лише тоді, коли невиконання рішення створює загрозу життю чи здоров'ю громадян або якщо виконавчі дії, розпочаті до двадцять другої години, необхідно продовжити.

На даній стадії державний виконавець застосовує заходи примусового виконання, якими є (ст.32 Закону):

- звернення стягнення на кошти та інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб;

- звернення стягнення на заробітну плату (заробіток), доходи, пенсію, стипендію боржника;

- вилучення в боржника і передача стягувачу певних предметів, зазначених у рішенні;

- інші заходи, передбачені рішенням.

Водночас, слушно зауважує С.Я.Фурса, що потребує уточнення стаття 32 Закону, яка не передбачає такий примусовий захід як відібрання дитини [184, с. 194].

Ми цілком погоджуємося з даним поглядом, оскільки судові рішення про відібрання дитини відносяться до рішень зобов’язального характеру, то основною дією примусового характеру і є передача дитини особі, зазначеній у цьому рішенні. У випадку виникнення обставин, за яких неможливо виконати таке рішення, державний виконавець звертається до суду з поданням щодо вирішення питання про тимчасове її влаштування до дитячого або лікувального закладу (ст. 77 Закону).

Одним з процесуальних документів прокурора на даному етапі виконавчого провадження є скарга на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця.

Однак під час здійснення виконавчого провадження можуть виникнути будь- які ускладнення, що викликають перешкоди виконання судових рішень.

На нашу думку слушним є визначення поняття та видів ускладнень, наданих Ю.В.Білоусовим: «ускладнення в ході виконавчого провадження — це обставини, що виникають у процесі виконання рішення, які зумовлюють настання наслідків, не пов'язаних із продовженням виконання рішення чи закінченням виконавчого провадження. Ними можуть бути: роз'яснення рішень, які підлягають примусовому виконанню; відкладення провадження виконавчих дій; відстрочка або розстрочка, встановлення чи зміна способу і порядку виконання рішення; зупинення виконавчого провадження; повернення виконавчого документа стягувачеві; оголошення розшуку» [15, с. 77].

Ми цілком погоджуємося з поглядом вченого, оскільки на стадії примусового виконання судових рішень державний виконавець, а також інші учасники виконавчого провадження, у тому числі і прокурор, вправі звернутися до суду з заявою про роз’яснення судового рішення, якщо його резолютивна частина є незрозумілою, або не чіткою чи викликає протиріччя. Також під час здійснення виконавчого процесу можуть виникати інші види ускладнень.

Перешкодою у здійсненні виконавчих дій може бути відкладення виконавчих дій внаслідок несвоєчасного отримання сторонами процесуальних документів державного виконавця (наприклад, повідомлення про виселення боржника) або збігу об’єктивних обставин (хвороба боржника, його відрядження тощо)

Іншими підставами, згідно яких ускладнюється виконання рішення суду або робить його виконання неможливим є відстрочка або розстрочка виконання рішення, встановлення чи зміна способу і порядку його виконання (ст. 36 Закону). Але, за діючим процесуальним законодавством відстрочка, розстрочка та зміна способу і порядку його виконання застосовується при виконанні рішень господарських судів (ст. 121 ГПК України), а для виконання рішень судів загальної юрисдикції - лише поворот виконання (ст. 380 ЦПК України).

Так, за нормами ГПК України відстрочка - це відкладення або перенесення виконання рішення на новий строк, який визначається господарським судом; розстрочка означає виконання рішення частинами, встановленими

господарським судом, з певним інтервалом у часі, строки виконання кожної її частини також визначаються судом.

Під зміною способу і порядку виконання рішення слід розуміти прийняття судом нових заходів для реалізації рішення в разі неможливості його виконання у порядку і способом, раніше встановленими.

Поворот виконання, за нормами ЦПК України, може бути у випадках, якщо виконане рішення суду у подальшому змінено, то боржникові повертається те, що стягнуто за попереднім рішенням.

Проте, на нашу думку можливим є застосування розстрочки та відстрочки і при виконанні рішень, прийнятих за результатами розгляду цивільних справ. Особливо це може бути, якщо у виконавчому провадженні боржником є особа, яка не досягла повнолітнього віку.

Отже, на стадії вжиття державним виконавцем примусових заходів виконання виконавчого документа, прокурор звертає особливу увагу на законність винесених державним виконавцем процесуальних рішень.

Наприклад, одним із рішень державного виконавця є зупинення виконавчого провадження.

Закон визначає вичерпний перелік обставин, що зобов’язують державного виконавця зупинити виконавче провадження, та обставин, які дають державному виконавцю право зупинити виконавче провадження.

Зокрема, є обставини, при яких державний виконавець в обов’ язковому порядку зупиняє виконавче провадження (ст. 37 Закону) у разі: смерті, оголошення померлим чи визнання безвісно відсутнім стягувача або боржника, або припинення юридичної особи; визнання стягувача або боржника

недієздатним; проходження боржником строкової військової служби у Збройних Силах України; зупинення судом стягнення на підставі виконавчого документа; зупинення виконання відповідного рішення або виконавчого провадження посадовою особою, якій законом надано таке право; прийняття судом до розгляду касаційної скарги прокурора на рішення суду; надання судом, який видав виконавчий документ, відстрочки виконання рішення та інші обставини.

Слід підкреслити, що протягом строку, на який виконавче провадження зупинено, виконавчі дії не провадяться. Накладений державним виконавцем арешт на майно боржника, у тому числі на кошти на рахунках і вкладах боржника у банках та інших фінансових установах, не знімається. Якщо арештоване майно боржника передано для реалізації, копії постанов про зупинення та поновлення виконавчого провадження надсилаються підприємству, установі, організації, які здійснюють таку реалізацію.

Разом з тим, зупинення виконавчого провадження, відкладення провадження виконавчих дій, відстрочка або розстрочка виконання рішення не є підставою для скасування раніше вжитих заходів до примусового виконання рішення.

Після усунення обставин, які стали підставою для зупинення виконавчого провадження, державний виконавець протягом трьох днів з моменту, коли йому стало про це відомо, зобов'язаний своєю постановою поновити виконавче провадження за власною ініціативою або за заявою стягувача. Копії своїх постанов державний виконавець надсилає сторонам у триденний строк.

Процесуальним документом прокурора на даній стадії є заява про поновлення виконавчого провадження, якщо воно було зупинено на законних підставах або скарга - якщо дії державного виконавця у даному випадку були незаконними.

Завершальною стадією виконавчого провадження є стадія закінчення виконавчого провадження.

На цій стадії державний виконавець підводить підсумок виконавчих дій та приймає процесуальне рішення про закінчення виконавчого процесу.

На погляд С.Я.Фурси «всі попередні стадії є обслуговуючими. На заключній стадії державний виконавець вирішує питання про закінчення виконавчого провадження в залежності від обставин справи. Як правило, конкретне виконавче провадження проходить усі перелічені стадії, і від того, як діяв державний виконавець на кожній з них, залежить результат, до якого прагнули сторони, коли звертались до державної виконавчої служби для примусового виконання рішення суду» [184, с. 200].

Ю.В.Білоусов, детально аналізуючи всі стадії виконавчого провадження, визначив поняття завершальної стадії виконавчого провадження, а саме, - «це дія державного виконавця, що полягає у завершенні проведення виконавчих дій у певному виконавчому провадженні, за певним виконавчим документом» [15, с. 86].

Ми підтримуємо погляди вканих вчених і зауважуємо, що заключна стадія виконавчого процесу є вирішальною для всіх учасників виконавчого провадження, оскільки на цій стадії підводиться підсумок всіх процесуальних дій державного виконавця і наскільки якісно він «спрацював» на протязі всього виконавчого процесу - настільки повно і своєчасно виконано судове рішення та поновлено порушене право стягувача.

Відтак, дана стадія характеризується двома видами завершення виконавчого провадження, а саме, - повернення виконавчого документа стягувачу (ст. 47

Закону) та закінчення виконавчого провадження (ст. 49 Закону). Розглянемо ці обидва види завершення виконання судового рішення.

1. Повернення виконавчого документа стягувачу.

Виконавчий документ, на підставі якого відкрито виконавче провадження, за яким виконання не здійснювалося або здійснено частково, повертається стягувачу у випадках:

- письмової заяви стягувача;

- відсутності у боржника майна, на яке може бути звернуто стягнення, у разі, якщо, здійснені державним виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними;

- відмови стягувача залишити за собою майно боржника, не реалізоване під час виконання рішення;

- якщо стягувач перешкоджає провадженню виконавчих дій або не здійснює авансування витрат на організацію та проведення виконавчих дій, незважаючи на попередження державного виконавця про повернення йому виконавчого документа;

- якщо у результаті вжитих державним виконавцем заходів неможливо встановити особу боржника, з'ясувати місцезнаходження боржника-юридичної особи, місце проживання, перебування боржника-фізичної особи (крім випадків, коли виконанню підлягають виконавчі документи про стягнення аліментів, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом чи іншим ушкодженням здоров'я, у зв'язку з втратою годувальника, а також виконавчі документи про відібрання дитини, за якими мають бути стягнуті кошти чи інше майно, та інші виконавчі документи, що можуть бути виконані за безпосередньої участі боржника);

- у боржника відсутнє визначене виконавчим документом майно, яке він за виконавчим документом має передати стягувачу, або майно, на яке необхідно звернути стягнення з метою погашення заборгованості (крім коштів), а здійснені державним виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними;

- недостатність коштів, що надійшли від реалізації заставленого майна, для задоволення вимог стягувача-заставодержателя за виконавчим документом, на підставі якого звернуто стягнення на заставлене майно;

- наявна встановлена законом заборона щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, якщо у нього відсутнє інше майно чи кошти, на які можливо звернути стягнення, а також щодо проведення інших виконавчих дій стосовно боржника, що виключає можливість виконання відповідного рішення.

Про наявність вищеперелічених обставин, державний виконавець складає акт і на його підставі виносить постанову про повернення стягувачу виконавчого документа з зазначенням причин повернення та роз'ясненням порядку повторного пред'явлення виконавчого документа до виконання, а її копія у триденний строк надсилається сторонам (у тому числі прокурору).

Прокурор як учасник виконавчого провадження на цій стадії виконавчого провадження повинен надати оцінку законності дій державного виконавця щодо повернення виконавчого документа. Тобто, з’ясувати: чи отримав державний виконавець повну інформацію про наявність майна та коштів у боржника, чи своєчасно накладено ним арешт на це майно і кошти. У випадку відсутності належної інформації про майновий стан боржника, прокурор вправі встановити шляхом ознайомлення з виконавчим провадженням, наступне: чи дійсно державний виконавець виходив за місцем проживання або місцезнаходження майна боржника; встановлення наявності або відсутності майна у боржника; у разі відсутності такого майна - правомірність складання відповідного акту.

Якщо дії державного виконавця є незаконними стосовно повернення виконавчого документа без подальшого його виконання, прокурор у відповідності зі ст. 82 Закону, використовує право на оскарження дій та рішень державного виконавця.

2. Закінчення виконавчого провадження.

Відповідно до статті 49 Закону, виконавче провадження підлягає закінченню у разі:

- визнання судом відмови стягувача від примусового виконання рішення суду;

- визнання судом мирової угоди між стягувачем і боржником у процесі виконання;

- смерті або оголошення померлим стягувача чи боржника, визнання безвісно відсутнім боржника або стягувача, ліквідації юридичної особи - сторони виконавчого провадження, якщо виконання їх обов'язків чи вимог у виконавчому провадженні не допускає правонаступництва;

- скасування рішення суду або іншого органу (посадової особи), на підставі якого виданий виконавчий документ, або визнання судом виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню;

- письмової відмови стягувача від одержання предметів, вилучених у боржника під час виконання рішення про передачу їх стягувачу, або знищення речі, що має бути передана стягувачу в натурі;

- закінчення строку, передбаченого законом для відповідного виду стягнення;

- визнання боржника банкрутом;

-фактичного виконання в повному обсязі рішення;

- повернення виконавчого документа без виконання на вимогу суду або іншого органу (посадової особи), який видав виконавчий документ;

- направлення виконавчого документа за належністю до іншого відділу державної виконавчої служби тощо.

Про закінчення виконавчого провадження державний виконавець виносить постанову, у якій зазначає підстави її винесення та у триденний строк копіїї цієї постанови надсилає сторонам виконавчого провадження, а також прокурору.

До процесуальних документів прокурора на цій стадії, як і на кожній із вищевказаних стадій виконавчого процесу, можна віднести заяву (скаргу) про оскарження дій (бездіяльності) державного виконавця, яка подається до суду або до відповідного органу примусового виконаня (ст. 82 Закону).

Отже, доходимо висновку, що прокурор як учасник виконавчого провадження на всіх стадіях виконавчого процесу повинен в межах своїх повноважень, передбачених ст. 12 Закону, надати оцінку діям державного виконавця, який здійснює виконавче провадження за його заявою, з точку зору відповідності їх закону. А саме, - на додержання державним виконавцем порядку відкриття виконавчого провадження та подальшого його здійснення, а також законності актів, які ним видаються під час виконання судового рішення.

Так, на стадії відкриття виконавчого провадження державний виконавець вирішує основне питання: відкрити виконавче провадження або відмовити у його відкритті. На наступній стадії - підготовки до примусового виконання рішення суду, дії державного виконавця спрямовані на своєчасності та повноти виконання виконавчого документа. На стадії застосування заходів примусового виконання безпосередньо здійснюється реалізація прав сторони у виконавчому провадженні та досягнення кінцевого результату виконання рішення. На заключній стадії вже вирішується питання про закінчення виконавчого провадження з винесенням відповідного процесуального документу.

Але ж, на сьогоднішній день ні процесуальним законодавством, ні законодавством про виконавче провадження не передбачено стадійність виконавчого провадження та обов’язкової процесуальної форми участі прокурора у виконавчому процесі.

Водночас, не виробила єдиної позиції з цього питання і судова практика та державна виконавча служба. Вирішення цієї проблеми, на нашу думку, може відбутися тільки шляхом внесення змін і доповнень до глави 2 Закону України «Про виконавче провадження», в якій необхідно передбачити всі процесуальні форми участі прокурора у виконавчому провадженні та стадії виконавчого процесу.